М.М. Рудий В.В. Жебка

^{МІКРОЕКОНОМІКА}

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ

«Центр учбової літератури» 2008

ББК 65.012я73 Р 83

УДК 330.010.542(075.8)

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (Лист №1.4/18-Г-1342 від 01.08.2007 р.)

Рецензенти:

Лич В.М. - доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри економіч­ної теорії Киівського національного університету будівництва та архітектури;

Ільчук М.М. - доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри органі­зації агробізнесу Національного аграрного універстиету;

Олійник Д.І. - доктор економічних наук, професор, профеесор кафедри еконо­міки Державногоуніверститету інформаційно-комунікаційних технологій.

Рудий М.М., Жебка В.В. Р 83 Мікроекономіка. Навч. пос. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 360 с.

ISBN 978-966-364-574-2

Висвітлюються основні закономірності функціонування економічної мікросис-теми. Посібник викладений відповідно до типової програми Міністерства освіти і науки України. У кожній темі розкриваються теоретичні проблеми, підібрані питан­ня для обговорення, тести, вправи.

Архітектоніка посібника дає змогу добре сприймати викладений матеріал, ви­користовувати його для самостійної роботи студентів, створює передумови для комп'ютеризації навчального процесу.

Рекомендований студентам, аспірантам, викладачам, науковим та практичним працівникам економічних спеціальностей.

ББК 65.012я73

ISBN 978-966-364-574-2 © Рудий М.М., Жебка В.В., 2008

© Центр учбової літератури, 2008

ЗМІСТ

Передмова 4

Тема 1. Вступ до мікроекономіки. Предмет і метод 7

Тема 2. Теорія корисності та оптимальний вибір споживача 30

Тема 3. Аналіз поведінки споживача 50

Тема 4. Ринок: попит, пропозиція та їх взаємодія 68

Тема 5. Теорія еластичності 87

Тема 6. Теорія виробництва 105

Тема 7. Витрати виробництва 124

Тема 8. Ринок досконалої конкуренції 146

Тема 9. Монопольний ринок 172

Тема 10. Олігополія 197

Тема 11. Ринок монополістичної конкуренції 224

Тема 12. Утворення похідного попиту 243

Тема 13. Ринок прац 261

Тема 14. Ринок капіталу 285

Тема 15. Загальна ринкова рівновага та економіка добробуту 314 Тема 16. Інституціональні аспекти ринкового господарства 331 Предметний покажчик 355

ПЕРЕДМОВА

Центральною проблемою навчального посібника є аналіз закономірностей функціонування сучасного ри­нкового механізму на мікрорівні.

Мікроекономіка вивчає економічні закономірності формування свідомого вибору дії окремими суб'єк­тами, що господарюють в умовах обмеженості ресур­сів. Саме мікроекономіка всебічно аналізує економіч­ну поведінку споживачів, виробників, власників ре­сурсів і держави. Іншим важливим аспектом мікро-економіки є взаємодія економічних агентів у процесі утворення більших структур — ринків у різних галу­зях. Мікроекономіка розкриває економічні основи ра­ціональної поведінки окремих осіб і виявляє особли­вості координації їх підприємницької діяльності за допомогою цінових сигналів та конкуренції, аналізує позаринкову діяльність, визначає суть зовнішніх ефе­ктів, що впливають на рішення та результати еконо­мічних суб'єктів.

Слід зазначити, що мікроекономіка — значною мі­рою — абстрактна наука і не може дати відповіді на всі питання, що виникають в економічному середовищі. Мікроекономіка лише досліджує основні риси функці­онування мікросистеми, використовуючи при цьому різні спрощені передумови та моделі. Одне із важли­вих завдань курсу — скласти уявлення про те, що успіх будь-якого бізнесу залежить не лише від наявності ста­ртового капіталу і підприємницького таланту, але й від знань закономірності функціонування економічних мі-кросистем у різних ринкових ситуаціях та вміння їх ефективно використовувати.

Навчальний посібник відповідає типовій програмі з дисципліни «Мікроекономіка», що викладається студентам економічних спе­ціальностей у вищих навчальних закладах України. У ньому роз­криваються основні закономірності функціонування мікроеконо-міки. Виклад матеріалу з мікроекономіки здійснено за схемою, яка базується в основному на традиціях неокласичної школи. Вивчен­ня координуючої суті ринку ґрунтується на розумінні попиту та пропозиції, їх взаємодії та механізму встановлення ринкової рів­новаги. Чільне місце відведено еластичності попиту та пропозиції, визначенню чинників, що впливають на їх розміри та динаміку.

