Збройні повстання

В Україні підготовкою збройних повстань займалися акти­вісти різних партійних організацій (більшовики, есери, анархісти).

Повстання на броненосці «Потемкин». Повстання на Чорноморському флоті готувала «Севастопольська матроська централка», куди входили матроси - члени різних партій. На «Потемкине» підпільну організацію очолювали більшовик Г. Вакуленчук і анархіст О. Матюшенко.

14 червня 1905 р. у відкритому морі стихійно спалахнуло повстання. Офіцери були перебиті. М. Вакуленчук загинув.

Командування взяв на себе О. Матюшенко. Через кілька днів за браком вугілля, їжі і прісної води команда повсталого броненосця здалася 25 червня в румунському порту Констанца.

Повстання П. Шмідта. 15-16 листопада 1905 р. у Севас­тополі повстали моряки 12 кораблів.

Очолити повстання вони запросили безпартійного лейтенанта П. П. Шмідта (незадовго до повстання йому було присвоєне звання капітана II рангу), за переконаннями революціонера-демократа.

Повсталі зажа­дали від царя скликати Установчі збори. Після 13-годинного бою повстання було придушене. П. Шмідт і більшовики А. Гладков, М. Антоненко, С. Частник за вироком військово-морського суду були розстріляні.

Виступ Б. Жадановського. 18 листопада 1905 р. у Києві майже 1000 озброєних революційно налаштованих солдатів на чолі з підпоручиком Б. Жадановським вийшли на демонст­рацію. До них приєдналося 4 тис. робітників. На Галицькому майдані демонстрація була розстріляна, Жадановський тяжко поранений, спроба спорудити барикаду не вдалася.

Загальні втрати по обидва боки – 250 убитих і поранених.

Земельна реформа п. Столипіна (1906-1911 рр.) і її вплив на Україну

Революція 1906 р. підштовхнула царський режим до аграр­них реформ. Ці реформи здійснювалися П. А. Столипіним, який займав у 1906-1911 рр. посаду Голови Ради Міністрів.

Аграрна столипінська реформа мала за мету ліквідувати деякі феодальні пережитки, що гальмували розвиток села і створювали в ньому вибухонебезпечну ситуацію.

До них відно­силися

• викупні платежі,

• селянське малоземелля,

• общинне землекористування.

Шляхом проведення реформи правлячі кола прагнули відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі і закріпити у них приватновласницькі настрої.

Система заходів реформи включала:

• скасування викупних платежів, цілком ліквідованих із січня 1907 р.;

• зруйнування общини. Указ 9 листопада 1906 р. дозволяв селянам виходити з общини із закріпленням за ними в при­ватну власність тієї землі, якою вони користувалися в общині;

• насадження системи хуторів і відрубів, тобто виділення з общини найбільш заможної частини селянства, надання їй пільг і права додаткової покупки земель через систему земель­них банків. Цей захід переслідував дві мети: з одного боку, створити в селі нову потужну верству земельних власників, зобов'язаних своїм добробутом царському режимові, які б служили опорою самодержавства на селі, а з іншого боку — позбавити общину її найбільш авторитетної й антипоміщицьки налаштованої верхівки;

• переселенську політику, за допомогою якої передбачалося послабити проблему малоземелля (особливо в Україні), пересе­ливши частину селянства на вільні землі до Сибіру, на Урал, у Казахстан і т.д.;

• скасування ряду найбільш несправедливих обмежень прав селянського стану у відношенні державної служби, тілесних покарань, права вибору місця проживання тощо.

Особливістю цієї реформи було те, що вона проводилася зверху урядовим табором і максимально враховувала інтереси поміщиків.

Здійснення реформи було покладено на губернські і волосні землевпорядні комісії. Для надання допомоги селянам у створенні хутірського господарства був створений Селян­ський поземельний банк, який скуповував поміщицькі землі і продавав їх селянам (при цьому скупка і продаж проводилися за завищеними цінами).

Столипінська аграрна реформа стала після скасування кріпосного права в 1861 р. наступним кроком на шляху перетворення феодальної монархії на буржуазну, приско­ривши розвиток капіталістичних відносин на селі.

Вона в принципі зберігала переважно т.зв. «пруський» шлях роз­витку сільського господарства через поступову еволюцію великих поміщицьких господарств у капіталістичні, але роз­ширювала можливості і для «американського» шляху (розви­ток фермерських господарств), тому що прискорювала процес капіталізації селянських господарств.

В Україні з 1906 по 1915 рр. із общини вийшли 468 тис. дворів, або 30,2% від загальної чисельності общинних земель. Причому на Правобережжі й у Полтавській губернії общинне землеволодіння зникло зовсім.

До початку 1916 р. хутірські й відрубні господарства склали всього 13% від загальної чисельності господарств.

У ході проведення переселенської політики Україна дала найбільшу кількість (близько 1 млн. чол.) переселенців до Си­біру. Однак, більшість із них, не отримавши обіцяної урядової допомоги для облаштованості на новому місці, змушені були повернутися назад.

У цілому аграрна політика Столипіна не досягла поставленої мети, оскільки вона не встигла зруйнувати економічної основи феодальних відносин - поміщицьке землеволодіння.