Література

1. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова: Морфологія. Синтаксис. – К., 1989.

2. Словник української мови: В 11-ти т. – К., 1970-1980.

3. Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П. Грищенка. – к., 1997.

4. Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я. Плющ. – к., 1994.

5. Ющук і.П. Українська мова. – к., 2004.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ

Іменник, власні та загальні назви, іменники з абстрактним та конкретним значенням, категорія істот і неістот; збірні іменники, категорії роду, числа, відмінка, відміна, субстантивація.

ДИДАКТИЧНА МЕТА

Формування уявлення про граматичні ознаки іменника та його синтаксичну роль.

Студенти повинні знати: поняття іменника, його лексико-граматичні категорії (власні та загальні назви; іменники з абстрактним та конкретним значенням; категорія істот і неістот; збірні іменники), граматичні категорії (роду, числа, відмінка), особливості відмінювання іменників.

Студенти повинні вміти: визначати лексико-граматичні категорії (власні та загальні назви; іменники з абстрактним та конкретним значенням; категорія істот і неістот; збірні іменники), граматичні категорії (роду, числа, відмінка), аналізувати особливості відмінювання іменників.

Завдання

І. Випишіть іменники, розподіливши їх на групи: назви осіб; назви інших істот (тварин, птахів, комах); назви предметів; назви явищ природи; узагальнених дій, ознак, властивостей (абстрактних понять).

Спочиває степ, набирається прохолоди після денної сліпучої спеки... Тиша, тиша, мов на дні океану. Океан місячної ночі розлився навкруги. І глибини тиші не зменшує ні сюрчання коника десь у траві, ні шелест тополиного вершечка...

А по степу поволі рухається отара, і незвичайний цієї ночі бреде коло неї чабан. Об'їждчик зустрів би – не впізнав. Не в шапці сьогодні старий чабан, не в картузі затяганому, а в братовому льотчицькому кашкеті, що крила на ньому є. В руках ґирлиґа, на голові розкішний льотчицький кашкет при місяці поблискує... Догадався б об'їждчик: приїхав, значить, Горпищенків син у відпустку.

О. Гончар

Методичні рекомендації

При підготовці до практичного заняття необхідно звернути увагу на те, що іменник – це частина мови, що об'єднує слова з предметним значенням, вираженим у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного граматичного роду. В іменнику об'єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви конкретних предметів (човен, ліс, золото), істот (дівчина, ведмідь, синиця), явищ природи (блискавка, дощ), узагальнених властивостей і ознак (доброта, сміливість, блакить), станів (відпочинок, дрімота) і т. д. На відміну від прикметників, прислівників, дієслів іменники називають ознаки і дії або стани самостійно, незалежно від тих предметів і явищ, яким ці ознаки або процеси властиві, хто є носіями їх.

Загальнокатегоріальне значення предметності в іменнику дістає вияв у граматичних категоріях і в словотворчих засобах. Основні граматичні ознаки іменника – це наявність категорій роду, відмінка і числа. Кожний іменник належить до одного з трьох граматичних родів – чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду лише імен­ники множинної форми (ворота, висівки, дріжджі та ін.).

Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншомовного походження, деяких абревіатур і прізвищ) і характеризуються граматичним значенням числа (одні мають співвідносні форми числа, інші виступають лише в однині або у множині).

Категорії роду, числа і відмінка іменників відрізняються від прикметникових, займенникових і частково числівнико­вих: в іменнику вони є визначальними, класифікуючими, а в інших іменних частинах мови повторюють граматичні значення пояснюваного іменника, отже, є синтаксично зумовле­ними значеннями, наприклад: солона вода, солоної води, солоній воді, солоною водою; мій друг, мого друга, моєму другові, моїм другом.

В іменнику значення числа досить часто виражається допоміжним засобом (наголосом), а значення роду сприймається в процесі зіставлення флексій усього парадигматичного ряду (порівняйте: ткач і піч, день і сіль) та врахування семантичної віднесеності до статі в назвах істот ( порівняйте: батько і яблуко, Микола і Марина) і ще ряду ознак.

У прикметниках, в частині займенників і числівників усі три граматичні значення (роду, числа і відмінка) виражаються флексією.

Іменник як назва предмета виступає в типовій синтаксичній функції підмета (в початковій формі – називного відмінка) або додатка (в непрямих відмінках). Наприклад: Небо сьогодні синіло по-весняному (Гонч.). Шипшина важко віддає плоди. Вона людей хапає за рукав (Кост.).

Іменник може також виконувати вторинні функції: означення (узгодженого – прикладки, неузгодженого), обставини, іменної частини складеного присудка, наприклад: Синок Омелько – невеличке хлоп'я – стояв біля матері й дивився, що вона робила (О. Пч.); Пружний вітерець дихав йому назустріч прісною свіжістю великих вод, тонким прянистим духом далеких степів (Гонч.); У чужому краю не шукайте, не питайте того, що немає і на небі, а не тільки на чужому полі (Т. Ш.); Поезія – це неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі (Кост.).

Лексико-граматичні категорії іменника. Значення предметності в іменнику є його всеохоплюючою ознакою, загальнокатегорійною. У межах класу всіх іменників виділяються менші категорії, що характеризуються за ознакою індивідуальне/загальне. Відповідно до цього іменники поділяються на власні і загальні назви. До власних назв належать усі індивідуальні найменування предметів (прізвища, імена по батькові, прізвиська, псевдоніми, географічні назви, назви планет, сузір'їв, клички тварин і т. ін.). До за­гальних назв належать усі слова, що є найменуваннями однорідних предметів (наприклад: клас, студент, море, зоря, хлопець).

Межі між цими категоріями слів не стійкі. Загальні наз­ви можуть ставати власними (наприклад, назви видавництв, спортивних організацій тощо: «Наукова думка», «Вища школа» і т. ін.), а власні назви переходити в загальні ( наприклад: галіфе, бостон, панама, ват).

Розрізнення власних і загальних назв у граматичному плані виражається в тому, що власні назви не мають форм множини, а деякі з них, навпаки, виступають лише у формі множини.

За характером позначуваного (конкретне/абстрактне) іменники поділяються на конкретні й абстрактні назви. Іменники з конкретним значенням виражають поняття, в яких передається все те, що людина пізнає органами чуття. Це назви предметів (будинок, грудка, вишня), явищ (туман, заметіль), людей (Гнат, Надія, дитина), одиниць виміру (метр, літр, тиждень, рік, кілограм) і т. ін. До іменників з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять –якостей, властивостей, дій, процесів, наприклад: дбайливість, приязнь, синява, навчання, прискорення, вимір, переліт.

Категорія конкретності/абстрактності знаходить граматичне вираження. Більшість абстрактних іменників граматичну форму числа однини і множини не утворює, деякі абстрактні іменники мають множинну форму і не утворю­ють однини (кошти, заручини, вибори). Абстрактні іменники – це переважно мотивовані вто­ринні слова. Твірними в них виступають прикметникові і дієслівні основи. Словотвірне значення в цих іменниках виражається спеціальними суфіксами: -ість-, -от(а), -анн(я), -енн(я) та ін. Чіткого розмежування всіх іменників за ознакою конкретне/абстрактне не може бути, оскільки слова в непрямому значенні легко набувають або, навпаки, втрачають цю ознаку (порівняйте: полум'я в печі і полум'я серця, рап­товий вихор і вихор думок).

Серед іменників загальних назв з конкретним значен­ням виділяється група збірних назв (щодо них вона є видо­вою категорією).