Розглядаючи поведінку споживача, зосереджується увага на його оптимальному виборі крізь призму ординалістського та кар-диналістського підходів до теорії корисності. Аналіз поведінки споживача дозволяє розкрити економічне підґрунтя формування індивідуального і ринкового попиту.

В основу формування ринкової пропозиції покладено розу­міння суті виробництва і витрат. Саме тут розкривається мікро-економічна модель фірми, аналізується виробнича функція та ра­ціональне використання ресурсів в коротко- та довгостроковому періодах, висвітлюється процес формування виробничих витрат і шляхи їх скорочення.

Центральне місце в посібнику посідає аналіз економічної по­ведінки фірми в різних типах ринкових структур: досконалої конкуренції, чистої монополії, олігополії та монополістичної конкуренції. При цьому зосереджується увага на принципах ви­бору оптимального обсягу виробництва фірмою з метою отри­мання максимального прибутку.

Водночас розглядається проблема ціноутворення в умовах ри­нкової влади. Важливо, що кожен тип ринкової структури оціню­ється з точки зору його суспільної ефективності. Особлива увага приділена функціонуванню олігополії та монополістичної конку­ренції — найбільш поширених в реальному економічному сере­довищі ринкових структур.

Вивчається поведінка фірм та домогосподарств на ринках фа­кторів виробництва (праці капіталу та природних ресурсів), осо­бливості формування попиту та пропозиції на цих ринках.

В останніх темах розглядається теорія загальної рівноваги та ефективності ринкової системи, а також висвітлюються проблеми неспроможності ринку, обґрунтовується необхідність державного втручання в економіку.

У посібнику використовується графічна та математична ін­терпретація економічних закономірностей. Після кожної теми

даються завдання для самостійної роботи та рекомендована літе­ратура.

Автори зауважують, що мікроекономіка вивчає економічну поведінку людей, а побудова графіків та формул — лише інстру­мент у вирішенні цього завдання.

Структура посібника дає можливість добре сприймати викла­дений матеріал, використовувати його для самостійної роботи студентів, створює передумови для комп'ютеризації навчального процесу.

Навчальний посібник буде корисним для вивчення курсу «Мі­кроекономіка» за програмами підготовки бакалаврів і магістрів у галузі економіки та менеджменту.

Автори з вдячністю приймуть побажання та критичні заува­ження щодо удосконалення структури та змісту навчального по­сібника.

ТЕМА

ВСТУП ДО МІКРОЕКОНОМІКИ. ПРЕДМЕТ І МЕТОД

1. Мікроекономіка як складник економічної теорії.

2. Предмет, концептуальні основи та методологія мікроекономіки.

1.1. Мікроекономіка як складник економічної теорії

Внутрішнім імпульсом до активної діяльності людини є економічні потреби. Вони поділяються на первинні, що задово­льняють життєво важливі потреби людини (їжа, одяг та інше), та вторинні, до яких належать всі інші потреби (наприклад, потреба відпочинку). Первинні потреби не можуть замінювати одна одну, вторинні — можуть. Поділ економічних потреб на первинні та вторинні історично умовний, співвідношення між ними з розвит­ком суспільства змінюється.

Засоби, за допомогою яких відбувається задоволення потреб, називаються благами. Поняття «благо» ширше, ніж поняття «то­вари та послуги», оскільки воно містить також задоволення тих потреб, які не завжди пов'язані з купівлею-продажем. Блага, які споживаються шляхом купівлі-продажу, називаються економіч­ними. Є ще, так звані, суспільні блага, які надаються, як правило, через державні інститути (охорона громадського порядку, націо­нальна оборона тощо).

Для виробництва економічних благ використовуються еконо­мічні ресурси (або фактори виробництва). До найважливіших з них у сучасному суспільстві належать земля, праця, капітал, під­приємницькі здібності та інформація. Під підприємницькою здіб­ністю звичайно розуміють особливий вид людського ресурсу, який полягає у здатності найефективніше використовувати всі інші фактори виробництва. Індивід, як і суспільство в цілому, живе у світі обмежених можливостей: обмежені фізичні та інте­лектуальні здібності людини, засоби виробництва, що є в її роз-

порядженні, інформація, і навіть, час, яким вона розпоряджається для задоволення своїх потреб. З проблемою обмеженості ресурсів стикаються також фірми і суспільство в цілому.

Наявні ресурси обмежені, тобто їх менше, ніж треба для задо­волення потреб людей при даному рівні суспільного розвитку. Звичайно, обмеженість ресурсів відносна. Вона полягає у прин­циповій неможливості одночасного і повного задоволення всіх потреб усіх людей. Очевидно, що якби ресурсів було достатньо, то не виникало б необхідності турбуватися про найкращий, оп­тимальний їх розподіл між різними потребами, економити та під­вищувати ефективність їх використання, встановлювати якісь принципи розподілу споживчих товарів і послуг.

