Голодомор 1932-1933 рр.

Не дивлячись на значне скорочення рівня сільськогосподарського виробництва, плани здачі продукції державі зростали. У 1932 р. план хлібозаготівлі Україна виконати не змогла, оскільки він був нереальним.

Жорстокість, з якою проводили хлібозаготівлю в 1932 р., стала безпосередньою причиною небаченого за всю історію України голо­домору 1932-1933 рр. Прямі втрати від голоду становили 3,5-5 млн.

Наслідки колективізації

Сільське господарство стало колгоспним. На кінець 1932 р. в Україні було колективізовано близько 70% селянських господарств. На кінець 1937 р. - 96%.

На селі було утверджено командну економіку з повним підпо­рядкуванням колгоспів державній владі. Колгоспи були поставле-

в такі умови, які різко обмежували їх господарську самостій-сть і підприємництво, культивували зрівнялівку, безгосподарність,

Утвердження сталінського тоталітарного режиму в Україні. Масові репресії

У кін. 20-х — на поч. 30-х рр. політична система Радянського Союзу, зберігаючи зовні всі атрибути демократії, фактично пере­творилася на тоталітарну, яку дослідники називають режимом осо­бистої влади Сталіна або сталінщиною.

Ідейним обгрунтуванням масового терору стала теорія Сталіна про неминуче загострення класової боротьби в міру просування до соціалізму та необхідність у зв'язку з цим посилення пильності і боротьби проти "ворогів народу".

Каральні органи посилювали пошук "ворогів народу", "контр­революціонерів", "ворогів соціалізму", збільшувалися масштаби на­сильства. Репресії здійснювалися антиконституційними позасудови-ми "трійками" у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного управління внутрішніх справ і прокурора області. Вироки виносилися без свідків, без захисту, і навіть без підсудного. Найбіль­шого масштабу репресії досягли у другій пол. 30-х рр., набувши характеру масового терору. Упродовж 1937-1941 рр. ("п'ятирічка великого терору") у таборах НКВС було ув'язнено 5 млн. 172 тис. 688 осіб, що у 2,2 рази більше, ніж за попередні п'ять років.

Наслідки репресій:

тотальний терор торкнувся всіх категорій населення, були фі­зично знищені мільйони українців, унаслідок чого українська нація зазнала величезних демографічних втрат;

занепад української національної культури, інтелектуального потенціалу української нації;

деформація морально-етичних відносин (насадження атмо­сфери страху та абсолютної покори, заохочення доносів, соціальна незахищеність населення, формування тоталітарної свідомості);

посилення економічної і політичної залежності України від центру;

шляхом репресій відбулося остаточне утвердження тоталітар­ного режиму, абсолютної політичної влади Сталіна.

Конституція УРСР 1937 р.

У середині 30-х рр. керівництво ВКП(б) зробило висновок про те, що в СРСР відбулася перемога соціалізму. Виникла необхідність у прийнятті нової конституції.

VIII з'їзд рад СРСР 5 грудня 1936 р. затвердив нову Конституцію СРСР, а XIV з'їзд рад України 30 січня 1937 р. — нову Конституцію УРСР (назва Українська Соціалістична Радянська Республіка зміню­валася на Українську Радянську Соціалістичну Республіку). Консти­туція 1937 р. стала третьою радянською конституцією України (пер­ша була прийнята в березні 1919 р., друга-у травні 1925 р.). Але, як і перші дві, вона була копією Конституції, прийнятої в Москві.

Згідно з Конституцією 1937 р. Україна проголошувалася "соціа­лістичною державою робітників і селян". Політичною основою УРСР визнавалися ради депутатів трудящих, а економічною — соціалістична власність на засоби виробництва, що мала форму державної і кол­госпно-кооперативної.

Західна Україна у 20-30-ті рр.

Колонізація Західної України

Західноукраїнськими землями в міжвоєнний період володіли інші держави. Під польською окупацією впродовж 1919-1921 рр. опини­лися Східна Галичина, Західна Волинь, Полісся, Холмшина, ПІД-ляшшя, що становило третину всієї території тодішньої Польської держави. На цій території проживало 8,9 млн. чоловік, у тому числі 5,6 млн. українців.

Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччипп не мали власного автономного устрою. Уряди цих країн прагнули до посилення контролю над українськими територіями.

Політика Польщі

Польський уряд намагався витравити такі поняття, як "Україна" та "українці", застосовуючи замість них терміни "Східна Мало-польща", "русини". У 1924 р. видано закон про заборону вживання української мови у всіх державних установах.

У 1935 р. Польща офіційно відмовилася від своїх зобов'язань перед Лігою Націй щодо забезпечення прав національних меншин. Урядові кола, повернувшись до ідеї однонаціональної польської держави, розгортають репресії проти українців, здійснюють політи­ку жорстокої асиміляції.

Політика Румунії

Румунська влада здійснювала щодо українського населення політи­ку тотальної румунізації, вдаючись до відкритих насильницьких дій.

