Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний університет

Кафедра фінанси і кредит

ОДЗ

З дисципліни «Фінанси»

Виконала:

Студентка групи ЕФ-02

Ахрамеєва М. В.

залікова книжка №15

Варіанти:16, 30, 55, 65, 84

Перевірив:

Старший викладач

Касьяненко Т. В.

Суми 2012

Зміст

1. Види фінансової політики

2. Завдання й функції Державного казначейства України

3. Податок з доходів фізичних осіб: платники, основні ставки, розмір і одержувачі податкової соціальної пільги.

   1. Платники податку з доходів фізичних осіб

   2. Основні ставки

   3. Розмір і одержувачі податкової соціальної пільги

4. Видатки на фінансування народного господарства й регулювання економіки

5. Аналіз податкових надходжень у бюджет за останні 3 роки на основі даних про Державний бюджет.

6. Використані літературні джерела

1. Види фінансової політики

У кожній державі реалізується певна економічна політика, яка впливає на всі стадії суспільного відтворення. Важливою складовою економічної політики держави є фінансова політика — сукупність розподільних і перерозподільних заходів, які держава здійснює через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин з метою забезпечення зростання валового внутрішнього продукту країни і підвищення добробуту всіх членів суспільства.

Залежно від ступеня законодавчого або адміністративного регламентування фінансових відносин, що характеризується тією часткою доходу, що розподіляється й споживається відповідно до діючих законів або адміністративних рішень, розрізняють три типи фінансової політики:

- жорсткої регламентації;

- помірної регламентації;

- політику мінімальних обмежень.

Жорстка регламентація полягає в тому, що переважна частина фінансових відносин регулюється державою. Права підприємств і громадян у здійсненні фінансових операцій визначаються не стільки їх інтересами, скільки правилами, встановленими законами або адміністративними рішеннями. Така політика проводиться в умовах або адміністративної економіки й відповідної їй фінансової моделі, або в умовах обмеженості фінансових ресурсів. Подібна фінансова політика малоефективна, оскільки підриває стимули до продуктивної діяльності, адже фінансовим продуктом діяльності – доходом – більше розпоряджається держава, ніж його власники – юридичні й фізичні особи. Така політика, як правило, передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП.

Помірна регламентація здійснюється в законодавчій формі й охоплює обмежену частину фінансових відносин – взаємовідносини з державою, окремі елементи взаємовідносин на кредитному, фондовому, валютному й страховому ринках. Помірна регламентація може урівноважити інтереси держави й суспільства взагалі й інтереси окремих юридичних і фізичних осіб. Вона забезпечує юридичним і фізичним особам достатні стимули для продуктивної діяльності й разом з тим дає можливість державі впливати на соціально-економічний розвиток суспільства.

Політика мінімальних обмежень спрямована на формування максимальної зацікавленості суб'єктів підприємницької діяльності й громадян в ефективному господарюванні. У цьому випадку в основному регламентуються тільки взаємини з державою, які на додачу зводяться до мінімуму. Переважна частина фінансових відносин у таких умовах регламентується на договірних засадах між окремими суб'єктами.[ Фінанси: конспект лекцій. Частина 1/ укладачі: К. В. Ілляшенко, Т. О. Ілляшенко. – Суми: Сумський державний університет, 2011, стор 33. ]

Залежно від рівня економічної системи виділяють:

• фінансову політику держави (макрорівень);

• фінансову політику суб'єктів господарювання — підприємств, установ, організацій та домогосподарств (мікрорівень);

• фінансову політику міжнародних організацій і фінансових інституцій (рівень світового господарства).

Залежно від завдань, на вирішення яких спрямована фінансова політика, вона поділяється на такі види:

• політику стабілізації;

• політику економічного зростання;

• політику стримування ділової активності.

Політика стабілізації спрямована на підтримку макроекономічної рівноваги на основі постійних обсягів виробництва при стабільності цін. Її реалізація базується на забезпеченні стабільних обсягів фінансових ресурсів при постійних пропорціях розподілу й перерозподілу отриманих доходів. Розрізняють два різновиди цієї політики, які досить істотно відрізняються одна від іншої. Перша – це політика стабілізації після економічного спаду, що має стимулюючий характер. Друга – політика стабілізації в період економічного підйому, що має обмежувальний напрямок.

Політика економічного зростання спрямована на досягнення необхідного для країни рівня щорічного збільшення обсягів ВВП із урахуванням його потенціалу. Вона націлена на розширення обсягу фінансових ресурсів і забезпечення їх доступності як за цінами, так і за умовами залучення. Реалізація фінансової політики економічного зростання може здійснюватися трьома основними способами – через зростання державних витрат, зниження рівня оподатковування й проведення політики «дешевих грошей». Використання державних витрат як стимулу зростання ВВП відображає прямий державний вплив на основі фінансування економічних потреб. Це фінансування відображає приплив додаткових зовнішніх ресурсів, необхідних підприємствам для розширення обсягів виробництва. Зниження рівня оподатковування веде до збільшення маси внутрішніх ресурсів підприємств. Політика «дешевих грошей» полягає в мінімізації процентних ставок за кредитами і розширює можливості підприємств у залученні кредитних ресурсів.

Політика стримування ділової активності використовується для регулювання економічного циклу з метою запобігання кризі надвиробництва або недопущення виснаження економіки внаслідок надмірних темпів економічного зростання. Вона здійснюється такими ж способами, як і політика економічного зростання, тільки у зворотному напрямку.

