2.2. Інституціональний механізм антидемпінгового регулювання в Україні

Маючи солідну міжнародну на національну правову базу антидемпінгове регулювання виступає важливим елементом митної політики держави, адже в його рамках вирішується цілий ряд завдань щодо захисту інтересів національних товаровиробників, а антидемпінгові заходи є частиною засобів реалізації митної політики.

Оскільки антидемпінгове регулювання реалізується в рамках митної політики, то його організаційна складова – сукупність інституцій, на які покладено встановлення та реалізація антидемпінгових заходів, виступають складовою інституціонального механізму митної політики взагалі. Свого часу С. Ківалов та Б. Кормич дали визначення інституціонального механізму митної політики як особливого державно-правового явища, обумовленого державною природою, соціально-функціональною роллю, цілями та змістом цієї політики. При цьому підкреслювалось, що цей інституціональний механізм являє собою складну багаторівневу систему, яка з одного боку, об’єднується особливою загальною функціональною спрямованістю, а з іншого – характеризується специфічними особливостями, пов’язаними з рівнем компетенції і характером відповідних цілей [53, 115].

Але, на нашу думку, багаторівневість інституціонального механізму антидемпінгового регулювання проявляється не лише в ієрархічній побудові системи органів державної влади різного рівня, які задіяні у встановленні та реалізації антидемпінгових заходів, але й у залученні до цього механізму міжнародних та недержавних суб’єктів.

Так, ми вже підкреслювали значення для антидемпінгового регулювання міжнародно-правових стандартів, а саме угод СОТ: Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та Угоди щодо застосування ст. VI ГАТТ. Дані угоди перелічені в Додатку 1А до Угоди про заснування СОТ [74] в якості «багатосторонніх торгівельних угод (Multilateral Trade Agreements)» і згідно ч. 2 ст. 2 Угоди про заснування СОТ визначається, що вони є невід’ємними частинам даної угоди, обов’язковими для всіх Членів СОТ.

Ч. 1 ст. 2 Угоди про заснування СОТ встановлює, що СОТ забезпечує загальну інституціональну основу для здійснення торгівельних відносин між її членами з питань, які регулюються угодами та пов’язаними з ними правовими документами, включеними у додатки до цієї Угоди.

Ст. 3 Угоди про заснування СОТ в якості функцій цієї міжнародної організації, зокрема, називає:

- СОТ сприяє реалізації, застосуванню, функціонуванню та досягненню цілей цієї Угоди та багатосторонніх торгівельних угод (ч. 1 ст. 3);

- СОТ виступає форумом для переговорів між її членами щодо багатосторонніх торгівельних відносин з питань, які регулюються угодами, включеними у додатки до цієї Угоди (ч. 2 ст. 3);

- нарешті, СОТ керує застосуванням домовленості про правила та процедури врегулювання суперечок (ч. 3. ст.3).

Таким чином СОТ в цілому та окремі її інституції відіграють важливу роль в механізмі антидемпінгового регулювання, при чому як в якості забезпечення міжнародно-правових стандартів для національних процедур антидемпінгового регулювання, так і в якості інституції, яка забезпечує вирішення спорів між державами-членами щодо застосування антидемпінгових заходів.

В цьому аспекті серед інституцій СОТ слід назвати Міністерську конференцію (Ministerial Conference) та Генеральну Раду (General Council) СОТ, які є головними керівними органами цієї організації, і до компетенції яких входить виключне право щодо тлумачення багатосторонніх торгівельних угод СОТ.

Крім того, слід назвати Раду з Торгівлі Товарами (Council on Trade in Goods) СОТ, головною функцією якої є нагляд за функціонуванням багатосторонніх угод з торгівлі товарами, включених до Додатку 1А Угоди про заснування СОТ, а також підготовка рекомендацій щодо тлумачення та поправок до відповідних угод.

Раді з Торгівлі Товарами підзвітний Комітет з антидемпінгової практики (Committee on Anti-dumping practices – ADP), який безпосередньо забезпечує застосування та функціонування Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, або як її ще називають, Антидемпінгового кодексу.

Комітет з антидемпінгової практики СОТ було створено згідно ст. 16.1. Угоди про застосування ст. VI ГАТТ [139]. Правовою основою діяльності даного комітету, крім названої угоди, є Правила процедури засідань Комітету, які затверджуються Радою з Торгівлі Товарами СОТ.

Комітет з антидемпінгової практики складається з представників усіх Членів СОТ, які можуть мати заступників та радників. Для своєї роботи Комітет обирає голову та заступника з числа представників держав-членів. Голова та заступник виконують свої функції протягом одного року.

Засідання Комітету відбуваються не рідше двох разів на рік, а також засідання Комітету можуть скликатися на вимогу будь-якого з Членів СОТ. Засідання Комітету скликаються Генеральним Директором СОТ. Секретаріат СОТ виконує функції секретаріату Комітету.

В рамках виконання своїх функцій Комітет з антидемпінгової практики, зокрема:

- надає Членам СОТ можливість консультацій з будь-яких питань, які стосуються дії Угоди про застосування ст. VI ГАТТ або просування її інтересів (ст. 16.1);

- щороку переглядає виконання і дію Угоди про застосування ст. VI ГАТТ, беручи до уваги її цілі (ст. 18.6);

- щорічно інформує Раду з Торгівлі Товарами про події, які відбулися протягом періоду, що охоплюється таким оглядом (с.18.6);

- якщо доцільно, може створювати допоміжні органи (ст. 16.2 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ).

