Повстання під проводом Івана Болотникова (1606 - 1607 рр.)

Іван Болотников був бойовим (військовим) холопом князя Телятевського. Від нього він втік до донських козаків, був захоплений у полон кримськими татарами і проданий в рабство на турецьку галеру. Після розгрому турецького флоту німецькими кораблями І. Болотников з’явивився у Венеції, звідки через Німеччину і Польщу потрапив до Путивля як воєвода Лжедмитрія.

Опорою І. Болотникова стала Комаринська волость. Тут у районі міста Кроми зібралося багато козаків, які підтримували Лжедмитрія I бо він звільнив цей край на 10 років від податків. Ставши на чолі козацьких загонів, І. Болотников улітку 1606 р рушив на Москву. Незабаром невеликий загін Болотникова перетворився на потужне військо, до складу якого увійшли селяни, жителі міст і навіть незадоволені боярським урядом загони дворян і козаків на чолі з П. Ляпуновим, Г. Сумбуловим, І. Пашковим, Воєводи Путивля (князь Г. Шаховський) і Чернігова (князь А. Телятевський), пов'язані з Лжедмитрієм I, підкорилися «царському воєводі». Виступаючи як воєвода царя Дмитра Івановича, слух про порятунок якого знову ожив у роки правління Василя Шуйського, І. Болотников розбив урядові війська під Яльцем, захопив Калугу, Тулу, Серпухов.

У 1606 р. армія І. Болотникова обложила Москву. Облога тривала два місяці. У вирішальний момент зрада дворянських загонів, які перейшли на бік Василя Шуйського, призвела до розгрому армії І. Болотникова. Домагаючись підтримки бояр і дворян, Василь Шуйський в березні 1607 видав «Ухвалу про селян», якою запровадив 15-річний термін розшуку втікачів.

І. Болотников відступив до Калуги. За допомогу терських козаків «царевича Петра» (так називав себе хлоп Ілля Горчаков - Ілейко Муромець) І. Болотников вирвався з облоги і відступив до Тулі. Тримісячну облогу Тули очолив сам Василь Шуйський. Річка Упа була перегороджена греблею і фортеця затоплена. Після обіцянки В. Шуйського зберегти життя повсталим ті відкрили ворота Тули. Цар жорстоко розправився з повстанцями. І. Болотникова осліпили, а потім утопили в ополонці.

У той час коли Василь Шуйський облягав І Болотникова в Тулі, на Брянщині (м. Стародуб) з'явився новий самозванець. За погодженням з Ватиканом польські шляхтичі, противники короля Жигмонда III, об'єдналися з козацьким отаманом І. Заруцьким і висунули претендентом на московський престол Лжедмитрія II (1607-1610).

В січні 1608 р. самозванець пішов на Москву. але взяти не зміг. Тому зупинився в 17 км від Кремля, в містечку Тушино. Отримав прізвисько “Тушинський злодій”. Незабаром в Тушино перебралася і Марина Мнішек. Їй обіцяли 3 тис. золотих рублів і доходи з 14 російських міст. Лжедмитрій II був слухняною маріонеткою в руках польських шляхтичів, які зуміли взяти під свій контроль північно-захід і північ російських земель.

У Тушино при Лжедмитрії II з числа незадоволених Василем Шуйським бояр, сформувалася своя Боярська дума, прикази. Взятий в полон в Ростові митрополит Філарет був названий в Тушино патріархом.

Уряд Василя Шуйського, розуміючи, що не в змозі впоратися з Лжедмитрієм II, у Виборзі (1609) уклав мир зі Швецією. Москва відмовлялася від своїх претензій на Балтійське узбережжя, а шведи давали війська для боротьби з Лжедмитрієм ІІ. Під командуванням талановитого 28-річного полководця М. В. Скопина-Шуйського, племінника царя, почалися успішні дії проти польських загарбників.

Річ Посполита оголосила війну Московії. Війська Жигмонда III восени 1609 р. обложили Смоленськ, який оборонявся понад 20 місяців. Король наказав шляхтичам покинути Тушино і йти під Смоленськ. Тушинський табір розсипався, самозванець був більше не потрібний польським шляхтичам, що перейшли до відкритої інтервенції. Лжедмитрій ІІ втік до Калуги, де невдовзі його вбили. Посольство тушинських бояр вирушило під Смоленськ і на початку 1610 р. запросило на московський трон сина короля Владислава.

У квітня 1610 р. за загадкових обставин помер М. Скопін-Шуйський. Влітку 1610 р., залишивши в тилу Смоленськ, польська армія рушила на Москву. У червні 1610 р. московські війська під командуванням брата царя, боягузливого і бездарного Дмитра Шуйського, зазнали поразки. Шведи більше думали про захоплення Новгорода та інших земель, ніж про допомогу цареві: Вони покинули армію Шуйського і стали грабувати північно-західні руські міста.

Влітку 1610 р. в Москві відбувся переворот. Дворяни на чолі з П. Ляпуновим скинули Василя Шуйського з престолу і насильно постригли його в ченці. Влада захопила група бояр на чолі з Ф. Мстиславським. Цей уряд, що складався з семи бояр, отримало назву «семибоярщина».

