Розділ іі. Походження грошей: раціоналістична та еволюційна концепція
2.1 Раціоналістична концепція
Раціоналістична концепція пояснює походження грошей угодами між людьми, які переконалися в тому, що для пересування вартостей в міновому обороті необхідні спеціальні інструменти. В основі цієї концепції лежить суб'єктивістською-психологічний підхід до походження грошей. Вперше цю концепцію висунув Аристотель. Дана ідея знайшла законодавче втілення в античному суспільстві. Так, одна з догм римського права свідчить, що імператор декретує вартості грошей.
Таким чином, представники раціоналістичної концепції розглядають гроші як продукт угоди між людьми, знаряддя технічного обміну.
Сьогодні ця концепція підтверджується і реалізується в застосуванні як грошей декретованих національних паперових грошових коштів і спільно розроблених індустріально розвиненими країнами міжнародних рахункових грошових одиниць в якості міжнародного платіжного засобу.
2.2 Еволюційна концепція
Еволюційна концепція доводить, що гроші з'явилися поза волею людей в результаті тривалого розвитку обміну, коли з величезної товарного світу виділився особливий товар, що виконував роль грошей. Вперше цю теорію висунув К. Маркс, заслуга якого в розвитку теорії грошей полягає в тому, що він довів їх товарне походження. Маркс писав, що загадковість грошей зникне, якщо показати виникнення грошей «від найпростішої, найбільш скромною форми обміну аж до його сліпучою - грошової форми».
І дійсно, розвиток обміну проходить тривалий шлях зміни наступних форм вартості:
простий, або випадковою;
повної, або розгорнутої;
загальної; грошової.
РОЗДІЛ ІІІ. ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ГРОШЕЙ
Досліджено альтернативні підходи до визначення сутності грошей. Визначено позитивні та негативні сторони кожного з наведених підходів. Доведено, що жодний із визначених підходів не розкриває самостійно повною мірою поняття “суть грошей”. Запропоновано досліджувати сутність грошей у теоретичному та прикладному аспектах.
У літературі існує безліч різних визначень грошей, які значно відрізняються одне від одного. Так, під грошима часто розуміється все те, що звичайно приймається в обмін на товари і послуги; продукт угоди між людьми; товар особливого роду, що виконує роль всезагального еквівалента; те, що використовується як гроші. Проте більшість визначень грошей можливо і доцільно згрупувати, щоб якомога точніше визначити їх суть. Виходячи з того, що гроші є явищем суспільним їх сутність змінюється адекватно змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Існують альтернативні підходи до вирішення сутності грошей. Суть грошей за цим підходом визначається, як правило, лише на основі їх функціонального застосування. Яскравими прикладами суто функціонального підходу в цьому питанні слугують наступні визначення:
• К. Макконелла і С. Брю: “Гроші є тим, що вони роблять. Все те, що виконує функції грошей, є грішми” . Отже, виходячи з функціонального підходу сутність грошей розкривається у їх функціях та під функціях. В економічній літературі з теорії грошових відносин, якщо розглядати її в ретроспективі, склався далеко не однозначний підхід до визначення функцій грошей. Зокрема, К. Маркс аргументував дію п’яти грошових функцій – міри вартості, засобу обігу, нагромадження, платежу і функції світових грошей. При цьому дві перші функції розглядались як найістотніші, що в радянській літературі найчастіше ігнорувалось. Коли роль грошей виконували благородні метали, масштаб цін визначався через золотий вміст грошової одиниці. В сучасних умовах золотий вміст грошової одиниці офіційно не встановлюється, що символізує остаточний перехід від грошово-товарної форми до знакової.
У процесі обміну товар виражає свою вартість у грошах. Отже, гроші виступають засобом вираження його вартості. Але виразити її вони зможуть тільки в тому випадку, якщо самі представлятимуть одиницю вартості, через яку може виразитися вартість товару. В цій ролі гроші є засобом представлення одиниці вартості. Проте, гроші не просто вимірюють вартість, а представляють її в русі, в переході від одного суб’єкта економічної діяльності до іншого, в оплаті товарів і послуг, у податкових платежах, тощо, тобто є засобом платежу.
