Радянська Україна в 20-30-ті рр.

Соціально-економічні перетворення в Україні на основі непу

Причини переходу до непу

На кін. 1920 - поч. 1921 рр. більшовицька Росія і Україна опи­нилися в ситуації глибокої економічної, соціальної та політичної кризи, викликаної:

воєнними діями, що велися майже безперервно сім років;

політикою "воєнного комунізму", яка руйнувала основи еко­ номіки, паралізувала сільське господарство і викликала опір пере­ важної більшості населення, особливо селянства.

Основні зміни в період непу:

1. У сільському господарстві:

заміна продрозкладки продподатком;

дозвіл на вільну торгівлю надлишками сільськогосподарської продукції;

дозвіл на оренду землі і використання найманої праці.

2. У промисловості:

продаж у приватні руки і передача в оренду дрібних і частини середніх підприємств. В Україні було здано в оренду 5200 підпри­ємств — майже половина наявного фонду;

децентралізація управління промисловістю. Багато підприємств об'єднувалися в трести і переводилися на госпрозрахунок. Найбіль­шими в Україні стали трести "Донвугілля", "Хімвугілля", "Південь-сталь", "Цукротрест";

3. У галузі торгівлі і фінансів:

відмова від розподілу продукції за картками, від прямого про­дуктообміну і перехід до вільної купівлі-продажу. Розвиваються три види торгівлі: кооперативна, приватна, державна;

у великих містах відкрилися торговельні біржі;

Україна і утворення срср

Під час громадянської війни на території колишньої Російської ім­перії утворилося шість радянських республік — Російська Федерація,

Україна, Білорусія, Азербайджан, Вірменія, Грузія та дві народні республіки — Бухарська і Хорезмська. Республіки формально вва­жалися незалежними, але фактично ніякого суверенітету вони не мали і управлялися єдиним центром — ЦК РКП(б). Залежність республік від московського центру прикривалася системою дво­сторонніх та багатосторонніх угод, яка отримала назву "договірної федерації".

На основі ленінського плану І з'їзд рад СРСР ЗО грудня 1922 р. прийняв рішення про утворення СРСР. До його складу ввійшли Російська Федерація, Українська РСР, Білоруська РСР, Закавказь­ка Федерація (Грузія, Вірменія, Азербайджан). У документах, по­кладених в основу СРСР (Декларація і Договір), права центру пре­валювали над правами республік. Так, із 29 пунктів Союзного дого­вору лише один стосувався прав республік. Формально кожна рес­публіка мала право виходу із СРСР, але механізму такого виходу не було розроблено.

Юридичне оформлення СРСР остаточно завершилося в 1924 р., коли була прийнята Конституція СРСР.

Політика українізації

Суть українізації

Українізація — це політика в національно-культурній сфері, яка здійснювалася радянським керівництвом в Україні у 20-ті рр. Україні­зація передбачала задоволення певних національних вимог україн­ського народу:

Наслідки українізації

20-ті рр. стали періодом подальшого національного відродження.

У 1930 р. чисельність шкіл з українською мовою навчання стано­вила 85%, на українську мову було переведено 75% діловодства дер­жавних установ, українською мовою видавалося 90% газет і більше половини книжок і журналів. Кількість українців серед службовців держапарату зросла з 35 до 54%.

Українізація сприяла залученню до радянського культурного бу­дівництва української інтелігенції. З еміграції повернулися деякі ві­домі діячі, зокрема М.С.Грушевський.

Причини згортання українізації

Українізація почала виходити за дозволені центром рамки:

• вона охопила все суспільно-культурне життя республіки;

• зростав прошарок української інтелігенції, якій режим Сталі­на не довіряв і бачив у ній ідейного конкурента партії;

українізація сприяла зростанню національної свідомості українців, стимулювала націонал-комуністичні настрої.

Індустріалізація України

У грудні 1925 р. XIV з'їзд РКП(б) проголосив курс на індустріа­лізацію: передбачалося прискорення промислового росту Радянсь­кого Союзу і досягнення ним у короткі строки рівня розвитку еко­номічно розвинутих країн світу. Сталін заявив, що "ми відстали від передових країн на 50-100 років. Ми повинні подолати цю відстань за 10 років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть". Індустріалізацію передбачалося здійснювати плановими методами (п'ятирічками).

Причини індустріалізації

Курс на індустріалізацію був об'єктивно необхідний, оскільки СРСР залишався економічно відсталим і знаходився у ворожому зовнішньому оточенні.

Наслідки індустріалізації

Політика прискореної індустріалізації призвела до важких соціаль­но-економічних і політичних наслідків:

Поряд із цим, індустріалізація мала і значні позитивні досяг­нення:

Україна із аграрної країни перетворилася в індустріально-аг­рарну;

у 1940 р. рівень промислового потенціалу у порівнянні з рів­нем 1913 р. збільшився у сім разів;

за обсягом виробництва важкої промисловості Україна випе­реджала ряд розвинутих західноєвропейських країн. Вона посіла друге місце в Європі по виробництву машин (після Англії) і виплавці чавуну (після Німеччини);

Колективізація

Курс на колективізацію був проголошений XV з'їздом ВКП(б) у Р-> а з 1929 р. почалося її насильницьке форсоване здійснення.

Причини колективізації

Згідно з більшовицькою доктриною, шлях до соціалізму був по­в'язаний із переходом селянства до колективного виробництва. Фор­сована колективізація, як і форсована індустріалізація, здійснюва­лася в рамках єдиної політики "соціалістичного штурму".

Беручи курс на колективізацію, сталінське керівництво прагнуло:

завдяки колгоспам повністю підпорядкувати сільське госпо­дарство державі;

забезпечити населення країни дешевими продуктами харчу­вання і сировиною, отримати кошти для індустріалізації;

ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі.