Література

1. Бондар О.І., Карпенко Ю.О., Микитин-Дружинець М.Л. Сучасна українська мова: Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія. – К., 2006.

2. Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір. – К., 1989.

3. Словник української мови: В 11-ти т. – К., 1970-1980.

4. Сучасна українська літературна мова: Лексика. Фразеологія / за ред. І.К. Білодіда. – К., 1973.

5. Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П. Грищенка. – К., 1997.

6. Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я. Плющ. – К., 1994.

7. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2004.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ

Лексичне значення, денотат, конотат, семантика, поняття, багатозначні слова, полісемія, пряме і переносне значення слова, первинне номінативне значення, фразеологічно зв`язане значення, синтаксично зумовлене значення, метафора, метонімія, синекдоха, омоніми, повні (абсолютні) омоніми, неповні (часткові) омоніми, омоформи, омографи, омофони, пароніми, парономазія, антоніми, постійні або загальномовні/контекстуальні антоніми, різнокореневі/однокореневі антоніми, контрарний тип протилежності, комплементарний тип протилежності, антоніми-конверсиви, антитеза, оксюморон, синоніми, семантичні (ідеографічні) синоніми, стилістичні синоніми, семантико-стилістичні синоніми, синонімічний ряд, стрижневе слово (домінанта), постійні (вільні)/контекстуальні синоніми, абсолютні синоніми (лексичні дублети), перифрази, евфемізми.

ДИДАКТИЧНА МЕТА

Формування уявлення про лексичну систему української мови, її системний характер, омонімічні, паронімічні, антонімічні, синонімічні відношення лексичних одиниць. Збагачення індивідуального словникового запасу. Підвищення культури мовлення на лексичному рівні.

Студенти повинні знати: типи лексичних значень, визначення однозначних та багатозначних слів, яке значення слова є прямим та переносним, типи переносного вживання слова, які слова називаються омонімами, антонімами, синонімами, паронімами, їх класифікації, у чому полягає відмінність омонімії від полісемії, стилістичні функції цих одиниць.

Студенти повинні вміти: встановлювати лексичне значення слова, групувати слова за основними принципами їх класифікації, редагувати текст із лексичними помилками, пояснювати процес виникнення переносного значення слова, розкривати суть метафори, метонімії та синекдохи як семантичних процесів, визначати у контексті омоніми, синоніми, антоніми, пароніми, встановлювати їх лексичне значення, групувати ці мовні одиниці за основними принципами їх класифікації, з`ясовувати стилістичні функції цих мовних одиниць.

Методичні рекомендації

При підготовці до практичного заняття студенти повинні звернути увагу на те, що виділяють три типи лексичних значень слів: номінативне (первинне й похідне), фразеологічно зв`язане і синтаксично зумовлене.

Первинне номінативне значення – значення, якого набуло слово водночас з його появою. Воно є основою для виникнення та існування всіх інших значень слова. Первинне номінативне значення слова досить стійке, наприклад: мати, батько, сонце, дощ, сніг, теплий, ти.

У процесі розвитку мови, у постійному спілкуванні людей між собою слова можуть набувати й інших, похідних номінативних значень. Наприклад, слово теплий означало лише температуру: тепла вода, теплий дощ, тепле повітря, тепле проміння сонця. Потім це слово стало вживатися й щодо тих предметів, які добре зберігають тепло, наповнені теплом (тепла хата, теплий будинок), добре захищають від холоду (теплий одяг, тепла хустка). А згодом це значення поширилося і на стосунки між людьми і стало означати „такий, що виражає доброзичливе ставлення, прихильність, приязнь” (тепла зустріч, тепле слово, теплий погляд, теплі почуття). Таким чином, два та більше номінативних значень можуть передаватися одним словом. Одне з цих значень – первинне, інші – похідні, і водночас всі вони є прямими для такого слова.

Фразеологічно зв`язане значення – значення, яке виявляється в поєднанні лише з одним або кількома строго визначеними словами. Наприклад, прикметник карий вживається тільки у двох словосполученнях: карі очі, карий кінь. Так само можливі лише поєднання: гнідий кінь, буланий кінь, вороний кінь, булатна сталь, булатний меч, булатна шабля.

