Доходи населення за регіонами України (млн.Грн.)

	Доходи-всього			Наявний дохід
	2009	2010	2011	2009	2010	2011
Україна	845641	894286	1101175	634493	661915	847949
Автономна Республіка Крим	30386	32046	39393	22677	23667	30409
області
Вінницька	25170	26813	33602	19454	20181	26364
Волинська	14662	15177	19137	10982	11366	14840
Дніпропетровська	68420	72138	88922	52352	55139	69394
Донецька	92213	96596	118223	73310	76284	94860
Житомирська	20216	20655	26124	15627	15712	20231
Закарпатська	16033	16492	20841	12013	12148	15825
Запорізька	35628	37019	45779	27891	28433	36530
Івано-Франківська	20143	21023	26504	15563	16146	20716
Київська	31666	34358	42732	24763	25915	33558
Кіровоградська	15452	16149	20213	11873	11990	15632
Луганська	39861	41916	51338	31430	32670	41080
Львівська	42220	43813	54838	32513	33706	42064
Миколаївська	19950	20723	26034	15148	15689	20161
Одеська	39367	42422	52924	28133	29666	38896
Полтавська	27024	28239	34462	21135	22195	26873
Рівненська	16865	17458	22362	12810	13029	16855
Сумська	19819	20318	24918	15698	15819	19692
Тернопільська	14999	15608	19587	11599	11603	15020
Харківська	51971	54519	67102	39232	40617	50962
Херсонська	16206	16731	20978	12410	12542	16233
Хмельницька	20596	21526	26987	16067	16371	20995
Черкаська	20424	21351	26194	15702	16269	20347
Чернівецька	12214	12619	16114	8856	9054	12211
Чернігівська	17908	18917	23179	13942	14675	18354
м.Київ	109781	122516	143903	68713	76250	103347
м.Севастополь	6447	7144	8785	4600	4779	6500

Доходи населення за регіонами України у розрахунку на одну

особу (грн.) та у % до відповідного періоду попереднього року

	Наявний дохід у розрахунку на одну особу, грн.			Реальний наявний дохід, у % до відповідного періоду попереднього року
	2009	2010	2011	2009	2010	2011
Україна	13716,3	14372,8	18485,6	107,6	90,0	117,1
Автономна Республіка Крим	11515,8	12036,3	15480,0	106,3	89,4	116,3
області
Вінницька	11676,4	12191,7	16018,0	103,9	91,8	121,2
Волинська	10597,3	10966,8	14311,9	106,3	91,5	121,1
Дніпропетровська	15459,9	16386,5	20739,4	107,2	90,2	114,8
Донецька	16220,1	17014,0	21317,3	110,9	89,1	113,4
Житомирська	12022,6	12179,8	15775,9	107,9	88,1	118,0
Закарпатська	9664,5	9764,5	12699,6	111,9	90,2	119,7
Запорізька	15265,2	15652,6	20221,4	106,7	87,9	116,7
Івано-Франківська	11262,8	11692,4	15009,4	109,8	90,2	118,7
Київська	14292,4	15024,9	19513,9	110,7	90,5	119,8
Кіровоградська	11489,3	11727,3	15417,7	107,4	89,6	120,7
Луганська	13411,0	14071,6	17850,0	110,2	89,4	114,6
Львівська	12718,3	13211,3	16513,8	105,0	88,3	113,2
Миколаївська	12626,5	13154,2	16993,4	105,4	89,5	117,0
Одеська	11754,4	12404,2	16275,2	104,0	90,4	118,1
Полтавська	13922,0	14742,6	17990,9	104,1	91,0	111,1
Рівненська	11124,6	11316,8	14629,8	107,2	88,2	119,5
Сумська	13187,2	13426,4	16875,5	107,8	88,5	114,3
Тернопільська	10583,0	10634,2	13824,2	104,5	86,9	120,0
Харківська	14065,7	14633,1	18450,5	105,8	87,5	114,8
Херсонська	11248,1	11440,3	14881,7	104,1	88,2	118,1
Хмельницька	11938,6	12238,2	15781,0	103,9	88,1	116,6
Черкаська	11987,2	12517,5	15769,2	108,5	89,5	115,1
Чернівецька	9793,2	10013,3	13503,3	102,3	90,8	125,0
Чернігівська	12353,4	13155,5	16625,0	105,3	89,7	115,1
м.Київ	24960,2	27474,5	37012,7	111,7	95,5	123,4
м.Севастополь	12111,6	12566,4	17078,3	106,7	90,5	121,1

