10.3. Особливості становлення ринку послуг в економіці України

Особливості участі України в міжнародній торгівлі послугами в 90-х роках ХХ ст. та на початку ХХI ст. традиційно зумовлювалися тим, що вона до певної міри компенсувала негативне сальдо загального торговельного балансу країни. Це відбувалося завдяки наявності таких особливо важливих для торгівлі послугами переваг міжнародної економічної діяльності, як сприятливе географічне розташування, наявність відповідно до історичних традицій участі у міжнародній торгівлі розгалуженої транспортної інфраструктури та рухомого складу.

Сучасний стан зовнішньої торгівлі послугами в Україні характеризується даними, які представлені на рис. 10.1, 10.2, 10.3 та в табл. 10.5 [22].

Безумовно, позитивним явищем для України є порівняно значний розвиток сфери послуг, яка бере участь у міжнародному співробітництві. Проте її структура є дещо гіпертрофованою, адже основну частку в ній становлять транспортні послуги – 82,7%, особливо послуги трубопровідного транспорту.

У структурі імпорту транспортні послуги становлять 23,4%, подорожі – 4,2%, послуги зв’язку – 5,7%, фінансові та страхові – 8,3%, будівельні послуги – 2,3%, різні ділові, професійні та технічні послуги – 13,8%.

Головними експортерами послуг є країни СНД (54,7%), країни Європи (28,2%), країни Азії (7,0%), а імпортерами – країни Європи (38,7%), СНД (24,3%), Америки (20,4%).

Рис. 10.1. Динаміка торгівлі послугами в Україні, (млн. дол. США).

Рис. 10.2. Структура українського експорту послуг у 2003 р., (%).

Рис. 10.3. Структура українського імпорту послуг у 2003 р., (%).

Об’єктивною особливістю розвитку вітчизняної економіки є реструктуризація інвестиційного потенціалу, механізму розподілу ресурсів між секторами, зокрема робочої сили. Протягом 90-х років відбулося значне збільшення сектора послуг, але це не свідчить про секторальну оптимізацію української економіки, адже протягом 90-х років відбувалося майже некероване падіння виробництва та інколи мала місце навіть деградація виробничої інфраструктури й ресурсної бази. Зростання безробіття у промисловості виштовхувало людей у сферу послуг і в сільське господарство, причому сфера послуг, як правило, не виявляла попиту на високоосвічених виробників та сучасні моделі використання кваліфікованої праці, а ставала тимчасовим притулком для знедолених робітників і фахівців з різних галузей економіки.

Для об’єктивніших оптимістичних оцінок структурної оптимізації зайнятості та ролі послуг у вітчизняній економіці може стати подальший перерозподіл зайнятості на користь сфери послуг в умовах позитивної динаміки зростання, який розпочався у 2000 р. та триває і сьогодні. Відбувається збільшення частки послуг у структурі українського імпорту.

Таблиця 10.5

Географiчна структура українського експорту-iмпорту послуг [22]

(млн. дол. США)