При виконанні своїх функцій Комітет та створені ним допоміжні органи можуть консультуватися та добиватися інформації з будь-якого джерела, яке вони вважають за доцільне. Але перш ніж звернутися до джерела інформації, яке знаходиться в межах юрисдикції Члена СОТ, Комітет повинен сповістити зазначеного Члена, отримати згоди Члена СОТ та фірми, до якої звертається за консультацією (ст. 16.3). На Комітет, як і на всі інші інституції СОТ, покладено обов’язок не розголошувати отриманої конфіденційної інформації без офіційного дозволу особи, установи або органу влади, який надав таку інформацію.

Разом з тим Угоди про застосування ст. VI ГАТТ покладаються і певні обов’язки на Членів СОТ відносно роботи Комітету. Так, Члени СОТ:

- без затримки повідомляють Комітету про всі прийняті попередні і остаточні антидемпінгові рішення (ст. 16.4);

- надають кожні півроку доповіді про будь-які антидемпінгові рішення, прийняті за попередні шість місяців (ст. 16.4);

- повідомляють про те, які з його органів влади компетентні для порушення та проведення антидемпінгових розслідувань (ст. 16.5а);

- повідомляють про внутрішні процедури, які регулюють порушення та проведення антидемпінгових розслідувань (ст. 16.5b).

Члени СОТ інформують Комітет по зазначеним питанням шляхом надання текстів нормативно правових актів, супровідних листів, доповідей та відповідей на переліки питань, поставлених Комітетом або іншими Членами.

Однією з форм діяльності Комітету є створення Груп із застосування (Ad Hog Group on Implementation), в засіданнях яких приймають участь всі члени Комітету. На засіданнях цих Груп розробляються пропозиції щодо практичного втілення та досвіду застосування положень Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 р., але подібні пропозиції обмежено умовою, що вони не змінюють юридичні положення Угоди.

Важливу роль відіграє Генеральна Рада СОТ, коли її засідання скликаються для виконання обов’язків Органу з врегулювання суперечок (ДСБ). Згідно норм ст. 17.1 Угоди застосування ст. VI ГАТТ до консультацій та врегулювання суперечок за цією Угодою застосовується Домовленість про правила і процедури врегулювання суперечок СОТ [28].

В рамках застосування Домовленості про правила і процедури врегулювання суперечок щодо антидемпінгового регулювання можна виділити два комплекси питань.

По-перше, в рамках даної процедури здійснюється врегулювання спорів між учасниками щодо відповідності національного законодавства щодо антидемпінгового регулювання правилам, встановленим багатосторонніми торгівельними угодами. Зокрема, найбільш відомим в цьому аспекті була справа щодо оскарження представниками Європейського Союзу Антидемпінгового акту США 1916 р. щодо його невідповідності вимогам СОТ [180].

По-друге, в рамках ДСБ вирішуються суперечки щодо фактичних обставин справ щодо застосування конкретних антидемпінгових заходів щодо товарів походженням із країн-членів СОТ. Зокрема, групою експертів, створеною рішенням ДСБ, визначається чи встановлення органами влади фактів в рамках антидемпінгової процедури було належним і чи їхня оцінка цих фактів була безсторонньою і об’єктивною (ст. 17.6 (і) Угоди про застосування ст. VI ГАТТ).

З огляду на те, що з моменту прогнозованого на 2007 рік вступу до СОТ, Україна стане повноправним членом всіх інституцій цієї організації, а національне законодавство України з антидемпінгового регулювання ще з кінця 1998 року приведено по більшості позицій до стандартів СОТ, ми можемо розглядати СОТ в цілому, та названі її інституції, зокрема, в якості міжнародної складової механізму антидемпінгового регулювання.

Розглядаючи питання національної складової інституціонального механізму антидемпінгового регулювання, як і в цілому інституціонального механізму митної політики держави, слід зважати на певну умовність подібної системи. Адже в тій чи іншій мірі питання митної політики та регулювання зовнішньоекономічної діяльності і, зокрема, антидемпінгового регулювання вирішуються в рамках діяльності цілого ряду органів державної влади, при чому як таких, що є спеціалізованими (наприклад Держмитслужба), так і таких, для яких формування чи реалізація митної політики є лише однією з функцій (наприклад Міністерство економіки). Крім того, не слід забувати і про недержавну складову даного механізму, починаючи від діяльності різного роду об’єднань та асоціацій суб’єктів підприємницької діяльності, і закінчуючи політичними партіями, які здатні впливати на прийняття стратегічних політичних рішень, прийняття законів та інших нормативно-правових актів. Останнє є особливо актуальним з огляду на підвищення в результаті політичної реформи ролі парламенту у формування як органів виконавчої влади, так і в формуванні державної політики в цілому.

Так, Д. Приймаченко, пропонуючи класифікацію складових інституціонального механізму митної політики, виділяє декілька рівнів. Зокрема, державні інституції класифікуються на органи загальної компетенції (Верховна Рада, Кабінет Міністрів) та органи спеціальної компетенції (Мінекономіки, Держмитслужба), а недержавні – на ті, що мають загальний інтерес (політичні партії) та ті, що мають безпосередній інтерес (Торгово-промислова палата, Асоціація митних брокерів тощо). При чому, державні інституції спеціальної компетенції розподіляються на: органи, для яких це не є основним видом діяльності, спеціально уповноважені органи та Консультативно-дорадчі органи [113, 38].

Але, в аналізі структури подібного механізму, важливою є теза, висловлена Б. Кормичем, згідно якої «основні цілі, які переслідує держава як суб’єкт митної політики та головні принципи її проведення повинні розкриватися в інституціональній (організаційній) структурі певного управлінського механізму, на який покладені відповідні функції. Характерною ознакою організації системи державного управління є її побудова на правових засадах, її врегулювання за допомогою правових норм. Саме цю, формально визначену структуру механізму державної митної політики України ми і здатні встановити шляхом аналізу правових актів національного законодавства» [62, 92].

Оскільки більшість процедур в рамках цього механізму антидемпінгового регулювання чітко визначені міжнародними та національними нормативно-правовими актами, то ми можемо стверджувати, що в даному випадку мова повинна йти лише про ті інституції, участь яких в антидемпінговому регулюванні прямо передбачена законодавством.

При цьому, на нашу думку, інституціональний механізм антидемпінгового регулювання, можна розглядати як в широкому так і у вузькому розумінні. В широкому розумінні інституціональний механізм антидемпінгового регулювання охоплює органи публічної влади та недержавні інституції, які створюють організаційно-правові засади протидії демпінговому імпорту взагалі. В даному випадку цей механізм є фактично сукупністю інституцій, які реалізують державне управління у відповідній галузі, і представляє собою «певний склад, організацію та сталий взаємозв’язок людських ресурсів, технічних та інших засобів, які виділяються та витрачаються суспільством на формування та реалізацію державно-управлінських впливів та підтримання життєдіяльності самого суб’єкта управління» [9, 130]. При чому означені взаємозв’язки врегульовано загальними принципами побудови державного управління, нормами конституційного та адміністративного права тощо.

В вузькому розумінні інституціональний механізм антидемпінгового регулювання представляє собою сукупність інституцій, на які покладено встановлення та реалізація антидемпінгових заходів. З огляду на процесуальний характер антидемпінгового регулювання склад даного механізму, компетенція та взаємозв’язки його складових безпосередньо визначаються і обмежуються антидемпінговим законодавством країни і мають свої властиві антидемпінговому процесу принципи та завдання.

В самому загальному вигляді склад системи органів державної влади, задіяних в регулюванні зовнішньоекономічної діяльності (тобто в процесі формування і реалізації митної політики), визначено в ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [40]. Перелік цих органів державної влади включає: Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, Національний Банк України, Центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики (на сьогоднішній день Міністерство економіки України), Державну митну службу та Міжвідомчу комісію з міжнародної торгівлі. Необхідно відразу зазначити, що віднести даний перелік органів державної влади до механізму антидемпінгового регулювання можна лише в широкому розумінні.

Що стосується компетенції Верховної Ради, то згідно п. 9 ч. 1 ст. 92 Конституції України [59], виключно Законами України визначаються «засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи», а згідно п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України, виключно Законами України встановлюються «система оподаткування, податки і збори». Таким чином, саме парламент визначає нормативно-правові основи антидемпінгового регулювання, шляхом прийняття відповідних законодавчих актів. Крім того, після набрання чинності конституційною реформою [34], парламент перебрав на себе цілий ряд функцій щодо формування ряду органів виконавчої влади, які задіяні в антидемпінговому процесі.

Повноваження Кабінету Міністрів в даній сфері основані, знову ж таки на конституційній нормі, що міститься в п. 8 ст. 116 Конституції України, згідно якого цей орган «організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи». Нормами ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», зокрема передбачено, що Кабінет Міністрів «забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника; забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності; організовує митну справу» [42].

Подібні функції Кабінету Міністрів підтверджуються нормами галузевих нормативно правових актів. Зокрема ч. 4. ст. 3 МКУ [77] та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» [40].

У складі Кабінету Міністрів спеціалізованим органом щодо антидемпінгового регулювання, згідно ч. 4 ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», виступає Міністерство економіки, яке, зокрема: здійснює контроль за додержанням всіма суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України та проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі при даному міністерстві приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів (ч. 7 ст. 10 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Також в нормах ст. 9 даного Закону згадуються Національний банк України, відповідальний за валютно-фінансове регулювання (ч. 3 ст. 9), Державна митна служба України, яка безпосередньо здійснює митну справу (ч. 5 ст. 9), Антимонопольний Комітет відповідальний за контроль за додержанням антимонопольного законодавства суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності (ч. 6 ст. 9). Також в рамках механізму формування та реалізації митної політики дослідниками називаються такі інституції, як Митно-тарифна рада та Державна служба експортного контролю які діють в рамках Кабінету Міністрів [53, 130 – 134]. Також законодавство передбачає участь у проведенні митної політики і органів місцевого самоврядування (ст. 10 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), зокрема можна назвати реєстрацію зовнішньоекономічних контрактів відділами зовнішньоекономічних зв’язків облдержадміністрацій.

Слід відзначити, що в результаті проведеної в 2005 році певної реорганізації системи центральних органів виконавчої влади, значно збільшилася роль Міністерства фінансів в реалізації завдань митної політики. Взагалі, передбачалося, що Мінфін стане головним координуючим органом щодо органів, які забезпечують надходження до державного бюджету – Державної податкової адміністрації, Держмитслужби та Головного Контрольно-ревізійного управління. Згідно п. 2 Указу Президента України «Питання міністерства фінансів України» [145], спрямування і координація Міністром фінансів України діяльності Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Головного контрольно-ревізійного управління України здійснюється шляхом:

- формування державної політики у відповідних сферах та здійснення контролю за її реалізацією зазначеними центральними органами виконавчої влади;

- внесення на розгляд Кабінету Міністрів України розроблених цими органами проектів нормативно-правових актів та погодження проектів нормативно-правових актів зазначених центральних органів виконавчої влади;

- визначення порядку обміну інформацією між Міністерством фінансів України та цими органами;

- затвердження структури цих органів.

Таким чином Мінфін, поряд з Мінекономіки, перетворилися на ключові органи щодо реалізації митної політики в рамках Кабінету Міністрів.