Платіжний засіб виступає таким по відношенню і до продавця, і до покупця. Але для останнього він слугує також купівельним засобом. Функції купівельного і платіжного засобів інтегруються у функцію засобу обігу. Адже через ці функції товари приводяться в реальний рух. У К. Маркса функція засобу платежу розглядається як особлива, що існує поряд з функцією засобу обігу і аналізується після функції засобу утворення скарбів (у сучасній формі – заощадження). У цьому є своя логіка, пов’язана з історичними умовами розуміння грошей як реального товару (золота). Реальні гроші випадають з обігу, перетворюючись на скарби, що дає їм можливість виступити в ролі засобу платежу на відміну від засобу обігу, тобто в такому акті, де на даний момент гроші не опосередковуються протилежним рухом товару. Доки вони слугують засобом обігу (тобто опосередковують рух товару), не вийшли з обігу і не стали скарбом (засобом заощадження), вони не можуть виконати і функцію засобу платежу. Ми вважаємо, що дві інтегральні функції – міри вартості та засобу обігу – для грошей є найбільш істотними. Без них гроші не були б грошима. Інші функції, про які йтиметься мова далі, можуть виконуватись грошима, а можуть і не виконуватись. До таких важливих функцій належать, насамперед, функції засобу збереження вартості, заощадження і нагромадження.
В економіці, з різних причин, виникає необхідність нагромадження вартості. В такому випадку гроші тимчасово заперечуються як купівельний і платіжний засоби, не виконують функції засобу обігу і випадають з обігу. Важливо, щоб випавши з обігу, гроші не втратили, а зберегли свою вартість (як засіб збереження). Суть заощадження полягає у вилученні грошей з обігу. Якщо суб’єкт заощаджує гроші, не пускаючи в обіг їх нові суми, які при цьому зберігатимуть свою вартість, не втрачаючи її, то вийде нагромадження грошей. Можна сказати, що функції зберігання вартості та заощадження інтегруються у функцію нагромадження. З огляду на органічну зв’язаність цих функцій, їх іноді не розрізняють.
Виходячи на міжнародну арену, гроші починають виконувати функцію світових грошей. Початково її виконувало золото. Але поступово на його місце прийшли національні валюти розвинутих країн (долар США, англійський фунт стерлінгів та ін.). Частково таку функцію виконують колективні валюти (СДР – спеціальні права запозичення, ЄВРО – європейська валютна одиниця).
На мою думку, функцію світових грошей не можна поставити в один ряд з уже названими, оскільки вона виражає не способи реалізації сутностей, а сфери їх здійснення. В подібній класифікації необхідно говорити про функції національних, регіональних і світових грошей. Розглянемо загальні положення природи грошових функцій і механізму їх реалізації.
По-перше, розвиток функцій грошей відображає процес ускладнення товарного виробництва і ринкових відносин. На кожному історичному етапі грошових відносин формується специфічна сукупність і механізм взаємодії функцій грошей, що дозволяє розв’язувати протиріччя між споживчою вартістю і вартістю товару, а відповідно до цього – принципи функціонування грошей як загального вартісного еквівалента.
По-друге, поряд із врахуванням впливу історичної еволюції глибинної суті грошей на розвиток і характер взаємного підпорядкування грошових функцій, вельми важливо, щоб їхні природа й особливості реалізації розглядалися в безпосередньому зв’язку зі змінами в структурі суспільного відтворення виробництва та обігу товарів.
По-третє, потрібно враховувати, що в процесі розвитку грошових відносин відбуваються не лише ускладнення наявних функцій, але й поява нових і відмирання старих.
По-четверте, при вивченні дії окремих функцій та способу їх взаємозв’язку слід також зважати на співвідношення грошових функцій і функціональних форм грошей. Останні характеризують найвищий ступінь розвитку грошових відносин і є похідними від функцій логічним продовженням окремих функцій.