Країни	Експорт										Iмпорт
	1994 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998 р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.	1994 р.	1995 р.	1996 р.	1997 р.	1998р.	1999 р.	2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.
Усього	2118,4	2621,5	4746,6	4738,4	3819,8	3613,9	3486,8	3544,4	4055,3	4248	309,4	631,1	1204,5	1418,4	1430,9	1113,2	1150,9	1147,5	1191,6	1388,4
Країни CНД	1106,7	1626,9	3476,7	3333,3	2351,7	2250,8	2141,4	2151,9	2430,1	2323,5	84,8	260,4	344,8	397,5	366,2	236,4	215,5	232,8	295,6	336,7
Iншi країни свiту	1011,7	994,6	1269,9	1405,1	1468,1	1363,1	1345,4	1392,5	1625,2	1924,5	224,6	370,7	859,7	1020,9	1064,7	876,8	935,4	914,7	896	1051,7
Європа	376,3	435,7	660,6	832,5	856,3	781,9	778,2	806,5	984,5	1199,8	140,7	209,8	267,7	388,5	465,2	341,3	400,9	391,4	414,5	537,4
Країни ЄС	200,2	291,8	438	530,2	577,3	531,2	522,1	549,5	657,5	749,2	89,2	145,5	159,8	195,1	253,8	245,9	288,4	274,3	283,8	352,2
Азiя	176,6	137,1	240,7	298,5	286,4	281,4	262,4	265,1	260,2	297,4	41,6	70,7	90,4	86,5	66,4	73,8	65,8	64,9	62,3	77,3
Африка	24,7	18,7	29,5	32,0	48,1	38,5	28,4	35,2	36,2	51,9	8,9	4,9	6,3	33,0	6,4	5,1	6,1	5,9	8,1	12,8
Америка	46,0	64,7	131	198,8	216,5	169	186,3	177,2	215,3	259,5	18	34,6	278,7	315,2	321,6	285,7	290,6	304	243,3	282,9
Австралiя та Океанiя	1,3	0,5	3,5	2,2	2,2	2,5	1,5	1,8	6,0	3,0	0,4	0,4	0,2	7,1	1,4	1,7	1,0	0,6	0,5	0,6
Невизначе-нi країни	386,8	337,9	204,6	41,1	58,6	89,8	88,6	106,7	123	112,9	15,0	50,3	216,4	190,6	203,7	169,2	171,0	147,9	167,3	140,7

Україна закуповує транспортні, комунікаційні, будівельні, фінансові, професійні – бухгалтерські, правові, консультаційні, інженерні, архітектурні, дослідницькі послуги, а надає переважно транспортні, а також туристичні, ділові та інші.

В Україні туризм ще не набув пріоритетного становища, незважаючи на виняткові кліматичні та культурно-історичні умови. Це пов’язано з відсутністю інтегрованої системи взаємозв’язків між усіма галузями народного господарства, зокрема між транспортом, промисловістю, сільським господарством, будівництвом, медициною, культурою тощо.

В Україні туристична індустрія перебуває у стадії свого становлення як самостійний сектор економіки. У 2001 р. країну відвідало 11,9 млн. іноземних громадян. Обсяг в’їзного туризму зріс на 31,8% порівняно з минулими роками, стрімко скорочується кількість одноденних відвідувачів. Вперше за останні 5 років більш як удвічі скоротилась кількість транзитних відвідувань України. Зросла на 5% чисельність внутрішніх туристів, які подорожували Україною. Послуги з внутрішнього туризму було надано в обсязі 6,9 млн. громадян України. Кількість екскурсантів сягнула 18,96 млн. осіб, що перевищило рівень попереднього року на 7,5%.

Обсяг експорту туристичних послуг у 2003 р. становив 117 млн. дол. США, що на 14,4% більше від рівня попереднього року. Загальний обсяг імпорту зріс на 17,1% порівняно з 2002 р. і становив у 2003 р. 58,9 млн. дол. [22].

Необхідною умовою розвитку туризму в Україні є ефективне функціонування готельної індустрії, що приносить близько 60% усіх доходів від туризму.

На сьогодні розвиток індустрії готельного бізнесу в Україні гальмується низкою зовнішніх і внутрішніх чинників [17, с. 31–35]. До зовнішніх чинників низької ефективності готельних підприємств належать: падіння попиту, низька заповнюваність, скорочення номерного фонду, відсутність конкуренції, нерівномірне податкове навантаження, низька конкурентоспроможність готельних послуг, високий державний ризик, низькорозвинута інфраструктура туризму, висока вартість будівництва і реконструкції готелів. До внутрішніх чинників належать: неефективна організація праці, низька якість пропонованого набору послуг, неефективне виробництво послуг, відсутність кваліфікованих кадрів.

Тому на сьогодні важливим є зміна структури галузі, зокрема поява висококатегорійних готелів у складі мережі і малі готелі сімейного типу.

Перспективи розвитку туризму в Україні пов’язані з реалізацією глобальної програми створення в Україні транспортних коридорів та розвитку Криму. Ефективний розвиток туристичної галузі тісно пов’язаний зі сферою розгалуженої транспортної інфраструктури, адже транспортні послуги відіграють визначальну роль при переміщенні людських, грошових, товарних потоків.

