№ 1 Поняття господарського договору.

Визначення господарського договору досі є предметом дискусії в правовій науці. Наприклад, прихильники господарсько-правової концепції всі договори, що укладаються соціалістичними організаціями, вважали господарськими, позбавленими будь-яких цивільно-правових ознак.

Інші автори визначали господарські договори через характеристику їх основних ознак, при цьому розмежовувалися ознаки родові і видові. Так, М.І. Брагинський, визнаючи господарські договори різновидом цивільно-правових, зазначає, що господарські договори мають певну специфіку, і відповідно мають, крім родових, і видові ознаки. Наявність родових ознак дозволяє законодавцю, з одного боку, поширювати на господарські договори норми, що утворюють в сукупності загальний договірний режим, а з іншого -створювати норми, за допомогою яких встановлюється винятковий режим для всієї цієї групи договорів. Таким чином, родовими ознаками є те, що об'єднує господарські договори з іншими цивільно-правовими договорами, а видовими — те, що виокремлює їх з-поміж інших договорів.

У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (зазвичай цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Проте прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо:

порядку укладення, зміни та розірвання договорів;

вимог до форми і змісту таких договорів;

способів забезпечення виконання договірних зобов'язань;

порядку захисту прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань.

Зазначені особливості господарських договорів мають юридичний характер, віддзеркалюючи юридичну спільність таких договорів і в сучасних економічних умовах. Хоча деякі науковці (зокрема, автори російського підручника "Предпринимательское (хозяйственное) право", що був виданий у Москві у 2001 р. за ред. О.М. Олейник: Т. 1, С. 413-414) вважають категорію господарського договору застарілою, що застосовувалася за планово-розподільчої економіки і втратила актуальність у ринкових умовах господарювання, яким адекватні підприємницькі (комерційні) договори. Проте поняття останніх є вужчим і співвідноситься з категорією господарських договорів як поняття господарської діяльності та комерційної (підприємницької) діяльності, тобто комерційний договір є різновидом господарського договору, що опосередковує майнові відносини у сфері підприємництва і забезпечує досягнення комерційного результату (отримання прибутку). Термін "господарський договір" використовується в таких значеннях:

а) як угода (правочин), що породжує права та обов'язки учасників господарських відносин;

б) як зобов'язання сторін (учасників господарських відносин), що ґрунтується на укладеній ними угоді;

в) як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов'язання

сторін.

Основним є друге значення господарського договору, а перше і третє - відіграють допоміжну (обслуговуючу) роль.

Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб), що грунтуються на оптимальному врахуванні інтересів сторін і загальногосподарського інтересу.

№ 2 ГД та ЦД

Розмежування зазначених видів договорів є досить умовним, оскільки будь-який господарський договір за своєю правовою суттю є цивільно-правовим. Це випливає зі ст. 175 ГКУ, відповідно до якої майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ. А статтею 179 ГКУ, якою регламентовані загальні умови укладення договорів, що породжують господарські зобов'язання, чітко передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦКУ, і знову ж таки з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.  Отже, можна сказати, що господарський договір є видом цивільно-правового договору, який містить певні особливості, котрі дозволяють частково зняти податкове навантаження на підприємців. Під податковим навантаженням у даному випадку маються на увазі податок з доходів фізичних осіб (ПДФО), а також пенсійні внески на внески на випадок безробіття. А цивільно-правовий договір, здійснюваний у межах підприємницької діяльності, можна вважати господарським договором. 

М.І. Брагинський, визнаючи господарські договори різновидом цивільно-правових, зазначає, що господарські договори мають певну специфіку, і відповідно мають, крім родових, і видові ознаки. Наявність родових ознак дозволяє законодавцю, з одного боку, поширювати на господарські договори норми, що утворюють в сукупності загальний договірний режим, а з іншого -створювати норми, за допомогою яких встановлюється винятковий режим для всієї цієї групи договорів. Таким чином, родовими ознаками є те, що об'єднує господарські договори з іншими цивільно-правовими договорами, а видовими — те, що виокремлює їх з-поміж інших договорів.

По-перше, визначальна відмінність між цивільно-правовими і господарськими договорами полягає в неоднаковому застосуванні принципу свободи договору. Так, якщо відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору і виборі контрагента, то згідно з ч. 3. ст. 179 ГК укладення господарського договору є обов’язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов’язком для суб’єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов’язковості укладення договору для певних категорій суб’єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

По-друге, сторони цивільно-правового договору (за браку заборони в ЦК) вправі відступити від положень ЦК і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони господарського договору також можуть відступити від положень ЦК, але вони не мають права відступити від положень ГК (наприклад, суб’єкти господарювання, що належать до державного сектору економіки і виконують зобов’язання, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету чи за кошти державного кредиту).