У серпні 1610 р. семибоярщина, незважаючи на протести патріарха Гермогена, уклала договір про покликання на російський престол Владислава, сина короля Жигмонда, і впустила війська інтервентів у Кремль. 27 серпня 1610 Москва присягнула Владиславу.

У 1610 р. патріарх Гермоген закликав до боротьби проти загарбників, за що його заарештували. На початку 1611 р. у Рязанській землі було створено перше ополчення, яке очолив П. Ляпунов. Ополчення рушило на Москву. Інтервенти за порадою бояр підпалили місто. Війська билися на підступах до Кремля. Тут, у районі Стретенки, був важко поранений князь Д. М. Пожарський, який керував передовими загонами. Керівники ополчення висловилися за повернення втікачів до їх власників. Козаки не мали права займати державні посади. Тому вони зазвали П. Ляпунова на козаче «коло» в липні 1611 р. і вбили.

Перше ополчення розпалася. До цього часу шведи захопили Новгород, а поляки оволоділи Смоленськом. Польський король Жигмонд III оголосив, що сам стане царем, а Московія увійде до Речі Посполитої.

Восени 1611 р. посадський староста Нижнього Новгорода Козьма Мінін звернувся із закликом до народу з приводу створення другого ополчення Очолили друге ополчення КозьмаМінін і князь Дмитро Пожарський.

Навесні 1612 р. ополчення рушило до Ярославля. Тут було створено тимчасовий уряд – «Рада всієї землі». Влітку 1612 р. війська К. Мініна і Д. Пожарського підійшли до Москви і з'єдналися з рештками першого ополчення.

Майже одночасно до столиці підійшов гетьман Ходкевич, який рухався на допомогу полякам, які засіли в Кремлі. У битві біля стін Москви військо Ходкевича було відкинуто.

22 жовтня 1612 р. узяли Китай-город. Через чотири дні здався польський гарнізон у Кремлі. На згадку про звільнення Москви від інтервентів на Красній площі на кошти Д. М. Пожарського було зведено храм на честь ікони Казанської Богоматері яка була покровителькою ополченців.

21 лютого 1613 р. в Москві Земський собор, обрав царем Михайла Федоровича Романова, 16-річного внучатого племінника першої дружини Івана Грозного Анастасії Романової. Невдовзі чільне місце в управлінні країною зайняв його батько – патріарх Філарет. Влада відновилася у формі самодержавної монархії. Керівники боротьби з інтервентами отримали скромні призначення. Д. Пожарський був призначений воєводою в Можайськ, а К. Мінін став думним воєводою.

Досить швидко уряд придушив рештки повстанців. Найбільш грізного ватажка Івана Заруцького, до якого перебралася Maрина Мнішек в 1614 р. повісили, а Марину Мнішек ув’язнили в Коломиї, де вона померла.

В 1617 р. уклали Столбовський мир. із Швецією. Ним Москва повернула собі Новгородську землю, але відмовилася від Балтійського узбережжя.

Польський королевич Владислав, який прагнув отримати престол, організував у 1617-1618 рр. похід на Москву. Сагайдачний не захотів її брати У селі Деуліно поблизу Троїце-Сергієва монастиря в 1618 р. було укладено Деулінське перемир'я з Річчю Посполитою, за якою залишалися Смоленські і Чернігівські землі. Відбувся обмін полоненими.

Таким чином, в основному територіальну єдність Московії було відновлено. У внутрішньополітичному житті держави значно зросла роль дворянства і верхівки посаду.

Завершення “смутного часу” сприяло поступовому відновленню країни. Рятуючись від розрухи багато селян тікало за Урал і освоювало там нові землі. Відбудова зруйнованих міст і сіл сприяла будівельному буму. Швидкими темпами розвиваються соляні промисли на півночі. Біля Тули та Калуги з’являються мануфактури – чавуноплавильні, ливарні, мідеплавильні, гарматні тощо. Стрімко розвивається торгівля, зокрема і зовнішня. Відновлення централізованої влади у формі феодально-абсолютистської монархії дозволив у посилити гніт у вотчинах і помістях з метою компенсації збитків від “смутного часу”.

3. Що ж таке абсолютизм? Це така форма державного правління, при якій монарху належить необмежена верховна (самодержавна влада). Тобто, цар ніким і нічим не контролюється та не обмежується, ні перед ким не звітує.

За 250 років абсолютна монархія в Росії зазнала певної еволюції, яку можна поділити на такі етапи:

1. абсолютна монархія ІІ половини ХVІІ ст. з Боярською думою та боярською аристократією;

2. чиновницько-дворянська монархія ХVІІІ ст. (з окремими періодами освіченого абсолютизму). В 1711 р. Петро І замінив її слухняним Сенатом і став необмеженим правителем. В 1721 р. Сенат і Духовний Синод присвоїли йому титул “Отця Отечества” й “Імператора Всеросійського”. Абсолютна монархія І пол. ХІХ ст. (до реформи 1861 р.);

3. 1861-1904 рр., коли самодержавство змушене було провести серію реформ, які, проте, не змінили його суті. Неоабсолютизм;

4. період з 1905 по лютий 1917 р., коли були зроблені кроки по перетворенню самодержавства в конституційну монархію.