28. Народницька та неонародницька поезія. Мотиви та образи лірики п.Грабовського та б.Грінченка.

Збірки П.Грабовського: «Пролісок», «З півночі», «Кобза». Мотив боротьби за національне та соціальне визволення українського народу: «Надія», «Не раз ми ходили в дорогу», «Уперед», «Прийде день великої відради»; Тема призначення митця: «Я не співець чудовної природи», «Справжні герої», «Співець», «Поетам українським»; Патріотична лірика: «До України», «Народові українському», «До галичан», «До Русі - України», «Орли»; Інонаціональні мотиви: «До Б.С - го», «Текінка», «Бурятка», «Народові єврейському»; Тема національної недолі: «Швачка», «Сироти», «Трудівниця»; Інтимно – особистісна лірика: «До Н.К.С.», «Сон»; Пейзажні мотиви: «Веснянки», «На селі», «До соловейка», «Вечір».

Інтимна лірика. «До матері». На початку неймовірно тяжкого заслання у «найвіддаленіших місцях Сибіру», «на далекій півночі» Пав­ло Арсенович написав своє ліричне послання «До матері». Воно було опубліковано в першій збірці «Пролісок», виданій 1894 ро­ку за допомогою Івана Франка. Тепло і ніжно, в народ­нопісенному стилі, звертається поет до матері. Ув'язнений син відчуває біль душі не тільки своєї, а й материнської, проймає­ться її горем, стражданням.

Вживані дієслівні форми народнопісенного характеру горю­єш — стогнеш, конаю — плачу відповідають глибоким пережи­ванням сина і матері.

Початок останньої строфи — «Бачити більше тебе я не буду» — віддає болем, віщує трагічне, що підкреслено лаконіч­ним прости.

Прощання виростає в протест проти тих, хто чинить «не­правий суд».

Так дві протилежні соціальні сили: з одного боку — зне­долені поет і мати, з другого — їх гнобителі, «судді» — входять у конфлікт, що досягає найвищої напруги; протест набирає найбільшої сили.

Поезія «До матері» відображає тяжкий стан і глибоке пере­живання автора в перші роки заслання і далі протягом двох останніх десятиліть, тобто більше половини його життя. Ця поезія Грабовського є яскравим зразком інтимної лірики.

Громадянська лірика. Громадянське призначення поета, його роль у суспільно-політичному житті, високий обов'язок —теми, які завжди гли­боко хвилювали Грабовського. Він часто звертається до них, відкрито говорить про свій зв'язок з трудящими: «З ума не йдуть знедолені народи,— їм я віддав усі чуття мої».

«До Русі-України». Вірш написаний в Іркутській губерн­ській в'язниці, звідки поет листувався з Іваном Франком, називаючи його «дорогим братом-другом», надсилав свої вірші до журналу «Зоря» та в інші галицькі часописи. Надруко­ваний у першій збірці поезій «Пролісок», що вийшла 1894 року під іменем Павла Граба в серії «Дрібна бібліотека», роз­рахованій на широке коло читачів. Про її видання дбав І. Я. Франко.

Звідти, уярмлений і закутий, фізично зламаний і гідністю принижений, він, духовно незборимий, проголошував «велич простого народа» і його природне, єдино законне право запану­вати на Русі. Те право народу «панувати» в його небесно-чис­тих помислах означало бути людьми-господарями свого життя в своїй хаті, у своїй країні. І жити по-людськи, так,—

Щоб чарівна селянська врода

Росла в коханні та красі.

Саме заради такого, нормального, істинно людського життя «Русь порізнена» має встати, підвестись з колін на весь зріст, визволитись «з-під віковічного ярма» чужоземних і власних гнобителів.

Не піддаючись нічим і не даючи нікому відрізати себе від рідного народу, поет водночас глибоко свідомий того, що тільки в єдності сила народу,— і він щиро бажає, щоб його з'єднана рідня «квітом повним розцвітала у згоді з ближніми всіма!

