- •1. Предмет регулювання господарського права
- •2. Види та ознаки господарських правовідносин
- •3. Методи господарського права
- •4.Загальні засади, поняття і види суб’єктів господарювання
- •5.Утворення суб’єктів господарювання, їх державна реєстрація
- •6. Припинення суб’єкта господарювання
- •7. Поняття підприємства як організаційної форми господарювання
- •8. Види та організаційно-правові форми підприємств
- •9. Правове становище державних підприємств.
- •10. Правове становище комунальних унітарних підприємств.
- •11. Поняття, види та правове становище підприємств колективної власності.
- •12. Правове становище приватних та інших підприємств
- •13. Поняття і види господарських товариств
- •14. Поняття об’єднання підприємств.
- •15. Види та організаційно-правові форми об’єднання підприємств
- •16. Правовий статус промислово-фінансових груп
- •17. Асоційовані підприємства та холдингові компанії.
- •18. Правовий статус громадянина-підприємця.
- •19. Особливості правового статусу кредитних спілок у сфері господарювання.
- •21. Правовий режим майна суб’єктів господарювання Господарський кодекс України Стаття 133. Правовий режим майна суб'єктів господарювання
- •22. Види майна суб’єктів господарювання та джерела його формування
- •23. Поняття і види цінних паперів
- •24. Поняття банкрутства. Суб'єкти у відносинах банкрутства
- •25.Організаційно-правові питання запобігання банкрутству
- •26. Підстави для застосування банкрутства.
- •27. Провадження у справах про банкрутство
- •28. Ліквідаційна процедура
- •29.Поняття, види та підстави виникнення господарських зобов’язань.
- •30.Виконання господарських зобов’язань, забезпечення виконання господарських зобов’язань
- •31. Припинення господарських зобов’язань
- •32. Розірвання господарських зобов’язань. Недійсність господарського зобов’язання
- •33. Поняття та ознаки господарського договору
- •34. Види господарських договорів
- •35. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів.
- •36. Поняття, ознаки та принципи господарсько-правової відповідальності.
- •37. Підстави та межі господарсько-правової відповідальності. (ст. 218-219 гк)
- •38.Відшкодування збитків у сфері господарювання. (ст. 224 - 229)
- •40. Адміністративно-господарські санкції (Глава 27 гк)
- •41.Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності
- •42. Державне регулювання інвестиційної діяльності
- •43.Правові форми реалізації інвестиційної діяльності.
- •44. Особливості правового регулювання інноваційної діяльності
- •45.Кредитний договір
- •46.Порядок відкриття рахунків у банках.
- •47. Порядок та форми розрахунків у господарському обороті.
- •48. Поняття страхової діяльності. Законодавство про страхову діяльність.
- •49. Поняття, зміст та сфера застосування комерційної концесії.
- •50. Договір комерційної концесії
- •Поняття та принципи зовнішньоекономічної діяльності. Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність.
- •52. Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності
- •53. Види зовнішньоекономічної діяльності
- •54. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності
- •55.Відповідальність за порушення законодавства про зед
- •56.Поняття іноземних інвестицій і їх роль в економіці України
- •57.Форми і види іноземних інвестицій.
- •58.Державна реєстрація іноземних інвестицій.
- •Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон.
- •61. Спеціальний інвестиційний режим на територіях пріоритетного розвитку.
- •62. Правове регулювання концесійної діяльності в Україні.
- •63. Правове регулювання інших спеціальних режимів господарювання.
63. Правове регулювання інших спеціальних режимів господарювання.
У світовій практиці існують території зі спеціальним господарсько-правовим режимом, тобто законодавче регулювання на таких територіях відрізняється від загального законодавства, що діє на території всієї країни. Території зі спеціальним режимом господарювання мають місце й на Україні, виділяються українським законодавством. Спеціальний режим господарювання припускає не тільки створення СЕЗ. Тому є необхідність розглянути особливості встановлення спеціального режиму господарської діяльності на різних територіях й у різних галузях економіки України.
Спеціальний режим господарювання — це інститут господарського законодавства, що визначає особливий порядок здійснення господарської діяльності на певній території, у певній галузі економіки, що відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого законодавством, і вводиться для досягнення державою певних цілей за допомогою встановлення обмежень або/і заохочень для суб'єктів господарювання.
Спеціальний режим господарювання залежно від правових засобів, обраних законодавцем для досягнення мети, можна підрозділити на три групи, кожна з яких, у свою чергу, включає певні види спеціального режиму господарювання (мал.1).
1 група — це обмежувальний спеціальний режим господарювання;
2 група — це заохочувально-обмежувальний спеціальний режим господарювання;
3 група — це заохочувальний спеціальний режим господарювання.
Перша група — це обмежувальний спеціальний режим господарювання, тобто це такий режим, де законодавець за допомогою встановлення певних обмежень у процесі здійснення господарської діяльності досягає певних цілей по охороні територій, об'єктів і т.п. До даної групи належать режими: державного кордону, надзвичайного, воєнного станів, виняткової (морської) економічної зони, господарська діяльність у Збройних силах України.