Розглядаючи механізм антидемпінгового регулювання слід відразу відзначити, що в інституціональному аспекті питання встановлення антидемпінгових мит є свого роду виключенням із загальних принципів митно-тарифного регулювання. Так, за загальним правилом, встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюється Верховною Радою України шляхом прийняття законів України з урахуванням висновків Кабінету Міністрів України (ст. 2 Закону України «Про митний тариф України») [43]. При цьому склалася певна процедура отримання відповідних висновків Кабінету Міністрів. Згідно ст. 5 Закону України «Про Єдиний митний тариф»[36] у складі Кабінету Міністрів діє Митно-тарифна рада. Митно-тарифну раду за посадою очолює Міністр економіки, а до її складу входять представники Мінекономіки, Держмитслужби, Міністерства закордонних справ, Мінюсту, Мінфіну, ряду інших міністерств та відомств, представники об’єднань суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та торгово-промислової палати [103]. Функції робочого апарату Митно-тарифної ради виконує Держмитслужба України.

На Митно-тарифну раду (ст. 5 Закону України «Про Єдиний митний тариф») покладено наступні завдання:

- розроблення пропозицій щодо основних напрямів митно-тарифної політики України, включаючи пропозиції про встановлення, скасування або зміну митних ставок, надання тарифних пільг і преференцій, а також про зміни в номенклатурі Єдиного митного тарифу України;

- підготовка та розгляд проектів законодавчих актів України і міжнародних договорів України щодо митно-тарифного регулювання;

- розроблення заходів, спрямованих на захист українського ринку при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів.

Слід зазначити, що свого часу згідно Поставнови Кабінету Міністрів «Про Митно-тарифну раду» останнє положення щодо захисту українского ринку було конкретизовано. Так, згідно п. 5 названої Постанови до функцій Митно-тарифної ради, зокрема, включалося «розроблення та розгляд пропозицій про надання тарифних пільг і преференцій, застосування спеціального, антидемпінгового та компенсаційного мита, організацію та проведення необхідних процедур, що передують застосуванню зазначених видів мита, а також інших заходів, спрямованих на захист внутрішнього ринку України» [107]. Участь Митно-тарифної ради у здійсненні антидемпінгових процедур безпосередньо не передбачена, але на сьогоднішній день у склад цієї ради за посадою входить директор Департаменту антидемпінгових розслідувань та захисту внутрішнього ринку Мінекономіки, що, в принципі, підтверджує можливості Митно-тарифної ради певним чином взаємодіяти з іншими органами виконавчої влади, на які безпосередньо покладено здійснення антидемпінгових процедур.

Що ж стосується зміни ставок ввізного мита, то за участю Митно-тарифної ради вже опрацьована і діє система підготовки та прийняття рішень за такою схемою: пропозиція підприємства-виробника продукції – вивчення й аналіз цієї пропозиції в галузевому міністерстві – подання матеріалів до Митно-тарифної ради України, прийняття нею рішення про доцільність зміни тарифних ставок та підготовка законопроекту щодо внесення змін до Митного тарифу України – подання законопроекту на розгляд Кабінету Міністрів – подання на розгляд Верховної Ради законопроекту. Починаючи з 2001 р. за вказаною схемою Кабінетом Міністрів ініціювано більш ніж десять змін до ставок ввізного мита [113, 51].

Таким чином можна говорити про певну процедуру прийняття рішень щодо ставок мит Митного тарифу України, хоча дана процедура носить умовний характер і не є обов’язковою для виконання. Адже сама зміна ставок Митного тарифу здійснюється прийняттям відповідного закону Верховною Радою. Згідно ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. А це робить можливим внесення законопроекту, що вносить зміни у ставки мита і без участі Кабміну та підпорядкованих йому структур. Таким чином єдиною обов’язковою для зміни ставок загальних мит процедурою є процедури проходження законопроектів у Верховній Раді, передбачені Регламентом Верховної Ради [102].

Порівнюючи інституціональний механізм встановлення загальних мит з аналогічним механізмом антидемпінгових, слід відразу відзначити декілька особливостей останнього.

По-перше, це чітка урегульованість антидемпінгової процедури, починаючи від ініціювання процедури і закінчуючи переглядом рішень та втратою сили рішення про застосування антидемпінгового мита. В той же час для встановлення загальних мит подібної чіткої процедури не передбачено.

По-друге, з огляду на урегульованість процедури, ми можемо говорити про визначене законом коло суб’єктів, які приймають участь в проведенні антидемпінгових процедур.

Нарешті, по-третє, іншим є суб’єкт встановлення ставок антидемпінгового мита, і відповідно іншим є юридичний акт, що встановлює ці ставки.

На відміну від загальних мит, ставки яких визначаються парламентом шляхом прийняття відповідного закону, визначення ставок антидемпінгового мита делеговано органам виконавчої влади. Це пояснюється, по-перше, індивідуальним характером застосування антидемпінгових мит, а по-друге, необхідністю оперативного реагування на факти демпінгу імпорту. Ці обставини називаються і відомим російським дослідником А. Н. Козиріним, який відзначив, що в більшості держав світу склалася практика, за якої «лише при винесенні рішень з кардинальних, найбільш важливих питань митної політики вимагається згода парламенту. В інших випадках повноваження щодо зміни митного режиму передаються уряду. Подібна практика відома в фінансово-правовій науці як «закон висячого замка». Делеговане законодавство забезпечує еластичність правової бази митної політики. Довгі парламентські дебати з приводу внесення поправок до діючого законодавства зробили б неефективним захист національної економіки за допомогою митного регулювання» [56, 66].

Нормами ст. 3 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» визначається, що органами, які проводять антидемпінгові розслідування, є уповноважені на це центральні органи виконавчої влади: 1) Міністерство, 2) Державна митна служба 3) Комісія.