Отже, важливо враховувати, що кожна з грошових функцій є досить складним багаторівневим явищем та увиразнює в собі, з одного боку, суть грошей, а з іншого – виступає як одна з ланок механізму взаємодії власне грошових відносин із негрошовими елементами суспільного відтворення. Тому їх цілком свідомо знехтувано, і форма зовнішнього вияву грошей, що реалізує себе через грошові функції, сприймається як безпосередній вираз їхньої суті. Щоб подолати згадану обмеженість, необхідно спочатку визначити методологічну базу, послідовно дотримуючись якої можна знайти науково вмотивоване вирішення поставленої проблеми . На думку М. Савлука у такому підході порушена логіка дослідження: спочатку визнано певний набір функцій грошей, а потім визначено сутність грошей як механічну сукупність цих функцій. Але функції економічної категорії визначаються її сутністю, а не навпаки. Таке порушення перенесло центр дослідження з сутності на функції грошей, позбавивши його об’єктивної основи .
Представники іншої економічної школи, що має своїми витоками трудову теорію вартості К. Маркса, тлумачать сутність грошей виходячи лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші є специфічним товаром, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. Найбільш послідовно та усвідомлено логіко-історичний та еквівалентний підхід до дослідження грошей реалізовано К. Марксом. Проте він не міг не бути обмеженим тими історичними умовами, що існували майже півтора століття тому. В нових умовах цей підхід має бути реалізований з урахуванням сучасного рівня розвитку грошей.
Марксу вдалося поєднати в цілісну структуру власну теорію трудової вартості, що розглядалася як вихідна основа всієї системи економічного аналізу, і теорію грошових відносин. Виходячи з Марксової теорії трудової вартості і теорії грошових відносин вартість є тією реальною базою, що робить гроші і товар економічно тотожними структурами. Тобто, товар обмінюється на гроші, далі гроші – на інший товар завдяки тому, що ці ринкові величини мають спільну основу – вартість.
Отже, завдяки участі грошей у метаморфозі Т – Г – Т забезпечуються не лише опосереднений обмін товару на товар і відповідні економічні стосунки індивідуальних виробників, а й реалізується специфічне відношення окремо взятого товару до всієї решти товарів, приватного робочого часу до його загальних витрат, відношення особистої залежності окремого товаровиробника від суспільного виробництва в цілому.
На думку М. Савлука еквівалентний підхід є більш методологічно витриманим, але має той недолік, що не враховує такого важливого призначення грошей, як обслуговування потреб нагромадження цінності. З цього погляду визначення сутності грошей еквівалентного підходу видається недостатньо повним порівняно з функціональним .
Усунути недоліки вищерозглянутих підходів до визначень грошей спробували прибічники так званого портфельного підходу до вивчення грошей. Вони використали умовний портфель активів окремого економічного суб’єкта, в якому всі активи розмістили в міру зниження їх ліквідності, тобто здатності до обміну. У фундаментальному підручнику відомого американського ученого Глена Габбарда “Гроші, фінансова система та економіка” знаходимо визначення грошей суто портфельного підходу. “Гроші є активом, тобто вартісною річчю, якою можна володіти. Гроші, як і інші активи, є компонентом багатства, що складається з суми вартості всіх активів за вирахуванням вартості зобов’язань. Проте лише тоді, коли актив виконує роль засобу обміну, його можна назвати грошима”.
Схоже визначення сутності грошей з позицій портфельного підходу є і у авторів підручника “Современные деньги и банковское дело”. Гроші можуть розглядатися як активи, тобто як щось, що має власну цінність. В цій якості вони є частиною багатства, тобто чистими активами чи сумою активів за мінусом боргових зобов’язань. Гроші – не єдина, але найліквідніша форма багатства, котру можна обміняти на товари і послуги .
Представники портфельного підходу говорячи про визначення грошей часто оперують такими поняттями як: “готівка”, “багатство”, “ліквідні активи”, ”дохід”. Коли більшість людей говорять про “гроші”, то вони говорять саме про готівку. Готівка – це грошові банкноти і монети. Для економіста визначення грошей просто як готівки надто вузьке. Оскільки чеки також приймаються в оплату за покупки, то й чекові депозити розглядаються як гроші. Готівка – надто вузьке означення грошей, то це інше популярне народне тлумачення надто широке.Люди звичайно застосовують слово “гроші”, щоб описати те, що економісти називають “доход”, як у цьому реченні. Доход – це потік заробітків за одиницю часу. Гроші, з іншого боку, є запасом, тобто це певна сума на дану одиницю часу.
