1. Ресурсозбереження як чинник підвищення ефективності суспільного виробництва

Під ресурсозбереженням розуміють систему засобів, спрямованих на виробництво і реалізацію кінцевих продуктів із мінімальною витра­тою сировини і матеріалів та енергії на усіх стадіях технологічного процесу. У ринкових умовах господарювання все більш набуває чинності комплексний підхід до ресурсозбереження, який включає орга­нічне поєднання технологічних, економічних і соціальних напрямків інтенсифікації використання ресурсів.

Ресурсозбереження в широкому розумінні — це витрати усіх видів ресурсів на виробництво одиниці продукції. Воно визначає питому вагу використання сировини і матеріалів в собівартості одиниці продукції.

Вирішення проблеми ресурсозбереження означає:

• збільшення випуску продукції при незмінній або меншій витраті матеріальних ресурсів;

• зниження собівартості виробленої продукції; х зростання чистого прибутку;

• більш повне використання виробничих потужностей і підви­щення продуктивності праці;

• зменшення капітальних вкладень у видобувній галузі; х поліпшення екологічної ситуації навколишнього середовища.

Результатом ресурсозбереження є також вивільнення з народногосподарського обігу первинних матеріальних ресурсів внаслідок їхньої заміни іншими матеріалами або відходами виробництва. Відходи, що виявляють реальні споживчі властивості, мають певну вартість, оскіль­ки в них, на відміну від запасів природної сировини, вкладені витрати живої і матеріалізованої праці.

У виробничій діяльності галузей характерні два основні напрями підвищення їх ефективності:

1. зростання виробництва продукції, необхідної для задоволення потреб споживачів на основі підвищення фондо-, електро- і енерго­оснащеності праці, що призводить до економії живої праці;

2. ресурсозбереження, що включає раціональне використання ма­теріальних, трудових і грошових ресурсів на базі застосування ре­сурсозберігаючих техніки і технології, удосконалювання організації виробництва і праці.

За даними статистики на кожного жителя Землі щорічно видобу­вається близько 20 т сировинних ресурсів, з котрих тільки 7 % вико­ристовується у кінцевому продукті, а решта маси йде у відходи.

Відходи виробництва, або вторинні ресурси - одне з основних дже­рел ресурсозбереження. Економічний ефект від використання вторин­них ресурсів визначається за формулою:

Е = Ц – С · N - КЕ_н;

де, Е - економічний ефект від використання вторинних ресурсів;

Ц - ціна реалізації продукції, виробленої з вторинної сировини;

С - собівартість одиниці продукції з вторинної сировини;

N - обсяг виробленої продукції з вторинної сировини;

К - капітальні вкладення в устаткування для переробки вторинної сировини;

Е_н - нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкла­день (він може дорівнювати, 0,1-0,15).

З екологічної точки зору важливе не тільки зменшення кількості відходів, але й залучення їх повторно в господарське використання. Ви­добування корисних компонентів із відходів дає можливість заощаджу­вати вичерпні природні ресурси, залишаючи їх у земних надрах для майбутнього використання, а головне, що при цьому зменшується заб­руднення навколишнього середовища.

Найефективнішим шляхом вирішення проблеми ресурсозбережен­ня є використання безвідходних та маловідходних технологій. Це по­трібно враховувати ще й тому, що світові ціни на сировину постійно зростають. Безвідходна технологія – це практичне застосування най­новіших досягнень науки і техніки, методів і відповідних коштів з метою забезпечення в межах людських потреб якнайраціональнішого використання природних ресурсів і енергії та захисту навколиш­нього середовища.

Маловідходна технологія  це спосіб виробництва продукції, за яко­го частина сировини і матеріалів переходить у відходи, однак шкідли­вий вплив на навколишнє середовище не перевищує допустимих сані­тарних норм. Ця технологія передбачає, щоб вироби мали відповідно тривалий термін служіння, після чого могли бути легко відновлені (відре­монтовані), а після закінчення терміну користування поверталися в антропогенний ресурсний цикл з подальшою переробкою або знешкод­жувалися та захоронялись як неутилізовані відходи.

У відповідності з закономірностями розвитку довкілля будь-яка при­родна система розвивається лише за рахунок використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища. Абсолютно ізольований саморозвиток неможливий — це випливає із законів термодинаміки, на основі чого можна зробити висновок: абсолютно безвідходне виробництво неможливе. Тому поняття «безвідходна технологія» є умовним і наповнюється змістом залежно від розвитку і впровадження інноваційних досягнень техні­ки на певному історичному етапі.

У нинішніх умовах господарювання для найбільш ефективного ресурсовикористання та його збереження є комплексний підхід до пе­реробки сировини. Цьому має сприяти створення територіально-ви­робничих комплексів (ТВК) із замкненою структурою матеріальних потоків сировини і відходів усередині комплексу, включаючи комп­лексну переробку сировини. Такий комплексний розвиток сприяти­ме також ефективному і раціональному використанню енергоресурсів та енергозбереженню.