Під терміном «Міністерство» мається на увазі Міністерство економіки України. Згідно ст. 1 Указу Президента України «Про Міністерство економіки України», Міністерство економіки України (Мінекономіки України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 32 ст. 4 цього ж Указу, Мінекономіки «проводить у встановленому порядку антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування, готує пропозиції щодо застосування односторонніх обмежень імпорту, відповідно до норм та принципів Світової організації торгівлі (СОТ)» [147].

У складі Мінекономіки діє структурний підрозділ міністерства – Департамент антидемпінгових розслідувань та захисту внутрішнього ринку [90]. В теперішньому вигляді Департамент було створено у листопаді 2005 р., згідно відповідного наказу Міністертва [88].

До складу Департаменту входять наступні структурні підрозділи:

- Відділ торговельних переговорів та доступу на ринки;

- Відділ антидемпінгових, захисних та компенсаційних розслідувань;

- Відділ дослідження стану ринку;

- Інформаційно-аналітичний відділ.

Департамент є структурним підрозділом центрального апарату Міністерства економіки України, який підпорядкований Міністру економіки України. Взаємодія департаменту з іншими структурними підрозділами Міністерства здійснюється в установленому порядку.

Департамент очолює директор, якого в установленому порядку призначає на посаду та звільняє з посади Міністр економіки України.

Директор департаменту спрямовує, координує та контролює роботу структурних підрозділів, що входять до складу департаменту, зокрема він:

- організовує і координує підготовку та опрацювання проектів рішень і документів з питань, що належать до компетенції департаменту;

- забезпечує в межах компетенції реалізацію існуючих вимог щодо збереження державної таємниці, здійснює в межах компетенції необхідні заходи щодо збереження службової таємниці в департаменті;

- співпрацює з керівниками інших структурних підрозділів Міністерства у питаннях, які потребують спільного розв’язання [89].

Також передбачено прийняття положень про кожен з відділів Департаменту, якими дані відділи повинні керуватися у своїй роботі. В складі даного Департаменту основні функції щодо проведення антидемпінгових процедур, покладені на Мінекономіки згідно законодавства, виконує Відділ антидемпінгових, захисних та компенсаційних розслідувань.

Участь у розслідуванні Державної митної служби України (Держмитслужби), регламентується, крім Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту», також Положенням про Державну митну службу України. Пункт 1 даного Положення визначає статус Держмитслужби як центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері митної справи. Діяльність Держмитслужби України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Згідно п. 3 Положення про Держмитслужбу до її завдань, зокрема, віднесено «здійснення разом з іншими уповноваженими центральними органами виконавчої влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв’язків державних інтересів на зовнішньому ринку» [144].

Структурним підрозділом Держмитслужби, до компетенції якого входить участь у здійсненні антидемпінгового регулювання, є Департамент податків та тарифного регулювання. До складу Департаменту входять чотири управління:

- Управління податків та зборів;

- Управління митно-тарифного регулювання;

- Управління контролю визначення митної вартості;

- Управління номенклатури й класифікації товарів.

Згідно п. 3.7. Положення про Департамент податків та тарифного регулювання [82] до його функцій зокрема входять:

- участь у діяльності Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі з питань застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів;

- забезпечення виконання рішень Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі з питань застосування спеціального, антидемпінгового, компенсаційного мита.

Таким чином даний, підрозділ Держмитслужби приймає участь у здійсненні антидемпінгового регулювання, як на етапі проведення антидемпінгової процедури та розслідування, так і на етапі застосування попередніх та остаточних антидемпінгових заходів.

На етапі розслідування Департамент податків та тарифного регулювання забезпечує Мінекономіки та Комісію необхідною інформаціїєю, зокрема, згідно п. 4.5. вищезгаданого Положення, Департамент має право отримувати в установленому порядку від структурних підрозділів Держмитслужби, митних органів інформацію й матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань.

Щодо реалізації антидемпінгових заходів, Департамент має право:

- приймати участь у розробці Держмитслужбою проектів законодавчих та нормативно-правових актів (п. 4.1.).

- давати доручення митним органам для вжиття заходів чи здійснення дій, спрямованих на виконання завдань, віднесених до компетенції Департаменту, та вимагати звітів про їх виконання (п. 4.4.).

- контролювати роботу митних органів (п .4.7) тощо.

Щодо безпосередньо стягнення антидемпінгових мит, то вони здійснюються митними органами в процесі митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Нарешті, Комісія – Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, правовий статус якої визначається згідно норм ст. 5 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту». Комісія складається з Голови Комісії, його першого заступника, заступників та членів комісії, які згідно Закону повинні бути посадовими особами органів виконавчої влади. Головою Комісії, є за посадою Міністр економіки України. Персональний склад Комісії, включаючи першого заступника голови, заступників та членів комісії, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі є одним з небагатьох органів виконавчої влади, створення якого, компетенція, так само як і назва, прямо визначені в законодавчому акті. Такий статус Комісії значно відрізняє її від більшості інших центральних органів виконавчої влади, які створюються, реорганізуються та ліквідуються за рішенням Кабінету Міністрів.

До складу Комісії на сьогоднішній день входять представники Міністерства промислової політики, Міністерства аграрної політики, Міністерства закордонних справ, Міністерства фінансів, Міністерства юстиції, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ, Антимонопольного комітету, Держмитслужби та начальник Департамента антидемпінгових розслідувань та захисту внутрішнього ринку [106].

Формою роботи Комісії є засідання. Комісія у межах своєї компетенції приймає рішення, організовує та контролює їх виконання.