Хоча багатство і дохід (сума надходжень за певний період часу) є важливим мірилом вартості, у процесі викладу ці терміни не використовуються як замінники терміну гроші. Обмінюючи інші активи на гроші, ви змушені покривати трансакційні витрати. Для уникнення згаданих трансакційних витрат люди зберігають частину свого багатства у вигляді грошей, навіть коли інші активи пропонують вищу віддачу як засіб нагромадження вартості. Тому в одних країнах перші з них вважають ще грошима, а другі – ні, а в інших країнах усі облігації вже не вважають грошима. Наприклад, у США короткострокові облігації державної позики ще вважають квазігрошима. В Україні ж усі активи групи “облігації” не вважають грошима.
За портфельного підходу визначення грошей охоплює їх призначення як засобу обігу та платежу, так і засобу нагромадження вартості і тому є достатньо повним і більш прийнятним, ніж перші два. Проте і це визначення, на думку М. Савлука, має істотний недолік – не дає можливості провести чітку межу між грошима (грошовими активами) і негрошима (негрошовими активами), унаслідок чого поряд з поняттям “гроші” з’являється поняття “квазігроші”, маса їх визначається багатьма показниками (агрегатами), які різняться ступенем ліквідності . А.Гальчинський виділяє ще однин альтернативний підхід до визначення сутності грошей – гроші як технічний інструментарій обміну товарів”. Суть цього підходу (технічного) полягає в тому, що в процесі реального обміну за допомогою грошей забезпечується реалізація не лише вартості, а й споживчої вартості товару. У зв’язку з цим важливою складовою ознакою грошей є їхня здатність обслуговувати технічний бік обміну – рух споживчих вартостей. Мова йде про взаємозалежність понять “споживча вартість товару” – “гроші як технічний інструментарій обміну”.
Зазначене положення є свідченням подвійної природи грошей, доказом того, що їхня глибинна суть утримує в собі не одну, а дві форми, дві лінії розвитку: гроші як вираження суспільного зв’язку мають один цикл розвитку, гроші як інструментарій руху споживчих вартостей – інший цикл. Така структурність грошей увиразнює подвійність процесу товарного обміну, який має в собі цінову оцінку вартості товару, її попередню конвертацію в грошову оболонку, ідеальну метаморфозу товару в гроші. Цей же процес передбачає безпосередній обмін товару на гроші і далі – останніх на інший товар. У цьому разі йдеться про механічне переміщення з одних рук в інші споживчих вартостей, які ще перед тим на базі реалізації функції грошей як загального вартісного еквівалента дістали необхідну для реального обміну цінову оцінку.
Гроші як вираз суспільної якості та гроші як суто технічний інструментарій обміну лише у своїй єдності можуть забезпечити реальний обмін товарів, обіг Т – Г – Т. Звідси їхнє розмежування припустиме лише в рамках теоретичного пізнання. Водночас згадане розмежування логічних ліній розвитку грошових відносин несе в теоретичному плані досить важливе методологічне навантаження, що його слід обов’язково взяти до уваги при вивченні курсу з теорії грошей.
На мою думку, технічний підхід розглядає суть грошей у досить вузькому значенні зосереджуючись лише на інтегральних функціях грошей – міри вартості та засобу обігу, забуваючи про інші функції. Загалом технічний підхід по-суті є функціональним підходом зосередженим лише на двох найбільш вагомих інтегральних функціях грошей. Отже, гроші, які виникли з вирішення протиріччя товару, не є простим технічним засобом обігу, а відображають глибокі суспільні відносини. Вони є історичною категорією, яка розвивається за своїми законами і набуває власних рис в процесі розвитку. Отже, сутність грошей можна визначити за допомогою таких альтернативних підходів .
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
Задача 2.
Розрахувати суму, яку повинен сплатити боржник у кінці року, якщо позичка у розмірі 1 млн. грн видана 20 січня до 5 жовтня під 18% річних. Визначити:
1) точні проценти з точним числом днів позички;
2) звичайні проценти з точним числом днів позички;
3) звичайні проценти з наближеним числом днів позички.