Лише у фразеологізмах сучасної української мови вживаються такі слова, як, наприклад, байдики (бити байдики), облизень (облизня піймати), відкош (дати відкоша). Поза такими словосполученнями ці слова втрачають будь-яке лексичне значення.

Слово в реченні може поєднуватися з іншими словами у реченні, тоді воно набуває невластивого йому значення, яке називається синтаксично зв`язане. Наприклад: теплий передзвін заводів (М. Рильський), море сміху (С. Васильченко), клубок болю (М. Стельмах).

Слова бувають однозначні й багатозначні, мають пряме й переносне значення. Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними ознаками (українець, киянин, слюсар, лікар), назви тварин (олень, горобець, комар), конкретних предметів (споруда, шафа, стілець, піджак, паркан), назви місяців і днів (січень, лютий, понеділок, вівторок), більшість відносних прикметників (міський, латунний, кленовий, морський), числівники (два, три, десять). Також однозначними є терміни (банкнот, вексель, інструкція, меридіан, тонна).

Слово, що має два і більше значень, називається багатозначним. Здатність слова виступати з різними значеннями називається багатозначністю, або полісемією.

Пряме номінативне значення безпосередньо вказує на співвідношення слова з тим чи іншим явищем об`єктивної дійсності. Пряме значення є переважно первинним значенням слова. Наприклад, пряме значення слова промінь – „світлова смуга, що виходить з якого-небудь джерела світла”, усі інші – переносні й похідні.

Від переносного значення слова, що є постійним, необхідно відрізняти переносне вживання слова. Переносне вживання слова за своїм змістом індивідуальне і використовується лише в певному контексті.

Переносне вживання слова відбувається в мові у вигляді метафори, метонімії, синекдохи: метафора – перенесення назви з одного предмета, явища на інший предмет, явище за їхньою схожістю: павутина доріг, вибух ненависті, навшпиньки підійшов вечір (П. Тичина) тощо; метонімія – перенесення назви за суміжністю: Київ прокидається, читаю Ліну Костенко; синекдоха – перенесення назви частини на ціле (найменування предмета за його характерною деталлю): сіряки і свитки підвели голови, чорний смокінг оглянувся.

З часом деякі слова набувають інших значень, і ці зміни проходять у таких напрямах: звуження, розширення.

Омоніми – це слова, що мають однаковий звуковий склад, але відмінні, цілком самостійні за своїм значенням.

Виділяють лексичні омоніми, що поділяються на дві групи: 1) повні або абсолютні омоніми, особливість яких полягає в тому, що вони збігаються в усіх граматичних формах: билина – стеблина трави і билина – російська народна епічна пісня про богатирів; 2) неповні, або часткові омоніми, які збігаються лише в частині граматичних форм: баранці (має лише множину) – біла піна на гребенях хвиль і баранець – зменшено-пестлива форма від баран.

Різновидами граматичних омонімів є омоформи, омофони, омографи.

Омоформи – це слова, що мають однаковий звуковий склад тільки в певній граматичній формі, наприклад, клич (заклик, поклик) і клич (наказова форма дієслова кликати).

Омофони – слова, що збігаються за вимовою в усіх чи окремих граматичних формах, проте мають різне значення і відмінне графічне зображення. Наприклад, роман (жанр художньої літератури) і Роман (чоловіче ім`я).

Омографи – різні за значенням слова, що мають однакове графічне зображення, написання, але вимовляються по-різному. Наприклад, мала (дієслово минулого часу) і мала (прикметник жіночого роду) тощо.

З погляду морфологічної будови в українській мові чітко розрізняють дві групи омонімів: 1) кореневі, або непохідні (біда – лихо, нещастя і біда – двоколісний віз); 2) словотворчі, або похідні (романіст – той, хто пише романи, і романіст – спеціальність з романської філології).

Пароніми – це слова досить близькі за звуковим складом і вимовою, але різні за значенням. Наприклад, адресат – адресант, афект – ефект, куля – гуля, талан – талант, везти – вести.

За характером семантичних зв`язків паронімічні слова умовно можна поділити на такі групи:

а) пароніми синонімічні: капля – крапля, повінь – повідь;

б) пароніми антонімічні, коли в паронімічних зв`язках знаходяться слова з протилежним значенням: радіти – ридати, прогрес – регрес, правда – кривда;

в) паронімія з певною семантичною близькістю: пролазити – прилазити, обмотати – обметати;

г) пароніми однієї тематичної групи: омар – кальмар, пугач – кугач, ботинки – патинки.