Які цивільно-правові договори є господарськими Відповідно до ст. 3 ГКУ господарською вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва – підприємцями. Таким чином, можна сказати, що фізособи-підприємці при реалізації свого права на підприємництво здійснюють саме господарську діяльність.  Відповідно до ст. 55 ГКУ до суб'єктів господарювання віднесено у тому числі й громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Відповідно до ст. 179 ГКУ господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів.  З огляду на викладене вище можна сказати, що господарський договір – це засновані на угоді сторін і зафіксовані в спеціальному юридичному документі або комплексі документів зобов'язальні правовідносини між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) господарських відносин, змістом яких є взаємні права і обов'язки сторін у сфері господарської діяльності.  Отже, фізособи-підприємці укладають господарські договори саме в межах підприємницької діяльності як діяльності господарської, врегульованої ЦКУ з урахуванням особливостей, встановлених ГКУ. Перерахуємо критерії, за якими договір, укладений у межах підприємницької діяльності, можна вважати господарським договором:  • предметом такого договору має бути діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг;  • діяльність за таким договором повинен здійснювати суб'єкт господарювання, тобто підприємець (у нашому випадку – фізособа-підприємець). Наприклад, відповідно до пп. 9.1.4 Закону про ПДФО, якщо орендар є фізособою, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, то особою, відповідальною за нарахування та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платник податку – орендодавець. Тобто в даному випадку договір оренди є цивільно-правовим, вчиненим не в межах підприємницької діяльності. Той самий договір оренди, вчинений у межах підприємницької діяльності, був би договором господарським, а доходи за ним орендар оподатковував би самостійно;  • виготовлена продукція чи виконані (надані) роботи (послуги) за таким договором повинні мати вартісний характер та цінову визначеність. Тобто у договорі повинно бути зазначено, скільки коштує така продукція (роботи, послуги);  • метою укладання такого договору має бути досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.  У разі відсутності усіх чи одного із зазначених критеріїв договір не можна вважати господарським або укладеним у межах підприємницької діяльності. У цьому випадку йтиметься про трудовий або цивільно-правовий договір, винагорода за яким оподатковується на загальних підставах. 

№ 3 Договір та зобов’язання як універсальні правові категорії

співвідношення таких понять, як договір та зобов'язаннями. Більшість зобов'язань виникають з різного роду договорів. У силу цього зміст таких зобов'язань багато в чому визначається умовою договору. Однак не можна сказати, що договір і зобов'язання - одне і те ж. Між ними є і суттєві відмінності, зокрема:

Зобов'язання можуть виникати не тільки з договорів, але й з односторонніх угод, із заподіяння шкоди, з безпідставного збагачення і т.д.;

Навіть якщо зобов'язання виникає з договору, до нього не завжди застосовуються загальні положення про зобов'язання;

Договір - це угода не тільки двох сторін: число сторін у цій угоді може бути і більшим; що ж стосується зобов'язання, то в ньому всього дві сторони:кредитор і боржник (хоча число осіб, що беруть участь на кожній стороні, може бути й більшим) ¹ .

У літературі є й інші погляди на сутність та юридичну природу договору: так, А.М. Мартемьянова ділить договори на договір - юридичний факт, договір як документ, договір - майнове ставлення, у т. ч. зобов'язальне правовідношення ^2.

М.І. Брагінський пише, що існував у римському праві погляд дозволяв розглядати договір з трьох точок зору: як підстава виникнення правовідносин, як саме правовідносини, як форму, яку правовідносини приймає ^3.

В.В. Витрянский пише, що "договір-угода" представляє собою юридичний факт, який в принципі не може мати власного змісту, "договір-документ" - це текст, який не завжди охоплює всі умови договору ^4.

О.Н. Садиков бачить сутність договору як угоди його сторін і особливість його в тому, що договір - це юридичний факт, службовець підставоювиникнення цивільних прав та обов'язків ^5.

З питання про умови договору в літературі висловлені різні думки: так, Н.Д. Єгоров ділить їх на суттєві (їх треба обов'язково погоджувати), звичайні (не потребують погодження) і випадкові (вони змінюють або доповнюють звичайні) ^6.

Практично також вважав О.С. Іоффе, однак, на його думку, звичайні умови можуть передбачатися законом, а випадкові умови набувають юридичні значення, якщо вони тільки включені в текст договору ^7.

І.Б. Новицький вважав, що звичайні умови - це умови передбачені диспозитивними нормами, а випадкові умови включаються в договір за бажаннямсторін, являють собою "умови в технічному сенсі слова" ^8.

Договір - це юридичний факт, який є підставою для виникнення, зміни або припинення зобов'язального правовідносини, що є, документом, у якому закріплено факт встановлення, зміни або припинення зобов'язання.

Договір згідно ст.420 ГК - угода двох і більше осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є найбільш поширеним видом угод, т.к включає в себе всі угоди, крім односторонніх. До договору застосовуються правила про дво - і багатосторонніх угодах. До зобов'язань із договорів застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не передбачено спеціальними правилами про договори.

№ 4 Ознаки ГД.

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних). До таких ознак належать:

Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб у продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ним спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників суб'єктів господарювання.

Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

Тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед внутрішньофірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-мопополістів) і комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності - її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, передання-приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).Обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів, у тому числі щодо захисту економічної конкуренції, національного товаровиробника тощо (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов'язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

6. Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

№ 5 Функції господарського договору

Роль господарських договорів найбільш повно розкривається через їх функції - основні напрями дії господарських договорів та/або ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосуванням правової форми господарського договору.

Господарський договір виконує низку важливих функцій. Одні з них (функцій) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охорона), інші - переважно господарським договорам (планування, опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з урахуванням загальногосподарського інтересу).

Регулятивна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється регулювання відносини між сторонами. Хоча договір укладається на підставі закону, але разом з тим забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв'язку і, відповідно, містить положення, що конкретизують положення закону (щодо порядку та строків виконання договірних зобов'язань, кількісних та якісних характеристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прогалини (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна дія господарського договору обумовлена двома основними чинниками: а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків; б) складність і різноманітність цих зв'язків з необхідністю вимагає належного пристосування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціонування певного господарського зв'язку: характеру конкретної господарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспектив розвитку1.

Координаційна функція проявляється в тому, що сторони господарського договору розробляють умови цього договору шляхом узгодження своїх позицій щодо змісту договору (з урахуванням приписів закону). Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання договору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інтереси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяльність відповідно до його умов; у разі виникнення необхідності корегування певних умов договору сторони також мають співпрацювати, оскільки зміна умов договору відбувається, як правило, за їхньої обопільної згоди і лише за відсутності останньої сторона - ініціатор внесення змін до договору має звернутися до суду.

Контрольно-інформаційна функція проявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Так, позитивні результати договірної кампанії (найчастіше проводиться напередодні наступного фінансово-господарського року і полягає в укладенні суб'єктом господарювання договорів на збут продукції, робіт, послуг) свідчать про суспільний попит на результати його діяльності. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта господарювання, то це свідчить, що результати йога діяльності не мають достатнього попиту, а сама його діяльність є неефективною і в перспективі може призвести до неплатоспроможності та банкрутства такого суб'єкта. Попередити настання подібних негативних наслідків можна шляхом вжиття активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асортимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; у разі доцільності та можливості - змінити виробничий профіль), якщо суб'єкт господарювання має намір продовжити своє функціонування на ринку та забезпечити конкурентоспроможність своїх товарів.

Ступінь ефективності охоронної функції господарського договору (проявляється в можливості забезпечити захист прав і законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксовані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невиконання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав і законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань з боку однієї з них чи обопільного порушення. Відтак, найбільш повно ця функція проявляється за умови укладення договору в повній письмовій формі з максимальною деталізацією зобов'язань сторін, способів забезпечення належного виконання договору, позитивного (у формі заохочень за належне або покращене виконання договірних зобов'язань) та негативного (у формі санкцій за їх невиконання чи неналежне виконання) стимулювання.

Господарський договір виконує також функцію планування ~ як господарських зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів господарювання. Як інструмент планування договір використовується на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному (щодо територіальних громад) і локальному (внутрішньофірмове планування). Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продукції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відношенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагальнюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт господарювання здійснює планування своєї господарської діяльності, закладаючи відповідні покажчики у свої виробничі програми. При цьому окремі категорії суб'єктів господарювання зобов'язані враховувати державне замовлення (а відтак - і відповідні показники Державного плану), укладаючи на їх підставі державні контракти (ст. 183 ГК України). Відповідно до Закону України від 12.12.1995 р. (в редакції Закону № 3205-IV від 15.12.2005 р,) "Про державне замовлення для задоволення пріоритетних для державних потреб" (ч. S ст. 2), такий обов'язок покладається на підприємства та організації, що повністю чи переважно функціонують на базі державної власності: державні комерційні та казенні підприємства, контрольовані державою акціонерні товариства (державні/національні чи змішані, контрольний пакет акцій яких належить державі), орендні підприємства, що функціонують на базі цілісного майнового комплексу державного підприємства чи його структурного підрозділу, а також суб'єкти господарювання будь-яких форм власності, визнані у встановленому порядку монополістами. Договори на реалізацію продукції, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, укладаються такими підприємствами самостійно, на підставі внутрішньофірмового плану. Разом з тим державні унітарні підприємства (як комерційні, так і казенні) для закупівель товарів, робіт чи послуг повинні застосовувати процедури закупівель, визначені Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".

Відповідно до ст. 67 ГК України за допомогою договору у сфері господарювання здійснюється опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, а також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами. Саме господарські договори є основною підставою виникнення зобов'язань між учасниками господарських відносин, що забезпечує можливість координації їх діяльності, узгодження інтересів, досягнення компромісу з метою отримання певних взаємовигідних для сторін господарських результатів.

Про наявність у господарського договору такої функції, як узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з загальногосподарськими інтересами, свідчать положення ч. 2 ст. 193 ГК України щодо обов'язку сторін договору вжити всіх заходів, необхідних для виконання договірних зобов'язань, з урахуванням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.