Розв'язання
Розрахуємо точне число днів t між двома датами, згідно з таблицею порядкових номерів днів: t=258 1. точні проценти з точним числом днів позички
К = 365; t=258, I = 1 млн грн (1 + 0,18·258/365)=1 127 233 грн
2. звичайні проценти з точним числом днів позички
К = 360; t=258, I = 1 млн грн (1 + 0,18·258/360) = 1 129 000 грн
3. Наближене число днів складе 230 днів . звичайні проценти з наближеним числом днів позички складуть:
К = 360; t=230, I = 1 млн грн (1 + 0,18·255/360) = 1 127 500 грн.
Відповідь: 1 127 233, 1 129 000, 1 127 500 грн.
Задача 4.
Визначити початкову суму боргу, при умові, що часова база дорівнює 365 днів, якщо через 180 днів після підписання угоди боржник сплатив 310 тис. грн, кредит виданий під 16% річних.
Розв'язання
1) S= P (1 + rn/365),
P = S/(1 + rn/365) = 310 000/(1 + 0,16∙180/365)=287 330 грн
Відповідь : початкова сума позики становить 287 330 грн.
Задача 6.
Визначити розмір платежу, який необхідно погасити, при нарахуванні звичайних процентів з точним числом днів позички. Позичка у розмірі 150 тис. грн видана на період з 20.02 по 5.10 під 8% річних, рік високосний. Часова база 360 днів.
Розв'язання
1. n=9+31+30+31+30+31+31+30+5=228 днів – кіл.днів терм. над.позички
2. Сума погашення позики:
S= P (1 + rn/360), S= 150 000(1+0,08∙228/360) = 150 000 ∙ 1,0507 = 157 605 грн,
Звідси сума нарощених процентів становить 7 605 грн.
Відповідь: 157 605 грн.
Задача 8.
Яке мінімально прийнятне значення процентної ставки простих процентів, якщо необхідно подвоїти суму 10 000 грн. через 5 років.
Розв'язання:
S= P (1 + rn), r = (S-P)/Pn =(20 000-10 000)/ 10 000∙5 = 10 000/50 000=1/5=0,2 , де 20 % - мінімально прийнятне значення процентної ставки простих процентів
Відповідь: мінімально прийнятне значення процентної ставки простих процентів складатиме 20 % , то вклад в сумі 10 000 грн збільшиться до 20 000 грн через 5 років.
Задача 10.
Визначити термін погашення позички, розрахувавши: а) точні проценти з точним числом днів позички; б) звичайні проценти з точним числом днів позички; в) звичайні проценти з наближеним числом днів позички. Банк видав позичку в розмірі 20 000 грн. з 15.10 по 24.12 під 25% річних (нарахування здійснюється за схемою простих процентів).
Розв'язання
Кількість днів для першої схеми нарахування:
n = 16+30+24=70 днів.
Звідси сума погашення становитиме:
S= P (1 + rn/365), S = 20 000 ∙ (1 + 0,25∙70/365) = 20 959 грн.
2. З точним числом днів позички:
n = 16+30+24=70 днів,
S = 20 000 ∙ (1 + 0,25∙70/360) = 20 972 грн.
3. Наближене число днів :
n = 15+30+24=69 днів,
S = 20 000 ∙ (1 + 0,25∙69/360) = 20 958,3 грн.
Відповідь: а) n=70 днів, S = 20 959 грн; б) n=70 днів, S = 20 972 грн;
в) n=69 днів, S = 20 958,3 грн.
Задача 12.
Розрахувати суму нарощення за простою процентною ставкою, якщо позичка у розмірі 100 тис. грн видана на період з 20.01 по 5.10. Проценти нараховуються за простою обліковою ставкою — 8%.
Розв'язання
1) Σ%= Р∙r∙n/365,
Σ%= 100 000 ∙ 0,08∙258/365=5 654, 8 грн.
Відповідь: 5 654, 8 грн.
Задача 14.
Розрахувати темп інфляції у другому році за таких умов: індекс цін у першому році — 110%, індекс цін у другому році — 120%.
Розв'язання
1) Темп інфляції =
=
=
9%,
Відповідь: темп інфляції становив 9 %.
Задача 16.
Визначити грошові агрегати М1 М2, М3, якщо:
1. Готівка в касах юридичних осіб — 38171 млн. грн.
2. Вклади на ощадних рахунках до запитання — 13 751 млн. грн.
