З метою відволікти населення від боротьби із самодержавством царський уряд нама- і ні гься поширити на Україну антисемітські настрої. У роки революції були поширени­ми єврейські погроми, які організовувалися російськими чорносотенними організація­ми за підтримкою поліції.

Український національний рух в 1907—1914 рр. у Наддніпрянській Україні

У період 1907—1914 рр. український рух, незважаючи на урядові переслідування, продовжував розвиватися. Осередками розвитку руху були «Просвіти», що виникли в роки революції: київська (найвпливовіша), катеринославська, одеська, кам'янецька, чер­нігівська, миколаївська, житомирська та на Кубані. «Просвіти» в Наддніпрянській Ук- риіні на відміну від своїх західноукраїнських аналогів, не складали єдиної організаційної і груктури. Кожна з них діяла окремо, більшості з них заборонялось мати філії по селах. Незважаючи на свою суто культурницьку роботу «Просвіти» зазнавали переслідувань з Гику властей. У результаті на 1914 р. свою роботу продовжувала лише катеринославська

• Просвіта». Культурницька діяльність «Просвіт® в умовах урядових репресій набирала політичного забарвлення і тим самим сприяла розвитку українського руху.

Український рух перекинувся й на економічну сферу у вигляді кооперативного руху.

За активної участі інтелігенції кооперативний рух в Україні набув масових форм. Кіль- і їсть кооперативних товариств з 1906 по 1912 р. збільшилася з 572 до 2476, а в 1914 р. налічувалося вже 3054, що складало третину кооперативів у Російській імперії. Зусил- IIIми інтелігенції цей рух набував усе виразнішого національного забарвлення. Так, на кооперативному з'їзді в Києві (1908 р.) пролунала вимога селян-депутатів видавати коо­перативні часописи українською мовою. На наступному з'їзді в 1913 р. українські коопе­ратори спробували відстояти свою автономність від російської кооперації.

Утім, це були тільки перші кроки поєднання національно-політичних вимог з еко­номічними.

Поразка революції призвела майже до повного розгрому українських партій. Так, у 1908—1909 рр. єдиною ознакою існування УСДРП була легальна газета «Слово».

Починаючи з 1908 р., керівники партії, які не були заарештовані або зуміли емігру- инти, здійснюють невдалі спроби відновити діяльність УСДРП. Після цих невдач біль­шість керівників УСДРП стають на чітко визначені націоналістичні позиції, серед яких шірізнялося декілька позицій. Зрештою ці зміни призвели до утворення двох самостій­ницьких організацій: Українського Інформаційного Комітету і Молодоукраїнської пар­тії (остання так і не почала роботу).

Український Інформаційний Комітет протягом 1912—1914 рр. розгорнув доволі ак­тивну роботу, інформуючи європейську громадськість про українські справи.

Діячі партії, що продовжували діяльність в Російській імперії, створили дві літера­турні групи, в Москві й Києві, та організували видання суспільно-політичних журналів

• Украинская жизнь» (Москва) і «Дзвін» (Київ).

У той час, як УСДРП намагалась хоч якось відновити партійну роботу після наступу реакції, УДРГІ була змушена повністю припинити свою роботу.

На з'їзді УДРП у 1908 р. була підтримана ідея відновити колишню загальну безпартій­ну організацію на основі місцевих партійних осередків. Нова організація отримала назву

• Товариство українських поступовців» (ТУП). Вона виступила за федеративний переуст- рій Російської імперії і за надання Україні автономії, за впровадження української мови в школах і створення в Київському та Одеському університетах українських кафедр.

Для конкретизації своїх вимог у квітні 1912 р. керівництво ТУП провело з'їзд, на якому була вироблена «українська платформа», тобто вимоги організації: запроваджен­ня загальної освіти українською мовою; викладання української мови, літератури та історії як окремих предметів у середніх і вищих навчальних закладах; запровадження української мови в церкві, судах та громадських організаціях на Україні; скасування заборони на привезення із-за кордону літератури, виданої українською мовою, тощо.

Таким чином, незважаючи на урядові переслідування українських рух ширився, шу­кав нові ідейні основи, залучаючи широкі маси української громадськості.

Український рух на західноукраїнських землях на початку XX ст.

На початку XX ст. український рух в Галичині досяг таких відчутних результатів, що не звертати на нього увагу вже було неможливо: Хоча польська еліта й надалі зберігала монополію на владу в краї, українці своєю згуртованістю і свідомістю значно перевищу­вали поляків. Українські діячі розгорнули боротьбу за відвоювання нових політичних прав для українців. Політична боротьба поєднувалася з соціальними виступами гали­цького селянства і робітництва. На початку XX ст. україно-польські відносини набули гостроконфліктного характеру навколо трьох основних пунктів: селянське питання, суперечки навколо університету й вимоги проведення виборчої реформи, як до Віденсь­кого парламенту, так і до Галицького сейму.

Ведучи гостру політичну боротьбу за права українців, керівники українського руху не забували про розбудову інфраструктури національного життя. Мережа культурно-ос­вітніх і господарських організацій охопила практично всі повіти краю. Кооперативний рух був представлений майже 500 кредитними організаціями, кооперативними магази­нами, спілками для продажу сільськогосподарських продуктів. Він підтримувався і ко­ординувався українським ощадним товариством «Дністер»(1892), спілкою «Сільський господар» (1898) та створеним у 1908 р. Крайовим земельним банком. У 1914 р. това­риство «Просвіта» налічувало 77 філій та близько 3 тис. читалень, 509 домів-читалень, 2364 бібліотеки. При читальнях діяли аматорські театральні гуртки, хори, оркестри. У той же час виникають спортивно-пожежні товариства «Сокіл» (1898) і «Січ» (1900), які займалися військовою підготовкою молоді. Л в 1911 р. на зразок бойскаутських ор­ганізацій було створено товариство «Пласт».

Система української освіти була представлена 3 тис. початкових шкіл, 6 державними і 15 приватними гімназіями. У Львівському університеті діяло 10 українських кафедр.

Активно діяло під керівництвом М. Грушевського Наукове Товариство ім.ТЛНевченка.

Боротьба за університет була одним з проявів національної боротьби за Галичину. 19 листопада 1901 р. у Палату депутатів було внесено проект резолюції щодо заснування українського університету у Львові. Справа пішла на розгляд до австрійського парла­менту. Час ішов, проте все залишалось без змін. Тоді 440 студентів передали заяву про вихід з університету. Дійшло до сутичок між польськими і українськими студентами, а також з поліцією. У 1912 р. австрійський уряд пообіцяв створити український універ­ситет до 1916 р.

На початку XX ст. багато селян вже не бажали дивитися на еміграцію як на єдиний спосіб вирішення своїх труднощів. У 1902 р. селяни розпочали масовий бойкот жнив у великих маєтках Схілної Галичини, вимагаючи підвищення платні і впорядкуван­ня процесу еміграції. Страйк охопив близько 200 тис. селян та сільськогосподарських робітників. Координувати страйк, підтримувати дисципліну та спокій серед його учас­ників допомагали численні місцеві комітети українських партій. Завдяки цьому страйк набрав водночас соціального і національного характеру. Поміщики змушені були піти на поступки і задовольнити вимоги страйкуючих.

На початку XX ст. Австро-Угорську імперію охопив могутній рух за введення загаль­ного виборчого права, який набув особливої інтенсивності в 1906 р. 22 січня австрійсь­кий імператор Франц Йосип з цієї справи прийняв українську делегацію, від імені якої говорив митрополіт А. Шептицький. Під цим могутнім тиском у 1907 р. австрійський уряд провів, нарешті, парламентську реформу, яка забезпечила українцям у імперсько­му парламенті вагоме представництво (27 депутатів з Галичини і 5 з Буковини).

Після цих вагомих перемог основні зусилля українських діячів були спрямовані на скасування польської монополії на владу. У цій боротьби використовувались як парла- нантські заходи (подання, запити, петиції, переговори, обструкції та ін.), так і позапар­ламентські (віча, страйки, демонстрації). Поляки змушені були піти на поступки. 1 1 лю- н.п) 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайового статуту, що вирушив монополію поляків на владу в Галичині. Це відкривало для українського руху інші перспективи подальшої боротьби за поділ краю на українську і польські частини, і Мпак угоду так і не було втілено у життя, оскільки через декілька місяців розпочалася Перша світова війна.

Визначну роль у становленні українського руху на західноукраїнських землях відіг рп іа Греко-католицька церква. Наприкінці XIX ст. відбулося зростання антицерковних нн. гроїв, що призвело до загострення відносин між церквою і керівниками українськог о руху. Ситуацію врятував прихід у 1901 р. на галицький митрополичий престол А. Шен- і ицького, який поставив участь греко-католицьких священиків у громадському житті и залежність від дотримання національним рухом принципів християнської моралі. 11 внередодні світової війни в українській політичній думці визріла ідея використання »»І жнародних воєнних конфліктів для здобуття політичної самостійності України, тобто Ідпн сепаратизму. Більш конкретно цю ідею сформулював майбутній ідеолог українсько- ііі інтегрального націоналізму Д. Донцов, який брав участь у роботі з'їзду. Центральним пунктом доповіді Д. Донцова була ідея політичного сепаратизму щодо Росії.

Інформація до білета 26, питання 1. Наш край у 50—70-х роках XX століття.

Вінницька область утворена 27.11.1932 р. Площа — 26,5 тис. км². Населення .' 1.42 тис. осіб (1968). Обласний центр — м. Вінниця.

Створено нові галузі промисловості: машино- і приладобудування, хімічна, будівель- вих матеріалів. Найбільші харчові підприємства: Кирпасівський — 2, Гніванський, Ви- щгольчедаївський, Погребиіценський цукровий заводи, Вінницький, Тростянецький м'ясокомбінати, консервні заводи. За роки семирічки швидкого розвитку набули маши­нобудівна і металообробна промисловість, в яких налічується 41 основне підприємство. .1 них найбільші Вінницький агрегатний завод ім. О. М. Горького, Калинівський маши­нобудівний завод та ін. Хімічна промисловість представлена Вінницьким хімічним ком- і п патом ім. Я. М. Свердлова. Значного розвитку набула легка промисловість. Найбільші підприємства: Вінницьке виробниче взуттєве об'єднання ім. М. О. Щорса, Тульчинська н іуттєва фабрика. Вінницькі граніти відомі далеко за межами області. У 1967 р. розпо­чато будівництво однієї з найбільших у країні Ладижинської ДРЕС потужністю першої черги 1 млн 800 тис. квт. «

В колгоспах і радгоспах області майже 13 % посівів цукрового буряку, 15 % — зерно­бобових культур, 7 % — озимої пшениці УРСР (1967). На кінець 1967 р. в області було 61(7 колгоспів та 43 радгоспи.

У 1967/68 н. р. в області працювала 1431 ЗОШ, 24 ПТУ, 25 серед, спец. навч. закладів. Працюють проектно-конструкторський технологічний інститут і обчислювальний центр Міністерства харчової промисловості УРСР, філіали інститутів «Діпроцивільпромбуд»,

• Укрдіпроцукор» та інші проектні установи, Вінницька обласна та У ладово-Люлинець- н а сільськогосподарські дослідні станції.

Діють музично-драматичний театр ім. М. К. Садовського, театр ляльок, філармонія, І 170 будинків культури і клубів, багато кінотеатрів (в області діє 1456 кіноустановок), І 164 масові бібліотеки та інші установи.

Волинська область утворена 4.XII.1939 р. Площа — 20,2 тис. км². Населення —

1. /3 тис. осіб (1968). Обласний центр — м. Луцьк.

Створено нові галузі промисловості: вугільну, машино- і приладобудівну, цукрову. Перше місце щодо обсягу валової продукції в галузевій структурі займає харчова про­мисловість (40,4 %). Паливна промисловість представлена 9 шахтами Львівсько-Во- іинського кам'яновугільного басейну. За роки семирічки швидкого розвитку набула машино- і приладобудівна промисловість. Найбільшими підприємствами цього профілю

2. автомобільний, приладобудівний, електроапаратний заводи в Луцьку. Луцький авто­мобільний завод почав також серійне виробництво малолітражного автомобіля ЗАЗ-969

Волинь» для потреб сільського господарства.