Політика обмеження ділової активності (стримуюча політика) використовує наступні фінансові засоби:

• зменшення державних видатків;

• збільшення податків.

      Слід підкреслити, що в чистому вигляді ні один вид фінансової політики на практиці не існує. Держава використовує фінансові засоби того чи іншого виду фінансової політики, поєднуючи їх. Вид фінансової політики визначається перевагою фінансових інструментів одного з видів фінансової політики.

      За способом реалізації фінансова політика буває двох типів:

• дискреційна фінансова політика;

• недискреційна фінансова політика.

      Дискреційна фінансова політика - це політика, що проводиться безпосередньо урядом країни і здійснюється за допомогою органів системи управління фінансами. Такий тип фінансової Політики недостатньо враховує можливості фінансового регулювання. Основними засобами дискреційної політики є:

- соціальні програми;

- державні закупки;

- державні інвестиції;

- зміна трансфертних видатків пєрерозподільчого типу;

- громадські роботи, що пов'язані з видатками;

- управління податковим тягарем.

      Під недискреційною фінансовою політикою розуміють здатність податкової системи до самостійної стабілізації. Тобто, вона повинна мати такі особливості, які дозволять їй - регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління. Дані особливості податкової системи називаються убудованими стабілізаторами. Крім податкового існують ще ряд - важливих убудованих стабілізаторів, що у своїй сукупності сприяють економічній рівновазі в країні. Серед них можна виділити наступні:

• соціальні виплати, включаючи допомоги по безробіттю;

• благодійні допомоги поза рамками системи соціального страхування;

• програми економічної допомоги (особливо в періоди кризи перевиробництва);

• ефект надійності компаній (наприклад, акціонерні товариства створюють ілюзію стабільності доходу не змінюючи рівень виплати дивідендів);

• інертність схильності до споживання (тобто, підтримуючи звичайний рівень життя, індивід повільно пристосовується до зміни рівня свого життя).

      Але, не зважаючи на безумовно корисну здатність убудованих стабілізаторів до стабілізації фінансових процесів, без впливу уряду на фінансово-економічну ситуацію в країні не обійтись.       За рівнем втручання держави в економіку країни в залежності від особливостей її стану та розвитку фінансову політику поділяють на три основних типи:

• класична;

• регулююча;

• планово-директивна.

   Класичний тип фінансової політики заснований на працях класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо та їх послідовників. Основний її напрямок - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. І як наслідок цього - обмеження державних податків і видатків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету.       Фінансовий механізм будується у відповідності до цілей фінансової політики і забезпечує видатки на військові цілі, виплату процентів за державним боргом і його погашення. Система оподаткування повинна створити умови для такого надходження коштів, щоб забезпечити збалансований бюджет держави. А система управління - проста і зосереджується в одному органі управління - міністерстві фінансів чи казначействі.

В основі регулюючого типу фінансової політики лежить економічна теорія англійського економіста Дж. Кейнса та його послідовників. Даний тип фінансової політики передбачає необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки. Фінансовий механізм використовується для регулювання економіки соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основним інструментом впливу на економіку є державні видатки, які забезпечують формування додаткового попиту, зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу, ліквідацію безробіття шляхом фінансування створення нових робочих місць. Головним механізмом регулювання є:

• прибутковий податок, що використовує прогресивні ставки;

• державний кредит, на основі якого проводиться політика дефіцитного фінансування;

• ринок позикових капіталів, що є значним джерелом доходної частини бюджету;

• дефіцит бюджету.

      Система управління фінансами включає декілька самостійних спеціальних органів, окремих служб, які займаються плануванням бюджету (доходів і видатків), фінансуванням державних видатків, контролем за надходженням податків, управлінням державного боргу. Різновидом регулюючої фінансової політики є неоконсервативна стратегія яка пов'язана з неокласичним напрямком в економічній теорії. Цей різновид фінансової політики не відмовляється від її регулювання, але обмежує втручання держави в економічну і соціальну сферу. Фінансовий механізм будується так, що скорочуються обсяги перерозподілу національного доходу через фінансову систему, знижується бюджетний дефіцит, стимулюється зростання збережень, як джерела виробничого інвестування. Держава регулює зайнятість, грошовий обіг, валютний курс, соціальні фактори економіки, структурну перебудову народного господарства. Необхідно підкреслити, що всі різновиди регулюючої фінансової політики взаємопов'язані між собою, мають однакові або схожі інструменти фінансового механізму, а не призводить до їх конвергенції (злиття, поєднання).

      Планово-директивний тип фінансової політики, як правило, застосовується в державах з командно-адміністративною системою управління економікою. Мета цього типу фінансової політики, що здійснюється прямим директивним керівництвом у всіх сферах економіки і соціального життя, - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів в руках держави для подальшого їх перерозподіл)' у відповідності до основних напрямків державного плану.

      Фінансовий механізм створює фінансові інструменти, за допомогою яких відбувається вилучення всіх фінансових ресурсів, що не використовуються у відповідності до плану. Таке вилучення відбувається у підприємств, населення, органів місцевої влади. Видатки бюджетів визначаються виходячи із пріоритетів, що встановлюються державним планом, покриття видатків на соціальні потреби здійснюються за залишковим методом по мінімальним нормам. Управління фінансами відбувається з одного центру - міністерства фінансів.       Необхідно підкреслити, що в сучасних умовах ні в одній країні світу в чисту вигляді жоден тип фінансової політики не зустрічається.