- •Історичні передумови виникнення і розвитку еколого-правових норм та формування системи екологічного права.
- •Принципи та функції екологічного права.
- •Поняття та види об’єктів екологічного права.
- •Поняття та система екологічного права.
- •Поняття та види джерел екологічного права.
- •Поняття та види екологічних прав громадян.
- •Характеристика окремих екологічних прав громадян.
- •Обов’язки громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища.
- •Гарантії реалізації екологічних прав громадян та додержання екологічних обов’язків.
- •Правові форми та способи захисту екологічних прав громадян.
- •Поняття та особливості права власності на природні ресурси.
- •Форми права власності на природні ресурси.
- •Суб’єкти та об’єкти права власності на природні ресурси.
- •Зміст права власності на природні ресурси.
- •Підстави виникнення, зміни та припинення права власності на природні ресурси.
- •Форми і методи охорони та захисту права власності на природні ресурси.
- •Поняття і принципи права природокористування.
- •Види права природокористування.
- •Суб’єкти та об’єкти права природокористування.
- •Зміст права природокористування.
- •Підстави виникнення, зміни та припинення права природокористування.
- •Форми і методи охорони і захисту прав суб’єктів правовідносин природокористування.
- •Поняття та види екологічного управління.
- •Система екологічного управління.
- •Види та форми юридичної відповідальності в галузі екології.
- •Позитивна юридична відповідальність.
- •Екологічне правопорушення: поняття, особливості, склад.
- •Юридична відповідальність за екологічні правопорушення.
Поняття та види об’єктів екологічного права.
об'єкт екологічного права — це природні і природно-антропогенні цінності, з приводу яких складаються відповідні відносини. Об'єкт екологічного права не є однорідним. Відповідно до Закону України ≪Про охорону навколишнього природного середовища≫ виділяють навколишнє природне середовище в цілому та три його головні елементи: природні ресурси; природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні; здоров'я і життя людей (ст. 5).
Навколишнє природне середовище визначається ≪як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів≫ , є складною екосистемою, якій властиві не тільки суто природні, а й природно-антропогенні закономірності. До природних ресурсів у широкому значенні належать усі природні блага, які слугують задоволенню потреб людини, а у вузькому — природні джерела для задоволення потреб матеріального виробництва.
Відповідно до Закону ≪Про охорону навколишнього природного середовища≫ до природних територій і об'єктів, що підлягають особливій охороні, належать території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші Усе різноманіття відповідних територій та об'єктів охоплюється поняттям екологічної мережі. Відповідно до Закону України ≪Про екологічну мережу України≫ (2004) ця мережа утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно- заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні (ст. 3).
Поняття та система екологічного права.
Екологічне право — це комплексна галузь права, якою регулюються суспільні відносини в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення
екологічної безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.
Під системою екологічного права як галузі права розуміють його внутрішню структуру, основними складовими елементами якої є підгалузі, правові інститути і норми права. Вони мають бути узгоджені між собою. А вся система будується на закономірностях, вироблених юридичною наукою та практикою.
Первісною ланкою системи екологічного права є правова норма.
І матеріальні, і процесуальні екологічні норми можуть міститись як у суто екологічних, так і в інших законодавчих актах. Це пов'язано з їх ≪плаваючим≫ характером у системі комплексної галузі екологічного права, яка є значно більшою абстракцією, ніж відповідна галузь законодавства.
До найбільш розвинутих інститутів екологічного права належать інститути природокористування, забезпечення екологічної безпеки та охорони природних територій та об'єктів екомережі. Виділяють також інститути права власності на природні ресурси; екологічних прав громадян; управління і контролю; нормування, ліцензування, аудиту й експертизи; юридичної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.
Характерною особливістю екологічного права як комплексної галузі є включення до неї визнаних на сьогодні інших галузей права — земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного і атмосфероохоронного. Ці галузі мають власну внутрішню структуру, свій предмет і метод правового регулювання. У системі екологічного права вони фактично є його підгалузями. Земельне, гірниче, водне, лісове, фауністичне і атмосфероохоронне право забезпечують диференційований підхід до екологічно обгрунтованого використання кожного з відповідних природних ресурсів, тоді як норми загальної частини екологічного права ≪нашаровуються≫ над вказаними підгалузями, виконуючи функції силового інтеграційного поля.
В юридичній літературі є й інші пропозиції щодо виділення окремих підгалузей (галузей) екологічного права — охорони зелених насаджень (крім лісів), особливо охоронюваних природних територій та об'єктів. Деякі автори обґрунтовують наявність комплексної галузі екологічного права — права екологічної безпеки*, а також еколого-процесуальної підгалузі екологічного права.