Структура транспортних комунікацій у системі інтеграції України в Міжнародну транспортну мережу характеризується її широкою номенклатурою: до неї входить залізничний, автомобільний, морський, річковий, авіаційний та інші види транспорту.

Обсяг експорту транспортних послуг України у 2003 р. становив 3514 млн. дол., імпорту – 325,3 млн. дол. [22]. У структурі експорту даного виду послуг основна частка припадає на трубопровідний транспорт – 51,9%. Питома вага залізничного транспорту – 15,8%, морського – 13,8%, повітряного – 10,5%. У структурі імпорту транспортних послуг провідне місце займає залізничний транспорт – 51,6%. Питома вага повітряного транспорту становить – 29,4%, морського – 7,4%.

Залізничний транспорт є найбільш розвиненим в Україні, за загальною довжиною шляхів він займає четверте місце у світі після США, Росії, та Канади. За вантажооборотом він виконує основні обсяги перевезень (40–50%), а за пасажирооборотом є беззаперечним лідером (здійснює 50–70% від загального обсягу перевезень).

Автомобільний транспорт, що займає значне місце в міжнародних пасажирських та вантажних перевезеннях, стабільно перевищує обсяг перевезень вантажів залізничного транспорту у 4,5–5 разів, а за обсягами перевезень пасажирів – у 5–6 разів.

Морському транспорту в Україні належить третє місце за вантажооборотом після трубопровідного та залізничного транспорту, однак за кількістю відправлених вантажів він займає доволі незначне місце (близько 1%), як і річковий транспорт. Домінуючу частку займають обсяги перевезень у закордонному плаванні (близько 95%). На морському транспорті до складу Мінтрансу України входить 18 портів. Практично всі вони можуть бути використані для забезпечення міжнародних транспортних зв’язків, а також для надання послуг транзитним пасажирам та вантажопотокам [2, с. 166–167].

Річковий транспорт хоча і не відіграє визначальної ролі в обсягах вантажних та пасажирських перевезень в Україні, проте за рівнем доходів має відносні переваги порівняно з іншими видами транспорту. Але, незважаючи на це, ефективність функціонування його значно нижча (близько 20%), ніж в країнах, що мають подібні ресурси. Основними недоліками річкових портів в Україні, що не дає змоги їм претендувати на відповідність міжнародним стандартам, є недостатня пропускна спроможність, відсутність необхідної техніки для перевантаження контейнерів, а також природно-кліматичні обмеження судноплавства.

Повітряний транспорт не відіграє суттєвої ролі в загальному обсязі вантажних та пасажирських перевезень в Україні, хоча він залишається поза конкуренцією серед інших видів транспорту стосовно швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів на велику відстань. На авіатранспорті України в 36 аеропортах діють прикордонні та митні служби, з них 17 мають статус міжнародних. Разом з тим, обладнання та пропускна спроможність міжнародних секторів і аеропортів не повною мірою відповідають міжнародним стандартам [2, с. 168].

Трубопровідний транспорт України має достатні виробничі потужності для забезпечення України енергоносіями – нафтою та газом, а також для виконання функції транзиту російської нафти та газу в країни Південно-Східної Європи. Вигідне географічне розташування України дає змогу використовувати транспортні мережі в системі міжнародних транспортних коридорів (МТК), з них чотири з дев’яти проходять по території України: МТК № 3 (Берлін – Вроцлав – Львів – Київ); МТК № 5 (Трієст – Любляна – Будапешт – Братислава – Ужгород – Львів); МТК № 7 (Дунайський); МТК № 9 (Гельсінкі – Київ – Одеса – Димитровград). Головною проблемою в Україні залишаються відсутність і неспроможність залучення інвестицій, потреба в яких для реконструкції МТК оцінюється у 100 млрд. дол., ненадійне і нестабільне інформаційне забезпечення, відсутність поєднання з системою міжнародного зв’язку, відсутність узгодженості з міжнародними транспортними органами [2, с. 168–169].

