8.6. Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків

Міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків мають за мету нормалізацію ситуації на ринках товарів, в основному ринків сировини і сільськогосподарської продукції.

Основні цілі таких організацій:

• регулювання цін на товари з тим, щоб уникнути їх різких коливань;

• запобігання затоварюванню на ринках відповідних товарів;

• встановлення справедливого співвідношення між цінами на сировинні та промислові товари;

• усунення надмірної конкуренції між товаровиробниками за рахунок розподілу ринків учасниками організації;

• забезпечення стабільних поставок товару на світові ринки.

Форми міжнародного регулювання товарних ринків доволі різноманітні. Це – міжурядові угоди, що діють під егідою ЮНКТАД; міжурядові угоди, що об’єднують країни-експортери та країни-імпортери товару; організації країн-експортерів. Міжурядові угоди, розроблені в системі ЮНКТАД, реалізуються на підставі Міжнародних товарних угод (МТУ) і діяльності Міжнародних дослідних груп (МДГ).

Міжнародні товарні угоди спрямовані на стабілізацію цін на світових товарних ринках шляхом встановлення раціонального співвідношення між попитом і пропозицією.

Щодо міжнародних організацій, то вони поділяються на такі групи:

• багатосторонні товарні організації;

• міждержавні організації виробників та експортерів сировини.

Багатосторонні організації складаються як з експортерів сировинних і сільськогосподарських товарів, так і з їхніх найважливіших імпортерів. Вони також поділяються на окремі групи: міжнародні організації; міжнародні ради; міжнародні консультативні комітети; міжнародні дослідні групи. Багатосторонні організації діють у системі ООН.

Міжнародні організації головною метою вважають запобігання різких коливань цін на товар. Вони регулюють такі ринки: какао, кава, натуральний каучук, цукор, зерно, тропічна деревина, джут.

Міжнародні організації країн-виробників і експортерів сировини складаються тільки з виробників та експортерів та включають нетто – споживачів сировини. Вони представлені в основному об’єднаннями країн, що розвиваються. Утворення організацій цього типу стало спробою протистояти диктату споживачів, якими переважно є високорозвинуті країни.

Міжнародних організацій експортерів сировини налічується майже три десятки. Найбільш відомими і впливовими є наступні.

Організація країн-експортерів нафти – ОПЕК (Organization of the Petroleum Exporting Countries – OPEC) – міжнародна міжурядова організація, що має на меті регулювати ціни на нафту, утворена в 1960 р. Її заснували країни, що належать переважно до регіону Перської затоки, який має найбільші розвідані поклади нафти у світі (Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія), а також Лівія й Венесуела. Згодом до організації приєдналися Алжир, Габон, Індонезія, Катар, Нігерія, Об’єднані Арабські Емірати. Тобто ОПЕК складається з 12 країн-членів. Штаб-квартира – у Відні (Австралія) [6, с. 98].

ОПЕК утворилась на противагу необмеженого панування транснаціональних нафтових компаній на світовому ринку нафти, які диктували ціни, обсяги видобутку і продаж нафти. Узгоджені дії країн ОПЕК позбавили ці компанії їх монополістичного становища й самі почали встановлювати розміри видобутку нафти та її експорту, що істотно впливає на ціни.

Основні цілі організації – це:

• координація нафтової політики країн-членів;

• забезпечення стійких прибутків;

• регулярне постачання нафти споживачам;

• охорона довкілля.

Для підтримки країн, що розвиваються, ОПЕК утворила Фонд міжнародного розвитку ОПЕК (1979 р.). Фонд надає цим країнам пільгові позики для здійснення проектів розвитку, програм і регулювання платіжного балансу. Ресурси Фонду складаються з добровільних внесків держав-членів ОПЕК, а також з прибутків, одержаних від інвестиційних і кредитних операцій.