На відміну від економічного потенціалу рівень соціально-економічного розвитку регіону може виражатися через обсяги виробництва і споживання ВВП, НД, матеріальних благ і послуг на душу населення, рівень продуктивності праці. Соціально-економічний розвиток регіону характеризує якісний стан суспільного виробництва, природних та людських ресурсів суспільства.

Обсяг реалізованої промислової продукції за регіонами за 2010 рік

	Обсяг реалізованої промислової продукції (товарів, послуг) у відпускних цінах підприємств (без ПДВ та акцизу), млн.грн.		Питома вага регіону в загальному обсязі реалізованої промислової продукції, %
	усього	у т.ч. продукції добувної та переробної промисловості
Україна	86947,0	62601,6	100
Автономна Республіка Крим	1575,1	809,6	1,8
Вінницька	1339,3	852,2	1,5
Волинська	751,2	510,5	0,9
Дніпропетровська	15909,3	12661,0	18,3
Донецька	19021,9	15568,5	21,9
Житомирська	1105,0	759,8	1,3
Закарпатська	624,4	396,7	0,7
Запорізька	5978,1	4072,6	6,9
Івано-Франківська	1816,3	956,8	2,1
Київська	2759,8	1588,1	3,2
Кіровоградська	801,9	569,7	0,9
Луганська	7225,0	5814,5	8,3
Львівська	2154,9	1408,5	2,5
Миколаївська	1910,1	1086,5	2,2
Одеська	1727,5	1032,1	2,0
Полтавська	4890,0	4218,7	5,6
Рівненська	1152,2	630,4	1,3
Сумська	1370,9	984,9	1,6
Тернопільська	474,6	259,2	0,5
Харківська	4383,4	2785,4	5,0
Херсонська	706,3	454,5	0,8
Хмельницька	1157,2	525,9	1,3
Черкаська	2262,3	1770,8	2,6
Чернівецька	303,0	117,8	0,4
Чернігівська	1085,9	666,6	1,3
м.Київ	3954,2	1972,6	4,5
м.Севастополь	260,5	127,7	0,3

Обсяг реалізованої промислової продукції за регіонами за 2011 рік

	Обсяг реалізованої промислової продукції (товарів, послуг) у відпускних цінах підприємств (без ПДВ та акцизу), млн.грн.		Питома вага регіону в загальному обсязі реалізованої промислової продукції, %
	усього	у т.ч. продукції добувної та переробної промисловості
Україна	1120325,4	919431,1	100
Автономна Республіка Крим	18726,8	13694,7	1,7
Вінницька	17709,8	13442,4	1,6
Волинська	9799,7	8220,0	0,9
Дніпропетровська	210593,7	181640,5	18,8
Донецька	246332,0	213358,2	22,0
Житомирська	13283,8	10988,3	1,2
Закарпатська	8255,9	6866,6	0,7
Запорізька	78031,8	60157,0	7,0
Івано-Франківська	22238,2	13968,8	2,0
Київська	35462,3	26184,6	3,2
Кіровоградська	9577,2	7760,0	0,9
Луганська	93515,3	81459,0	8,4
Львівська	30087,0	24471,0	2,7
Миколаївська	20602,9	14913,8	1,8
Одеська	24359,9	19176,0	2,2
Полтавська	63857,6	58995,5	5,7
Рівненська	13936,4	9251,4	1,2
Сумська	18428,9	15856,4	1,6
Тернопільська	7159,7	5487,5	0,6
Харківська	56874,8	44656,5	5,1
Херсонська	9044,8	7009,4	0,8
Хмельницька	13886,0	9137,5	1,2
Черкаська	28283,8	24515,6	2,5
Чернівецька	3689,9	2312,5	0,3
Чернігівська	13165,4	10250,1	1,2
м.Київ	47125,1	33386,1	4,2
м.Севастополь	3453,9	2271,7	0,3