Забезпечення міжнародних економічних відносин України з провідними державами ринкового простору потребує розвитку зв’язку. До послуг зв’язку традиційно відносять телефонну, пейджингову, телеграфну, інші сфери телекомунікацій. Позитивними чинниками розвитку ринку телекомунікацій в Україні є: висока місткість ринку в міжнародних масштабах; низьке насичення ринку телекомунікаційних послуг в Україні; транзитне положення країни на шляху основних комунікацій з Європи в Азію; висока інтенсивність зовнішніх товарних, фінансових, транспортних, морських потоків; наявність внутрішніх чинників особливого характеру: високий рівень освіти населення; високий рівень урбанізації; культурна і споживча орієнтація значної частки населення на європейські стандарти й умови життя в результаті інтенсивного культурного, міграційного і господарського обміну з країнами Західної Європи. Однак розвиток телекомунікацій згідно зі світовими стандартами в Україні йде дуже повільно, що, у свою чергу, гальмує розвиток інших перспективних галузей економіки. Основним негативним чинником є низький рівень життя більшості населення.

Так, у 2003 р. обсяг експорту послуг зв’язку становив 83,2 млн. дол., що на 5,9 млн. дол. або на 6,6% менше від рівня попереднього року та на 93,1 млн. дол., або на 52,8% менше, ніж у 1995 р.

Імпорт послуг зв’язку також зменшився у 2003 р. (на 19,8 млн. дол., або на 20% та 132,3 млн. дол., або 62,6% відповідно).

Перспективними напрямками розвитку телекомунікацій в Україні зараз вважають: розвиток так званої Інтернет-телефонії (ІР-телефонії), розвиток мобільного й пейджингового зв’язку; прокладка нових волоконно-оптичних ліній та заміна фізично й морально застарілих аналогових АТС на цифрові.

Окрім туристичних, транспортних та послуг зв’язку, які, безперечно, становлять основу надходжень коштів до бюджету будь-якої держави, зокрема у сфері міжнародних економічних відносин, є широкий спектр міжнародних послуг, розвиток яких зазнає суттєвих змін залежно від галузі, в яку вони спрямовуються. До таких міжнародних послуг належать операції інжинірингу та реінжинірингу.

Реінжиніринг – це інженерно-консультаційні послуги щодо перебудови систем організації й управління виробничо-торговельним та інвестиційним процесами господарюючого суб’єкта з метою підвищення його конкурентоспроможності й фінансової стабільності; фундаментальний перегляд і радикальне перепроектування бізнес-процесів для досягнення суттєвого поліпшення у таких ключових для сучасного бізнесу показниках результативності, як витрати, якість, рівень обслуговування й оперативність.

На відміну від інжинірингу, тобто інженерно-консультаційних послуг з метою створення підприємств та інших об’єктів, впровадження реінжинірингу в Україні має особливості, пов’язані з подоланням наслідків командно-адміністративної системи управління економікою, адже більшість підприємств, створених ще за часів СРСР, потребують докорінної перебудови роботи.

Пропозицію інформаційних послуг на українському ринку можна розділити на три основних сектори [25, с. 60]:

• чисто інформаційні послуги (надання адресно-довідкової інформації, телекомунікаційні послуги та ін.);

• інформаційно-консалтингові послуги, тобто послуги, які мають ознаки як інформаційного, так і консалтингового характеру (маркетингові дослідження, перевірка надійності партнерів та ін.);

• консалтингові послуги (консультування із зовнішньоекономічної діяльності, юридичні консультації та ін.).

Сьогодні основними суб’єктами інформаційного ринку є: органи державного управління; оперативно-комерційний апарат (торгово-промислова палата України, комерційні банки та ін.); органи статистики; видавці адресних та адресно-номенклатурних довідників; видавці економічних газет і часописів; підприємства, що розробляють бази даних та надають телекомунікаційні послуги; підприємства, що надають маркетингові послуги; консалтингові фірми.

Ринок консалтингових послуг в Україні за останні роки розвивається доволі швидкими темпами.

В основному консалтинг розвивається за рахунок приватизації, яка ще не завершилася, тобто завдяки замовленням Фонду державного майна України, а також дедалі більшому попиту на обов’язковий аудит за міжнародними стандартами з боку банків.