Асоціація країн-виробників натурального каучуку (Association of Natural Rubber Producing Countries), яку у 1970 р. утворили такі країни: Індія, Індонезія, Малайзія, Папуа-Нова Гвінея, Сінгапур, Шрі-Ланка, Таїланд. Штаб-квартира розміщується у м. Куала-Лулепур (Малайзія). Основною метою діяльності асоціації є стабілізація цін на натуральний каучук і забезпечення прибутків виробників від його експорту [3, с. 163].

Асоціація країн-експортерів залізної руди (Association of Iron Ore Exporting Countries) заснована у 1975 р., штаб-квартира – у Женеві (Швейцарія). До асоціації належать країни з різних частин світу: Алжир, Австралія, Індія, Ліберія, Мавританія, Перу, Сьєра-Леоне, Швеція, Венесуела. Створено механізм співробітництва країн-виробників цього товару, асоціація впливає на рівень світових цін на нього [3, с. 163].

Африканська асоціація деревини (African Timber Organization) заснована у 1975 р., штаб-квартира – у Лібревілі (Габон). Координує політику країн-виробників африканської деревини і намагається впливати на світові ціни на неї. До організації належать Габон, Гана, Екваторіальна Гвінея, Камерун, обидва Конго, Кот-д’Івуар, Ліберія, Мальгаська Республіка, Танзанія, Центрально-Африканська Республіка.

Асоціація виробників какао (Cocoa Products Alliance) – організація виробників какао, утворена у 1962 р. Її штаб-квартира – у Лагосі (Нігерія). Організація сприяє обміну інформацією між членами альянсу, здійснює заходи, спрямовані на зростання світового попиту на какао, намагається забезпечити надійність його постачання, стабільні ціни і доходи виробників цього продукту [3, с. 163].

Міжнародна угода з пшениці (International Wheat Agreement) укладена у 1971 р. і містить два міжнародно-правові акти – Конвенцію про торгівлю пшеницею (стосується міжнародного співробітництва) і Конвенцію про продовольчу допомогу (охоплює питання доставки зерна країнам, що розвиваються).

Міжнародна угода з цукру (International Sugar Agreement) укладена у 1969 р. і спрямована на підтримання стабільних і вигідних експортерам цін на цукор. Передбачає підтримання цін на цукор на рівні, що перевищує певний мінімум. Основним заходом для досягнення цього вважалися експортні квоти. Угода виявилася недостатньо ефективною і докладаються зусилля для її перегляду.

Міжнародна угода з кави (International Coffee Agreement). Через погіршення умов торгівлі для виробників кави протягом перших десятиліть після Другої світової війни виникла потреба у стабілізації світового ринку кави. Дана угода була укладена в рамках ООН. Країни-експортери взяли зобов’язання дотримуватись експортних квот, тоді як країни-імпортери зобов’язались дотримуватись мінімальних цін на каву. Країни-члени угоди також зобов’язалися обмежити закупівлі кави у тих країнах, що не приєдналися до угоди [3, с. 164].

Африканська рада з арахісу (African Groundnut Council) – рада країн-виробників арахісу, утворена у 1964 р. Її штаб-квартира – у Лагосі (Нігерія). До організації належать Гамбія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, Судан, Буркіна-Фасо. Організація сприяє обміну інформацією про ефективні методи вирощування арахісу та його реалізації, про стабілізацію цін на продукт, досягнення їх передбачуваності.

Азіатське і Тихоокеанське співтовариство виробників кокосового горіха (Asian and Pacific Coconut Community) утворене у 1969 р., штаб-квартира – у Джакарті (Індонезія). До співтовариства належать Індія, Індонезія, Малайзія, Папуа-Нова Гвінея, Філіппіни, Соломонові острови, Шрі-Ланка, Таїланд, Вануату, Західне Самоа. Організація сприяє обміну інформацією між країнами-виробниками цього продукту про шляхи підвищення ефективності вирощування і переробки кокосових горіхів [3, с. 162].