7.5. Тенденції розвитку міжнародної тендерної торгівлі

Міжнародний тендер є методом міжнародної торгівлі, сутність якого полягає у конкурентному відборі постачальників і підрядчиків через організований товарний ринок шляхом залучення до певної, заздалегідь встановленої дати пропозицій від закордонних і національних постачальників та підрядчиків, проведення конкурсу (порівняння) представлених проектів (умов) та укладання контракту з тим з них, пропозиції якого найповніше задовольняють потреби і вимоги імпортерів-замовників.

Термін “тендер” походить від англійського tender – офіційна пропозиція, замовлення на підряд та to tender – продавати замовлення (заявку) на учать у торгах. Посередником між покупцем і продавцем у цьому методі торгівлі є тендерний комітет, який утворюється імпортером. Основною функцією його є організація надходження замовлень на участь у торгах та робота з ними.

Торги дають змогу зосередити в одному місці велику кількість постачальників, підрядчиків, забезпечуючи максимальну конкуренцію. Як метод закупівель тендери найчастіше використовуються країнами, що розвиваються. На їх частку припадає від 20 до 40% усіх імпортованих товарів, завезених державними організаціями, і близько 80% загальної кількості проведених у світі торгів на машини й устаткування. Це пов’язано з тим, що в більшості країн, котрі розвиваються, відсутній досвід укладення великих міжнародних контрактів; чинне законодавство зобов’язує імпортерів закуповувати устаткування, вартість якого перевищує визначену суму, тільки через торги; відсутні необхідні технічні знання і кваліфікація для самостійного вирішення техніко-технологічних проблем [6, с. 576].

Міжнародні торги організовуються переважно державними організаціями (міністерствами, закупівельними організаціями), муніципальними органами, іноді великими приватними фірмами, що забезпечує їм певні вигоди: немає необхідності створювати власний зовнішньоторговельний апарат, займатися регулярною комерційною і маркетинговою діяльністю; мають можливість залучати до торгів великі фінансові фірми, оскільки за право участі в торгах необхідно вносити застави в сумі 1–3% від вартості передбачуваної угоди.

Найпоширенішими об’єктами тендерів у міжнародній торгівлі є: підряди на спорудження підприємств, будівель і споруд виробничого та невиробничого призначення, виконання комплексів будівельних і монтажних робіт та їх окремих видів; виконання комплексу пусконалагоджувальних робіт; постачання комплектного обладнання; проекти на основі підприємств з іноземними інвестиціями; надання державних кредитів; розробка проектів і виконання робіт у сфері природоохоронної діяльності тощо.

Міжнародні тендери розрізняють за такими критеріями: національний склад учасників (за участю тільки закордонних фірм; за участю закордонних і національних фірм); мета організаторів (реальні, процесуальні); юридичний статус учасників (за участю тільки юридичних осіб, за участю лише консорціумів, змішані); предмет торгівлі (на поставку товарів, на виконання підрядних робіт, комбіновані); свобода доступу до участі в тендері (відкриті, закриті, з попередньою кваліфікацією); фінансові умови (з пропозицією ціни, зі знижкою, на кредитній основі, на компенсаційній основі, на основі концесій); відкритість інформації щодо учасників і переможців (гласні, негласні); глибина поділу праці при виконанні замовлення (первинні; вторинні; третинні).

Міжнародні тендери виконують такі основні функції:

1. торговельну (як метод реалізації товарів та отримання замовлень для експортерів і відповідно метод закупівлі продукції та розміщення підрядів для імпортера-організатора тендеру);

2. науково-технічну (як процес, що сприяє відбору найпрогресивніших техніко-технологічних рішень конкретних проблем і сучасного високотехнологічного обладнання);

3. цінову (як механізм пошуку відповідності між ціною та рівнем вартості проекту чи партії товару та інструмент мінімізації їх кінцевої (контрактної) ціни);

4. фінансову (як механізм оптимізації витрат на реалізацію проекту чи закупівлю товарів не тільки за допомогою ціни, а й шляхом отримання кредитів і раціоналізації системи розрахунків);

5. маркетингову (як можливість вибору найкращого партнера, адаптації ціни до власних можливостей і впливу на ефективність каналів надходження товарів (послуг) у країну – з одного боку, і можливість створення позитивного іміджу країни та відповідного замовника (імпортера), як серйозного та надійного партнера – з іншого);

6. регулятивну (як інструмент впливу на обсяги, динаміку, ціни та національні походження імпорту).

Динамізація конкурентного середовища, зростаюча складність предметів торгівлі, загальна тенденція до глобалізації світових товарних ринків зумовили формування таких тенденцій у практиці проведення міжнародних тендерів: збільшення кількості фірм-учасниць торгів, зростання кількості торгів на нові види машин, обладнання, техніки та послуг, загальне збільшення кількості торгів на будівництво комплексних об’єктів; переорієнтація пріоритетів з цінових чинників конкуренції на техніко-економічні показники і пільговість умов фінансування; поширення торгів на інженерно-консультаційні послуги; поширення практики проведення торгів з розбивкою об’єктів на частини для виявлення вузькоспеціалізованих фірм-учасниць, розвиток багатостороннього співробітництва з будівництва об’єктів, поширення участі в торгах місцевих фірм країн-замовниць.

Крім того, останнім часом у практиці міжнародних тендерів спостерігається тенденція до розширення прав організаторів торгів і тендерних комітетів, які доповнюють зусилля держави зі стимулювання національного виробництва шляхом залучення місцевих фірм до виконання тендерних замовлень.