Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

При перевірках додержання вимог зазначених норм законодавства прокурор повинен, перш за все, виходити з наявної інформації щодо особи, до якої вони застосовані. Цю інформацію можливо одержати із матеріалів особової справи засудженого, записів результатів спостереження за його поведінкою за весь час перебування у виправних установах, що відображаються у відповідному розділі Індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженими. Особлива увага звертається на особу засудженого та його намірів на життя після звільнення, наявність соціально-корисних зв’язків на свободі. Яким чином вирішуються питання побутового та трудового влаштування особи у різі її звільнення умовно-достроково.

При наявності законних підстав для направлення до суду подання з цього приводу щодо засудженого, який за час відбування втратив соціально-корисні зв’язки, необхідно погодити питання побутового і працевлаштування з органом внутрішніх справ за обраним місцем проживання особою, яка підлягає достроковому звільненню, у порядку, встановленому спільним наказом МВС України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від 12 грудня 2003 року № 250\1562\342.

П.6. наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11.01.2008 № 1 (щодо діяльності комісії з розгляду питань, пов’язаних із застосуванням до засуджених умовно-дострокового звільнення від покарання та заміни невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням) встановлено, що підготовка до розгляду таких матеріалів комісіями повинна проводитися завчасно.

Засідання комісій в установах проводяться не менше 2-х разів на місяць, їх рішення оформлюються протоколом, витяги з яких долучаються до особових справ засуджених після ознайомлення останніх під розписку.

За три тижні до настання терміну можливого застосування до умовно-дострокового звільнення начальник відділення соціально-психологічної служби повинен скласти характеристику на засудженого на підставі об’єктивних даних про його особу, поведінку та ставлення до праці.

У разі позитивної оцінки поведінки особи у характеристиці робиться висновок, що повинен відповідати формулюванню у законі : ”засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення і тому до нього може бути застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання”, якщо особа не заслуговує на дострокове звільнення, то у характеристиці вказується : засуджений за час відбування покарання не довів свого виправлення (є злісним порушником режиму, тощо).

Комісією у складі голови (начальник установи), заступників начальника установи, начальників оперативної та медичної служб, а також секретаря – начальника відділу контролю за виконанням судових рішень розглядаються питання щодо можливості (неможливості) направлення подання до суду про умовно-дострокове звільнення засуджених чи заміни покарання більш м’яким. Комісія повинна повно і всебічно вивчити дані про особу засудженого та оцінити надані матеріали.

Оцінка ступеню виправлення засудженого повинна ґрунтуватися не лише на юридичних критеріях, але і враховувати весь комплекс педагогічних та психологічних аспектів, що добути персоналом установи внаслідок спостереження за поведінкою особи.

Якщо комісією прийнято негативне рішення, готується витяг з протоколу, з яким під розписку ознайомлюється засуджена особа, та долучається до її особової справи. Повторно це питання може бути розглянуто не раніше 6 місяців з дня прийняття рішення про відмову у застосуванні умовно-дострокового звільнення чи заміни покарання більш м’яким, а щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі і особливо тяжкі злочини на строк не менше 5 років-тільки після досягнення засудженим необхідного ступеня виправлення, не раніше як через 1 рік з дня вирішення рішення про відмову.