Для конкретизації своїх вимог у квітні 1912 р. керівництво ТУП провело з'їзд, на якому була вироблена «українська платформа», тобто вимоги організації: запроваджен­ня загальної освіти українською мовою; викладання української мови, літератури та історії як окремих предметів у середніх і вищих навчальних закладах; запровадження української мови в церкві, судах та громадських організаціях на Україні; скасування заборони на привезення із-за кордону літератури, виданої українською мовою, тощо.

Таким чином, незважаючи на урядові переслідування українських рух ширився, шу­кав нові ідейні основи, залучаючи широкі маси української громадськості.

Український рух на західноукраїнських землях на початку XX ст.

На початку XX ст. український рух в Галичині досяг таких відчутних результатів, що не звертати на нього увагу вже було неможливо: Хоча польська еліта й надалі зберігала монополію на владу в краї, українці своєю згуртованістю і свідомістю значно перевищу­вали поляків. Українські діячі розгорнули боротьбу за відвоювання нових політичних прав для українців. Політична боротьба поєднувалася з соціальними виступами гали­цького селянства і робітництва. На початку XX ст. україно-польські відносини набули гостроконфліктного характеру навколо трьох основних пунктів: селянське питання, суперечки навколо університету й вимоги проведення виборчої реформи, як до Віденсь­кого парламенту, так і до Галицького сейму.

Ведучи гостру політичну боротьбу за права українців, керівники українського руху не забували про розбудову інфраструктури національного життя. Мережа культурно-ос­вітніх і господарських організацій охопила практично всі повіти краю. Кооперативний рух був представлений майже 500 кредитними організаціями, кооперативними магази­нами, спілками для продажу сільськогосподарських продуктів. Він підтримувався і ко­ординувався українським ощадним товариством «Дністер»(1892), спілкою «Сільський господар» (1898) та створеним у 1908 р. Крайовим земельним банком. У 1914 р. това­риство «Просвіта» налічувало 77 філій та близько 3 тис. читалень, 509 домів-читалень, 2364 бібліотеки. При читальнях діяли аматорські театральні гуртки, хори, оркестри. У той же час виникають спортивно-пожежні товариства «Сокіл» (1898) і «Січ» (1900), які займалися військовою підготовкою молоді. А в 1911 р. на зразок бойскаутських ор­ганізацій було створено товариство «Пласт».

Система української освіти була представлена 3 тис. початкових шкіл, 6 державними і 15 приватними гімназіями. У Львівському університеті діяло 10 українських кафедр.

Активно діяло під керівництвом М. Грушевського Наукове Товариство ім.ТЛНевченка.

Боротьба за університет була одним з проявів національної боротьби за Галичину. 19 листопада 1901 р. у Палату депутатів було внесено проект резолюції щодо заснування українського університету у Львові. Справа пішла на розгляд до австрійського парла­менту. Час ішов, проте все залишалось без змін. Тоді 440 студентів передали заяву про вихід з університету. Дійшло до сутичок між польськими і українськими студентами, а також з поліцією. У 1912 р. австрійський уряд пообіцяв створити український універ­ситет до 1916 р.

На початку XX ст. багато селян вже не бажали дивитися на еміграцію як на єдиний спосіб вирішення своїх труднощів. У 1902 р. селяни розпочали масовий бойкот жнив у великих маєтках Схілної Галичини, вимагаючи підвищення платні і впорядкуван­ня процесу еміграції. Страйк охопив близько 200 тис. селян та сільськогосподарських робітників. Координувати страйк, підтримувати дисципліну та спокій серед його учас­ників допомагали численні місцеві комітети українських партій. Завдяки цьому страйк набрав водночас соціального і національного характеру. Поміщики змушені були піти на поступки і задовольнити вимоги страйкуючих.

На початку XX ст. Австро-Угорську імперію охопив могутній рух за введення загаль­ного виборчого права, який набув особливої інтенсивності в 1906 р. 22 січня австрійсь­кий імператор Франц Йосип з цієї справи прийняв українську делегацію, від імені якої говорив митрополіт А. Шептицький. Під цим могутнім тиском у 1907 р. австрійський уряд провів, нарешті, парламентську реформу, яка забезпечила українцям у імперсько­му парламенті вагоме представництво (27 депутатів з Галичини і 5 з Буковини).

Після цих вагомих перемог основні зусилля українських діячів були спрямовані на скасування польської монополії на владу. У цій боротьби використовувались як парла- мічітські заходи (подання, запити, петиції, переговори, обструкції та ін.), так і позапар-

мпнтські (віча, страйки, демонстрації). Поляки змушені були піти на поступки. 14 лю-

ічі о 1914 р. Галицький сейм прийняв законопроект про реформу крайового статуту, що порушив монополію поляків на владу в Галичині. Це відкривало для українського руху інші перспективи подальшої боротьби за поділ краю на українську і польські частини, і іцпак угоду так і не було втілено у життя, оскільки через декілька місяців розпочалася Перша світова війна.

Визначну роль у становленні українського руху на західноукраїнських землях відіт­ри іа Греко-католицька церква. Наприкінці XIX ст. відбулося зростання антицерковних

троїв, що призвело до загострення відносин між церквою і керівниками українського

руху. Ситуацію врятував прихід у 1901 р. на галицький митрополичий престол А. Шеп- і оці.кого, який поставив участь греко-католицьких священиків у громадському житті и залежність від дотримання національним рухом принципів християнської моралі. 11ппередодні світової війни в українській політичній думці визріла ідея використання >іі кнародних воєнних конфліктів для здобуття політичної самостійності України, тобто Иги сепаратизму. Більш конкретно цю ідею сформулював майбутній ідеолог українсько- ю і нтегрального націоналізму Д. Донцов, який брав участь у роботі з'їзду. Центральним пунктом доповіді Д. Донцова була ідея політичного сепаратизму щодо Росії.

Інформація до білета 26, питання 1. Наш край у 50—70-х роках XX століття.

Вінницька область утворена 27.11.1932 р. Площа — 26,5 тис. км². Населення ;'і:і2 тис. осіб (1968). Обласний центр — м. Вінниця.

Створено нові галузі промисловості: машино- і приладобудування, хімічна, будівель­них матеріалів. Найбільші харчові підприємства: Кирпасівський — 2, Гніванськиіі, Вн- іцоольчедаївський, Погребищенський цукровий заводи, Вінницький, Тростянецькпй м'нсокомбінати, консервні заводи. За роки семирічки швидкого розвитку набули маши­нобудівна і металообробна промисловість, в яких налічується 41 основне підприємство. І них найбільші Вінницький агрегатний завод ім. О. М. Горького, Калинівський маши­нобудівний завод та ін. Хімічна промисловість представлена Вінницьким хімічним ком- ПІнятом ім. Я. М. Свердлова. Значного розвитку набула легка промисловість. Найбільші підприємства: Вінницьке виробниче взуттєве об'єднання ім. М. О. Щорса, Тульчинська и іуттєва фабрика. Вінницькі граніти відомі далеко за межами області. У 1967 р. розпо­чато будівництво однієї з найбільших у країні Ладижинської ДРЕС потужністю першої чорги 1 млн 800 тис. квт. •

В колгоспах і радгоспах області майже 13 % посівів цукрового буряку, 15 % — зерно­бобових культур, 7 % — озимої пшениці УРСР (1967). На кінець 1967 р. в області було (1.17 колгоспів та 43 радгоспи.

У 1967/68 н. р. в області працювала 1431ЗОШ, 24 ПТУ, 25 серед, спец. навч. закладів. Працюють проектно-конструкторський технологічний інститут і обчислювальний центр Міністерства харчової промисловості УРСР, філіали інститутів «Діпроцивільпромбуд»,

• Укрдіпроцукор» та інші проектні установи, Вінницька обласна та Уладово-Люлинець- н и сільськогосподарські дослідні станції.

Діють музично-драматичний театр ім. М. К. Садовського, театр ляльок, філармонія, 1.170 будинків культури і клубів, багато кінотеатрів (в області діє 1456 кіноустановок), І 164 масові бібліотеки та інші установи.

Волинська область утворена 4.XII.1939 р. Площа — 20,2 тис. км². Населення — 1173 тис. осіб (1968). Обласний центр — м. Луцьк.

('творено нові галузі промисловості: вугільну, машино- і приладобудівну, цукрову. Перше місце щодо обсягу валової продукції в галузевій структурі займає харчова про­мисловість (40,4 %). Паливна промисловість представлена 9 шахтами Львівсько-Во- 'іннського кам'яновугільного басейну. За роки семирічки швидкого розвитку набула міппино- і приладобудівна промисловість. Найбільшими підприємствами цього профілю і пптомобільний, приладобудівний, електроапаратний заводи в Луцьку. Луцький авто­мобільний завод почав також серійне виробництво малолітражного автомобіля ЗАЗ-969

• Волинь» для потреб сільського господарства.

У Ковелі, Луцьку, Ківерцях, Цумані та інших місцях розташовані деревообробні комбінати і меблеві фабрики. Значного розвитку набула легка промисловість. У 1967 р. стала до ладу Нововолинська прядильна фабрика на 135 тис. веретен.

Посівні площі внаслідок меліорації та іригації збільшилися на 116 тис. га, підвищи­лися врожайність та валовий збір зернових культур і цукрового буряку, зросла продук­тивність громадського тваринництва. Область має зерново-буряківничий та картопляно- льонарський виробничий напрями з розвинутим м'ясо-молочним тваринництвом.

У 1967/68 н. р. тут працювало 1076 шкіл всіх видів, 14 ГІТУ.

Дніпропетровська область (із 1802 по 1932 р. — Катеринославська губернія) утво­рена 27.11.1932 р. Площа — 31,9 тис. км². Населення — 3344 тис. осіб (1970). Обласний центр — М.Дніпропетровськ.

У післявоєнні роки в області було споруджено 50 промислових об'єктів, серед яких — найбільша у світі домна на « Криворіжсталі», п'ять гірничозбагачувальних комбінатів, прокатний стан на Дніпровському металургійному заводі ім. Ф. Е. Дзержинського та ін. Чорна металургія представлена «Криворіжсталлю», Дніпропетровським металургійним заводом ім. Г. І. Петровського, Дніпровським металургійним заводом ім. Ф. Е. Дзер­жинського та ін. На місцевій металургійній базі в області розвинуті галузі металовмісного машинобудування. У Дніпропетровську розташовані завод пресів, завод металургійного устаткування, завод металоконструкційім. І. В. Бабушкіна та інші підприємства. У Дніп­ропетровську працює одна з найбільших в Україні паперових фабрик. Розвинута харчова промисловість, зокрема борошномельна, м'ясна, молочна, пивоварна та інші галузі. Під­приємства легкої промисловості розташовані в Дніпропетровську, Кривому Розі, Нікополі та ін. В енергетичному господарстві області — Придніпровська, Криворізька та Дніпро- дзержинська ДРЕС, а також Дніпродзержинська ГЕС. Велике місце в паливному балансі посідає використання природного газу Шебелинського і Перещепинського родовищ.

На початку 1970 р. в області було 330 колгоспів і 98 радгоспів. За досягнуті у сіль­ському господарстві успіхи у 1958 р. область була нагороджена орденом Леніна.

В 1968/69 н. р. працювало 1733 школи всіх видів, 60 ПТУ, 70 середніх спеціальних на­вчальних закладів, 11 вузів. Діють 43 науково-дослідні установи, обласний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка (Кривий Ріг), 1022 клубні установи, багато кінотеат­рів (в області діє 1375 кіноустановок), 1179 масових бібліотек; 5 музеїв та інші установи.

Донецька область (до 1961р. — Сталінська область) утворена З.ІН.1938 р. Площа — 26, 5 тис. км². Населення — 4894 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Донецьк.