Обсяг реалізованої промислової продукції за регіонами за січень-лютий 2012 рік

	Обсяг реалізованої промислової продукції (товарів, послуг) у відпускних цінах підприємств (без ПДВ та акцизу), млн.грн.		Питома вага регіону в загальному обсязі реалізованої промислової продукції, %
	усього	у т.ч. продукції добувної та переробної промисловості
Україна	178626,8	127192,2	100
Автономна Республіка Крим	3459,7	1820,8	1,9
Вінницька	3002,5	1949,1	1,7
Волинська	1624,8	1113,0	0,9
Дніпропетровська	33256,4	26426,2	18,6
Донецька	36747,5	29625,8	20,6
Житомирська	2271,5	1542,5	1,3
Закарпатська	1324,9	902,5	0,7
Запорізька	12194,7	8181,9	6,8
Івано-Франківська	3842,4	2037,3	2,2
Київська	5907,4	3388,9	3,3
Кіровоградська	1763,4	1268,3	1,0
Луганська	14252,3	11307,8	8,0
Львівська	4612,8	2995,0	2,6
Миколаївська	3832,7	2132,3	2,1
Одеська	3631,6	2129,8	2,0
Полтавська	9305,5	7845,4	5,2
Рівненська	2417,6	1354,2	1,4
Сумська	3234,8	2382,1	1,8
Тернопільська	1070,9	571,4	0,6
Харківська	9800,4	6312,5	5,5
Херсонська	1417,3	871,2	0,8
Хмельницька	2402,1	1109,1	1,3
Черкаська	4792,2	3766,9	2,7
Чернівецька	676,9	272,1	0,4
Чернігівська	2268,2	1417,9	1,3
м.Київ	8434,0	4169,0	4,7
м.Севастополь	577,5	299,2	0,3

Система показників основних загальноекономічних показників, які підлягають аналізу визначається програмами і планами розвитку господарства регіонів і країни в цілому і підлягають статистичному обліку. До складу цих показників включено найбільш вагомі, які дають уявлення про зміни рівня життя і соціального захисту населення, раціонального використання ресурсів (природних, трудових і фінансових), підвищення ефективності виробництва, темпів структурних перетворень в економіці та інші.

Законодавчо-нормативна база

державного управління розвитком регіонів

Важливу роль у дієвості регіональної політики України має інституційно-правове забезпечення. Нормативно-правова база визначає права та обов´язки регіонів у фінансово-бюджетній сфері, повноваження в управлінні майном, участь у реалізації загальнодержавних і регіональних соціально-економічних програм, порядок створення та використання регіональних фондів, форми соціальної підтримки населення.

Законодавчо-нормативна база створює правову основу для реалізації та зміцнення відносин «центр — регіони», впливає на розвиток ринкових відносин на місцях та визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіонах. Сьогодні основними складовими інституційно-правової бази розвитку регіонів є: Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» (№ 2850-ІV від 08.09.2005 р.) та Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2015 року (затверджена Постановою КМУ № 1001 від 21.07.2006 р.

Також функціонування даної сфери державного управління регулюють такі законодавчі та нормативні акти:

• “Основні напрями державної регіональної політики” / Схвалено Пост. КМУ, 1993 р.

• “Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва областей України з суміжними прикордонними областями Російської Федерації / Указ Президента України від 25.03.1994, № 112/94.