Вірний ідеалам «генія українського слова... заповітам Шев­ченка», як вшановував його в тобольській газеті «Сибирский листок» Павло Грабовський,— він у вірші «До Русі-України» поетично виразив одвічне прагнення українського народу до волі, незалежності, єдності і рівності серед народів світу.

«До українців». Це поетичне послання теж містилось у пер­шій збірці «Пролісок». Звертається поет до всіх українців, щоб відгукнулись, де хто є.

Виражаючи «Українські почування Української душі» як наскрізний мотив усієї своєї поезії, Грабовський у зверненні «До українців» закликав;Гей, докупи, певні діти!

«Трудівниця». В цій поезії письменник зображує гірку долю молодої сільської вчительки, яка самовіддано працювала для народу й передчасно зійшла в могилу, ставши жертвою жах­ливих суспільних умов буржуазної дійсності. Поет славить невтомну працю вчительки, її любов до людей, її життєвий подвиг.

Для дітей трудящих вчителька була ясним світлом у по­хмурому й темному житті. З її смертю «втратили неньку сиріт­ки, втратили промінь вони. Поет викликає глибоке співчуття до долі трудящої людини, підносить ідею служіння інтеліген­ції народові.

Поезія сповнена бойових закликів: «Уперед до завзятого бою»; «Годі скніти рабами»; «Час кормигу гидливу знести!». Він славить героїчні традиції попередніх поколінь, утверджує безсмертя тих, хто віддав своє життя боротьбі за волю і щастя народу, хто «стежки протира для нащадків». Грабовський переконаний, що боротьба трудящих за волю увінчається пере­могою, бо національно-визвольне «діло ніколи не мре!».

Вірою в перемогу народу пройняті твори Грабовського. В них відбиті глибока віра в утвердження народних ідеалів, у те, що боротьба з царатом принесе вітчизні щастя, що страшний час минеться і настане світла пора. Ясною годиною, чарівною вес­ною уявляється поетові майбутнє нове життя.

Цикл «До Н.К.С.». Ряд зворушливих ліричних і водночас гостро політичних поезій Грабовський присвятив самовідданій патріотці — таганрозькій учительці Н.К.Сигиді. З Надією Костянтинівною Сигидою, мужньою революціонеркою, Павло Грабовський пройшов разом важку дорогу на каторжне за­слання, подружив з нею і підтримував зв'язки аж до її трагічної загибелі.

Присвячені Н. К. Сигиді вірші Грабовського відзначаються ніжним, душевним ліризмом. Самодержавні «косарі» безжалі­сно скосили «квітку» — вона ж «поникла під косою, зів'яла ранком на зорі», та все ж жива зосталася у пам'яті народній. Так у поезії «Квітка» засобами образного слова (метафорами, символікою) Грабовський висловлює почуття незмірно великої втрати, утверджує безсмертя мужньої жінки-борця.

З іншої поезії-мініатюри «До Н.К.С.» постає її образ — такої певної, рідної, щирої, простої, з якою навіть єдина зустріч «навіки долю озарить».

Ще в одному вірші під тим же заголовком поет висловлює гірку скорботу, що так рано обірвалося життя дорогої людини. Він гнівно засуджує катів, тодішній лад, злочинствами якого «без жалю загублено силу».

У трагічних ситуаціях сибірської каторги Павло Грабовський створює поезії, пройняті глибоким оптимізмом. Так, у вірші «В далечінь» він висловлює тверду віру, що «неволя живої душі не уб'є». Такі ж мотиви звучать і в інших віршах, присвячених життю борців за народну долю, зокрема Н. К. Си­гиді, яка «на правий шлях будила» («Посвята», «Тяжкий завіт», «До мучениці», «Зів'язниці», «Тужба», «По Сибири» та ін.). Поет твердо вірив у нове, народжене в результаті боротьби проти царизму, «міцніше покоління, що не подужають враги».

