§5. Критика аргументації

Бажання критики виникає у людини тоді, коли вона зустрічає міркування, що суперечать її власному. Як оцінці, так і критиці підлягають усі основні складові міркування, аргументації: проблема, висновок, система доводів, а також різного роду зв'язки між цими складовими. Критика ґрунтується не простій незгоді з чимось іншим, а на його хибності, недоведеності чи неправильності.

Іншими словами, критика є виправданою тоді, коли:

• виявлені хибні судження (висновок, резон-факт, резон-закон тощо);

• є сумнів з приводу суджень, істинність яких не доведена і які з тією чи іншою вірогідністю можуть біти хибними;

• виявлені невідповідність складових міркування чи їх структурних зв'язків законам та правилам логіки, що може призвести до хибних висновків чи помилкових дій.

Метою критики є отримання правильних висновків та досягнення істини. Для цього потрібно, спираючись на попередню оцінку точно назвати та усунути будь-які помилки – софізми та паралогізми, а також їх наслідки.

Якою ж є послідовність конструктивної критики, її алгоритм? По-перше, якщо під час аналізу, розуміння та оцінки міркування було виявлено помилку у проблемі чи її формулюванні, то критика повинна бути складена з фіксації цього факту з обов'язковою вказівкою суті помилки (наприклад, проблема є абсурдною, внаслідок непоправної хибності передумови тощо).

По-друге, якщо проблема коректна і сформульована бездоганно, то слід проаналізувати, чи відповідає проблемі висновок, чи не допущена логічна диверсія. Якщо висновок не відповідає проблемі, то критика складається з констатації цього факту і, ймовірно, вказівки на ту проблему, по якій реально є висновок.

По-третє, якщо немає сумніву у відповідності проблеми та висновку, треба звернути увагу на те, чи є у міркуванні така помилка як "підміна тези (висновку)".

По-четверте, якщо не виявлено жодної помилки, то критика може бути пов'язана з оцінкою висновку як хибного. Критика такого висновку повинна супроводжуватись його спростуванням (тобто доведенням його хибності). Існує два види спростування: пряме та непряме. Пряме спростування часто здійснюється за допомогою методу "зведення до абсурду". Непряме спростування висновку будується на доказі істинності суперечного йому твердження, внаслідок чого (на підставі закони протиріччя) стверджується про його хибність.

По-п'яте, доведення хибності висновку – найсильніший спосіб його критики. Якщо цього довести неможливо, слід звернути увагу на обґрунтування висновку. Цей етап ґрунтується на оцінці резонів та зв'язків між ними, а також між резонами та висновком. В результаті, можливо буде доведено, що висновок обґрунтовано недостатньо. Якщо оцінка виявила відсутність обґрунтування, слабке, середнє чи, навіть, сильне обґрунтування висновку, але не його доведення, то стає припустимим відмовитися від визнання істинності висновку внаслідок невиконання закону достатньої підстави. Причиною відсутності доведення може бути виявлення ймовірного, а не демонстративного зв'язку доводів та висновку, а також хибність або спірний характер резонів. В цьому випадку критика має складатися з констатації вашої незгоди з висновком через невиконання вимог закону достатньої підстави.

По-шосте, якщо проблема є коректною, правильно сформульованою, відповідає висновку тощо, потрібно звернути увагу на її відповідність певній системі цінностей. Аналогічно критиці можуть бути піддані і дескриптивні пропозиції автора. Але це вже буде критика не логічна, а аксіологічна.

Таким чином, після проведення всебічної критики аргументації, можна прийти до висновку про її сильний характер, про її відповідність вимогам пізнавальної діяльності суб'єкта, про активний пошук істинного знання тощо.

ЧОТИРНАДЦЯТЕ КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ:

Які логічні помилки допущені?

На сьогодні немає завершеної системи класифікації логічних помилок. Але певні підходи до цього питання можна відзначити, наприклад, на систематизації логічних помилок, запропонованої американським спеціалістом у галузі критичного мислення Вінсентом Ружжіеро. Він виділяє наступні класифікації:

Порушення перспективи.

Цей тип помилок зустрічається не під час аналізу проблеми чи побудови міркування. Навпаки, вона є визначаючим принципом розгляду реальних ситуацій. Порушення перспективи формує конкретну позицію, з якою ми підходимо до вирішення проблеми чи прийняття рішення. До помилок перспективи відносяться: абсолютизм, релятивізм, міркування за принципом "або-або".