Категорія збірності й одиничності. Збірні іменники виражають сукупність однакових або подібних предметів, що сприймаються як одне ціле, напри­клад: колосся, гілля, комашня. Категорія збірності виражається граматично: збірні імен­ники становлять сукупність як неподільну єдність, а тому вживаються лише у формі однини. Семантичний відтінок множинності нейтралізується граматично (порівняйте: учительство, селянство, листя, збіжжя, гарбузиння і т. ін.). Збірні іменники не можуть, за незначними винятками, означатися кількісними числівниками. Не можна, наприклад, сказати два збіжжя чи мільйон листя, а лише багато збіжжя, чимало листя. Словотвірне значення в збірних іменниках виражається відповідними суфіксами: -ств(о), -инн(я), -н(я). На основі словотвірного (семантичного) значення збірності виникло лексико-граматичне значення сукупної множинності і деякі іменники мають співвідносні форми числа однини і множини та форми сукупної множинності (збірності), наприклад: миша - миші - мишва, жінки - жіноцтво (і жінота). Але: городина, голота, морквиння або молодь, юнь та інші збірні іменники, в яких словотвірне значення виражається суфіксом. Ці іменники не мають співвідносних форм граматичного числа.

За семантико-граматичними ознаками із збірними назвами зближуються речовинні іменники, наприклад: горох, картопля, тютюн, ожина, молоко, сіль, вода. Ці слова виділяються з-поміж конкретних назв вказівкою на однорідність складу речовинності, маси, що не піддається лічбі, а лише підлягає вимірові. Категорія речовинності також знаходить вияв у своєрідному оформленні слова за граматичним значенням числа: речовинні іменники вживаються переважно в однині, деякі з них мають форму лише множини (ласощі, вершки, помиї і т. ін.).

Речовинні іменники однинної форми виступають у множині у випадку семантичної видозміни, наприклад: колосяться жита, пшениці (тобто лани пшениці, жита).

Речовинні іменники мають ще один граматичний вияв: у родовому відмінку однини в іменниках чоловічого роду II відміни, що позначають масу, речовинність, матеріал, з двох можливих флексій надається перевага флексії -у (воску, пороху).

Об'ємний, а не кількісний вимір маси, речовинності сприймається як охоплення не цілої сукупності, а частини її. Мотивація семантична реалізується через граматичний вияв категорії речовинності у формі родового об'єкта. Відхилення у виборі флексії незначні, вони в основному пояснюються змінами семантичних відтінків слова.

Категорія істот і неістот. У системі семантико-граматичних категорій іменника виділяється також категорія істот і неістот.

Групування іменників відбувається за семантичними ознаками: до категорії істот належать назви людей і тварин (син, робітник, ворона, джміль, рак), а також демонічні і міфо­логічні назви (мавка, лісовик, демон, Юпітер, Діана); усі інші назви – явищ, предметів, абстрактних понять – входять у категорію неістот.

Категорія істот і неістот має граматичний вияв через відмінкові форми іменника. Так, іменники чоловічого ро­ду, що позначають істот, у знахідному відмінку однини і мно­жини мають форму, спільну з родовим, а назви неістот – форму, спільну з називним відмінком: запросив гостя (гостей); слухав жайворонка (жайворонків); поклав зо­шит (зошити); беру цвях (цвяхи). Іменники жіночого та середнього роду розрізняються як назви істот чи неістот лише у формах множини: покликали сестер, розстелили хустки.

Назви групувань людей і тварин граматично категорії істот не виражають (порівняйте: скликали полк, зібрали гурт).

Деякі іменники можуть вживатися в обох формах (наприклад: пасти гусей і пасти гуси).

Граматичне розрізнення назв істот і неіст виявляється частково і в інших відмінках – у давальномуй місцевому, ще меншою мірою в родовому відмінку. Так, у давальному й місцевому відмінках однини іменників II відміни чоловічого роду перевага надається флексії -ові (-еві, -єві), якщо це назви істот, наприклад: Петр-ові, батьк-ові, Сергі-єві. У назвах предметів переважає флексія -у: клен-у, Дніпр-у, піджак-у.

Назви істот формально відмежовуються певною мірою і в родовому відмінку: іменники чоловічого роду, що позначають істот, мають лише флексію -а (клада, агітатора, учня, Івана); у назвах неістот флексія залежить і від інших групувань цих іменників (порівняйте: відмінк-а, молотк-а, але поверх-у, спирт-у).

Отже, розрізнення за граматичними ознаками в іменниках чоловічого роду далеко чіткіше, ніж у інших слів. Це не випадково, бо в основі своїй воно спирається на давнє об`єктивне протиставлення осіб чоловічої статі усім іншим істотам і предметам.