59. Підслідність кримінальних справ: поняття і види.

Підслідність кримінальних справ – це сукупність встановлених законом ознак справи, відповідно до яких вона належить до відання певного органу розслідування.

Предметна (родова) – підслідність кримінальної справи визначається в залежності від характеру вчиненого злочину, його кваліфікації. Відповідно в законі для кожного органу досудового слідства визначені переліки злочинів, віднесених до їх компетенції (ч. 1-4 ст. 112 КПКУ).

Персональна або спеціальна – обумовлюється особливостями суб’єкта злочину, тобто зв’язана з особистістю підозрюваної чи обвинуваченої особи, її посадовим чи службовим становищем, особливим правовим статусом в державі. (Приклад: всі справи про злочини, вчинені неповнолітніми, за винятком справ, що належать до виключної компетенції слідчих прокуратури, розслідуються слідчими органів внутрішніх справ (ч. 2 ст. 112 КПКУ)).

Альтернативна – у справах про злочини, передбачені ст. 191, 210, 211, 255, 256, 257 ККУ, досудове слідство провадиться тим органом, який виявив даний злочин і порушив кримінальну справу. Отже, по перерахованих злочинах, справа може бути порушена і розслідуватися будь-яким органом досудового слідства (тобто, як слідчими прокуратури, ОВС, СБУ, так і слідчими податкової міліції).

Універсальна підслідність – це таке виключення з предметної підслідності, коли родова ознака (кваліфікація злочину) взагалі немає значення. Універсаль на підслідність виникає в одному випадку, коли прокурор приймає кримінальну справу до свого провадження незалежно від кваліфікації злочину (друге речення ч. 1 ст. 112, п. 5 ч. 1 ст. 227 КПКУ).

За зв’язком справ – застосовується тоді, коли розслідування однієї справи пов’язане з розслідуванням іншої, досудове слідство провадиться тим органом, до підслідності якого відноситься злочин, у зв’язку з яким порушено дану справу (ч. 5 ст. 112 КПКУ)).

Територіальна підслідність – визначає слідчий якого саме адміністративного району (області) повинен розслідувати дану кримінальну справу.

Згідно з ст. 116 КПКУ досудове слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Якщо злочин було розпочато в одному місці, а закінчено в іншому, то кримінальна справа розслідується за місцем закінчення злочину.

Коли ж місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його, слідство може провадитися: 1) за місцем виявлення злочину; 2) за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого; 3) за місцем перебування більшості свідків.

Крім того, необхідність розслідування справи не за місцем вчинення злочину може бути обумовлена відводом, заявленим всім слідчим даного району, рішенням вищестоящого прокурора або начальника вищестоящого слідчого відділу.

60. Форми взаємодії слідчого з органом дізнання у кримінальному процесі.

Заснована на законах і відомчих нормативних актах їх спільна узгоджена діяльність (за метою, характером, місцем і часом), яка спрямована на вирішення завдань кримінального судочинства, при керівній і організуючій ролі слідчого та чіткому розмежуванні компетенції. Така взаємодія має теоретичні та правові підстави. Теоретичними підставами взаємодії є положення, які пояснюють її смисл і значення. Їх усвідомлення слідчими і співробітниками органів дізнання роблять вза-більш осмисленою та цілеспрямованою, сприяючи тим самим її законності та ефективності, дають змогу відповісти на питання: з якою метою здійснюється взаємодія? чому вона можлива? чим викликана її необхідність? Такими підставами, на нашу думку, є: а) спільність мети і завдань органів дізнання та слідчого – лише об’єднуючи свої зусилля, органи досудового слідства і органи дізнання зможуть ефективно їх ви-рішити; б) однакова юридична сила процесуальних актів органів дізнання та слідчого – протоколи слідчих дій, виконаних співробітниками органів дізнання, мають таке ж доказове значення, як і протоколи, складені слідчим; в) необхідність використання можливостей органу дізнання і слідчого – слідчий вправі провадити тільки процесуальні та розшукові дії (ст. 114 КПКУ), органи дізнання можуть здійснювати також і оперативно-розшукові заходи (ст. 103 КПКУ). Правовими підставами взаємодії є: приписи законів (КПКУ, законів України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про міліцію», «Про Службу безпеки України», «Про організаційно-правові основи бороть-би з організованою злочинністю» та ін.) та підзаконних нормативних актів, у тому числі актів обмеженого використання різного ступеня конфіденційності

Взаємодія слідчого і органу дізнання має різноманітний характер і здійснюється в певних правових формах. Виділяють 1) процесуальні та 2) організаційні (непроцесуальні) форми взаємодії.

1) До процесуальних форм взаємодії, тобто таких, які регулюються кримінально-процесуальним законом, належать:

– повідомлення про наслідки оперативно-розшукових заходів, якщо у справі, що передана слідчому, не встановлено особу, яка вчинила злочин (ст. 104 КПКУ), а також, на нашу думку, і в справах, по яких така особа встановлена, про нові епізоди її злочинної діяльності;

– доручення і вказівки слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій, а також оперативно-розшукових заходів (ст. 104, 114, 66 КПКУ).

Доручення і вказівки органу дізнання викладаються слідчим у письмовій формі і є обов’язковими для виконання, причому він вправі встановити строк для іх виконання.

Слідчі дії – це процесуальні дії, види і порядок здійснення яких регламентовано законом.

Розшукові дії мають непроцесуальний характер, але полягають у використанні різних гласних методів і засобів, наприклад: засади; по-двірні чи поквартирні обходи для виявлення свідків злочину; прочісування місцевості, у тому числі і з використанням спеціально навченого собаки, з метою виявлення знарядь чи слідів злочину; звернення по радіо, телебаченню і через пресу до населення за допомогою в розшуку особи, яка вчинила злочин, тощо.

Схожість розшукових дій і оперативно-розшукових заходів полягає в тому, що законом передбачено лише можливість їх застосування. А порядок провадження не регламентований нормами кримінально-процесуального законодавства.