• номерна система рейтингу, яка базується на якісній характеристиці позичальника та кредиту;

• рейтинг, що базується на кількісному аналізі фінансового стану позичальника, де сукупності конкретних значень фінансових показників відповідає певний кредитний рейтинг;

• рейтинг, що розраховується за бальною системою, де певним параметрам відповідає конкретна кількість балів, і загальний рейтинг визначається на підставі суми балів за всіма показниками;

• «Розщеплені» рейтинги, що використовуються для кредитів, різні частини яких мають різні характеристики і кожній із частин присвоюється окремий рейтинг.

Рейтинг позичальників — класифікація позичальників залежно від їх можливостей щодо залучення коштів на ринку банківських кредитів обслуговування боргу тощо. У даних класифікаціях установлюється клас клієнтів і певні характеристики, за якими їх відносять до того чи іншого класу; кредитні рейтинги агентства, що відповідають конкретним класам позичальників, і ризики неповернення позики для різних класів позичальників.

11.6. Класифікація міжнародного кредиту за цільовим призначенням

Основним цільовим призначенням міжнародного кредиту є сприяння міжнародній торгівлі через кредитування експорту та імпорту. Кредитування імпорту здійснюється у формі комерційного або банківського кредиту.

Комерційні кредити поділяються на:

• кредит за відкритим рахунком. У цьому разі експортер записує на рахунок імпортера у вигляді боргу вартість проданих товарів, а імпортер зобов’язується погасити цей борг у встановлений термін;

• вексельний кредит. Експортер виставляє переказний вексель (тратту) на імпортера;

• авансовий платіж імпортера. У разі підписання угоди цей кредит надається імпортером на користь іноземного постачальника в розмірі 10—15 % і більше від вартості угоди.

Банківські кредити на імпорт:

• акцептний кредит — імпортер погоджується оплатити тратту експортера, і його банк у встановлений термін погашає зобов’язання;

• акцептно-рамбурсний кредит — банк імпортера виставляє безвідкличні акредитиви на банк експортера. Після відвантаження товару експортер передає документи до банку, який акцептує переказний вексель, і виплачує експортерові вартість товару. Потрібні для цього кошти банк експортера отримує через переоблік тратти на світовому грошовому ринку. Коли настане термін оплати, останній тримач пред’являє її до оплати банкові експортера, який здійснює платіж за рахунок відшкодування, отриманого від банку імпортера;

• бланковий кредит — надається банками великим фірмам-експортерам, з якими вони тісно пов’язані, кредит без формального забезпечення;

• експортний кредит;

• фінансовий кредит;

• брокерський кредит;

• компенсаційні угоди — форма довгострокового кредитування, за якої в рахунок погашення кредиту здійснюються зустрічні поставки продукції, виробленої на обладнанні, під купівлю якого був наданий кредит.

Кредитування експорту може здійснюватися в таких формах:

• банківського кредитування — надання кредитів у дорозі; відкриття кредитних ліній; надання кредитів під товари або товарні документи в країні імпортера;

• факторингу — придбання банком або спеціалізованою факторинговою компанією права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями здебільшого у формі дебіторських рахунків за поставлені товари чи послуги. Експортер надає факторинговій фірмі право отримання платежів від платників за поставлені товари. Остання, у свою чергу, зобов’язується повертати йому гроші в міру їх надходження від боржників або оплатити йому всю суму відразу. За здійснення факторингових операцій експортер вносить передбачену угодою плату, яка може бути дещо вищою від процентів за кредит;

• форфейтинг — купівля банком-форфейтором в експортера векселів, акцептованих імпортером. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортеру еквівалент їх вартості готівкою з вирахуванням фіксованої облікової ставки, премії за ризик несплати зобов’язань та разового збору за зобов’язання купити векселі експортера;

• лізинг — кредитування купівлі машин, обладнання, споруд виробничого призначення на основі укладення орендної угоди, за якої орендар сплачує орендну плату частинами та орендодавець зберігає право власності на товари до кінця терміну.

Новою формою кредитування є спільне фінансування кількома кредитними установами великих проектів переважно в галузі інфраструктури.

• Проектне фінансування — сучасна форма довгострокового міжнародного кредитування, де мова йде про кредитування інвес­тиційних проектів на визначений термін. Його особливості полягають у тому, що основні етапи інвестиційного циклу пов’язані між собою і входять у компетенцію певного банківського синдикату, який очолює банк-менеджер.

Міжнародний лізинг

Лізинг — це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв’язку з придбанням у власність майна і наступного передання його у тимчасове користування і володіння за певну плату.