Згідно ч. 6 ст. 5 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» [38] на засіданнях Комісії можуть прийматися рішення:

1) про порушення антидемпінгового розслідування;

2) про позитивні або негативні висновки стосовно наявності демпінгу та методи, що дають можливість визначити демпінгову маржу;

3) про позитивні або негативні висновки щодо наявності шкоди та її розмір;

4) щодо визначення причинно-наслідкового зв’язку між демпінговим імпортом та шкодою;

5) про застосування антидемпінгових заходів;

6) з інших питань в межах повноважень, передбачених законодавством.

Разом з тим, ч.1 ст. 13 антидемпінгового Закону, називаючи головними суб’єктами проведення антидемпінгового розслідування Мінекономіки та Комісію зазначає, що «розслідування здійснюється разом з іншими органами виконавчої влади в країні імпорту». Це вказує на те, що участь у проведенні антидемпінгового розслідування можуть приймати і інші органи виконавчої влади України. Таким чином, крім прямо передбаченої участі у антидемпінговому розслідуванні Держмитслужби, яка повинна забезпечувати необхідною інформацією Мінекономіки та Комісію, положення ч. 1 ст. 13 антидемпінгового Закону не виключає можливості для Міністерства та Комісії при проведенні розслідування звертатися за необхідною інформацією та матеріалами до інших органів виконавчої влади. Зокрема, таке право Мінекономіки передбачено нормами ст. 5 Указу Президента України «Про Міністерство економіки України». Так, наприклад, Мінекономіки має право:

- залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), консультаційні та експертні організації для розгляду питань, що належать до його компетенції (п.1 ст. 5);

- робити запити та одержувати від центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в повному обсязі інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань і повноважень(п. 4 ст. 5);

- користуватися безоплатно базами даних, що створюються та ведуться органами виконавчої влади (п. 5 ст. 5);

Крім того, додаткові повноваження надаються Мінекономіки згідно антидемпінгового законодавства. Так, Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» передбачає, що Міністерство при проведенні антидемпінгового розслідування має право:

- одержувати від органів виконавчої влади в країні імпорту інформацію, документи, матеріали, необхідні для проведення антидемпінгового розслідування (ч. 4 ст. 13);

- для виконання рішень Комісії доручати іншим органам виконавчої влади в країні імпорту здійснювати перевірки або заходи контролю за діяльністю імпортерів, продавців і українських виробників( ч. 5 ст. 13);

- здійснювати в інших країнах перевірки інформації, одержаної від заінтересованих сторін, за згодою відповідної заінтересованої сторони та при відсутності заперечення з боку офіційно повідомлених компетентних органів заінтересованої країни (ч. 5 ст. 13 антидемпінгового Закону).

Необхідність залучення до проведення антидемпінгових заходів широкого кола державних та недержавних інституцій було свого часу передбачено і Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації антидемпінгового законодавства» [146]. Згідно п. 1 даного Указу здійснення заходів та сприяння реалізації антидемпінгового законодавства покладено на такі центральні органи виконавчої влади, як: Міністерство аграрної політики, Міністерство вугільної промисловості, Міністерство економіки, Міністерство палива та енергетики, Міністерство охорони здоров’я, Міністерство промислової політики, Міністерство транспорту та зв’язку, Державну митну службу, Державний комітет лісового господарства, Державний комітет рибного господарства, Державний комітет статистики та «інші заінтересовані центральні органи виконавчої влади». Зокрема, на них покладено завдання:

- проведення разом з об’єднаннями (асоціаціями, союзами, спілками) виробників і суб’єктами господарювання постійного дослідження розвитку національних ринків товарів;

- забезпечення складання та подання українськими суб’єктами господарювання антидемпінгових, антисубсидиційних і спеціальних скарг (заяв).

Таким чином даний Указ Президента акцентує увагу не лише на взаємодії різних органів виконавчої влади при ініціюванні та провденні антидемпінгових розслідувань, але й вказує на необхідність тісної співпраці між органами виконавчої влади та недержавними організаціями – об’єднаннями виробників та суб’єктами госоподарювання.

Згідно норм п. 20 ст. 1 Закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» сторонами антидемпінгового розслідування є: 1) іноземний виробник, 2) експортер, 3) імпортер, 4) об’єднання (асоціація), 5) компетентні органи країни експорту, 6) національний товаровиробник тощо, які були в установленому порядку повідомлені про порушення антидемпінгового розслідування;

П. 21 ст. 1 того ж антидемпінгового Закону вводить поняття «заінтересованої сторони», під якою розуміється будь-яка особа, яка повідомила Мінекономіки про свою заінтересованість в участі у антидемпінговому розслідуванні відповідно до Закону та яка бере активну участь в антидемпінговому розслідуванні шляхом подання у письмовій формі доказів або іншої інформації, достатньої для цілей цього розслідування. Заінтересованими сторонами можуть бути: 1) іноземний виробник, експортер або імпортер товару, що є об’єктом розслідування, або об’єднання (асоціація), більшість членів якого становлять іноземні виробники, експортери або імпортери товару, що є об’єктом антидемпінгового розслідування; 2) компетентні органи країни експорту товару, що є об’єктом розслідування; 3) національний товаровиробник, виробник або оптовий продавець подібного товару в країні імпорту; 4) об’єднання (асоціація), більшість членів якого виробляє або продає оптом подібний товар в країні імпорту; 5) професійна спілка, що об’єднує працівників підприємств, які виробляють або продають оптом подібний товар в країні імпорту; 6) органи виконавчої влади в країні імпорту в межах їх компетенції;

Слід також відзначити, що Закон передбачає ще одну форму участі інших органів виконавчої влади у здійсненні антидемпінгового регулювання. Так згідно ч. 3 ст. 12 вищезазначеного Закону при наявності у відповідного органу виконавчої влади України відповідних доказів демпінгу і шкоди, цей орган зобов’язаний терміново надіслати чи подати скаргу до Міністерства. Таке ж право на подання до Міністерства скарги має професійна спілка працівників підприємств національного товаровиробника.