Дружба народів — одна з провідних ідей поезії Грабовсько­го, який закликав трудящих розірвати кайдани, випростатись і поєднатися у спільній боротьбі проти гнобителів. У зверненні «До галичан» він проголошував:Міцно, браття, стиснім руки. Вірш «До Б. С-го» («Прощай, коханий ляше-друже...») Грабовський присвятив поляку Броніславу Сєрошевському, товаришеві по засланню. Сини двох братніх народів зійшлися на одному шляху боротьби проти самодержавства. Обидва вони боролися за волю своїх народів, за братерство всіх трудящих.

Пейзажна лірика.«Сон». У ряді віршів поет змалював яскраві картини приро­ди, серед якої важко живеться трудящим людям. Створений у в'язниці поетичний малюнок «Сон» побудований на різкому контрасті між чарівною природою і жорстокою дійсністю. Для поезії характерна традиційна антитеза.

У зображенні Грабовського в'язень бачить уві сні зелений гай, пахуче поле, широкий, наче море, луг, садок коло хати у веселу літню пору. Та все те, здавалося б, таке світле й лагідне, оповите сумом. В уяві в'язня постає жорстока дійсність: у хаті знудилась мати, знудьгувалася сестра, у близької поетові й рідної трудівниці «поблідло личко, згасли очі, надія вмерла, стан зігнувсь».

У циклі «Веснянки» оспівується чарівне пробудження при­роди ;

Поет вітає повернення ластівки, провісниці весни, яка несе людям надію на щастя. Та ластівка сумно розповідає, що бачила поневіряння люду скрізь, де пролітала над широкою землею.

Як письменник Б. Грінченко дебюту­вав віршами у журналі «Світ» (1881). Окре­мо вийшли прижиттєві збірки: «Пісні Василя Чайченка» (1884), «Піп сільською стріхою» (1886), «Нові пісні і думи Василя Чайченка» (1887), «Під хмарним небом» (1893), «Пісні та думи» у двох книгах (1895), «Хвилини» (т. 1, 1903). Свою пое­тичну творчість розцінював як «робіт­ницький одпочинок», хоча й вона повинна «громадськую працю складати», тобто сприяти тому, аби «виробляти народну свідомість, піднімати, зміцнювати, а не пригнічувати духа, пособляти нашому на­родові ставати народом мужнім, смілим, свідомим своїх сил».

У поезії Б. Гріченка простежуються: протистояння хвилі епігонства та поглиблення демократичної тематики (як домінанти ранньої творчості) до все ширшої гами роздумів і настроїв, її жанрове урізноманітнення (сонет, елегія, віршована казка, байка, сатиричний вірш, «зернятка»), збагачення інонаціональними мотивами (поеми «Беатріче Ченчі», «Матильда Аграманте», «Дон Кіхот», «Лаврін Костер»), долання часом одноманітної декларативності віршів, тяжіння до психо­логічно-рефлексивною письма з нешабло­новим строфічним вирішенням, викорис­танням засобів звукозапису. Часто озива­ється у поетичному доробкові Б. Грінченка творчий досвід видатних митців світу — Г. Гейне, Й.-В. Гете, Дж. Байрона, В. Гюго, В. Шіллера, М. Лєрмонтова та Ін. З точки зору поетичної техніки у його зрілій творчості літературна стихія рішуче переважає народнопоетичну.

Поезії: «Блискучії зорі, небесні світила», «Співцеві», «До праці» - заклик до роботи на рідній землі, «До народу», «Друзям», «Прийде», «Подивись», «Шевченкова могила», «Некрасові й Шевченкові», «Патріот», «Українець», «Чого кричиш?», «Російським лібералам» - викриває народолюбців, «Смутні картини», «Шматок хліба», «Удові», «На полі», «Минули» - смутні картини життя народу, представників міста і села.