Відбудова регіону завершилась на початку 1950-х рр. На 1960 —1970-ті рр. припадає стрімкий розвиток регіону. Область є важливим районом важкої промисловості (вугіль­на, металургійна, машинобудівна), на яку припадало понад 85 % всієї промислової про­дукції. У1969 р. на 158 високомеханізованих вугільних шахтах видобуто 105,6 млн тонн вугілля. Область посідає друге місце серед вугільних районів країни. Найбільші вугільні шахти: «Україна», «Краснолиманська» , ім. Є. Т. Абакумова, ім. Г. К. Рум'янцева. Чор­на метуларгія представлена Донецьким металургійним заводом ім. В. Леніна, Єнакіїв­ським металургійним заводом та ін.

Будівництво нових підприємств, розширення існуючих, технічний прогрес у чорній металургії дозволили на 1969 р. збільшити виробництво чавуну в 11,5 разу, сталі •— у 14,7 разу, прокату — 13,5 разу. Найбільшим підприємством кольрової металургії облас­ті є Артемівський завод кольорових металів ім. Квіринга.

В області виробляються металургійне та гірниче устаткування, вугільні комбайни, важкі преси, верстати й механізми. Машинобудування представлено Горлівським ма­шинобудівним заводом ім. Кірова та іншими машинобудівними заводами.

Прискореними темпами розвивається хімічна та коксохімічна промисловість, ство­рено потужну промисловість будівельних матеріалів (перше місце в республіці за вироб­ництвом цементу, збірного залізобетону). Добре розвинута склоробна промисловість. У Слов'янську прадює одна з найбільших в країні фабрик олівців.

Розвинута харчова промисловість, зокрема м'ясна, молочна, пивоварна та інші галузі.

Розвитку набула легка промисловість, яка представлена взуттєвою, текстильною, трикотажною та іншими галузями. Електростанції області входять в систему «Донбас- енерго», сполучену з іншими великими енергосистемами.

У сільському господарстві область посідає друге місце за врожайністю озимої пше­ниці, перше — за врожайністю соняшнику. За досягнення в сільському господарстві в

1. ЦГіН р. область нагороджена орденом Леніна.

У 1969/70 н. р. працювало 1841 загальноосвітня школа, 134 ПТУ, 83 технікуми,

2. пупів. У 1950—1970-ті рр. відбувається стрімка русифікація регіону. На початок

   1. ШЮ-х рр. тут не залишилося жодної української школи.

Житомирська область утворена 22.IX.1937 р. Площа — 29,9 тис. км². Населення —- Ні.'6 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Житомир.

В області розвинуті харчова, легка, машинобудівна і металообробна, деревообробна, •|"і|'форофаянсова, паперова промисловість та промисловість будівельних матеріалів.

2. і ілузей харчової промисловості особливо розвинуті цукрова, спиртова, м'ясна, мас- ми нроробна, борошномельна, консервна. Цукрові заводи області: Бердичівський рафі- інідний, Андрушівський, Червонський таін. Підприємства спиртово-горілчаної та ниво- мриої промисловості розташовані в Житомирі, Новограді-Волинському, Коростишеві, ' I \ (нові та ін. В Овручі працює комбінат по виробництву молочних консервів та сушінню ішочів. Серед галузей легкої промисловості розвинуті текстильна.

Область виробляє майже половину льняних тканин, що їх дає республіка, 1/6 части­ни панчішно-шкарпеткових виробів, 1/5 паперу, близько 60 % музичних інструментів. Мпінинобудівна і металообробна промисловість представлені заводами хімічного маши- іп.пудування «Прогрес» (Бердичів) і «Хіммаш» ім. 50-річчя Великого Жовтня (Корос- мчіь), верстатобудівним заводом «Комсомолець» (Бердичів)та ін. Набула розвитку нова ■ и м узь промисловості — електроприладобудівна. В області добувають і збагачують тита- пмиу руду (Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат). Значного розвитку досягла промисловість будівельних матеріалів. Лісова і деревообробна промисловість представ- ипиа деревообробними підприємствами і меблевими фабриками.

Основним типом виробничої спеціалізації сільськогосподарської області є льонарсько- інртопляно-зерновий з молочно-м'ясним тваринництвом. Головними зерновими куль- і уріїми є озима пшениця, озиме жито, зернобобові. Вирощують також ярий ячмінь, ку- і' урудзу на зерно, гречку, просо, овес та ін. Серед технічних культур — льон-довгунець і цукровий буряк. Області належить провідне місце в СРСР по виробництву хмелю.

У 1968/1969 н. р. в області працювало 1596 шкіл всіх видів, 20 середніх спеціальних іпіпчальних закладів, 22 ПТУ. У Житомирі є педагогічний, сільськогосподарський інс- і птути, педагогічний інститут у Бердичеві.

Закарпатська область утворена 22.1.1946 р. Площа — 12,8 тис. км². Населення — І (ІГ>7 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Ужгород.

Харчова промисловість зосереджена головним чином в Ужгороді, Мукачевому, Вино- і рпдові, Береговому, Тячеві, Тересві, Середньому, Іршаві та інших містах. Найрозвинутіше ми норобство, що представлене 10 підприємствами первинного виноробства, 4 винозаводами, іннм.ячним комбінатом. Розвинуті також плодоконсервна, м'ясо-молочна, сокоягідна, бо- I«нпномельна, олійно-жирова та інші галузі. Працюють заводи по розливу мінеральних вод. Лісова і деревообробна промисловість представлена 15 комплексними підприємствами, які |ю;іташовані в усіх районах області. Швидко розвивається меблева промисловість в Ужго­роді, Береговому та інших містах. Лісохімічні підприємства (виробляють оцтову кислоту, Формалін, розчинники, спирти тощо) розміїцені в Сваляві, Перечині та Великому Бичкові. ('сред підприємств легкої промисловості — Хустська фетро-фільцева фабрика головних уЛорів, взуттєві, швейні, трикотажні фабрики в Ужгороді, Мукачевому, Береговому тощо. Наново створена машинобудівна промисловість та будівельна індустрія.

Основні зернові культури — озима пшениця і кукурудза. Серед технічних культур провідними є тютюн і соняшник.

У 1968/69 н. р. в області працювало 876 шкіл усіх видів. Крім шкіл з українською і російською мовами навчання, в області (1969 р.) є 94 школи з угорською і ІЗ — з мол­давською мовами викладання. Діє 14 ПТУ, 14 серед, спец. навч. закладів.

Запорізька область утворена 10.1.1939. Площа — 27,2 тис. км². Населення — І 775 тис. осіб (1970 р.). Обласний центр — м. Запоріжжя.

Провідними в галузевій структурі промисловості є чорна металургія (34,6 %), ма­шинобудівна і металообробна (32,2 %). Виробляється близько 10 % республіканського

У Ковелі, Луцьку, Ківерцях, Цумані та інших місцях розташовані деревообробні комбінати і меблеві фабрики. Значного розвитку набула легка промисловість. У 1967 р. стала до ладу Нововолинська прядильна фабрика на 135 тис. веретен.

Посівні площі внаслідок меліорації та іригації збільшилися на 116 тис. га, підвищи­лися врожайність та валовий збір зернових культур і цукрового буряку, зросла продук­тивність громадського тваринництва. Область має зерново-буряківничий та картопляно- льонарський виробничий напрями з розвинутим м'ясо-молочним тваринництвом.

У 1967/68 н. р. тут працювало 1076 шкіл всіх видів, 14 ГІТУ.

Дніпропетровська область (із 1802 по 1932 р. — Катеринославська губернія) утво­рена 27.11.1932 р. Площа — 31,9 тис. км². Населення — 3344 тис. осіб (1970). Обласний центр — М.Дніпропетровськ.

У післявоєнні роки в області було споруджено 50 промислових об'єктів, серед яких — найбільша у світі домна на «Криворіжсталі», п'ять гірничозбагачувальних комбінатів, прокатний стан на Дніпровському металургійному заводі ім. Ф. Е. Дзержинського та ін. Чорна металургія представлена «Криворіжсталлю», Дніпропетровським металургійним заводом ім. Г. І. Петровського, Дніпровським металургійним заводом ім. Ф. Е. Дзер­жинського та ін. На місцевій металургійній базі в області розвинуті галузі металовмісного машинобудування. У Дніпропетровську розташовані завод пресів, завод металургійного устаткування, завод металоконструкційім. І. В. Бабушкіна та інші підприємства. У Дніп­ропетровську працює одна з найбільших в Україні паперових фабрик. Розвинута харчова промисловість, зокрема борошномельна, м'ясна, молочна, пивоварна та інші галузі. Під­приємства легкої промисловості розташовані в Дніпропетровську, Кривому Розі, Нікополі та ін. В енергетичному господарстві області — Придніпровська, Криворізька та Дніпро- дзержинська ДРЕС, а також Дніпродзержинська ГЕС. Велике місце в паливному балансі посідає використання природного газу Шебелинського і Перещепинського родовищ.

На початку 1970 р. в області було 330 колгоспів і 98 радгоспів. За досягнуті у сіль­ському господарстві успіхи у 1958 р. область була нагороджена орденом Леніна.

В 1968/69 н. р. працювало 1733 школи всіх видів, 60 ПТУ, 70 середніх спеціальних на­вчальних закладів, 11 вузів. Діють 43 науково-дослідні установи, обласний український драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка (Кривий Ріг), 1022 клубні установи, багато кінотеат­рів (в області діє 1375 кіноустановок), 1179 масових бібліотек; 5 музеїв та інші установи.

Донецька область (до 1961р. — Сталінська область) утворена З.ІІІ.1938 р. Площа — 26, 5 тис. км². Населення — 4894 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Донецьк.

Відбудова регіону завершилась на початку 1950-х рр. На 1960 —1970-ті рр. припадає стрімкий розвиток регіону. Область є важливим районом важкої промисловості (вугіль­на, металургійна, машинобудівна), на яку припадало понад 85 % всієї промислової про­дукції. У1969 р. на 158 високомеханізованих вугільних шахтах видобуто 105,6 млн тонн вугілля. Область посідає друге місце серед вугільних районів країни. Найбільші вугільні шахти: «Україна», «Краснолиманська» , ім. Є. Т. Абакумова, ім. Г. К. Рум'янцева. Чор­на метуларгія представлена Донецьким металургійним заводом ім. В. Леніна, Єнакіїв­ським металургійним заводом та ін.

Будівництво нових підприємств, розширення існуючих, технічний прогрес у чорній металургії дозволили на 1969 р. збільшити виробництво чавуну в 11,5 разу, сталі •— у 14,7 разу, прокату — 13,5 разу. Найбільшим підприємством кольрової металургії облас­ті є Артемівський завод кольорових металів ім. Квіринга.

В області виробляються металургійне та гірниче устаткування, вугільні комбайни, важкі преси, верстати й механізми. Машинобудування представлено Горлівським ма­шинобудівним заводом ім. Кірова та іншими машинобудівними заводами.

Прискореними темпами розвивається хімічна та коксохімічна промисловість, ство­рено потужну промисловість будівельних матеріалів (перше місце в республіці за вироб­ництвом цементу, збірного залізобетону). Добре розвинута склоробна промисловість. У Слов'янську працює одна з найбільших в країні фабрик олівців.

Розвинута харчова промисловість, зокрема м'ясна, молочна, пивоварна та інші галузі.

Розвитку набула легка промисловість, яка представлена взуттєвою, текстильною, трикотажною та іншими галузями. Електростанції області входять в систему «Донбас- енерго», сполучену з іншими великими енергосистемами.

У сільському господарстві область посідає друге місце за врожайністю озимої пше­ниці, перше — за врожайністю соняшнику. За досягнення в сільському господарстві в І КГіН р. область нагороджена орденом Леніна.

V 1969/70 н. р. працювало 1841 загальноосвітня школа, 134 ПТУ, 83 технікуми, М пупів. У 1950—1970-ті рр. відбувається стрімка русифікація регіону. На початок І ІІНО-х рр. тут не залишилося жодної української школи.