Найближчим наслідком обмеженості ресурсів є конкуренція за їх використання. Це не тільки конкуренція між людьми за ресур­си, задоволення їх особистих або групових потреб. Це, насампе­ред, конкуренція між альтернативними цілями, можливими на­прямами використання ресурсів.

Наприклад, з нафти можна отримати різні види палива та мас­тил, а в результаті їх вторинної переробки отримати речовини для виробництва синтетичних волокон, барвників, миючих засо­бів та багато іншого.

Отже, перед суспільством та особою завжди стоїть проблема вибору напрямів і способів розподілу обмежених ресурсів між рі­зними конкуруючими цілями. Способи вирішення цього за­вдання і являють собою предмет економічної науки.

Економісти виходять у своїх судженнях з гіпотез про раціона­льну поведінку людей. Раціональна поведінка — це поведінка, направлена на досягнення максимальних результатів за наявних обмежень. Звичайно припускається, що індивідууми максимізу-ють задоволення своїх потреб, або корисність, а підприємства — прибуток, тоді як держава покликана максимізувати те, що нази­вається суспільним добробутом.

Економісти не претендують на визначення цілей, які повинні ставити перед собою окремі люди чи суспільство, залишаючи турботу про це релігійним організаціям, соціальним реформато­рам і політичним лідерам. Вони сприймають як задані ті цілі, які ставлять перед собою індивідууми. Економістів цікавить лише те, як люди реалізують свої самостійні бажання у світі обмежених можливостей, і що з цього може вийти.

Таке розуміння ролі економістів і економічної науки прийшло не відразу. В епоху античності та середньовіччя економічні про­блеми розглядалися як окремі питання прикладної етики або за-

гального вчення про справедливість, почасти, права. Протягом майже двох тисячоліть обговорювалися питання про «справедли­ву ціну», про те, чи дозволено торгувати і чи не є торгівля злочи­ном проти сумління і Бога, чи припустимо брати (і платити) про­цент за грошові позички і таке інше.

У XVII—ХУШ століттях економічна наука існувала переваж­но як наука про державне господарство, про економіку націона­льних держав, якими управляли, як правило, абсолютні монархи. Така наука мала всі підстави називатися політичною економією.

Лише на межі XIX—XX століть сформувалася чиста економі­чна теорія, як суспільна наука, що вивчає поведінку людей і їх груп у процесі виробництва, обміну та споживання матеріальних благ з метою задоволення своїх необмежених потреб за допомо­гою обмежених ресурсів.

Розповсюдженню цієї назви економічна теорія повинна завдя­чувати книзі А. Маршалла «Принципи економіки» (1890). Альф­ред Маршалл (1842—1924) — англійський економіст, професор політичної економіки Кембриджського університету.

Економіка як наука не ставить за мету чиєсь збагачення. Як зазначив Дж. М. Кейнс, це більше метод, ніж вчення, інструмент розуму, техніка мислення, яка допомагає тим, хто володіє нею, доходити правильного висновку.

У процесі вибору, пов'язаного з обмеженістю ресурсів, суспі­льство, як вважають економісти, стикається з необхідністю вирі­шення трьох фундаментальних проблем: що, тобто які товари і послуги і в якій кількості виробляти? як, тобто за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних способів виробляти по­трібні людям блага? для кого виробляти ці обмежені життєві блага?

Останнім часом до цих трьох фундаментальних питань до­далося четверте: коли будуть спожиті ті чи інші блага чи ре­сурси? Чи будуть вони споживатися, чи зберігатися? Чи вико­ристаємо ми наші невідтворювані природні ресурси самі, чи збережемо їх для майбутніх поколінь? Екологічна й енергети­чна криза сприяли тому, що це питання стало одним з найваж­ливіших, з точки зору долі сучасної цивілізації, виживання людства.

Розглянемо найпростішу модель гіпотетичної економіки, яка використовує власні обмежені природні й людські ресурси для виробництва двох груп товарів — засобів виробництва і предме­тів споживання, — а також вирішує основну економічну пробле­му — що, як і для кого виробляти.

На горизонтальній осі позначатимемо кількість предметів споживання (x), а на вертикальній — засобів виробництва (у) (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Межа виробничих можливостей

Крива АВСД називається межею виробничих можливостей, а кожна точка на ній показує максимальну кількість виробництва предметів споживання та засобів виробництва при повному ви­користанні всіх наявних ресурсів. Наприклад, точка В показує комбінацію Х_В одиниць предметів споживання і У_В одиниць за­собів виробництва. Якщо всі ресурси використати для виробниц­тва засобів виробництва, то вироблятимуться тільки засоби виро­бництва У_А. І навпаки, якщо всі ресурси направити на вироб­ництво предметів споживання, то буде вироблена їх кількість Хд_.