Антоніми – це слова з протилежними значеннями. В українській мові існують антоніми постійні (або загальномовні) і контекстуальні. Постійні антоніми являють собою сталу категорію в лексичній системі мови і характеризуються загальнонародним значенням. Контекстуальні антоніми виникають унаслідок переносного вживання слова в особливому, специфічному значенні, яке не закріплене в мові, а створюється лише в певному контексті.

Антоніми в українській мові бувають різнокореневі (швидкий - повільний) і однокореневі (ініціативний - безініціативний). Семантична класифікація антонімів: відповідно до типу протилежності – контрарної та комплементарної – антоніми групуються за класами.

Суть контрарної протилежності полягає в тому, що вона виражається видовими максимально протилежними поняттями, значеннєвий простір між якими може заповнюватись одним чи кількома членами. Ці проміжні члени виражають різні ступені переходу між абсолютно протилежними значеннями: молодий – середнього віку – літній – нестарий – старуватий – старий.

Комплементарна протилежність ґрунтується на відношенні між поняттями, які взаємодоповнюють один одного, але не характеризуються будь-якими проміжними членами зі значенням ступенів або градацій вияву ознак: живий – мертвий, холостий – жонатий.

Виявляючи зв`язок між внутрішніми семантичними властивостями слів і характером їх протиставлення в антонімічних парах,

1 клас – складає якісна протилежність (веселий - сумний), а також протилежність координаційних понять (учора - сьогодні).

2 клас – утворюють антоніми-конверсиви. Це протиставлення слів, що називають відношення, в які входять дві сторони, пов`язані між собою взаємозалежністю, причиново-наслідковими зв`язками: купувати – продавати; прийом – передача.

3 клас – антоніми означають протилежно спрямовану дію, ознаку, властивість. На відміну від антонімів-конверсивів, вони означають не одну ознаку, а дві – з протилежним значенням: спускатися – підніматися.

4 клас антонімів складають ті, які виражають додатковість, або комплементарність. Суть протиставлення в цьому випадку полягає в тому, що антонімічні слова доповнюють один одного до виражальних меж прояву властивостей: сухий – мокрий, цілий – розбитий.

Стилістична роль антонімів полягає в тому, що вони забезпечують контрастну характеристику. Зокрема, за допомогою антонімів створюються антитези та оксиморони або оксюморони.

Синоніми – це слова, що означають назву того самого поняття, спільні за своїм основним значенням, але відрізняються значеннєвими відтінками або емоційно-експресивним забарвленням.

Синоніми сучасної української мови за характером додаткових значень поділяються на три основні групи:

1.Семантичні або ідеографічні синоніми, характерна особливість яких полягає в тому, що вони, означаючи те саме поняття, різняться між собою додатковими значеннєвими відтінками, тобто обсягом семантики: досягнення, здобуток, завоювання.

2.Стилістичні синоніми, тобто такі, що характеризуються емоційно-експресивним забарвленням: летіти, линути.

3.Понятійно-стилістичні або семантично-стилістичні синоніми, тобто такі, що розрізняються значеннєвими відтінками, семантичним обсягом, емоційно-експресивним забарвленням, наприклад: торжество, тріумф; охоче, радо, залюбки.

Усі синоніми об`єднуються в синонімічні ряди. У синонімічному ряді виділяється стрижневе слово або домінанта.

Виділяють також контекстуальні синоніми, тобто такі, які в певних контекстуальних умовах переносного вживання набувають своєрідного значення і вступають у синонімічні зв`язки.

В українській мові зустрічаються слова цілком ідентичні за своїм лексичним значенням, їх називають абсолютними синонімами або лексичними дублетами: кавалерія, кіннота; процент, відсоток.

З лексичною синонімікою зближуються перифрази або парафрази. Перифраз – це описовий зворот мови, за допомогою якого передається зміст іншого слова чи виразу: цар звірів – лев, геніальний Кобзар – Т.Г. Шевченко.

У функції контекстуальних синонімів часто використовуються евфемізми. Евфемізми – слова або словосполучення, які непрямо, а приховано, визначають назви якогось предмета або явища: поважного віку – старий, навіки спочити – померти.