14. Маржинальна революція в економічній теорії

В останній третині ХІХ ст. в економічній теорії виникла нова течія марженалізм, яка згодом стала визначальним напрямком розвитку політичної економії. Появилася завдяки: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та відносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення , що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на макро та мікро рівня, у сфері споживання потребували багатьох теоретичних положень “класичної школи”, формування нової парадигми для пояснення процесів та явищ суспільно-економічної практики.

Цю функцію в певній мірі виконав маржиналізм (marginal - граничний), який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і небув позбавлений певної однобічності. Основна його ідея – дослідження граничних економічних величин як взаємозв’язаних явищ економічної системи на різних рівнях – фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті.

Методи марженалізму:

ідеологічна нейтральність аналізу;

обмеженість ресурсів;

статистичне дослідження суспільства з точки зору суттєвого в економічних відносинах;

використання суб’єктивно-економічного методу;

суттєвість класів продавця і покупця і виробника і споживача.

15. Розвиток маржинальних ідей представниками австрійської школи.

Найбільш відомий внесок у розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, яка сформувалась у 70-ті роки ХІХ ст. Її репрезентували професори Віденського університету Карл Менгер, Фрідріх фон Візер та Ейген Бем-Баверк.

Її теоретичними принципами були суб’єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності.

Засновник цієї школи і незаперечний її лідер К. Менгер у працях “Основи політичної економії” та “дослідження про методи соціальних наук і політичної економії зокрема” розвинув ідею попередників маржиналізму про “граничну корисність” у головну теорію суб’єктивно-психологічної школи. Коло питань, що їх вивчали економісти австрійської школи є досить широким.

Вихідним методологічним принципом на якому базується система поглядів австрійських учених, був суб’єктивно – психологічний підхід до аналізу економічних процесів і їхніх факторів. Згідно з цією концепцією політична економія має вивчати свідомість суб’єкта господарювання, тобто психологію людини, що зайнята в економічній сфері. Об’єктом дослідження було індивідуальне господарство, як типовий елемент буржуазного суспільства.

Розробляючи теорію виробничих благ, австрійська школа розглядає витрати, як своєрідну корисність. Найактивніше розвивав цю ідею Візер. Він стверджував, що цінність продуктів визначається цінністю витрат виробництва, а цінність останнього – граничною корисністю граничного споживчого блага. Візер трактував витрати, як корисність, що приносять у жертву.

Бем-Баверк написав праці “Основні теорії ціності господарських благ”, “Капітал і прибуток”. Він висловив ідею: ціності набирають матеріальні блага тоді, коли реальний запас матеріальних благ цього роду, настільки незначний, що для задоволення відповідних потреб їх або не вистачає зовсім, або їх так мало, що певна сума потреб має залишитись незадоволеною. Він розрізняв два види корисності просту і кваліфіковану. Запропонував теорію, згідно з якою капітал є результатаом методів у виробництві.