Сьогодні вітчизняні та іноземні фірми пропонують такі послуги у цій сфері [25, с. 64]:

• юридичні консультації та захист інтересів у суді;

• консультування з оподаткування;

• експертиза контрактів і консультування по контрактному праву;

• консультування із зовнішньоекономічної діяльності;

• консультування з менеджменту персоналу та фінансового менеджменту;

• стратегічне планування і консультування з питань стратегій;

• розробка рекламної політики і консультування з рекламної стратегії;

• бізнес-планування, розробка інвестиційних проектів і консультування у галузі фінансів та маркетингу.

Найпоширенішою в Україні складовою консалтингу є розробка проектів бізнес-планів. Значне місце бізнес-планування обумовлене його необхідністю при отриманні банківських та інших кредитів. Отримав поширення і такий різновид бізнес-планування, як інвестиційне проектування, адже жодний іноземний інвестор не почне працювати з організаціями, які прагнуть отримати інвестиції, без виконання ними низки підготовчих процедур, оскільки йому необхідно знати плани щодо розпорядження капіталовкладеннями.

Близько 60% виручки від реалізації консалтингових послуг в Україні припадає на управлінський та бізнес-консалтинг, а також на юридичні і податкові послуги. Це відповідає світовій практиці. У розвинених країнах податковий консалтинг становить помітну частину аудиторсько-консалтингової мережі, а управлінський – взагалі виокремлюється у самостійну сферу послуг [2, с. 159].

Консультування в сфері застосування інформаційних технологій, як і оцінна діяльність, є самостійною сферою послуг зі своєю специфікою та доволі високою конкуренцією. Хоча у світі аудиторсько-консалтингові фірми активно займаються консалтингом у сфері інформатики, у нашій країні подібні послуги пропонують менше 25% аудиторських фірм [2, с. 160].

Розвиток страхової галузі в Україні супроводжується появою значної кількості малих страховиків. У 2002 р. було зареєстровано 331 страхову компанію та 68 брокерів (у 1998 р. – 233 страховики, а у 2000 р. – 263). На початок 2003 р. сукупний розмір сплаченого статутного капіталу 120 провідних компаній, на які припадає понад дві третини страхового ринку, становив 951,6 млн. грн., зібраних премій – 2663,8 млн. грн. При цьому лише 11% українських компаній володіють власним капіталом і 8% – статутним фондом понад 10 млн. грн. У такій ситуації поява на ринку великих іноземних страховиків загрожує ціновим демпінгом з перспективою подальшого монопольного підняття цін. Експорт страхових послуг України становив у 2003 р. 14,4 млн. дол., перевищивши рівень попереднього року в 2,6 раза. Імпорт страхових послуг становив 52,9 млн. дол., що на 11,2 млн. дол., або на 26,9% більше, ніж у 2002 р. [22]. З метою посилення конкурентоспроможності українські страховики повинні істотно підвищити капіталізацію за рахунок нарощування власних ресурсів, об’єднання та купівлі малих страхових компаній, входження у промислово-фінансові чи холдингові групи. Великий блок проблем на ринку страхових послуг зумовлений загальною макроекономічною ситуацією, характер зміни якої визначає подальші перспективи страхування в Україні. Серед основних підойм прискореного розвитку галузі – підвищення доходів населення, розвиток фінансової інфраструктури, поліпшення інвестиційного клімату та інше [32, с. 83–84].

З метою оптимізації національного механізму регулювання участі України в роботі міжнародного ринку послуг необхідне комплексне узгодження цілей розвитку окремих галузей і структурних підрозділів економіки й міжнародних зобов’язань держави, її очікувань від інших держав щодо їх процедур регулювання торгівлі з нашою країною. Але якщо друге – те, що стосується міжнародних економічних відносин з іншими державами, – багато в чому є предметом переговорів, узгоджень та значною мірою залежить від загальної інтеграції України до євроструктур, міжнародних торговельних об’єднань, то перше – цілі розвитку національного виробництва – мають бути визначені чітко та ґрунтовно.