Житомирська область утворена 22.IX. 1937 р. Площа — 29,9 тис. км². Населення —- Ні.'0 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Житомир.

В області розвинуті харчова, легка, машинобудівна і металообробна, деревообробна, фнрфорофаянсова, паперова промисловість та промисловість будівельних матеріалів. І ■ і плузей харчової промисловості особливо розвинуті цукрова, спиртова, м'ясна, мас- їси нроробна, борошномельна, консервна. Цукрові заводи області: Бердичівський рафі- нидний, Андрушівський, Червонський та ін. Підприємства спиртово-горілчаної та пиво- мірмої промисловості розташовані в Житомирі, Новограді-Волинському, Коростишеві, ' ІV шові та іц. В Овручі працює комбінат по виробництву молочних консервів та сушінню і Серед галузей легкої промисловості розвинуті текстильна.

Область виробляє майже половину льняних тканин, що їх дає республіка, 1/6 части­ми иннчішно-шкарпеткових виробів, 1/5 паперу, близько 60 % музичних інструментів. Мшиинобудівна і металообробна промисловість представлені заводами хімічного маши-

удування «Прогрес» (Бердичів) і «Хіммаш» ім. 50-річчя Великого Жовтня (Корос-

"піь), верстатобудівним заводом «Комсомолець» (Бердичів) та ін. Набула розвитку нова с її и узь промисловості — електроприладобудівна. В області добувають і збагачують тита­ніту руду (Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат). Значного розвитку досягла промисловість будівельних матеріалів. Лісова і деревообробна промисловість представ­ший деревообробними підприємствами і меблевими фабриками.

Основним типом виробничої спеціалізації сільськогосподарської області є льонарсько- і мргопляно-зерновий з молочно-м'ясним тваринництвом. Головними зерновими куль- і урами є озима пшениця, озиме жито, зернобобові. Вирощують також ярий ячмінь, ку- м \ рудзу на зерно, гречку, просо, овес та ін. Серед технічних культур — льон-довгунець і цукровий буряк. Області належить провідне місце в СРСР по виробництву хмелю.

У 1968/1969 н. р. в області працювало 1596 шкіл всіх видів, 20 середніх спеціальних нкнчальних закладів, 22 ПТУ. У Житомирі є педагогічний, сільськогосподарський інс- і итути, педагогічний інститут у Бердичеві.

Закарпатська область утворена 22.1.1946 р. Площа — 12,8 тис. км². Населення — Н)Г>7 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Ужгород.

Харчова промисловість зосереджена головним чином в Ужгороді, Мукачевому, Вино- і рпдові, Береговому, Тячеві, Тересві, Середньому, Іршаві та інших містах. Найрозвинутіше ііипоробство, що представлене 10 підприємствами первинного виноробства, 4 винозаводами, ичиї,ячним комбінатом. Розвинуті також плодоконсервна, м'ясо-молочна, сокоягідна, бо- I юшномельна, олійно-жирова та інші галузі. Працюють заводи по розливу мінеральних вод. Лісова і деревообробна промисловість представлена 15 комплексними підприємствами, які розташовані в усіх районах області. Швидко розвивається меблева промисловість в Ужго­роді, Береговому та інших містах. Лісохімічні підприємства (виробляють оцтову кислоту, Формалін, розчинники, спирти тощо) розміщені в Сваляві, Перечині та Великому Бичкові, і і-ред підприємств легкої промисловості — Хустська фетро-фільцева фабрика головних уГІорів, взуттєві, швейні, трикотажні фабрики в Ужгороді, Мукачевому, Береговому тощо, ііпново створена машинобудівна промисловість та будівельна індустрія.

Основні зернові культури — озима пшениця і кукурудза. Серед технічних культур ІІ|ЮВІДНИМИ є тютюн і соняшник.

У 1968/69 н. р. в області працювало 876 шкіл усіх видів. Крім шкіл з українською і російською мовами навчання, в області (1969 р.) є 94 школи з угорською і 13 — з мол­давською мовами викладання. Діє 14 ПТУ, 14 серед, спец. навч. закладів.

Запорізька область утворена 10.1.1939. Площа — 27,2 тис. км². Населення — І 775 тис. осіб (1970 р.). Обласний центр — м. Запоріжжя.

Провідними в галузевій структурі промисловості є чорна металургія (34,6 %), ма­шинобудівна і .металообробна (32,2 %). Виробляється близько 10 % республіканського

І

випуску чавуну, область забезпечує 92,6 % потужностей республіки силовими транс­форматорами, виготовляє 60 % морських кабелів, 50 % кабелів далекого зв'язку, близь­ко половини використовуваних країною абразивних виробів, значну частину союзного виробництва нержавіючої сталі, чверть холоднокатаного сталевого листа, майже 100 % виготовлених на Україні легкових автомобілів. Широкого розвитку досягла електро­машинобудівна промисловість. Машинобудівний і металообробний заводи представ­лені Запорізьким комбінатом абразивних матеріалів, Токмацьким дизельнобудівним заводом ім. С. М. Кірова, Мелітопольским заводом ім. 30-річчя ВЛКСМ та ін.; хімічна промисловість — одним з найбільших на Україні Запорізьким коксохімічним заводом. В області працюють Бердянський завод скловолокна, нафтомаслозавод та ін. Розвинута харчова промисловість , зокрема олійна, борошномельна, м'ясна, консервна, рибна.

Основною зерновою культурою є озима пшениця. Вирощують також ячмінь, куку­рудзу. Серед технічних культур провідне місце належить соняшнику. На півдні області розвивається виноградарство. Важливе місце в сільськогосподарському виробництві займає тваринництво (переважає молочно-м'ясне). Розвинуто також свинарство, вів­чарство і птахівництво.

У 1968/69 н. р. в області працювало 1168 шкіл всіх видів, 25 ПТУ, 25 серед, спец, навч. закладів, 6 вузів.

Івано-Франківська область (до 1962 р. —- Станіславська область) утворена 4.XII.1939 р. Площа — 13,9 тис. км². Населення — 1250 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Івано-Франківськ.

Найбільші промислові підприємства розташовані в Івано-Франківську, Калуші, Ко­ломиї, Надвірній, Долині. В Івано-Франківську працюють приладобудівний, паровозо­ремонтний і авторемонтний заводи, меблевий комбінат і меблева фабрика, трикотаж­на і швейна фабрики, шкіряно-взуттєвий комбінат, м'ясокомбінат та інші промислові підприємства. Поширені народні художні промисли: різьблення на дереві, гончарство, ткацтво, килимарство.

Основним типом виробничої спеціалізації сільського господарства області є молоч­но-м'ясне тваринництво і вівчарство у поєднанні із зерновим господарством, льонарс­твом і картоплярством. Головні зернові культури — озима пшениця, озиме жито і ярий ячмінь. Серед технічних культур провідними є цукровий буряк, льон-довгунець. Велике значення мають вирощування картоплі, що поширена в усіх районах області, та посіви тютюну. Успішно розвивається садівництво. У передгірних районах переважає молочно- м'ясне тваринництво, у гірських — вівчарство.

У 1968/69 н. р. в області працювали 901 школа всіх видів, 14 ПТУ, 17 серед, навч. закладів.

Кіровоградська область утворена 10.1.1939 р. Площа — 24,6 тис. км². Населення — 1260 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Кіровоград.

Харчова промисловість представлена 10 цукровими заводами, Кіровоградським олій­но-жировим комбінатом, борошномельними, спиртовими і маслосироробними та іншими підприємствами. Основним напрямом машинобудівної і металообробної промисловості є виробництво сільськогосподарських машин і устаткування. У Кіровограді працюють: завод по виробництву тракторних гідроагрегатів, ремонтний завод «Укрсільгосптехні- ка», ремонтний завод «Укрцукроремтресту», в Олександрії — завод підйомно-транспор­тного устаткування та ін. На базі великих місцевих запасів бурого вугілля працює ряд промислових підприємств: Головківський, Балахівський, Бандурівський, Михайлівсь­кий вуглерозрізи, олександрійські шахти № 2—3 і № 3-біс, брикетні фабрики. Найбіль­шими підприємствами легкої промисловості є швейна, взуттєва, панчішно-шкарпеткова фабрики в Кіровограді.

Розвиваються гірничодобувна і графітозбагачувальна (Заваллівський графітовий комбінат) галузі промисловості. Значне місце займає виробництво будівельних і неруд­них матеріалів. Найбільші електростанції: Кременчуцька, Новоархангельська, Гай- воронська, Червонохутірська і Тернівська ГЕС та Олександрійські ТЕЦ № 1—2, 3, що працюють на бурому вугіллі.

Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна, цукрового буряку, со­няшнику, молочно-м'ясному тваринництві.

У 1968/69 н. р в області працювало 1022 школи усіх видів, 18 ІІТУ,18 серед, спец, иппч. закладів, Кіровоградський педагогічний інститут та Кіровоградський інститут 11 п.ськогосподарського машинобудування. Працюють український музично-драма-

ний театр ім. М. Л. Кропивницького, обласна філармонія, чотири народні театри,

111(13 Клубні установи, 1202 кіноустановки, 845 масових бібліотек та інші заклади.

Київська область утворена 27.11.1932 р. Площа — 29,0 тис. км². Обласний центр і

• і ' іиця України — Київ (1632 тис. осіб, на 1970 р.).

Область має розвинуті машинобудування і металообробну, харчову, легку, деревооброб- 11 \ галузі промисловості. Тут працює перший в У країні завод порошкової металургії (Брова - ри). заводи «Сільмаш», «Електроконденсатор» (Біла Церква), завод хімічного устаткування

• Червоний Жовтень» (Фастів), заводи холодильників (Васильків, Бровари) та ін.

Підприємства легкої промисловості містяться в Білій Церкві, Броварах, Василькові. II і о ласті розвинуті також деревообробна, хімічна промисловість та промисловість буді- во'іьних матеріалів. В енергетичному господарстві області — Київська ГЕС ім. Ленін-

• і і. ого комсомолу та Південна енергосистема. Велике місце в паливному балансі посідає >•4користання природного газу Дашавського та Шебелинського родовищ. Область є важ­ні ним районом високотоварного зернового господарства й м'ясо-молочного тваринни-

• II па. Миронівським науково-дослідним інститутом селекції насінництва пшениці ви- медізно високоврожайні сорти пшениці. Навколо Києва та інших міст створено спеціалі- і)ішині овочево-молочні радгоспи.

У 1969/70 н. р. тут працювало 1194 школи (без Києва), 19 ПТУ, 18 серед, спец. навч. викладів, Білоцерківський сільськогосподарський інститут, 17 науково-дослідних

іанов. Діють обласний український театр ім. П. К. Саксаганського (Біла Церква), 11(17 клубних установ, 1139масовихбібліотек, 1238 кіноустановок; музеї та інші заклади.

Кримська область утворена ЗО.ІУ.1945 р. Площа — 27 тис. км². Населення — І НІ 4 тис. осіб (1970). Обласний центр — Сімферополь.

Крим — район масового туризму. Загальносоюзне значення має виноробна про­мисловість. У 16 разів проти 1913 р. збільшено вилов риби. Підприємства рибообробної промисловості зосереджено переважно в Керчі, Севастополі, Ялті, Євпаторії. Підпри- і мства консервної промисловості виробляють близько 150 назв різних консервів, з них І ;і;| — овочеві і фруктові. Тютюнова промисловість представлена ферментаційними під­приємствами у Сімферополі і Ялті та тютюновою фабрикою у Феодосії. Велике значення мне ефіроолійна промисловість.