3. Вклади строкових рахунків — 510 млн. грн.
4. Кошти на спеціальних рахунках — 130 млн. грн.
5. Вклади за трастовими операціями — 29 млн. грн.
Розв'язання
М0= 38 171 млн грн.
М1 = М0 + вкл. до зап. = 38 171 + 13 751=51 922 млн грн.
М2 = М1 + строк. вклади, кошти на спец. рахунках = 51 922 + 510 + 130=52 562 млн грн.
М3 = М2 + вкл. за траст.операц. = 52 562 + 29 =52 591 млн грн. Відповідь: М1= 51 922 млн грн,
М2=52 562 млн грн,
М3=52 591 млн грн.
Задача 18.
Визначити грошові агрегати: М1 М2, М3 якщо є:
1. Ощадні внески — 220 млн. грн.
2. Ощадні внески в спеціалізованих кредитних установах 110 млн. грн.
3. Запаси коштів на поточних рахунках — 21 120 млн. грн.
4. Готівка на рахунках фізичних осіб — 210 млн. грн.
Розв'язання
1. М1 = М0 + вкл. до запит. = 210 + 21 120 = 21 330 млн грн.
М2 = М1 + ощадні вклади, ощадні вклади в спец. кредитних установах = 21 330 + 220 + 110 = 21 660 млн грн.
В нашому випадку М3 = М2, тобто вся грошова маса становить 21 660 млн грн.
Відповідь: М1= 21 330 млн грн,
М2= 21 660 млн грн.
Задача 20.
Визначити грошові агрегати M1 М2, М3, якщо:
1. Депозити до запитання — 627 млрд. грн.
2. Кошти клієнтів за трастовими операціями — 829 млрд. грн.
3. Ощадні вклади — 265 млрд. грн.
4. Готівкові гроші — 184 млрд. грн.
5. Строкові вклади — 319 млрд. грн.
Розв'язання
1. М1 = М0 + вклади до запит. = 184 + 627 = 811 млрд грн.
2. М2 = М1 + строк. вклади, ощадні вклади = 811 + 319 + 265 = 1 395 млрд грн.
3. М3 = М2 + вклади за траст. операц. = 1 395 + 829 = 2 224 млрд грн.
Відповідь: М1 = 811 млрд грн,
М2 = 1 395 млрд грн,
М3 = 2 224 млрд грн.
Задача 22.
Визначити величини М1 та М2, якщо в січні поточного року в економіці готівкові гроші складали — 300 млрд. грн; вклади до запитання — 600 млрд. грн; чекові депозити — 300 млрд. грн; взаємні фонди грошового ринку — 700 млрд. грн; ощадні вклади — 400 млрд. грн; строкові вклади — 1100 млрд. грн.
Розв'язання
1. М1 = М0 + вклади до запит.,чекові депоз. = 300+600+300=1 200млрд грн.
2. М2 = М1 + строк. вклади,ощадні вкл. =1 200 + 400 + 1 100 =2 700 млрд грн.
3. М3 = М2 + взаємні фонди грошового ринку = 2 700 + 700 = 3 400 млрд грн.
Відповідь: М1 = 1200 млрд грн,
М2 = 2 700 млрд грн,
М3 = 3 400 млрд грн.
Задача 24.
Визначити грошові агрегати — Мо, М1.
1. М3 — 3193 млрд. грн.
2. М1 — 618 млрд. грн.
3. Кошти за трастовими операціями — 645 млрд. грн.
4. Депозити до запитання — 448 млрд. грн.
Розв'язання
1) М0 = М1 — депоз. до запит. = 618 — 448 = 170 млрд грн.
2) М2 = М3 — кошти за трастовими операц. = 3 193 — 645 = 2 548 млрд грн.
Відповідь: М0 = 170 млрд грн,
М2 = 2 548 млрд грн.
Задача 26.
Визначити швидкість обігу грошей, якщо грошова маса готівкових та безготівкових грошей становить 500 млн. грн, ВНП за поточний рік становив — 4100 млн. грн.
Розв'язання:
1) MV= ΣРQ=ВВП,
V = ВВП/М=4100/500= 8,2≈8 обертів.
Відповідь: 8 обертів.
Задача 28.