У другу групу включені ті спеціальні режими господарювання, де за допомогою сполучення певних обмежень у процесі здійснення господарської діяльності, і надання пільг досягаються необхідні цілі. До цієї групи можна віднести такі режими як: концесія; санітарно-захисні й інші особливо охоронні території; окремі галузі народного господарювання.
У третю групу (заохочувальний спеціальний режим господарювання) включені ті види спеціального режиму господарювання, введення яких пов'язане з необхідністю вирішення соціально-економічних проблем, залучення інвестицій на певну територію держави, створення нових робочих місць за допомогою надання різного роду заохочень для суб'єктів господарювання. До цієї групи належать спеціальні економічні зони (СЕЗ) і території пріоритетного розвитку (ТПР).
Нормативно-правові акти, що регулюють спеціальний режим господарювання.
Спеціальний режим господарювання визначається рядом нормативно-правових актів, що регулюють особливості здійснення господарських операцій в умовах даного режиму. Великий масив таких нормативно-правових актів уже діє, багато документів перебувають у стадії розробки, частина норм права вимагає доопрацювання, удосконалення.
Значним внеском у сфері правового регулювання господарської діяльності є прийняття Господарського Кодексу України від 16.01.2003 р., розділ 8 якого визначає особливості функціонування спеціальних режимів господарювання в Україні. Важливість прийняття Господарського кодексу в Україні визначається поруч факторів, одним із яких є те, що вперше на законодавчому рівні зібрані воєдино норми права, що встановлюють специфіку здійснення господарської діяльності на певних територіях, у певних галузях народного господарства. Саме Господарський кодекс України вперше на законодавчому рівні закріпив такий термін як «спеціальний режим господарювання», що дає можливість для подальшого розвитку українського законодавства в даній сфері.
Як уже було сказано вище, спеціальний режим господарювання в Україні використовується на різних територіальних утвореннях й у різних галузях економіки. Встановлення такого режиму передбачається на територіях, де законодавчо повинні бути закріплені спеціальні умови для охорони територій. Наприклад, господарсько-правова діяльність на державному кордоні України має специфіку, обумовлену необхідністю охорони державного кордону. Здійснення господарської діяльності не повинне перешкоджати встановленому режиму державного кордону. Саме тому виникає необхідність закріплення спеціального режиму господарювання. На державному кордоні господарська діяльність здійснюється як на основі нормативно-правових актів внутрішнього законодавства, так і з урахуванням міжнародних договорів між Україною й іноземними державами. Закон України «Про державний кордон України» передбачає, що порядок здійснення всіх видів господарської діяльності встановлюється компетентними органами України за узгодженням із прикордонними військами.
Спеціальний режим господарювання вводиться також у випадку встановлення надзвичайного стану. Відповідно до Закону України «Про правовий режим надзвичайної ситуації» від 16.03.2000 р. оголошення надзвичайного стану припускає встановлення особливого правового режиму діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, організацій, установ, що виражається в обмеженнях здійснення конституційних прав і свобод, а також закріпленні додаткових зобов'язань
Законодавство України встановлює спеціальний режим і для тих суб'єктів підприємництва, які здійснюють господарську діяльність на території природно-заповідного фонду України, тобто це ті об'єкти, які мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну цінність.
Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16.06.92 р. передбачає податкові й інші пільги для суб'єктів господарювання, які здійснюють науково-дослідні роботи на територіях й об'єктах природно-заповідного фонду (обкладають по 50% ставці), для підприємств, організацій, у веденні яких перебувають території й об'єкти природно-заповідного фонду (кошти, що направляють на здійснення заходів щодо охорони природного середовища звільняються від оподатковування) і т.п.
У багатьох регіонах України виникла складна соціально-економічна ситуація, що пов'язана з різними причинами, але загальною для всіх регіонів є необхідність вирішення питання зайнятості працездатного населення, залучення додаткових капіталовкладень для розвитку економіки регіону. Для вирішення цих проблем на окремих територіях України був установлений спеціальний режим господарювання, що припускає створення спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ) і територій пріоритетного розвитку (ТПР). Спеціальні економічні зони й території пріоритетного розвитку одержали широке поширення у світовій практиці. На першому етапі розвитку СЕЗ цей режим передбачав винятково митні пільги при ввозі й вивозі товарів (наприклад, Ганзейский Союз, режим «порто-франко» у м. Одеса й інші). Спеціальна економічна зона - це частина території України, на якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства України. Для СЕЗ характерним є те, що в них створюються сприятливі валютно-фінансові умови для розвитку банківсько-кредитної системи, страхування та системи державного інвестування. Правовий режим СЕЗ в Україні визначається в першу чергу Законом України від 13 жовтня 1992 р. "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон". Цей закон визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами, органами державної виконавчої влади та ін.
Виключна (морська) економічна зона України (далі - МЕЗ) -морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що належать Українській державі. Делімітація виключної (морської) економічної зони провадиться з урахуванням законодавства України шляхом укладення угод з державами, побережжя яких протилежні або суміжні побережжю України, на підставі принципів і критеріїв, загальновизнаних у міжнародному праві, з метою досягнення справедливого вирішення цього питання. Правовий режим господарювання в цій зоні визначається: Господарським кодексом України (ст. 411,418);Законом України від 16 травня 1995 р. «Про виключну (морську) економічну зону України»