1. Стан навколишнього природного середовища

Розглядаючи стратегію сталого розвитку економіки України, треба виходити з того, що екологічна безпека є однією з найважливіших скла­дових національної безпеки.

Екологічна безпека як складова національної – це стан захище­ності кожної окремої особи й суспільства взагалі та навколишнього середовища від небезпеки, зумовленої різними видами внутрішніх і зовнішніх загроз та впливів, у першу чергу техногенного та антро­погенного походження.

Як і в більшості країн світу, Україні притаманні такі екологічні про­блеми, як: кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо ток­сичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Найбіль­шої шкоди завдала аварія на Чорнобильській атомній електростанції в квітні 1986 р. з її величезними медико-біологічними наслідками, які призвели до великої кількості людських жертв. Ця аварія спричинила в Україні ситуацію глобальної екологічної катастрофи.

Основними екологічно небезпечними господарськими об'єктами та джерелами техногенного забруднення довкілля є підприємства аг­ропромислового комплексу, об'єкти паливно-енергетичного комплек­су і важкої промисловості та транспорту.

Найбільше занепокоєння викликає стан використання природних ресурсів.

Стан земельного фонду. Природними компонентами, які най­більше потерпають від техногенної і антропогенної діяльності, є ґрун­ти, їх рельєф. Загальний земельний фонд України становить близько 60 млн. га і представлений переважно різновидами чорноземів, які займають 57 % усіх сільськогосподарських угідь і становлять 68 % орних земель. Нині лише 8 % земель території України перебуває у природному стані (болота, озера, гірські масиви, покриті і непокриті лісом). Змінилося екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь, лісових і водних ресурсів.

Найбільш інтенсивними забруднювачами сільгоспугідь були хлорор­ганічні пестициди, а найвищий рівень забруднення ґрунтів спостерігаєть­ся в промислових центрах Донецького регіону (Костянтинівці, Маріуполі та ін.).

У житловому фонді міст та селищ міського типу щорічно нагромад­жується близько 40 млн. м³ сміття, яке знешкоджується на близько 700 міських сміттєвих звалищах та на 4-х сміттєспалювальних заводах. Однак це лише частка відходів, що утилізуються.

Не вирішена проблема утилізації радіоактивних відходів. На атом­них електростанціях накопичено тисячі тонн відпрацьованого ядер­ного палива, десятки тисяч кубометрів твердих і рідких радіоактив­них відходів.

Потенційним джерелом екологічної небезпеки є розгалужена систе­ма магістральних та інших трубопроводів. Тут щорічно виникає до 1,5 тис. аварійних ситуацій, які супроводжуються аварійними викидами нафти, нафтопродуктів, інших небезпечних для довкілля речовин.

Використання та охорона надр. Сьогодні у великих масшта­бах використовуються земельні ресурси, корисні копалини, які видо­буваються із надр землі. Велика кількість земель, що відводиться під гірничі розробки для промислового використання, майже не повер­тається в аграрний сектор. Незадовільно здійснюється відновлення відпрацьованих земель. При цьому якість рекультивації низька, мало земель після рекультивації придатні для сільськогосподарського ви­робництва, їхня родючість наполовину нижча від природної.

Для більш ефективного використання корисних копалин і зменшення відходів слід запроваджувати сучасні новітні технології з комплексно­го використання компонентів сировинних ресурсів, переводячи ви­робничі процеси на безвідходне і маловідходне виробництво.

Використання та охорона водних ресурсів. Основними забруднювачами водних джерел залишаються підприє­мства та організації металургії, енергетики, вугільної промисловості, лісохімічного та агропромислового комплексів.

За даними гідробіологічних спостережень з 59 контрольованих вод­них об'єктів Україна не має жодного водотоку або водойми, котрі б відповідали фоновому стану та характеризувалися б як чисті води. Водні об'єкти переважно забруднені нафтопродуктами, фенолами, органічними речовинами, сполуками азоту та важкими металами.

В Україні виявлено понад двісті осередків забруднення підземних вод. Високий антропогенний тиск на водні ресурси та значне їх вико­ристання негативно позначається на якісному стані Чорного та Азовсь­кого морів.

Забруднення повітряного басейну. Складність нинішнього етапу економічного розвитку також пов'язана з глобальною тенденцією до зростання викидів речовин-забруднювачів у атмосферне повітря. На стан повітряного басейну впливають внутрішні стаціонарні та пере­сувні джерела, а також повітряні потоки з території Західної Європи. Щорічно від стаціонарних джерел забруднення в атмосферу викидається за статистичними даними понад 4,0 млн. т шкідливих речовин (у 2005 р. - 4449,3 тис. т). Вловлюються та знешкоджуються лише 3/4 шкідли­вих речовин, котрі викидаються стаціонарними джерелами забруднення, в тому числі газоподібних та рідких - менше 1/3. Викиди автотран­спорту в 2005 р. становили понад 2,1 млн. т, або 48,3 % від загальних викидів. Найбільше шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел та автотранспорту у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій та Луганській областях. їх питома вага від загальноукраїнських шкідли­вих викидів у 2005 р. становила 75,6 %. Серед основних забруднювачів - енергетика, металургія, хімія, промисловість будівельних матеріалів, автотранспорт. У більш ніж половини областей (16) автотранспорт - основне джерело забруднення повітряного середовища. У деяких об­ластях України воно досягає 65-85 % від загальної кількості викидів у атмосферу, зокрема у Житомирській - 81,4 %, Сумській - 68 %, Рівненській - 71,6 %, Одеській - 69 %.

Рівень лісистості та якісний стан лісів. Екологічний стан навколишнього середовища та його здатність до відтворення природ­них ресурсів (водних, земельних, повітряних, біорізноманіття) знач­ною мірою залежить від лісистості території. В даний час лісистість території України становить близько 16 %, що не відповідає науково обґрунтованим нормативам (22-24 %). Ліси зазнають великої шкоди від інтенсивної їх експлуатації, гинуть вони від промислових викидів та пожеж, внаслідок недбалого відведення земель під вирубки, для різно­манітного будівництва.

Значних збитків завдають лісові пожежі. Щорічно їх фіксується по­над 2 тис, найбільше пожеж припадає на АР Крим (п'ята частина лісових площ).

Екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуванням при визначенні шляхів розвитку агропромислового та лісохімічного комплексів, регулювання стоку річок, осушення боліт призвели до зниження природного потенціалу майже 70 % цінних природних комплексів і ландшафтів України.

Внаслідок недостатнього фінансування та слабкої матеріально-тех­нічної і лабораторної бази природоохоронні території не забезпечу­ють в необхідному обсязі виконання функцій щодо збереження та відновлення рідкісних і типових видів флори і фауни.