Визначити кількість грошей, необхідних як засіб обігу. Сума цін за реалізованими товарами — 4500 млрд. грн; сума цін товарів, проданих з розстрочкою платежу, строк оплати яких не настав, — 42 млрд. грн.; сума платежів за довгостроковими зобов'язаннями — 172 млрд. грн; сума платежів, які погашаються шляхом взаємного врахування — 400 млрд. грн. Середня кількість обігів грошей на рік — 10.
Розв'язання
Кількість грошей, необхідних як засіб обігу:
М = 1/V(ΣРQ-ΣРQна правах комерційного кредиту+Σ платежів по позикам — Σ клірингу)=1/10(4500 — 42 +172 — 400)= 4 230∙1/10= 423 млрд грн.
Відповідь: 423 млрд грн.
Задача 30.
Визначити кількість грошей, необхідних для обігу. Сума цін реалізованих товарів та послуг — 200 млрд. грн; платежі за кредитами, строк сплати яких настав, 40 млрд. грн; товари, продані в кредит, 60 млрд. грн; платежі, які погашаються шляхом взаємного врахування, — 20 млрд. грн. Швидкість обігу грошової одиниці 4 місяці.
Розв'язання
1. Кількісь обертів за рік=12/4=3 оберти.
2. Звідси необхідна кількість грошей в обігу становитиме: М = 1/V(ΣРQ-ΣРQна правах комерц. кред.+Σ платежів по позикам — Σ клірингу)= 1/3(200 — 60 +40 — 20)= 160∙1/3= 53,3 млрд грн.
Відповідь: 53,3 млрд грн.
Задача 32.
Визначити показник грошової бази та її частку у загальному обсязі грошової маси за такими даними про становище грошового ринку в країні:
— готівкові гроші — 7700 млрд. грн;
— обов'язкові резерви комерційних банків у центральному банку —
1700 млрд. грн;
— кошти комерційних банків на кореспондентських рахунках у
центральному банку — 4600 млрд. грн;
— кошти на поточних рахунках, внески до запитання — 11100 млрд. грн;
депозитні сертифікати — 20 млрд. грн.
Розв'язання
1. показник грошової бази та її частку у загальному обсязі грошової маси: В = МH = 7 700 + 1 700=9 400 млрд грн.
2. Обсяг грошової маси: 9 400 + 4 600 + 11 100 + 20 = 24 120 млрд грн.
3. Частка грошової бази: 9 400/24 120 =0,39 або 39 %., частка обов'язкових резервів становить 7 %.
Відповідь: 9 400 млрд грн, 39 %.
ВИСНОВКИ
У домашній роботі простежено основні етапи еволюції грошей, особливо у XX ст., приділено увагу їх основним концепціям. Також я розглянула перспективи розвитку єдиної європейської валюти на світовому ринку і намагання нашої держави активно співпрацювати з розвиненими економічними країнами на шляху соціального прогресу.
На основі матеріалу викладеного у роботі, можна зробити такі висновки:
· суть грошей закладена у 5 функціях, які вони виконують: міра вартості, засіб обігу, засіб платежу, засіб нагромадження, світові гроші. Кожна функція розглядається в органічній єдності х іншими.
· виникнення грошей пов”язане з розвитком обміну, торгових відносин. Перші гроші були призначені для здійснення бартерних угод. Благородні метали з часом витіснились паперовими грошима.
· гроші характеризуються ліквідністю, тобто використовуються для придбання товарів чи здійснення послуг. Вони загально-прийнятий засіб обігу.
Знання історії становлення й еволюційного розвитку грошей – ключ пізнання глибинних теоретичних проблем, що розкривають їхню суть і сучасне функціональне застосування.
Список використаних джерел:
1. Габбард Глен. Гроші, фінансова система та економіка. – К.: КНЕУ, 2004. – 889 с.
2. Гальчинский А. Карл Маркс об историзме денежных отношений (методологический аспект) – М.: Мысль, 1985
3. Гальчинский А. Теорія грошей: Навч. посібник. – К.: Основи, 1996. – 413 с.
4. Гроші та кредит: Підручник / За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2006. – 744 с.
5. Маркс К., Енгельс Ф. Твори. – Т. 23. – С. 101–146.