Порушення процедури.

Ці помилки зустрічаються під час аналізу суті проблеми та побудови міркування. Найбільш відомими помилками такого виду є: "надмірне спрощення", "поспішне узагальнення", "надмірне узагальнення", "подвійний стандарт", "безглузда заява чи пояснення", "пуста категорія", "вибіркові приклади", "ігнорування суті проблеми", "коло в аргументації", "хибний авторитет", "ірраціональні заклики" (до емоцій, віри, милосердя).

Порушення реакції.

Ці порушення мають місце тоді, коли думка вже побудована, висновок сформульовано, винесено для обговорення та піддано критиці. Порушення виникають внаслідок прагнення "зберегти обличчя" та небажання прислухатися до критики. До помилок такого типу відносяться: "аргумент до особистості", "солом'яна людина", "перекладання доведення на опонента".

У нашому випадку логічні помилки виправдано розглядати у їх зв'язку з тими формами, законами та правилами мислення, порушенням яких вони є:

№ П/П	ЩО ПОРУШЕНО	ТИПОВІ ПОМИЛКИ
1	ЗАКОН ТОТОЖНОСТІ	Підміна поняття Підміна тези Логічна диверсія
2	ЗАКОН ПРОТИРІЧЧЯ	Ствердження про істинність двох несумісних суджень
3	ЗАКОН ВИКЛЮЧЕНОГО ТРЕТЬОГО	Ствердження про хибність двох суперечних суджень
4	ЗАКОН ДОСТАТНЬОЇ ПІДСТАВИ	"Основна омана" "Не випливає"
5	ПРАВИЛА ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТЬ	Неспівмірність визначення Незрозуміле визначення Коло у визначенні Негативні визначення
6	ПРАВИЛА ПОДІЛУ ПОНЯТЬ	Неспівмірність поділу Поділ не по одній підставі Члени поділу не виключають один одного Стрибок у поділі
7	ПРАВИЛА ПОСТАНОВКИ ЗАПИТАНЬ	Абсурдне запитання (з хибною передумовою) Погано сформульоване запитання "Навантажене" запитання Помилка багатьох запитань "Чорно-біле" запитання
8	ПРАВИЛА РЕАКЦІЇ ТА ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ	Неадекватна реакція ("відповідь питанням на питання") Хибна відповідь Відповідь не по суті запитання Неповна відповідь Проста відповідь на складне запитання

П'ЯТНАДЦЯТЕ КРИТИЧНЕ ПИТАННЯ

Які модифікації проблеми чи висновку по ній можливі?

Сильне критичне мислення не направлене на безумовне неприйняття суджень опонента. Якщо у ньому є хоча б частка правдоподібності, вона має бути прийнята до уваги. У деяких випадках критичне мислення, реалізуючи свою конструктивну функцію, може закінчитися після уточнення досліджуваної проблеми чи запропонуванням більш правильного чи обґрунтованого висновку по ній.

Наприклад, "Генерал Куликов представив президенту доповідь "Про стан та міри посилення боротьби з економічною злочинністю та корупцією у РФ".

Основне положення доповіді можна обґрунтувати так: усі росіяни – злочинці.

Оцініть самі: "Об'єм тіньової економіки досяг 40% ВВП. 80% акцій після приватизації перейшли до вітчизняного та іноземного кримінального капіталу. Річний приріст злочинності у сфері економіки – 12,5%. Відміна квотування призвела до зростання кількості кримінально зорієнтованих фірм, що впроваджують свої технології у легальний бізнес. Долари та грошові сурогати створили паралельну грошову систему тіньової економіки, не контрольовану з боку держави".

Наведений аргумент є одним з елементів пошуку складної проблеми: "Яким є рівень економічної злочинності у РФ і як з нею боротися?" Проблема цілком коректна, однак висновок по її першій частині – хибний (підміна тези). Хоча наведені резони – факти та статистичні дані – цілком надійні, однак вони є достатньою підставою для часткового, а не загального висновку: "Деякі росіяни – злочинці" чи, мабуть, "Значна частина росіян задіяна у тіньовій економіці, що свідчить про значний рівень економічної злочинності у країні".