30) М. Алмонд і с. Верба запропонували своє бачення структури системи політичної культури. Вони вважали, що ця структура складається з орієнтацій різних типів:

-  "когнітивні орієнтації" - знання та переконання про політичну систему, її ролі і тих, хто виконує політичні ролі

-  "афективні орієнтації" - почуття щодо політичної системи, її ролі й тих, хто виконує політичні ролі

-  "оціночні орієнтації" - переконання, думки про політичні об'єкти (своєрідна комбінація ціннісних стандартів, знань і афективних орієнтацій).

Беручи до уваги основні положення структурно-функціонального підходу до аналізу політичних систем, Г.Алмонд і С.Верба як  основні об'єкти орієнтацій виділили політичну систему в цілому, її "вхід" і "вихід" (тобто  вимоги та підтримку, а також реакцію на прийняті рішення і їх реалізацію), індивіда як політичного актора. На їхню думку, кожній моделі політичної культури (кожному "ідеальному типу") відповідає своя комбінація ориентаций на ці об'єкти.

Виходячи із цих посилок, Г.Алмонд і С. Верба виділили три основних моделі ("ідеальних типи") політичної культури:

І. "парохіальна" (parochіal culture) політична культура (іноді її називають парафіяльною, традиційною, патріархальною). Цей тип політичної культури характеризується повним відривом населення від політичної системи, відсутністю знань про неї. У таких суспільствах відсутні спеціалізовані політичні ролі, основні актори (вожді, шамани й ін.) реалізують одночасно і політичні, і економічні, і релігійні функції. Крім того, ніяк не відділяються одне від одного політичні, економічні та релігійні орієнтації населення. Переважає територіальна та соціально-культурна ідентифікація: людина ідентифікує себе, у першу чергу, як частина локального співтовариства (роду, села тощо).

ІІ. "підданська" політична культура (subject culture). Цьому типу політичної культури притаманне пасивна політична поведінка, орієнтація на пануючі офіційні цінності та норми, відсутність самостійного осмислення цих цінностей. Здебільшого у людей переважає свого роду споживацько-патерналістське ставлення до політичної системи: члени співтовариства або очікують благ, або бояться покарання. Такий тип політичної культури можна зустріти в суспільствах, де відсутнє чітке виділення вхідних каналів політичної системи, а індивіди не розглядають себе в якості політичних акторов.

ІІІ. "партисипаторна" політична культура (partіcіpant culture) або культура участі (активістська політична культура). "Партисипаторному" типу політичної культури притаманна активна участь індивідів у політичному житті, заснована на досить високій політичній грамотності громадян і їх переконаності у здатності вплинути на процес прийняття політичних рішень за допомогою власної участі. Такі суспільства характеризуються високим ступенем функціональної диференціації: різні сфери громадського життя відносно автономні, а підсистеми досить розвинені та розгалужені (зокрема  політична підсистема).

31) Категорія «форма держави» є науковою абстракцією і вживається у теорії держави і права для з’ясування механізму, способів формування, організації і функціонування держави. У ній проявляються, по-перше, публічно-владні відносини, які да-ють змогу розглядати державу як об’єднання індивідів, рівномасштабне суспільству, засноване на обміні товарів і діяльності. По-друге, природа і організація публічної влади — це система установ, які здійснюють управління загальносуспільними справами. По-третє, таким чином виражається внутрішній територіальний устрій держави.

В цілому форма держави — це її устрій, який проявляється в характері політичних відносин громадян між собою, громадян і держа-ви в процесі здійснення нею управління суспільними справами; сукупність способів організації, устрою і здійснення державної влади, що виражають її сутність.

Форма держави як цілісна категорія може бути розглянута через її окремі елементи або частини, що її складають. Такими елементами форми держави є:

а) форма правління; б) форма державного устрою; в) політичний режим.

Форма правління відображає способи утворення та організації державної влади.

Форма державного устрою — це зовнішнє оформлення держави в просторових межах, способи організації державної влади на певній території, взаємозв’язок органів держави та її окремих частин між собою.

32) Політична культура — типова, інтегральна характеристика індивідуального чи колективного соціального суб´єкта та соціальних інститутів, суспільства в цілому, що фіксує рівень розвитку ix політичної свідомості, політичної діяльності та поведінки.

Критерієм, своєрідним дзеркалом політичної культури соціального суб´єкта є його реальна політична практика. Оцінюючи зміст, характер політичної діяльності та поведінки, можна визначити якість і рівень політичної культури, її носія (індивідуального чи колективного).

Зміст політичної культури різних соціальних суб´єктів неоднаковий за обсягом, структурою тощо. Політична культура суспільства є синтезом відповідних культур усіх існуючих у ньому соціальних спільнот і політичних інститутів. Але це не механічний конгломерат. У царині означених культур виробляється нова якісна субстанція — культура, яка фіксує суттєві ознаки та рівень суспільної політичної свідомості й поведінки суспільства загалом, У Цій новій, інтегрованій політичній культурі можуть пере­важати демократичні чи авторитарні риси, переплітатись різні рівні й характер політичних ознак носіїв культури. Але головне, що ця політична культура дає змогу побачити якісний рівень політичного життя суспільства. Те саме стосується і політичної культури окремої особи як сукупності елементів її політичної свідомості й поведінки. Їх характер і якість, самобутній зміст, взаємодія та обумовленість дають змогу оцінювати рівень політичної зрілості людини, її політичну культуру.

Політична культура є складовою духовної культури особи і суспільства загалом. Вона тісно поєднана з іншими видами духовної культури — моральною, правовою, управлінською тощо. У контексті загальної культури суспільства політична культура постає як культура політичного мислення і політичної поведінки. Вона значною мірою обумовлює ступінь цивілізованості політичного життя суспільства.

Деякі автори виділяють ще поняття “громадянська культура” як різновид політичної культури, її вищий щабель. Громадянська культура передбачає, що суб´єкти політичного процесу в своїй діяльності керуються насамперед інтересами всього суспільства, підпорядковують їм свої приватні, корпоративні цілі. Дії цих суб´єктів спря­мовані на дотримання громадянського консенсусу і здійснюються в межах правової держави. Політична культура громадянського суспільства характеризується єдністю громадянських прав і обов´язків та пріоритетом прав і свобод людини в державі. Основними її складовими є рівень політичної свідомості, політичної діяльності та по­ведінки соціальних суб´єктів.