(Семінар) Перші гетьмани

Посада гетьмана як головнокомандуючого військовими силами з'явилася з 1497 р. у Великому князівстві Литов­ському. Першим таким гетьманом (1497-1530 рр.) був відомий воєначальник і політичний діяч, волинський князь Костян­тин Іванович Острозький. Надалі це звання поступово було перенесено на керівників великих козацьких загонів.

Перші згадки про організовані військові дії козацьких заго­нів в Україні пов'язуються з іменами українсько-литовських прикордонних старост, яких необхідність оборони своїх воло­дінь від татарських набігів змушувала шукати співробітництва з козаками. У 1508 р. організував козацькі загони для боротьби з татарами «славний козак і лицар Сенько Полозович» — київський городничий і ключник Семен Федорович Полоз. У першій половині XVI ст. на чолі козацьких загонів боролися з татарами черкаський староста Остап Дашкевич, Хмель­ницький староста Предслав Лянцкоронський, князь Дмит­ро Вишневецький, князі Ружинські — Кирик, Микола і Бог­дан. Усіх їх пізніша літописна традиція називає «гетьманами».

У 70-х рр. XVI ст. згадується козацький гетьман Іван Під­кова, який ненадовго став молдавським господарем (кня­зем) і очолив боротьбу молдавського народу з Туреччиною. Усі згадані гетьмани не обиралися на козацьких радах, а очолю­вали загони козаків, які вони самі вербували для конкретних військових кампаній.

Після того, як у 1572 р. польський королівський уряд визнав козацтво як самостійну військову одиницю і запровадив реєстр, на чолі реєстрових козаків ставилися призна­чені королем «старші», яких самі козаки іменували геть­манами. З 1572 по 1590 рр. це були шляхтичі Ян Бадовський, Ян Оришовський і Ярош (Войтех) Чоновицький. Усі троє носили офіційне звання «старшого низових козаків» і підкорялися місцевій прикордонній адміністрації.

Одночасно на Запорозькій Січі, котра не підлягала владі «старшого», сформувалася власна військова структура на чолі з обраним на козацькій раді постійним отаманом, якого козаки нерідко титулували «гетьманом». Першим отаманом, якого тодішні документи називають «гетьманом Війська Запо­розького», був згадуваний у документах 1586 р. Кулага Бог­дан Микошинський.

Першим не призначеним, а виборним гетьманом реєст­рового козацтва, якого визнав польський уряд, став у 1591 р. Криштоф Косинський. Після його загибелі звання «гетьман» остаточно закріпилося за виборними отаманами козацького війська - як реєстрового, так і Запорозького.

2. Поява перших Січей

Вибір місця для створення військово-політичного центру козацтва обумовлювався природними умовами - як необхід­ністю його успішної оборони, так і прив'язкою до Дніпра - головного шляху морських походів проти Туреччини і Кримського ханства.

Вважається, що спочатку розрізнені невеликі січі - засіки (невеликі дерев'яні укріплення) існували в різних місцях, і лише згодом були об'єднані в єдину Запо­розьку Січ.

За однією з версій, перша Січ була побудована на острові Хортиця, недалеко від переправи Кіскач, через яку татари проникали в Україну.

Житлові приміщення в ній розміщались на скелі, з півдня і заходу їх захищав рів глибиною більше 20 метрів.

Ця Січ існувала із середини XV до першої половини XVI ст. її будівництвом керував гетьман Предслав Лянцкоронський.

За іншими даними, перша Січ за назвою Комарівська, сформувалася ще в XIV ст. на Середньому Подніпров'ї - на території нинішнього Переяслав-Хмельницького району Київської області..

З 1554 до 1557 рр. на острові Мала Хортиця площею близько 500 гектарів виникла Січ, будівництвом якої керував князь Дмитро Вишневецький. Вона захищалася валами і редутами, висота яких навіть через 400 років становила 12 метрів.

Усього зафіксовано вісім Запорозьких Січей, у тому числі п'ять - на території Нікопольського району нинішньої Дніпропетровської області.

Усі Січі були фортецями, оточе­ними земляними валами, ровами і частоколами з дере­в'яними вежами. Усередині фортеці розміщувалися площа з православною церквою, курені (козацькі казарми), ремісничі майстерні, торговельні крамниці тощо.