За економічною природою лізинг схожий з кредитними відносинами й інвестиціями. Такі принципи кредитних відносин, як строковість, поверненість, платність, притаманні і лізингу. При лізингу власник майна передає його на певний строк у тимчасове користування і в обумовлений строк повертає його назад, а за послугу отримує комісійні. Тільки учасники оперують не грошовими коштами, а майном (основним капіталом). І тому лізинг класифікують як товарний кредит в основні фонди, а за формою він схожий з інвестиційним фінансуванням.

З погляду майнових відносин лізингова угода складається з двох взаємозв’язаних частин:

• угода про купівлю-продаж;

• угода, що стосується тимчасового використання майна.

Лізингова операція — це довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування вкладень (або альтернативна форма міжнародного кредитування) в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду.

Основними елементами лізингової операції є:

• об’єкт і суб’єкти (сторони лізингової угоди);

• термін лізингової угоди;

• лізингові платежі;

• послуги, що надаються за лізингом.

Об’єктом лізингової операції є будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не зникає у виробничому циклі, а також земельні ділянки та інші природні об’єкти. За природою об’єкта, що орендується, розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна.

Суб’єктами лізингової операції виступають сторони угоди, якими є:

• власник майна (лізингодавець) — особа, яка спеціально придбаває майно для здавання його у тимчасове використання;

• користувач майна (лізингоотримувач) — особа, яка отримує майно у тимчасове використання;

• продавець (постачальник, виробник) майна — особа, яка продає майно, що є об’єктом лізингу;

• інвестор — особа, що бере участь у фінансуванні лізингової угоди (у разі високої вартості угоди для фінансування проекту лізингодавцем залучаються банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та ін.).

Іноді продавець та власник майна є однією особою. Суб’єктів лізингової угоди можна поділити на прямих учасників і непрямих.

До прямих учасників лізингової угоди відносять:

• лізингові фірми або фінансові компанії. Останні поділяються на компанії, що спеціалізуються тільки на фінансуванні лізингової угоди (оплата майна), й універсальні компанії, що здійснюють фінансування не тільки угоди, а й пов’язаних з її з реалізацією операцій, наприклад технічне обслуговування, навчання, консультації;

• виробничі, торговельні, транспортні підприємства та населення, які мають ліцензію на лізингову діяльність і достатню кількість фінансових коштів;

• постачальники об’єкта угоди (виробничі та торговельні компанії).

До непрямих учасників лізингової угоди відносять установи, у статуті яких передбачена лізингова діяльність. Такими є:

• комерційні банки;

• інвестиційні банки;

• страхові компанії;

• брокерські компанії;

• інші посередницькі фірми.

Строк лізингової угоди — це період лізингу, тобто строк дії угоди.

Фактори, що впливають на визначення строку лізингової угоди:

• строк служби устаткування;

• період амортизації устаткування;

• цикл появи дешевшого аналога об’єкта угоди;

• динаміка інфляційних процесів;

• кон’юнктура ринку позичкових капіталів.

Сутність лізингової операції полягає в тому, що потенційний лізингоотримувач, у якого відсутні вільні фінансові кошти, звертається до лізингової компанії з пропозицією укласти лізингову угоду. Відповідно до цієї угоди лізингоотримувач вибирає продавця, який має необхідне майно; лізингодавець придбаває його у свою власність і передає його лізингоотримувачу у тимчасове володіння і використання за обумовлену в угоді лізингову плату. По закінченні угоди залежно від його умов майно повертається лізингодавцю чи переходить у власність лізингоотримувача.

Процес організації лізингової операції складається з кількох етапів.

Перший етап: виробник обладнання і майбутній лізингодавець укладають угоду про купівлю-продаж і виступають як продавець і покупець. При цьому користувач майном юридично не бере участі в угоді купівлі-продажу, хоча є активним учасником угоди, бо вибирає обладнання і конкретного постачальника. Усі технічні питання реалізації угоди купівлі-продажу (комплектність, строки та місце постачання, гарантійні зобов’язання і т.п.) вирішуються між виробником і лізингоотримувачем, на лізингодавця покладається забезпечення фінансового боку угоди.

Другий етап: покупець майна здає його у тимчасове користування, виступає як лізингодавець. При цьому хоча продавець майна уклав угоду купівлі-продажу з лізингодавцем, він несе відповідальність за якість обладнання перед користувачем. Для реалізації угоди лізингу у лізингодавця має бути достатньо вільних фінансових коштів або він має доступ до «дешевих» коштів.