Підприємства легкої промисловості представлені шкіряно-взуттєвим комбінатом та и іуттєво-галантерейною фабрикою у Сімферополі, панчішно-шкарпетковою фабрикою \ Феодосії, швейними фабриками у Сімферополі, Керчі, Севастополі, Євпаторії та ін. Провідне місце у важкій промисловості Кримської області належить гірничодобувній промисловості. Велике значення мають підприємства, що випускають обладнання для харчової промисловості, електротехнічні вироби, тракторні причепи, підйомно-транс- нортне устаткування, сільськогосподарські деталі, а також суднобудівні і судноремонтні підприємства. Розвивається хімічна промисловість. На величезних місцевих сировин­них ресурсах створюється промисловість будівельних матеріалів. Електроенергетичну Гніау області становлять Сімферопольська ДРЕС, Севастопольська ДРЕС та Комиш- Пурунська ДРЕС. На заході та півночі степової частини Кримської області виявлено промислові поклади природного газу. У 1966—1968 рр. збудовано перший газопровід Глібівка — Сімферополь, який потім був продовжений до Севастополя.

У сільському господарстві області провідне місце належить зерновим культурам та м 'нсо-молочному тваринництву, розвинуті виноградарство та садівництво, вирощують пікож олійні, ефіроолійні культури, тютюн. В останні роки розвинулось рисоводство. Ли вершено електрифікацію сільського господарства. Основною зерновою культурою є и німа пшениця. Вирощують також ячмінь, зернобобові. Провідне місце належить мо- іннно-м'ясному скотарству. Розвивається свинарство, вівчарство, птахівництво.

За багатством природних лікувальних ресурсів Крим займає перше місце в УРСР. V районі Гурзуфа розташовано Всесоюзний піонерський табір «Артек» ім. В. І. Леніна.

У 1968/69 н. р. в області працювало 1020 шкіл всіх видів, 27 ПТУ, 28 серед, спец, навч. закладів, чотири вузи, понад 40 науково-дослідних установ, конструкторських

І

випуску чавуну, область забезпечує 92,6 % потужностей республіки силовими транс­форматорами, виготовляє 60 % морських кабелів, 50 % кабелів далекого зв'язку, близь­ко половини використовуваних країною абразивних виробів, значну частину союзного виробництва нержавіючої сталі, чверть холоднокатаного сталевого листа, майже 100 % виготовлених на Україні легкових автомобілів. Широкого розвитку досягла електро­машинобудівна промисловість. Машинобудівний і металообробний заводи представ­лені Запорізьким комбінатом абразивних матеріалів, Токмацьким дизельнобудівним заводом ім. С. М. Кірова, Мелітопольским заводом ім. 30-річчя ВЛКСМ та ін.; хімічна промисловість — одним з найбільших на Україні Запорізьким коксохімічним заводом. В області працюють Бердянський завод скловолокна, нафтомаслозавод та ін. Розвинута харчова промисловість , зокрема олійна, борошномельна, м'ясна, консервна, рибна.

Основною зерновою культурою є озима пшениця. Вирощують також ячмінь, куку­рудзу. Серед технічних культур провідне місце належить соняшнику. На півдні області розвивається виноградарство. Важливе місце в сільськогосподарському виробництві займає тваринництво (переважає молочно-м'ясне). Розвинуто також свинарство, вів­чарство і птахівництво.

У 1968/69 н. р. в області працювало 1168 шкіл всіх видів, 25 ПТУ, 25 серед, спец, навч. закладів, 6 вузів.

Івано-Франківська область (до 1962 р. — Станіславська область) утворена 4.XII.1939 р. Площа — 13,9 тис. км². Населення — 1250 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Івано-Франківськ.

Найбільші промислові підприємства розташовані в Івано-Франківську, Калуші, Ко­ломиї, Надвірній, Долині. В Івано-Франківську працюють приладобудівний, паровозо­ремонтний і авторемонтний заводи, меблевий комбінат і меблева фабрика, трикотаж­на і швейна фабрики, шкіряно-взуттєвий комбінат, м'ясокомбінат та інші промислові підприємства. Поширені народні художні промисли: різьблення на дереві, гончарство, ткацтво, килимарство.

Основним типом виробничої спеціалізації сільського господарства області є молоч­но-м'ясне тваринництво і вівчарство у поєднанні із зерновим господарством, льонарс­твом і картоплярством. Головні зернові культури — озима пшениця, озиме жито і ярий ячмінь. Серед технічних культур провідними є цукровий буряк, льон-довгунець. Велике значення мають вирощування картоплі, що поширена в усіх районах області, та посіви тютюну. Успішно розвивається садівництво. У передгірних районах переважає молочно- м'ясне тваринництво, у гірських — вівчарство.

У 1968/69 н. р. в області працювали 901 школа всіх видів, 14 ПТУ, 17 серед, навч. закладів.

Кіровоградська область утворена 10.1.1939 р. Площа — 24,6 тис. км². Населення — 1260 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Кіровоград.

Харчова промисловість представлена 10 цукровими заводами, Кіровоградським олій­но-жировим комбінатом, борошномельними, спиртовими і маслосироробними та іншими підприємствами. Основним напрямом машинобудівної і металообробної промисловості є виробництво сільськогосподарських машин і устаткування. У Кіровограді працюють: завод по виробництву тракторних гідроагрегатів, ремонтний завод «Укрсільгосптехні- ка», ремонтний завод «Укрцукроремтресту», в Олександрії — завод підйомно-транспор­тного устаткування та ін. На базі великих місцевих запасів бурого вугілля працює ряд промислових підприємств: Головківський, Балахівський, Бандурівський, Михайлівсь­кий вуглерозрізи, олександрійські шахти № 2—3 і № 3-біс, брикетні фабрики. Найбіль­шими підприємствами легкої промисловості є швейна, взуттєва, панчішно-шкарпеткова фабрики в Кіровограді.

Розвиваються гірничодобувна і графітозбагачувальна (Заваллівський графітовий комбінат) галузі промисловості. Значне місце займає виробництво будівельних і неруд­них матеріалів. Найбільцгі електростанції: Кременчуцька, Новоархангельська, Гай- воронська, Червонохутірська і Тернівська ГЕС та Олександрійські ТЕЦ № 1—2, 3, що працюють на бурому вугіллі.

Сільське господарство спеціалізується на виробництві зерна, цукрового буряку, со­няшнику, молочно-м'ясному тваринництві.

У 1968/69 н. р в області працювало 1022 школи усіх видів, 18 ПТУ,18 серед, спец, пінні, закладів, Кіровоградський педагогічний інститут та Кіровоградський інститут

• і п.ськогосподарського машинобудування. Працюють український музично-драма- >ііікий театр ім. М. Л. Кропивницького, обласна філармонія, чотири народні театри, 111(13 клубні установи, 1202 кіноустановки, 845 масових бібліотек та інші заклади.

Київська область утворена 27.ІІ.1932р. Площа — 29,0 тис. км². Обласний центр і і і"'інця України — Київ (1632 тис. осіб, на 1970 р.).

Область має розвинуті машинобудування і металообробну, харчову, легку, деревооброб- ну і алузі промисловості. Тут працює перший в Україні завод порошкової металургії (Брова- ри), заводи «Сільмаш», «Електроконденсатор» (Біла Церква), завод хімічного устаткування •' Іорвоний Жовтень» (Фастів), заводи холодильників (Васильків, Бровари) та ін.

Підприємства легкої промисловості містяться в Білій Церкві, Броварах, Василькові. II області розвинуті також деревообробна, хімічна промисловість та промисловість буді- исіьних матеріалів. В енергетичному господарстві області — Київська ГЕС ім. Ленін- • і.кого комсомолу та Південна енергосистема. Велике місце в паливному балансі посідає пи користання природного газу Дашавськогота Шебелинського родовищ. Область є важ- ніпим районом високотоварноГо зернового господарства й м'ясо-молочного тваринни- н пні. Миронівським науково-дослідним інститутом селекції насінництва пшениці ви­ці'ієно високоврожайні сорти пшениці. Навколо Києва та інших міст створено спеціалі- цшані овочево-молочні радгоспи.

У 1969/70 н. р. тут працювало 1194 школи (без Києва), 19 ПТУ, 18 серед, спец. навч. інікладів, Білоцерківський сільськогосподарський інститут, 17 науково-дослідних \ і ізнов. Діють обласний український театр ім. П. К. Саксаганського (Біла Церква), 11(17 клубних установ, 1139 масових бібліотек, 1238 кіноустановок; музеї таінші заклади.

Кримська область утворена ЗО.ІУ.1945 р. Площа — 27 тис. км². Населення — І НІ 4 тис. осіб (1970). Обласний центр — Сімферополь.

Крим — район масового туризму. Загальносоюзне значення має виноробна про­мисловість. У 16 разів проти 1913 р. збільшено вилов риби. Підприємства рибообробної промисловості зосереджено переважно в Керчі, Севастополі, Ялті, Євпаторії. Підпри-

• мі тва консервної промисловості виробляють близько 150 назв різних консервів, з них 1.43 — овочеві і фруктові. Тютюнова промисловість представлена ферментаційними під­приємствами у Сімферополі і Ялті та тютюновою фабрикою у Феодосії. Велике значення мне ефіроолійна промисловість.

Підприємства легкої промисловості представлені шкіряно-взуттєвим комбінатом та н іуттєво-галантерейною фабрикою у Сімферополі, панчішно-шкарпетковою фабрикою \ Феодосії, швейними фабриками у Сімферополі, Керчі, Севастополі, Євпаторії та ін. Провідне місце у важкій промисловості Кримської області належить гірничодобувній промисловості. Велике значення мають підприємства, що випускають обладнання для кзрчової промисловості, електротехнічні вироби, тракторні причепи, підйомно-транс- портне устаткування, сільськогосподарські деталі, а також суднобудівні і судноремонтні підприємства. Розвивається хімічна промисловість. На величезних місцевих сировин­них ресурсах створюється промисловість будівельних матеріалів. Електроенергетичну Ппзу області становлять Сімферопольська ДРЕС, Севастопольська ДРЕС та Комиш- Пурунська ДРЕС. На заході та півночі степової частини Кримської області виявлено промислові поклади природного газу. У 1966—1968 рр. збудовано перший газопровід Глібівка — Сімферополь, який потім був продовжений до Севастополя.

У сільському господарстві області провідне місце належить зерновим культурам та м'нсо-молочному тваринництву, розвинуті виноградарство та садівництво, вирощують іпкож олійні, ефіроолійні культури, тютюн. В останні роки розвинулось рисоводство. Завершено електрифікацію сільського господарства. Основною зерновою культурою є и зима пшениця. Вирощують також ячмінь, зернобобові. Провідне місце належить мо- кічно-м'ясному скотарству. Розвивається свинарство, вівчарство, птахівництво.

За багатством природних лікувальних ресурсів Крим займає перше місце в УРСР. У районі Гурзуфа розташовано Всесоюзний піонерський табір «Артен» ім. В. І. Леніна.

У 1968/69 н. р. в області працювало 1020 шкіл всіх видів, 27 ПТУ, 28 серед, спец, інінч. закладів, чотири вузи, понад 40 науково-дослідних установ, конструкторських бюро, дослідних станцій, у т. ч. астрономічна обсерваторія АН СРСР поблизу Бахчи­сарая, в селищі Научному, Інститут біології південних морів АН УРСР у Севастополі, Нікітський ботанічний сад та ін. Діють 993 клубні установи, 1040 масових бібліотек, 1451 кіноустановка, 5 театрів, обласна філармонія, 15 музеїв.

Луганська область (до 1958 р., із 1970 по 1990 р. — Ворошиловградська) утво­рена 3.IV.1938 р. Площа — 26,7 тис. км² (4,4% території України). Населення — 2777 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Луганськ.

У 1960—1980-ті рр. регіон досягає економічного і соціального розквіту. Видобуток вугілля на 1970 р. становив 74 млн тонн. Найбільші вуглевидобувні комбінати «Перво- майськвугілля», «Донбасантрацит», «Краснодонвугілля» таін.