Важливим аспектом в даному випадку є визначення національного товаровиробника, адже від цього залежить чи буде ініційовано антидемпінгове розслідування за відповідною скаргою.

Згідно ч. 1 ст. 11 антидемпінгового Закону «національний товаровиробник визначається як сукупність виробників подібного товару або тих із них, сукупне виробництво яких становить основну частину усього обсягу виробництва в країні імпорту цього товару».

Поняття «основна частина усього обсягу виробництва» деталізується нормами ч. 6 ст. 12 антидемпінгового Закону. Скарга вважається поданою національним товаровиробником або від його імені, якщо вона підтримується українськими виробниками, сукупне виробництво яких становить понад 50 відсотків загального обсягу виробництва подібного товару, виробленого тією частиною підприємств національного товаровиробника, яка підтримує скаргу або висловлює заперечення.

Закон передбачає можливість порушення антидемпінгової процедури у випадку, якщо скаргу підтримують виробники, сукупне виробництво яких становить не меньше ніж 25 відсотків загального обсягу виробництва подібного товару національним товаровиробником. Але до закінчення процедури заявники повинні або шляхом отримання підтримки або заперечень довести, що скаргу підтримують виробники, сукупне виробництво даного товару яких складає не меньше 50 відсотків.

Необхідно відзначити, що суб’єкти – сторони антидемпінгового розслідування та заінтересовані сторони згідно законодавства наділені певним переліком процесуальних прав, як то: подавати письмові докази, знайомитись з матеріалами розслідування, вимагати проведення антидемпінгових слухань, вимагати перегляду встановлених антидемпінгових мит, оскаржувати рішення Комісії в судовому порядку тощо.

З огляду на недержавний характер подібних суб’єктів, їх правовий статус врегульовано в основному установчими документами, і тому досить важко дати їх загальну характеристику. Але можна визначити ряд організацій, діяльність яких, так само, як і взаємодія з органами державної влади, регламентується законодавством.

Так, у березні 2005 р. було утворено дорадчий орган під назвою «Рада імпортерів при Кабінеті Міністрів України» [111]. Дещо пізніше, в липні тогож року, замість неї було створено Раду з питань зовнішньоекономічної діяльності при Кабінеті Міністрів України (далі – Рада) [110]. Ця Рада є постійно діючим консультативно-дорадчим органом. До складу Ради, який формується Кабінетом Міністрів, входять представники великих підприємств, установ, ассоціацій підприємців що здійснюють експортно-імпортну діяльність, а також надають послуги в галузі перевезень, митного оформлення тощо. Раду очолює голова, який має двох заступників. Окрім безпосереднього керівництва роботою Ради та затвердження планів її роботи голова Ради має право брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів, при розгляді питань, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності.

Рада провадить свою діяльність на основі взаємодії з центральними та місцевими органами виконавчої влади, консультативно-дорадчими органами, громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності

Формою роботи Ради є засідання, які проводяться згідно з планами або за рішенням голови Ради, а у разі його відсутності заступника голови. Засідання Ради вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів. Порядок денний чергового засідання Ради формується за пропозиціями її членів.

Рішення Ради вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість присутніх на засіданні членів Ради. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.

До функцій данної Ради, зокрема, відносяться:

- підготовка рекомендацій щодо формування економічної політики держави у сфері зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності, з питань запобігання недобросовісній конкуренції та обмеження монополізму на внутрішньому ринку;

- участь у проведенні експертизи проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з відповідних питань, що розглядаються Кабінетом Міністрів;

- надання аналітичної, інформаційної та консультативної допомоги державним органам, підприємствам, установам та організаціям з питань, що належать до її компетенції;

- розроблення пропозицій стосовно удосконалення митних процедур;

- сприяння ефективній взаємодії органів виконавчої влади та суб’єктів господарської діяльності у сфері зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності.

Для виконання своїх повноважень Раді, зокрема, надані права:

- залучати для розгляду питань, пов’язаних з її діяльністю, спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, а також незалежних експертів;

- одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань;

- подавати Кабінетові Міністрів та Митно-тарифній раді України пропозиції з питань, що входять до їх компетенції.

Аналогічний за функціями дорадчий орган було створено і Держмитслужбою, який отримав назву Громадська колегія при голові Державної митної служби України [84].

Громадська колегія є консультативно-дорадчим органом, утвореним з метою організації і проведення Держмитслужбою України консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики у галузі митної справи. Знову ж таки у складі Громадської колегії представлені найбільші українскі імпортери та експортери, асоціації митних брокерів, експедиторів, міжнародних автоперевізників тощо.

Виконавчим органом Громадської коллегиї є Секретаріат,склад якого затверджується Держмитслужбою. Громадська колегія та Секретаріат очолюються головою, який обирається на один рік членами Секретаріату. На голову покладено забезпечення та організація роботи Громадської ради та Секретаріату.

Громадська рада в процесі виконнання своїх функцій має право:

- отримувати в установленому порядку від Держмитслужби України інформацію, необхідну для організації своєї роботи;

- утворювати постійні та тимчасові робочі органи (комітети, комісії, експертні групи) відповідно до напрямів своєї роботи;

- залучати до своєї роботи представників органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, вітчизняних і міжнародних експертних та наукових організацій (за згодою їх керівників), а також окремих фахівців (за їх згодою);

- подавати пропозиції та зауваження стосовно законопроектів, що стосуються митної справи та нормативно-правових актів Держмитслужби України;

- проводити асамблеї, конференції, збори.