З 1919 по 1928 рр. на території Буковини діяв воєнний стан. У 1920 р. було заборонено вживання української мови. Українців не визнавали окремою нацією, називаючи їх "громадянами румунського походження, які забули рідну мову". Була заборонена українська преса, відбувалася румунізація православної церкви.

Політика Чехословаччини

Уряд Чехословаччини провадив більш помірковану політику щодо Закарпаття. Але і ця політика була спрямована на те, щоб утримати Українські землі під владою Чехословаччини. Власті намагалися переконати українське населення, що в нього немає батьківщини що українська мова є для нього "чужою".

Побоюючись зростання національної свідомості українців, іно­земні уряди всіляко перешкоджали розвитку освіти: закривалися укра­їнські школи (в Буковині до 1927 р. не залишилося жодної), діяла норма прийому до вузів української молоді (у Львівському універси­теті вона складала 5%, причому студентами могли бути лише ті, хто присягнув на вірність Польщі). Освіту мали лише 40% дорослих гро­мадян Закарпаття, 30% - Галичини і Волині, 20% — Буковини.

Щоб забезпечити доступ української молоді до вищої освіти, вчені Наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка та Ставропігійське братство заснували у Львові таємний Український університет (1921-1925 рр.).

Діяльність підпільного університету стала виявом високого рівня національної свідомості західноукраїнського населення, його праг­нення відстояти національну гідність українців

Початок Другої світової війни. Приєднання західноукраїнських земель до СРСР

Політика великих держав напередодні війни

4О-і рр. характеризуються значним ускладненням міжнародних відносин і зростанням загрози війни. Економічна криза і депресія

1929-1933 рр. призвели до різкого загострення ситуації як всередині індустріальних країн, так і до поглиблення суперечностей між про­відними країнами світу.

Спроби створення системи колективної безпеки

З 15 червня по 2 серпня 1939 р. у Москві проходили переговори між СРСР, Англією і Францією про укладання тристороннього со­юзу проти німецької агресії. Переговори завершилися провалом, як з вини Англії і Франції, які затягували переговори, сподіваючись ізолювати СРСР на міжнародній арені і направити проти нього фа­шистську агресію, так і з вини радянського керівництва, яке вважа­ло все капіталістичне оточення однаково ворожим до СРСР і тому не бачило головної небезпеки з боку фашистської Німеччини. Біль­ше того, сталінське керівництво пішло на союз із Німеччиною.

Пакт "Молотова-Ріббентропа"

23 серпня 1939 р. було підписано радянсько-німецький Договір про ненапад (пакт "Молотова-Ріббентропа"). До договору додавався секретний протокол про розподіл сфер впливу сторін в Європі. Сек­ретний протокол, існування якого радянське керівництво протягом

півстоліття заперечувало, давав можливість Сталіну збільшити тери­торію СРСР майже до кордонів Російської імперії 1913 р. Німеччина давала згоду на приєднання до Радянського Союзу Фінляндії, Есто­нії Латвії, Західної Білорусі, Західної Волині та Східної Еаличини.

Початок Другої світової війни

Пакт "Молотова-Ріббентропа" перетворив СРСР на фактичного союзника фашистської Німеччини і розв'язав руки Гітлеру в його агресії у Європі. 1 вересня 1939 р. нацистські війська напали на Поль­щу. Зв'язані з нею договірними зобов'язаннями, Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Це стало початком Другої світової війни.

Приєднання Західної України, Північної Буковини та Південної Бесарабії до складу СРСР

Згідно з пактом і таємним протоколом радянські війська 17 верес­ня 1939 р. перейшли польський кордон і вступили в Західну Україну ' Західну Білорусію. Офіційно радянське керівництво пояснило цей крок необхідністю запобігти фашистській окупації західноукраїн­ських і західнобілоруських земель. Східна Галичина і Західна Волинь були зайняті Червоною армією майже без опору з боку Польщі за 12 днів. Агресія проти Польщі означала вступ Радянського Союзу у світову війну.

Радянсько-німецький договір про дружбу і кордони

28 вересня 1939 р. союз Німеччини і СРСР був скріплений До­говором про дружбу і кордони. Договір уточнив сфери впливу цих держав і розмежувальну лінію між ними на території Польщі. До сфери впливу СРСР переходили Литва, Бесарабія і Північна Буко­вина, до сфери впливу Німеччини — Лемківщина і Холмщина (укра­їнські території, які раніше були у сфері впливу СРСР).

У червні 1940 р. Червона армія зайняла Північну Буковину і Бесарабію.

Окупація України військами Німеччини та її союзників (22 червня 1941 - 22 липня 1942 рр.)

Напад Німеччини на СРСР

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина напала на Радянський Союз. її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина.

План "Барбаросса" передбачав "бліцкріг" — блискавичну війну: протягом 2-2,5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ—Астрахань. Німецька армія наступала у трьох головних напрямках: західному — на Ленінград, центральному — на Москву, південному — на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму для прори­ву на Кавказ і Закавказзя.