Енергетична база представлена низкою великих теплових електростанцій, у тому числі «Штерівською», «Сєвєродонецькою» і однією з найбільших — Ворошиловград- ською. Чорна металургія представлена найпотужнішим Комунарським металургійним заводом, Алмазнянським металургійним і ферросплавним заводами та ін. Машинобудів­ні заводи області випускають понад 400 найменувань машин і механізмів, приладів і устаткування. Найбільшим підприємством транспортного машинобудування є Воро- шиловградський тепловозобудівний завод ім. Жовтневої революції. Значне місце нале­жить хімічній та коксохімічній промисловості. Великими хімічними підприємствами є Сєвєродонецький та Рубіжанський хімічний комбінати, Кадіївський сажовий завод. Швидко розвивається промисловість будівельних матеріалів. Розвинута харчова, легка промисловість. У 1970 р. виробництво зерна становило 13 млн тонн, м'яса — 105 тис. тонн, молока — 694 тис. тонн. Велика увага в області приділялася зрошуванню.

У 1970/71 н. р. в області працювало 1287 шкіл, 117 профтехучилищ, вищі навчальні заклади.

Львівська область утворена 4.XII.1939 р. Площа — 21,8 тис. км². Населення — 2429 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Львів.

У післявоєнний час споруджено Роздольський гірничохімічний, Стебницький калій­ний, Миколаївський цементно-гірннчий, Жидачівський картонно-паперовий комбі­нати, Добротвірську ДРЕС; заводи: у Львові — автобусний, кінескопів, телевізійний, автонавантажувалышй, у Дрогобичі — долотний, нафтопереробні, в Стриї — коваль- сько-пресувального обладнання та ін. Діє 9 кам'яновугільних шахт (район Червоно- града), розгорнуто видобуток нафти, природного газу, виробництво різних будівельних матеріалів, створено Львівську енергосистему.

В області особливо розвинулись і досягли високих показників зернове господарство, льонарство, буряківництво, картоплярство, молочно-м'ясне тваринництво.

У 1969/70 н. р. було 1898 загальноосвітніх шкіл, 54 І1ТУ, 44 серед, спец. навч. закла­ди, 38 науково-дослідних установ.

Миколаївська область утворена 22.IX.1937 р. Площа — 24,7 тис. км. Населення — 1148 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Миколаїв.

Провідними галузями промисловості є металообробна і машинобудування, зокрема суднобудування. Широко розвинуті харчова і легка промисловість, промисловість буді­вельних матеріалів.

Основний напрям сільськогосподарського виробництва — зернові культури, голов­ним чином озима пшениця. На значних площах вирощують соняшник, цукровий буряк й кукурудзу. Розвиваються овочівництво, садівництво, виноградарство. У тваринництві переважає молочно-м'ясне скотарство. Розвиваються свинарство, вівчарство і птахів­ництво, в багатьох колгоспах — шовківництво й бджільництво.

У 1969/70 н. р. налічувалася 981 загальноосвітня школа. Діють технікуми.

Одеська область утворена 27.02.1932. Площа — 33,3 тис. км². Населення — 2390 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Одеса.

Найрозвинутіші галузі харчової промисловості: консервна (Одеський комбінат, Ізмаїл- ський, Білгород-Дністровський, Колимський заводи), м'ясо-молочна, борошномельна і круп'яна, рибна, олійницька (Одеський олійноекстракційний завод та інші підприємст­ва), виноробна, цукрова та ін. Підприємства легкої промисловості представлені Одесь­кою джутовою фабрикою ім. О. В. Хворостіна, фабрикою ім. Н. К. Крупської та ін. Про­мисловість будівельних матеріалів представлена Одеським корково-лінолеумовим заво- (п« • Пільшовик» та іншими підприємствами. У післявоєнні роки в області розвивається Мифтопереробна, хімічна і фармацевтична, автомобільна промисловість. В Одесі працю- •111, іаводи, що виробляють мінеральні добрива, сірчану кислоту, лаки, фарби, різні ме- ІІІІ іііменти тощо.

і Ь'іювнимн зерновими культурами є озима пшениця, кукурудза на зерно, просо, ярий і " німий ячмінь. Розвинуто садівництво й виноградарство. У тваринництві переважає ми ючно-м'ясне скотарство і свинарство. Розвиваються рибальство на Чорному морі та IIV ІІІП, рибництво, бджільництво й шовківництво.

У 1969/70 н. р. працювало 1159 шкіл усіх видів, 37 серед, спец. навч. закладів, II ПТУ, 15 вузів.

Полтавська область утворена 22. IX.1937 р. Площа — 28,8 тис. км². Населення —

1. /ІНІ тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Полтава.

V 1950 р. виробництво промислової продукції області досягло82 % довоєнного рівня, и рівень механізації сільськогосподарських робіт перевищив довоєнний. Було реконс- фуйовано та розширено старі підприємства — Полтавський паровозоремонтний завод, І|п ітнвський турбомеханічний завод, Крюківський вагонобудівний завод та ін. До ладу і їм їй десятки нових підприємств. У 1960р. дала струм Кременчуцька ГЕС. У резуль- ііі 11 геологорозвідувальних робіт на території області відкрито значні родовища нафти й і и iv, що дало змогу покласти початок розвитку нафтогазової промисловості.

Область — важливий район харчової промисловості. Швидко зростає машинобудів­нії, нафтогазова та гірничорудна, харчова, легка промисловість та промисловість буді- иі¹ 11,них матеріалів.

Значними темпами зростає нафтогазова та нафтохімічна промисловість. Харчова промисловість представлена Лохвицьким цукровим комбінатом, Кобиляцьким і Весело- нодільським цукровими заводами, а також підприємствами м'ясо-молочної промнсло- «оі ті, борошномельної, круп'яної, кондитерської тощо.

У галузі легкої промисловості розвинуті текстильна, шкіряно-взуттєва, швейна. Центрами деревообробної та теплової промисловості є Полтава, Кременчук, Лубни. Роз­винуте виробництво збірних залізобетонних та бетонних конструкцій тощо.

У той же час Полтавщина залишалася важливим сільськогосподарським регіоном. Най- нненішими є зернове господарство, буряківництво, молочно-м'ясне тваринництво.

У 1969/70 н. р. працювало 1398 шкіл, 37 профтехучилищ, 4 вищі навчальні заклади.

Рівненська область утворена 4.12.1939 р. Площа — 20,1 тис. км². Населення — 1018 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Рівне.

В області працюють промислові підприємства: завод азотних добрив, високовольтної ніпіратури, тракторних запчастин, залізобетонних виробів, льонокомбінат, меблева і гхі- мійна фабрики, м'ясокомбінат (у Рівному); домобудівний комбінат, заводи базальтової і інішки, склоробний (у Костополі); цементно-шиферний комбінат, авторемонтний завод (V Здолбунові); завод силікатної цегли (в Любомирську); цукровий завод, трикотажна Фабрика (в Дубні) та багато ін.

Сільське господарство області спеціалізується на вирощуванні зернових, картоплі, цукрового буряку, льону-довгунця, хмелю, на м'ясо-молочному тваринництві (скотарст- іііі і свинарство). Розвиваються садівництво та ягідництво, вівчарство, птахівництво і

II ролівництво.

У 1969/70 н. р. працювало 988 шкіл усіх видів, 19 ПТУ, 17 серед, спец. навч. за- п ііідів, Рівненський інститут інженерів водного господарства, педагогічний інститут, пучьтурно-освітній факультет Київського інституту культури, 10 наукових установ.

Сумська область утворена 10.01.1939 р. Площа — 23,8 тис. км². Населення — І 198 тис. осіб (1971). Обласний центр — м. Суми (159 тис. осіб, на 1970 р.).

Область має розвинуту хімічну, машинобудівну, металообробну, харчову й легку промисловість. Значного розвитку досягла нафтодобувна промисловість. Провідними галузями є харчова промисловість, зокрема виробництво цукру, машинобудівна й ме­ні юобробна, хімічна й легка промисловість. Значного розвитку досягла хімічна про- пп'ловість. Підприємства легкої промисловості випускають тканини, взуття, галанте­рейні вироби тощо. Розвинута промисловість будівельних матеріалів, різні галузі хар- чоіої промисловості: цукрова, борошномельна, круп'яна, спиртова і лікеро-горілчана.

бюро, дослідних станцій, у т. ч. астрономічна обсерваторія АН СРСР поблизу Бахчи­сарая, в селищі Научному, Інститут біології південних морів АН УРСР у Севастополі, Нікітський ботанічний сад та ін. Діють 993 клубні установи, 1040 масових бібліотек, 1451 кіноустановка, 5 театрів, обласна філармонія, 15 музеїв.

Луганська область (до 1958 р., із 1970 по 1990 р. — Ворошиловградська) утво­рена З.ІУ.1938 р. Площа — 26,7 тис. км² (4,4% території України). Населення — 2777 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Луганськ.

У 1960—1980-ті рр. регіон досягає економічного і соціального розквіту. Видобуток вугілля на 1970 р. становив 74 млн тонн. Найбільші вуглевидобувні комбінати «Перво- майськвугілля», «Донбасантрацит», «Краснодонвугілля» таін.

Енергетична база представлена низкою великих теплових електростанцій, у тому числі «Штерівською», «Сєвєродонецькою» і однією з найбільших — Ворошиловград- ською. Чорна металургія представлена найпотужнішим Комунарським металургійним заводом, Алмазнянським металургійним і ферросплавним заводами та ін. Машинобудів­ні заводи області випускають понад 400 найменувань машин і механізмів, приладів і устаткування. Найбільшим підприємством транспортного машинобудування є Воро- шиловградський тепловозобудівний завод ім. Жовтневої революції. Значне місце нале­жить хімічній та коксохімічній промисловості. Великими хімічними підприємствами є Сєвєродонецький та Рубіжанський хімічний комбінати, Кадіївський сажовий завод. Швидко розвивається промисловість будівельних матеріалів. Розвинута харчова, легка промисловість. У 1970 р. виробництво зерна становило 13 млн тонн, м'яса — 105 тис. тонн, молока — 694 тис. тонн. Велика увага в області приділялася зрошуванню.

У 1970/71 н. р. в області працювало 1287 шкіл, 117 профтехучилищ, вищі навчальні заклади.

Львівська область утворена 4.XII.1939 р. Площа — 21,8 тис. км². Населення — 2429 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Львів.

У післявоєнний час споруджено Роздольський гірничохімічний, Стебницький калій­ний, Миколаївський цементно-гірничий, Жидачівський картонно-паперовий комбі­нати, Добротвірську ДРЕС; заводи: у Львові — автобусний, кінескопів, телевізійний, автонавантажувальний, у Дрогобичі — долотний, нафтопереробні, в Стриї — коваль­сько-пресувального обладнання та ін. Діє 9 кам'яновугільних шахт (район Червоно- града), розгорнуто видобуток нафти, природного газу, виробництво різних будівельних матеріалів, створено Львівську енергосистему.

В області особливо розвинулись і досягли високих показників зернове господарство, льонарство, буряківництво, картоплярство, молочно-м'ясне тваринництво.

У 1969/70 н. р. було 1898 загальноосвітніх шкіл, 54 ПТУ, 44 серед, спец. навч. закла­ди, 38 науково-дослідних установ.

Миколаївська область утворена 22.IX.1937 р. Площа — 24,7 тис. км. Населення — 1148 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Миколаїв.

Провідними галузями промисловості є металообробна і машинобудування, зокрема суднобудування. Широко розвинуті харчова і легка промисловість, промисловість буді­вельних матеріалів.

Основний напрям сільськогосподарського виробництва — зернові культури, голов­ним чином озима пшениця. На значних площах вирощують соняшник, цукровий буряк й кукурудзу. Розвиваються овочівництво, садівництво, виноградарство. У тваринництві переважає молочно-м'ясне скотарство. Розвиваються свинарство, вівчарство і птахів­ництво, в багатьох колгоспах — шовківництво й бджільництво.

У 1969/70 н. р. налічувалася 981 загальноосвітня школа. Діють технікуми.

Одеська область утворена 27.02.1932. Площа — 33,3 тис. км². Населення — 2390 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Одеса.

