Суспільний лад

Особливістю була сувора регламентація становища всіх 4-х станів: дворянства (шляхетства), духовенства, селян, міського населення, запроваджена Петром І.

Дворянство. Пануючий клас. Основа його могутності – монопольне право володіння землею, тим більше, що Петро І скасував боярство і об’єднав весь клас феодалів єдиним званням – шляхетство. (Воно не прижилось і було замінене на “дворянство”).

Указом 23.03.1714 р. про “Єдиноспадкування” зрівнювались права вотчини та маєтку. Дворяни були звільнені від податей, мали необмежену владу над кріпаками (крім їх вбивства).

Разом з тим, дворяни-чоловіки зобов’язані були служити в армії чи державному апараті без обмеження строку. В армію зараховували з 15 років рядовими (дітей знаті – в гвардію). За ухиляння від служби – оголошення поза законом і конфіскація маєтку. Дворяни зобов’язані були отримати освіту та періодично здавати іспити. Хто з недорослів не вивчав арифметики, геометрії та інших наук не мав права одружуватись. Навіть був виданий Указ Петра І про реєстрацію в Сенаті дурнів.

“Табель про ранги” 1722 р. вводило 14 рангів, заняття яких вимагало не “породи”, а здібностей. 1-й ранг – фельдмаршал і генерал – адмірал чи канцлер (держ. служба); 14-й прапорщик і колезький асесор. Ранг не можна було отримати без служби.

Після смерті Петра І дворянству вдалось ще більше розширити свої права. Вже в 1731 р. вони домоглись скасування 40-річного терміну викупу маєтку та його заміни 3-х річним.

В 1736 р. безстрокову службу замінили 25 річною, причому з 20 років, а оскільки дітей записували в полки з народження, то до 20 р. вони ставали офіцерами. Крім того, один син взагалі звільнявся від служби для ведення господарства. Указом 1740 р. дозволили звільнятись з армії лише тим, хто дійсно відслужив 25 років.

“Жаловальна грамота дворянству” Катерини ІІ (1785 р.) взагалі звільнила дворян від обов’язкової служби, розширила їх майнові права та дозволила створювати свої станові організації – дворянські зібрання.

Духовенство поділялось на:

• чорне (монахи)

• біле (несло службу в церквах).

Вся церковна адміністрація складалась виключно з чорного духовенства. Біле – мало бути одруженим (без цього не давали парафії) та несло повинності й платило податки. Воно було замкнутим, спадковим станом.

Духовенство підлягало лише юрисдикції Синоду, крім “важких державних справ”.

Із зміцненням самодержавства, цар поступово обмежував права церкви шляхом часткової секуляризації її земель і запровадження залежності священиків від держави. Указом 1722 року вводились церковні штати і лише внесені до них та їх діти звільнялись від подушного оподаткування.

Указом 26.02.1764 року була проведена повна секуляризація церковних земель і понад 800 тисяч селян перевели до державного статусу.

Селяни – більшість населення.

1. кріпаки – були в повній залежності від поміщика – він міг їх продати, заставляти, дарувати, міняти... Несли повинності державі й поміщику. Оброк і панщина (5-6 днів).

Рекрутчина – щороку 1 рекрута від 20 дворів. Майно селян вважалось власністю поміщика. Він для них був і законодавством і суддею... Він не міг їх лише вбивати, хоча смерть від побоїв не каралась;

2. державні. Несли повинності та платили оброк державі. Але їх не можна було продавати, але можна було комусь віддати (це щедро робила Катерина ІІ);

3. монастирські (церковні) селяни.) До 1764 р. Їх становище схоже із становищем кріпаків;

4. двірцеві – належали безпосередньо царю. Становище дещо краще. Управляв ними Департамент уділів;

5. посесійні – це селяни приписані до мануфактур (з 1721 р. це право отримали купці). Їх життя будувалось за принципом “брат за брата”, тобто, один працював на землі і утримував того, хто працював на мануфактурі;

6. однодворцеві – потомки служилих людей на окраїнах імперії. Несли повинності схожі з державними селянами + по 40 коп. з душі оброчної подати.

В 1718-1724 рр. Петро І провів перепис (ревізію) селян і запровадив з 1719 р. подушну подать з ревізьких (чоловічих) душ. Холопство скасував.

Селянські війни – С. Разіна (1670-1671), К. Булавіна (1707-1708), О. Пугачова (1773-1775).

1803 р. – Указ про вільних хліборобів – всього 161 угода, звільнено приблизно 47 тис. селян .

Міське населення.

Для управління містами в 1721 р. створено Головний Магістрат. За його Регламентом міщани поділялись на:

1) регулярних, які складали 2 гільдії: перша – банкіри, багаті купці, лікарі, провізори, шкіпери – купець кораблів, ювеліри, іконописці, живописці; друга – дрібні купці та ремісники;

2) нерегулярні (“підлі ”люди) – всі хто працював за наймом і чорнороби.

Ремісники об’єднувались у цехи на чолі з виборною старшиною.

За “Жаловальною грамотою містам” 1785 р. міщани поділялись на 6 розрядів:

1-й “справжні міщани” – мали в місті землю та іншу нерухомість;

2-й купці 3-х гільдій – перша капітал від 10 до 50 тис. рубл.; друга – від 5 до 10 тис.; 3третя – від 1 до 5 тис.;

3-й – ремісники, записані в цехи;

4-й – іноземці та іногородні;

5-й – імениті громадяни (капіталісти з капіталом більше 50 тисяч , банкіри, великі купці, судновласники, вчені, художники, музиканти);

6-й – решта міських жителів. (3-6-й розряди називались “міщани”).

Міста обирали своє самоврядування: міську думу. В її складі створювались “шестиглава дума” тобто в складі гласних від всіх 6-ти розрядів на чолі з міським головою. Місто мало свій суд.