13. Переворот Луї Бонапарта та встановлення Другої імперії

Після набуття чинності Конституції Другої республіки 10 груд­ня 1848 р. були проведені вибори президента. Балотувалося шість претендентів. Перемогу одержав Луї-Наполеон Бонапарт, небіж Наполеона І, кандидатуру якого підтримали всі монархічні партії, більшість буржуазії та селянства. Саме він раніше двічі (в 1836 р. і 1840 р.) намагався захопити владу у Франції та відновити наполеонів­ську імперію. Отже, главою республіки став її найлютіший ворог, авантюрист, який мріяв про імператорську владу.

Після президентських виборів урядова влада у Франції, фактично, перейшла до рук монархістів (легітимістів, орлеаністів, бонапартистів), які об'єдналися в "партію порядку". Між ними розгорілася боротьба за владу. Перемогу отримали прихильники президента - бонапартисти. Вони виступили за перегляд Конституції 1848 р. і, зокрема, за відміну тих її статей, котрі забороняли переобирати одну й ту саму особу президентом на другий строк. У такий спосіб бонапартисти сподівалися продовжити перебування Луї-Наполеона при владі, а далі - відновити імперію.

2 грудня 1851 р., нібито захищаючи республіку від змовників, Луї Бонапарт здійснив державний переворот: війська зайняли всі стратегічні пункти, в Парижі було оголошено військовий стан. Національні збори розігнано, деяких депутатів заарештовано. Так встановлено відкриту військову диктатуру. Показово, але плебісцит (усенародне голосування) схвалив дії президента. У січні 1852 р. прийнято нову Конституцію, що передавала президентові на десять років усю повноту влади в країні, а через рік після бонапартист­ського перевороту, 2 грудня 1852 р., у Франції відновлено монархію, так звану, Другу імперію, а Луї-Наполеона проголошено імператором під іменем Наполеона III.

За Конституцією, президент був главою збройних сил, призначав міністрів, від його імені здійснювалося правосуддя, парламентарії та посадові особи приносили йому присягу на вірність, він проголошу­вав стан облоги, видавав декрети й затверджував закони. Поступово в країні були знищені буржуазно-демократичні свободи, скасоване місцеве самоврядування, до нуля зведена парламентська система. Державний лад Франції набуває все більш авторитарного характеру.

Політичний авантюризм Наполеона III призвів до війни з Пруссією (суперечка за іспанський престол). У цьому зіткненні Наполеон III зазнав поразки та разом зі своєю величезною армією (100 000 осіб) ганебно здався під Седаном у полон прусським військам. Капітуляція відбулася 2 вересня 1870 р., а 4 вересня нова революція в Парижі повалила імперію Наполеона III. Франція знову стала республікою.

14. Паризька комуна 1871 р.

У лютому-березні 1871 р. в Парижі та інших містах Франції склалася революційна ситуація. 18 березня 1871 р. Національна гвардія та робітники підняли повстання проти антинародної й анти­національної політики уряду А. Т'єра. Владу буржуазії в Парижі було повалено. Вона перейшла до Центрального комітету Національної гвардії. Уряд А. Т'єра втік до Версаля, вивівши туди війська, поліцію та жандармерію. Були проведені вибори до Паризької комуни, котрій 28 березня 1871 р. передано всю владу — стала одночасно законо­давчим і виконавчим органом. За політичним складом вона поділялася на два угрупування - "більшість" (бланкісти й неоякобінці) та "меншість" (переважно ліві продуністи й бакуністи).

Програмним документом Паризької комуни стала декларація "До французького народу" (19 квітня 1871 р.), яка проголошувала республіку єдиною формою правління, гідною людини, а принципом політичного режиму - повну автономію комун на всій території Франції.

Паризька комуна вперше в історії зламала стару державну машину та замінила її державою нового типу. Вона знищила постійну армію, поліцію і жандармерію, а охорону громадського порядку поклала на Національну гвардію. Вищим органом у Парижі стала Виконавча комісія, котрій підпорядковувалися 10 галузевих комісій з функціями колишніх міністерств (виконавча; військова; продовольча; фінансів; юстиції; громадської безпеки; праці; промисловості й обміну; громад­ських служб; зовнішніх відносин; освіти). Скасовано привілеї посадовців і введено їх виборність. Церкву відокремили від держави, ввели робіт­ничий контроль над виробництвом, безкоштовну обов'язкову освіту, заборонили незаконні обшуки, арешти, реквізиції тощо. Старий суд замінили народним судом.

Комуна діяла в умовах постійної боротьби з урядом А. Т'єра, якому надавали пряму допомогу прусські інтервенти. Контрреволюційні сили, що зосередилися у Версалі, 21 травня 1871 р. вдерлися до Парижа. Падіння Комуни прискорилось її помилками (тактикою пасивної оборони, страхом роззброїти контрреволюційну буржуазію, нерішучістю в боротьбі з агентами та поплічниками ворога та ін.). Падіння Комуни супроводжувалося розгулом білого терору.