Найрозвинутіші галузі харчової промисловості: консервна (Одеський комбінат, Ізмаїл- ський, Білгород-Дністровський, Колимський заводи), м'ясо-молочна, борошномельна і круп'яна, рибна, олійницька (Одеський олійноекстракційний завод та інші підприємст­ва), виноробна, цукрова та ін. Підприємства легкої промисловості представлені Одесь­кою джутовою фабрикою ім. О. В. Хворостіна, фабрикою ім. Н. К. Крупської та ін. Про­мисловість будівельних матеріалів представлена Одеським корково-лінолеумовим заво-

« «Ьільшовик» та іншими підприємствами. У післявоєнні роки в області розвивається Нафтопереробна, хімічна і фармацевтична, автомобільна промисловість. В Одесі працю- піводи, що виробляють мінеральні добрива, сірчану кислоту, лаки, фарби, різні ме­дикаменти тощо.

Основними зерновими культурами є озима пшениця, кукурудза на зерно, просо, ярий і німий ячмінь. Розвинуто садівництво й виноградарство. У тваринництві переважає ч" ючно-м'ясне скотарство і свинарство. Розвиваються рибальство на Чорному морі та П\ ти, рибництво, бджільництво й шовківництво.

У 1969/70 н. р. працювало 1159 шкіл усіх видів, 37 серед, спец. навч. закладів, II ПТУ, 15 вузів.

Полтавська область утворена 22. IX.1937 р. Площа — 28,8 тис. км². Населення — І /00 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Полтава.

У 1950 р. виробництво промислової продукції області досягло82 % довоєнного рівня, и рівень механізації сільськогосподарських робіт перевищив довоєнний. Було реконс- гнуйовано та розширено старі підприємства — Полтавський паровозоремонтний завод, І Ін ггпвський турбомеханічний завод, Крюківський вагонобудівний завод та ін. До ладу і пі їй десятки нових підприємств. У 1960 р. дала струм Кременчуцька ГЕС. У резуль- шті геологорозвідувальних робіт на території області відкрито значні родовища нафти й і ипу, що дало змогу покласти початок розвитку нафтогазової промисловості.

Область — важливий район харчової промисловості. Швидко зростає машинобудів­нії. нафтогазова та гірничорудна, харчова, легка промисловість та промисловість буді­вельних матеріалів.

Значними темпами зростає нафтогазова та нафтохімічна промисловість. Харчова промисловість представлена Лохвицьким цукровим комбінатом, Кобиляцьким і Весел о- подільським цукровими заводами, а також підприємствами м'ясо-молочної промисло­вці ті, борошномельної, круп'яної, кондитерської тощо.

У галузі легкої промисловості розвинуті текстильна, шкіряно-взуттєва, швейна. Центрами деревообробної та теплової промисловості є Полтава, Кременчук, Лубни. Роз­ітнуте виробництво збірних залізобетонних та бетонних конструкцій тощо.

У той же час Полтавщина залишалася важливим сільськогосподарським регіоном. Най- рпшиненішими є зернове господарство, буряківництво, молочно-м'ясне тваринництво.

У 1969/70 н. р. працювало 1398 шкіл, 37 профтехучилищ, 4 вищі навчальні заклади.

Рівненська область утворена 4.12.1939 р. Площа — 20,1 тис. км². Населення — 11)18 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Рівне.

1}області працюють промислові підприємства: завод азотних добрив, високовольтної інніратури, тракторних запчастин, залізобетонних виробів, льонокомбінат, меблева і пі- м'ІІна фабрики, м'ясокомбінат (у Рівному); домобудівний комбінат, заводи базальтової кришки, склоробний (у Костополі); цементно-шиферний комбінат, авторемонтний завод (у Здолбунові); завод силікатної цегли (в Любомирську); цукровий завод, трикотажна фабрика (в Дубні) та багато ін.

Сільське господарство області спеціалізується на вирощуванні зернових, картоплі, цукрового буряку, льону-довгунця, хмелю, на м'ясо-молочному тваринництві (скотарст­во і свинарство). Розвиваються садівництво та ягідництво, вівчарство, птахівництво і к ролівництво.

У 1969/70 н. р. працювало 988 шкіл усіх видів, 19 ПТУ, 17 серед, спец. навч. за- к іадів, Рівненський інститут інженерів водного господарства, педагогічний інститут, ну іьтурно-освітній факультет Київського інституту культури, 10 наукових установ.

Сумська область утворена 10.01.1939 р. Площа — 23,8 тис. км². Населення — І 198 тис. осіб (1971). Обласний центр — м. Суми (159 тис. осіб, на 1970 р.).

Область має розвинуту хімічну, машинобудівну, металообробну, харчову й легку промисловість. Значного розвитку досягла нафтодобувна промисловість. Провідними інлузями є харчова промисловість, зокрема виробництво цукру, машинобудівна й ме- гплообробна, хімічна й легка промисловість. Значного розвитку досягла хімічна про­чие ловість. Підприємства легкої промисловості випускають тканини, взуття, галанте- риііні вироби тощо. Розвинута промисловість будівельних матеріалів, різні галузі хар­чової промисловості: цукрова, борошномельна, круп'яна, спиртова і лікеро-горілчана.

Працюють 8 м'ясокомбінатів, 19 маслозаводів, птахокомбінат тощо. Основними енерге­тичними ресурсами області є електроенергія Сумської, Охтирськоїта ін. ТЕЦ, Зміївської ДРЕС. Діють Охтирський і Великобубнівський нафтопромисли.

Основною зерновою культурою в області є озима пшениця. Розвинуті виробництво цук­рових буряків, конопель і картоплі. У тваринництві переважає м'ясо-молочне скотарство й свинарство. Розвинуто садівництво, ягідництво, бджільництво і птахівництво.

У 1970/71 н. р. працювало 1120 шкіл усіх видів, два педагогічні інститути (в Сумах і Глухові), філіал Харківського політехнічного інституту; 27 серед, спец. навч. закладів, 24 ПТУ. Діють 1006 клубних закладів, 1171 кіноустановка, 1130 масових бібліотек, 9 науково-дослідних установ, обласний музично-драматичний театр, обласна філар­монія, 6 народних театрів та інші заклади. Є телецентр.

Тернопільська область утворена 4.XII.1939 р.. Площа — 13,8 тис. км². Населення —- 164 тис. осіб (1971). Обласний центр — м. Тернопіль.

У промисловому виробництві провідне місце займають харчова і легка промисловість. Харчова промисловість представлена 8 цукровими заводами, 12 молокозаводами та маслозаводами, 2 м'ясокомбінатами, овочеконсервними, овочесушильними, тютюно­во-ферментаційними, спиртовими та іншими заводами. Підприємства машинобудів­ної, металообробної, приладобудівної, електротехнічної промисловості зосереджені в Тернополі, Чорткові (авторемонтний) та інших містах. Підприємства легкої промисло­вості: Тернопільський бавовняний комбінат, завод штучної шкіри, швейні фабрики (Тернопіль, Чортків), взуттєва фабрика (Теребовля) тощо. Лісова і деревообробна про­мисловість — меблеві комбінати (Бережани, с. Озеряни Борщівського району та ін.). Електроенергію Тернопільська область одержує в основному від Добротвірської ДРЕС (Львівська область).

У Тернопільській області — високорозвинуте зернове господарство, буряківництво і м'ясо-молочне тваринництво.

У 1970/71 н. р. було 1152 школи всіх видів, 17 ПТУ, 17 серед, спец. навч. закладів, три вузи (медичний, педагогічний та фінансово-економічний) в Тернополі.

Харківська область утворена 27.11.1932 р. Площа — 31,4 тис. км². Населення — 2853 тис. осіб (1971). Обласний центр — м. Харків.

У структурі промислового виробництва найбільша роль належить машинобудуванню. Підприємства тракторного і сільськогосподарського машинобудування: ХТЗ, Харківсь­кий моторобудівний завод «Серп і молот», тракторних самохідних шасі, «Поршень», тракторних пускових двигунів (усі в Харкові), Куп'янський чавуноливарний та ін. Підприємства електротехнічної промисловості: Харківський електромеханічний завод ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, «Електроважмаш» та ін. Роз­винені турбобудування, верстатобудування, приладобудування. Хімічна промисловість представлена заводами: «Харпластмас», хімічних реактивів, лакофарбовим, хімпобут- виробів (усі в Харкові) та ін. Харчова промисловість: цукрова, борошномельно-круп'яна, м'ясна, спиртова, молочна, маслоробна, кондитерська, олійницька, тютюнова, хутрова, бавовняна, швейна, ткацька. Є також підприємства фаянсової (Буди), деревообробної та целюлозно-паперової (Зміїв, Рогань, Мерефа), поліграфічної промисловості та промисло­вості будівельних матеріалів. Енергетичне господарство області базується на величезних місцевих родовищах природного горючого газу, привізному вугіллі. Діє Зміївська ДРЕС.

Основними зерновими культурами є озима пшениця, кукурудза на зерно, ярий ячмінь. Вирощують також просо і гречку. Серед технічних культур провідними є соняшник та цукровий буряк. Поширені картопля й овочеві культури. Серед кормових — буряки, бага­торічні та однорічні трави тощо. Розвиваються садівництво і ягідництво. У тваринництві переважає молочно-м'ясне скотарство. Розвинуте свинарство та птахівництво.

У 1970/71 н. р. в області було 1517 шкіл усіх видів, 45 ПТУ, 49 серед, спец. навч. закладів. Працюють вищі навчальні заклади.

Херсонська область утворена ЗО.III.1944 р. Площа — 28,3 тис. км². Населення — 1045 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Херсон.

Галузеве формування промисловості Херсона, в цілому, закінчилося в 1950-ті рр., коли запрацювали виробничі потужності суднобудівного заводу, заводу ім. Петровсько- го, нафтопереробного, бавовняного комбінату.

\ 1951 р. розпочалося будівництво суднобудівного заводу, а вже через три роки з його піненів зійшли перші два танкери «Херсон» та «Грозний». Всесоюзною будовою був

міняний комбінат, закладення першої черги якого — прядильно-ткацької фабрики

N І, відбулося в грудні 1952 р. У січні 1955 р. була випущена перша продукція.

11 Її початок 1970 р. В області вироблено 67,7 % республіканського вицуску бавовня- і і канин, 9,5 % консервів. Провідні галузі промисловості: харчова, машинобудівна,

представлена суднобудівними, комбайновим, карданних валів та електромашино-

П\ іінними заводами в Херсоні, заводами електрозварювального обладнання, електроре­монтним в Каховці, електромашинобудівним в Новій Каховці, легка (Херсонський ба-

інший комбінат); виробництво будівельних матеріалів (завод залізобетонних виробів

пі комбінат «Будіндустрія» в Херсоні, асфальтовий та залізобетонний заводи).

Розвивається хімічна промисловість. У Херсоні діє найбільший в СРСР завод склотари.

Іімергетичне господарство Херсонської області базується на електроенергії Кахов- . і.і ої ГЕС, Херсонської ТЕЦ і 8-ї ДРЕС.

Основною зерновою культурою є озима пшениця, вирощують також ярий ячмінь, ку- н \ |>удзу, рис, зернобобові тощо. Розвивається садівництво, ягідництво, виноградарство. V і наринництві переважає молочне скотарство. Розвивається кролівництво, бджільниц- ' по і шовківництво.

• 1970/71 Н. Р. Працювало 803 школи, 17 профтехучилищ, педагогічний і сільсько- і ої подарський інститути.

Хмельницька область (до 1954 р. — Кам'янець-Подільська) утворена 22.IX.1937 р. ІІ'іоща — 20,6 тис. км². Населення — 1616,7 тис. осіб (1971). Обласний центр — м Хмельницький.

• промисловому виробництві провідне місце посідають харчова, машинобудівна і мг і алообробна та легка промисловість. Харчова промисловість представлена 15 цукро- Иііми заводами й комбінатами, м'ясокомбінатами й птахокомбінатами, 8 маслоробними, І.' маслосироробними, 2 молочними, молочноконсервним, сироробним, винноекстракт- мнм, спиртовими, крохмальним заводами, тютюновою фабрикою, хлібокомбінатами та

і ими підприємствами. Діють машинобудівні та металообробні заводи. Найбільшими

ні щриємствами легкої промисловості є фабрики: суконна ім. В. І. Леніна (Дунаївці), ■ унонна (Славута), трикотажна і галантерейна (Хмельницький), бавовняна і швейна (її і и'янець-Подільський). Розвинута целюлозно-паперова промисловість.