Якщо економіка країни перебуває в стані, якому відповідає точка F чи будь-яка інша точка, нижча за криву виробничих мо­жливостей, то в економіці або є недовикористані ресурси, або во­ни використовуються неефективно. Навпаки, точка Е характери­зує такий випуск продукції, який недосяжний за повного викори­стання наявних ресурсів та існуючої технології.

Таким чином, крива АВСД (межа виробничих можливостей) характеризує одночасно і можливу, і бажану кількість продукції. Саме серед точок, що лежать на цій кривій, можна вибрати ту, яка має найбільші переваги.

Точки В і С на кривій відповідають різним комбінаціям засо­бів виробництва та предметів споживання, які можуть бути виро­блені при повному й ефективному використанні ресурсів. Пере­суваючись уздовж кривої з точки В у точку С, слід відмовитися від виробництва певної кількості одиниць засобів виробництва заради певної кількості одиниць предметів споживання. Інакше кажучи, при переході від точки В до точки С можна додатково отримати Ах = ох_С - ох_В одиниць предметів споживання, відмови­вшись для цього від Ау = оу_В - оу_С одиниць засобів виробництва.

Економісти називають кількість одного товару, від якої слід відмовитися заради збільшення виробництва іншого товару, аль­тернативними витратами, або вартістю втрачених можливостей (opportunity cost — англ.).

Крива виробничих можливостей опукла від початку коорди­нат. Тому одні ресурси можуть бути ефективніше використані у виробництві предметів споживання, інші — у виробництві засо­бів виробництва. Рухаючись уздовж межі виробничих можливос­тей вниз і змінюючи таким чином структуру виробництва на ко­ристь збільшення обсягів предметів споживання, відбувається залучення все більшого обсягу порівняно низькоефективних для їх виробництва ресурсів. Тому виробництво кожної додаткової одиниці предметів споживання буде відбуватися за рахунок все більшого скорочення виробництва засобів виробництва. У міру наближення до будь-якої з осей координат нахил кривої (до даної осі) зростатиме, а отже, збільшуватимуться й альтернативні ви­трати.

У реальному житті люди завжди зустрічаються з альтернатив­ними витратами. Виробництво одного продукту означає відмову від іншого. Раціональна людина повинна підрахувати не лише майбутні витрати, але й вартість невикористаних виробничих можливостей, щоб зробити оптимальний економічний вибір.

Слід зазначити, що економіка може виходити за межі своїх виробничих можливостей. Наприклад, технічні інновації дають змогу залучати додаткові ресурси, і межа виробничих можливос­тей зміщується. На рис. 1.2 показані ситуації зміщення кривої ви­робничих можливостей, що відповідають різним варіантам інно­ваційної діяльності.

Якщо нова техніка, нові технологічні процеси будуть впрова­джуватися одночасно і приблизно однаковою мірою в усіх галу­зях, то крива межі виробничих можливостей зміститься із стану АД у стан А₁Д₁, і можливості виробництва і засобів виробництва, і предметів споживання за тих самих ресурсів зростуть (рис. 1.2, а).

Тепер точка Е, що лежала поза передніми межами сфери вироб­ничих можливостей ОАД, стане досяжною.

Якщо ж нововведення здійснюватимуться переважно в галу­зях, що виробляють засоби виробництва, розширення сфери ви­робничих можливостей буде зміщеним вгору (рис. 1.2, б).

І коли нововведення здійснюватимуться переважно в галузях, що виробляють предмети споживання, розширення сфери вироб­ничих можливостей буде зміщуватися праворуч (рис. 1.2, в).

Проблема обмеженості ресурсів властива будь-якій економіці. Тип економічної системи визначається, насамперед, правилами і способами, які вибрано для розподілу ресурсів. Наведена вище модель справедлива для будь-якого типу економіки.

Кожна економічна система розробляє власні пріоритети та «правила гри», які визначають конкретну траєкторію руху як уз­довж кривої виробничих можливостей, так і перехід від однієї кривої до іншої.

Сучасна економічна наука надзвичайно розгалужена. Сполуч­ною її ланкою є економічна теорія. Саме вона надає економічній науці системності, дає ширше і глибше бачення господарських проблем, допомагає долати конфліктні підходи до їх розв'язання і прогнозувати тенденції у виробництві.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сфо­рмувалася на кінці ХіХ — на початку XX століття. Але вперше чі­тко поділив економічні дослідження на мікроаналіз і макроаналіз норвезький економіст, Лауреат Нобелівської премії Рагнар Фріш. Звідси з'явилися назви «мікроекономіка» і «макроекономіка».