Вищезгадані дорадчі органи покликані створити умови для більш ефективної співпраці між органами виконавчої влади та представниками бізнесу при прийнятті рішень, які стосуються державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності та захисту національного ринку та інтересів національних товаровиробників.

Можна також відзначити таку організацію, як Торгово-промислова палата України (ТПП). Згідно норм ст. 1 Закону України «Про торгово-промислові палати в України», ТПП є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об’єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об’єднання [46]. Торгово-промислові палати створюються на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, на території України діє Торгово-промислова палата України. Діяльність ТПП охоплює вжиття заходів щодо розвитку зовнішньоекономічної діяльності, допомогу суб’єктам підприємницької діяльності у захисті їхніх інтересів тощо.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про підтримку діяльності торгово-промислових палат» [109] Міністерство економіки, Державна митна служба, інші центральні органи виконавчої влади зобов’язані надавати ТПП в установленому порядку інформацію та нормативно-правові акти, необхідні для виконання покладених на неї завдань та співпрацювати з ТПП під час розроблення проектів нормативно-правових актів і державних програм, а також у забезпеченні участі України в роботі міжнародних організацій.

Можна також відмітити, що ТПП виконують ряд важливих функцій, щодо сприяння регулюванню зовнішньоекономічної діяльності. Так, наприклад, ТПП України та регіональним ТПП надано право видачі сертифікатів походження товару [104]. ТПП України також виступає гарантуючою організацією, що видає в Україні книжки (карнети) А.Т.А. відповідно до Конвенції про тимчасове ввезення, прийнятої 26 червня 1990 р. у м. Стамбулі [127].

Таким чином недержавна складова відіграє відчутну роль в механізмі антидемпінгового регулювання. При чому подібна взаємодія між державними органами та недержавними організаціями при здійсненні антидемпінгового регулювання відбувається як на етапі розробки та прийняття нормативно-правових актів з питань регулювання ЗЕД, так і на етапі проведення антидемпінгових процедур та розслідувань по конкретних справах та прийнятті відповідних рішень.

Важливу роль в механізмі антидемпінгового регулювання відіграють і судові органи. Необхідність надання можливості оскарження в суді рішень органів, що проводять антидемпінгову процедуру та розслідування прямо передбачена нормами ст. 13 Угоди про застосування ст. VI ГАТТ 1994 [139]. Відповідно, подібний етап антидемпінгової процедури передбачено і в національних законодавствах більшості країн Світу, в тому числі і України. Таким чином, крім загальних норм ст. 55 Конституції України та Кодексу Адміністративного судочинства існують і спеціальні норми в законодавстві щодо застосування антидемпінгових заходів. Так, згідно ч. 3 ст. 31 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» за результатами антидемпінгового, антисубсидиційного або спеціального розслідування відповідно до законів України приймається рішення про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, яке може бути оскаржено в судовому порядку протягом місяця від дати запровадження відповідних заходів у порядку, встановленому законами України [40].

Згідно ч. 3 ст. 19 Кодексу про адміністративне судочинство «адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади… вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ» [58]. При цьому забезпечується апеляційне та касаційне оскарження рішень адміністративного суду. Апеляційний перегляд справ щодо оскарження рішень Міжвідомчої комісії міжнародної торгівлі здійснюється Вищим адміністративним судом України.

Наразі поки що практики щодо відміни рішень Комісії про застосування антидемпінгових заходів не існує, але судове оскарження рішень про застосування спеціальних заходів вже мало місце.

Таким чином, підсумовуючи проведений аналіз можна зазначити, що інституціональний механізм антидемпінгового регулювання представляє собою сукупність інституцій, на які покладено встановлення та реалізація антидемпінгових заходів.

Цей механізм може розглядатися як в широкому смислі як сукупність органів, які мають вплив на формування антидемпінгового законодавства та системи антидемпінгового регулювання, так і в вузькому як суб’єкти, що наділені повноваженням щодо ведення антидемпінгового процесу. Багаторівневий характер цього інституціонального механізму проявляється не тільки в ієрархічній побудові системи органів державної влади різного рівня, які задіяні у встановленні та реалізації антидемпінгових заходів, але й у залученні до нього міжнародних та недержавних суб’єктів. Зокрема, слід виділити керівні органи СОТ, насамперед Комітет з антидемпінгової практики СОТ, який безпосередньо забезпечує виконання антидемпінгових правил, Генеральну Раду, яка має право тлумачення угод СОТ та Орган з врегулювання суперечок, який забезпечує врегулювання спорів між країнами-учасницями з питань застосування відповідних Угод.

З огляду на процесуальний характер антидемпінгового регулювання склад даного механізму, компетенція та взаємозв’язки його складових безпосередньо визначаються і обмежуються антидемпінговим законодавством країни і мають свої властиві антидемпінговому процесу принципи та завдання. Зокрема, до складу цього механізму входять: Міністерство економіки, в складі якого проведенням антидемпінгового розслідування займається Департамент антидемпінгових розслідувань та захисту внутрішнього ринку, Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі та Державна митна служба. Але, згідно норм антидемпінгового законодавства, до проведення антидемпінгового процесу можуть залучатися і інші центральні органи виконавчої влади. Крім того існує дві групи суб’єктів: сторони антидемпінгового розслідування та заінтересовані сторони, які мають чітко визначені процесуальні права і приймають участь у вирішенні конкретних антидемпінгових справ.

Національний інституціональний механізм антидемпінгового регулювання спирається не лише на міжнародно-правові норми, а й використовує в своїй діяльності досвід зарубіжної практики.