У сільському господарстві області найрозвинутіші буряківництво, зернове господарс- і ми іі м'ясо-молочне тваринництво. Основна зернова культура — озима пшениця. Сіють яровий ячмінь, кукурудзу, гречку та інші зернові культури. Серед технічних культур провідною культурою є цукровий буряк.

Важливе місце належить картоплі. Розвинуте садівництво. У тваринництві провідни- ми і; м'ясо-молочне скотарство й свинарство. Розвиваються вівчарство й птахівництво.

У 1970/71 н. р. працювало 1548 шкіл усіх видів, 19 ПТУ, 17 серед, спец. навч. за- и 'індів, три вузи.

Чернівецька область (до 1940 р. — Північна Буковина) утворена 7.VIII.1940 р. Пло­ща — 8,1 тис. км². Населення — 855 тис. осіб (1971 р.); Обласний центр — м. Чернівці.

Провідні галузі промисловості: харчова, легка, лісова і деревообробна, промисловість ім/дівольних .матеріалів. Найбільшими підприємствами харчової промисловості є м'ясокомбінат, молокозавод, цукровий і олійно-жировий комбінати в Чернівцях, цук­ровий комбінат «Хрещатик» у селищі міського типу Кострижівці Заставнівського райо­ну. Підприємства легкої промисловості (текстильно-трикотажні, швейні, взуттєві) зо- і нреджено переважно в Чернівцях. Значного розвитку досягла лісова та деревообробна промисловість. У Чернівцях зосереджено основні машинобудівні підприємства. Розви­щиться хімічна та поліграфічна промисловість. Виробництво будівельних матеріалів представлене великими підприємствами в Чернівцях, Кельменцях, Сторожинці, Кос- грижівці, Сокирянах. Розвинуті народні промисли — художнє різьблення на дереві, килимарство, вишивання тощо.

Основною зерновою культурою є озима пшениця. Вирощують кукурудзу на зерно, зерно- іїчбові. Технічні культури — цукровий буряк, соняшник, льон-довгунець; кормові — цукро- іиш буряк, кукурудза, багаторічні й однорічні трави. Розвиваються садівництво, ягідництво

Працюють 8 м'ясокомбінатів, 19 маслозаводів, птахокомбінат тощо. Основними енерге­тичними ресурсами області є електроенергія Сумської, Охтирської та ін. ТЕЦ, Зміївської ДРЕС. Діють Охтирський і Великобубнівський нафтопромисли.

Основною зерновою культурою в області є озима пшениця. Розвинуті виробництво цук­рових буряків, конопель і картоплі. У тваринництві переважає м'ясо-молочне скотарство й свинарство. Розвинуто садівництво, ягідництво, бджільництво і птахівництво.

У 1970/71 н. р. працювало 1120 шкіл усіх видів, два педагогічні інститути (в Сумах і Глухові), філіал Харківського політехнічного інституту; 27 серед, спец. навч. закладів, 24 ПТУ. Діють 1006 клубних закладів, 1171 кіноустановка, 1130 масових бібліотек, 9 науково-дослідних установ, обласний музично-драматичний театр, обласна філар­монія, 6 народних театрів та інші заклади. Є телецентр.

Тернопільська область утворена 4.XII.1939 р.. Площа — 13,8 тис. км². Населення — 164 тис. осіб (1971). Обласний центр — м. Тернопіль.

У промисловому виробництві провідне місце займають харчова і легка промисловість. Харчова промисловість представлена 8 цукровими заводами, 12 молокозаводами та маслозаводами, 2 м'ясокомбінатами, овочеконсервними, овочесушильними, тютюно- во-ферментаційними, спиртовими та іншими заводами. Підприємства машинобудів­ної, металообробної, приладобудівної, електротехнічної промисловості зосереджені в Тернополі, Чорткові (авторемонтний) та інших містах. Підприємства легкої промисло­вості: Тернопільський бавовняний комбінат, завод штучної шкіри, швейні фабрики (Тернопіль, Чортків), взуттєва фабрика (Теребовля) тощо. Лісова і деревообробна про­мисловість — меблеві комбінати (Бережани, с. Озеряни Борщівського району та ін.). Електроенергію Тернопільська область одержує в основному від Добротвірської ДРЕС (Львівська область).

У Тернопільській області — високорозвинуте зернове господарство, буряківництво і м'ясо-молочне тваринництво.

У 1970/71 н. р. було 1152 школи всіх видів, 17 ПТУ, 17 серед, спец. навч. закладів, три вузи (медичний, педагогічний та фінансово-економічний) в Тернополі.

Харківська область утворена 27.11.1932 р. Площа — 31,4 тис. км². Населення — 2853 тис. осіб (1971). Обласний центр — м. Харків.

У структурі промислового виробництва найбільша роль належить машинобудуванню. Підприємства тракторного і сільськогосподарського машинобудування: ХТЗ, Харківсь­кий моторобудівний завод «Серп і молот», тракторних самохідних шасі, «Поршень», тракторних пускових двигунів (усі в Харкові), Куп'янський чавуноливарний та ін. Підприємства електротехнічної промисловості: Харківський електромеханічний завод ім. 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції, «Електроважмаш» та ін. Роз­винені турбобудування, верстатобудування, приладобудування. Хімічна промисловість представлена заводами: «Харпластмас», хімічних реактивів, лакофарбовим, хімпобут- виробів (усі в Харкові) та ін. Харчова промисловість: цукрова, борошномельно-круп'яна, м'ясна, спиртова, молочна, маслоробна, кондитерська, олійницька, тютюнова, хутрова, бавовняна, швейна, ткацька. Є також підприємства фаянсової (Буди), деревообробної та целюлозно-паперової (Зміїв, Рогань, Мерефа), поліграфічної промисловості та промисло­вості будівельних матеріалів. Енергетичне господарство області базується на величезних місцевих родовищах природного горючого газу, привізному вугіллі. Діє Зміївська ДРЕС.

Основними зерновими культурами є озима пшениця, кукурудза на зерно, ярий ячмінь. Вирощують також просо і гречку. Серед технічних культур провідними є соняшник та цукровий буряк. Поширені картопля й овочеві культури. Серед кормових — буряки, бага­торічні та однорічні трави тощо. Розвиваються садівництво і ягідництво. У тваринництві переважає молочно-м'ясне скотарство. Розвинуте свинарство та птахівництво.

У 1970/71 н. р. в області було 1517 шкіл усіх видів, 45 ПТУ, 49 серед, спец. навч. закладів. Працюють вищі навчальні заклади.

Херсонська область утворена 30.III.1944 р. Площа — 28,3 тис. км². Населення — 1045 тис. осіб (1970). Обласний центр — м. Херсон.

Галузеве формування промисловості Херсона, в цілому, закінчилося в 1950-ті рр., коли запрацювали виробничі потужності суднобудівного заводу, заводу ім. Петровсько- го, нафтопереробного, бавовняного комбінату.

> 1951 р. розпочалося будівництво суднобудівного заводу, а вже через три роки з його 11«■ 11' п і в зійшли перші два танкери «Херсон» та «Грозний». Всесоюзною будовою був Пйиніїняний комбінат, закладення першої черги якого — прядильно-ткацької фабрики рті І, відбулося в грудні 1952 р. У січні 1955 р. була випущена перша продукція.

Па початок 1970 р. в області вироблено 67,7 % республіканського вируску бавовня- ми і канин, 9,5 % консервів. Провідні галузі промисловості: харчова, машинобудівна, пін представлена суднобудівними, комбайновим, карданних валів та електромашино- П\ ііиними заводами вХерсоні, заводами електрозварювального обладнання, електроре- іі'итним в Каховці, електромашинобудівним в Новій Каховці, легка (Херсонський ба-

іншій комбінат); виробництво будівельних матеріалів (завод залізобетонних виробів

і и комбінат «Будіндустрія» в Херсоні, асфальтовий та залізобетонний заводи).

Розвивається хімічна промисловість. У Херсоні діє найбільший в СРСР завод склотари.

Енергетичне господарство Херсонської області базується на електроенергії Кахов- і ї ї ої ГЕС, Херсонської ТЕЦ і 8-ї ДРЕС.

Основною зерновою культурою с озима пшениця, вирощують також ярий ячмінь, ку- і' урудзу, рис, зернобобові тощо. Розвивається садівництво, ягідництво, виноградарство. V і ипринництві переважає молочне скотарство. Розвивається кролівництво, бджільниц- імні шовківництво.

У 1970/71 н. р. працювало 803 школи, 17 профтехучилищ, педагогічний і сільсько- гні нодарський інститути.

Хмельницька область (до 1954 р. — Кам'янець-Подільська) утворена 22.IX.1937 р. ІІтоіца — 20,6тис. км². Населення — 1616,7 тис. осіб (1971). Обласний центр — м Хмельницький.

V промисловому виробництві провідне місце посідають харчова, машинобудівна і мг і алообробна та легка промисловість. Харчова промисловість представлена 15 цукро­вими заводами й комбінатами, м'ясокомбінатами й птахокомбінатами, 8 маслоробними, І.' маслосироробними, 2 молочними, молочноконсервним, сироробним, винноекстракт- мим, спиртовими, крохмальним заводами, тютюновою фабрикою, хлібокомбінатами та Іншими підприємствами. Діють машинобудівні та металообробні заводи. Найбільшими підприємствами легкої промисловості є фабрики: суконна ім. В. І. Леніна (Дунаївці), і уконна (Славута), трикотажна і галантерейна (Хмельницький), бавовняна і швейна І її л «'янець-Подільський). Розвинута целюлозно-паперова промисловість.

У сільському господарстві області найрозвинутіші буряківництво, зернове господарс- і ті іі м'ясо-молочне тваринництво. Основна зернова культура — озима пшениця. Сіють провий ячмінь, кукурудзу, гречку та інші зернові культури. Серед технічних культур провідною культурою є цукровий буряк.

Важливе місце належить картоплі. Розвинуте садівництво. У тваринництві провідни- ми і: м'ясо-молочне скотарство й свинарство. Розвиваються вівчарство й птахівництво.

У 1970/71 н. р. працювало 1548 шкіл усіх видів, 19 ПТУ, 17 серед, спец. навч. за- і чадів, три вузи.

Чернівецька область (до 1940 р. — Північна Буковина) утворена 7.VIII. 1940 р. Пло­ти — 8,1 тис. км². Населення — 855 тис. осіб (1971 р.). Обласний центр — м. Чернівці.

Провідні галузі промисловості: харчова, легка, лісова і деревообробна, промисловість іп'дівельних .матеріалів. Найбільшими підприємствами харчової промисловості є м'ясокомбінат, молокозавод, цукровий і олійно-жировий комбінати в Чернівцях, цук­рі нііій комбінат «Хрещатик» у селищі міського типу Кострижівці Заставнівського райо­ну. Підприємства легкої промисловості (текстильно-трикотажні, швейні, взуттєві) зо- ■ «роджено переважно в Чернівцях. Значного розвитку досягла лісова та деревообробна промисловість. У Чернівцях зосереджено основні машинобудівні підприємства. Розви- инється хімічна та поліграфічна промисловість. Виробництво будівельних матеріалів представлене великими підприємствами в Чернівцях, Кельменцях, Сторожинці, Кос- і рнжівці, Сокирянах. Розвинуті народні промисли — художнє різьблення на дереві, ції іимарство, вишивання тощо.

Основною зерновою культурою є озима пшениця. Вирощують кукурудзу на зерно, зерно­бобові. Технічні культури — цукровий буряк, соняшник, льон-довгунець; кормові — цукро­вий буряк, кукурудза, багаторічні й однорічні трави. Розвиваються садівництво, ягідництво

116