• “Про деякі заходи для забезпечення виконання містом Києвом функцій столиці України” / Указ Президента України від 18.03.1994, № 99/94.

• Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997р., №280/97-ВР.

• Закон України “Про місцеві державні адмінісраціі” від 09.04 1999 р., № 586 – XIV.

• Концепція державної регіональної політики / Затв. Указом Президента України від 25.05. 2001 р., №341/2001.

• Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23.03.2000 р., № 1602-III.

• Бюджетний кодекс України. Закон України від 21.06 2001 р., №2542-III.

• Методичні рекомендації щодо формування регіональних стратегій розвитку / Затв. Пост. КМУ від 29.07.2002 р., № 224.

• “Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання державного бюджету” / Пост. КМУ від 28.04.2003 р., № 621.

Законодавчі акти визначають права і обов’язки регіонів у бюджетній і податковій політиці України, їх повноваження в управлінні майном, що перебуває у загальнодержавній власності, їх участь у реалізації загальнодержавних та регіональних програм.

Нормативні акти регулюють порядок створення та використання регіональних фондів субвенцій, інвестування, соціальної підтримки населення.

Для повнішого врахування інтересів регіонів за допомогою нормативних актів вносяться уточнення та доповнення до деяких законодавчо-нормативних актів.

Нормативно-правове забезпечення реформування державного управління регіональним розвитком передбачає:

1. ухвалення “Програми реформування системи державного управління регіональним розвитком” та “Плану дій щодо стимулювання розвитку міжрегіональної співпраці і кооперації”;

2. удосконалення системи стратегічного планування регіонального розвитку, активізація укладання Угод щодо регіонального розвитку;

3. ухвалення низки законів України:

- “Про засади державної регіональної політики” ;

- “Про адміністративно-територіальний устрій”;

- “Про комунальну власність”;

- “Про міжнародну технічну допомогу”;

- “Про Державний фонд регіонального розвитку”;

4. перегляд та взаємоузгодження законів:

- “Про стимулювання розвитку регіонів” (від 08.09.2005 р.);

- “Про державні цільові програми” (від 18.03.2004 р.);

- “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України” (від 23.03.2000 р.)

Відповідно до Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", в усіх адміністративно-територіальних одиницях розробляються прогнози соціально-економічного розвитку терміном на 5 років та програми економічного і соціального розвитку терміном на 1 рік.

Проблеми державного управління

розвитком регіонів і напрями їхнього вирішення

Незважаючи на наявність нормативно-правових документів, сьогодні в Україні відсутня цілісна система планово-прогнозної роботи. Внаслідок цього спостерігається незадовільний рівень виконання прийнятих рішень, повільне фінансування визначених державних та регіональних пріоритетів. Це, в свою чергу, не дає можливості сконцентрувати наявні ресурси для вирішення загальних проблем.

Особливостями формування регіональної політики в Україні сьогодні є брак досвіду щодо здійснення власної регіональної політики, незавершеність процесів формування дієздатних центральних органів державної влади і правового оформлення держави, економічна криза.

Головною регіональною проблемою для України є нерівномірний економічний і соціальний розвиток областей та їх груп, диспропорції в техногенному навантаженні на окремі території, значні обсяги первинного ресурсоспоживання і затратний тип виробництва, зумовлені рівнем технологій, що використовуються, моральним і фізичним станом основних засобів, наявність зон економічної депресії та інше. В економіці України (в тому числі у промисловості) спостерігається поглиблення регіональної диференціації. В результаті постає проблема збільшення диспропорцій соціального розвитку регіонів, низька конкурентоспроможність та інвестиційно-інноваційна активність.

Різні темпи розвитку регіонів підсилюються кризовими проявами в економіці. Це в основному спричинено дією механізму ринкової конкуренції, що призвело до поділу регіонів за їх конкурентними перевагами, різним рівнем адаптації до умов ринку регіонів з різною структурою економіки та можливостями місцевої влади до проведення реформ на регіональному рівні.

Проаналізувавши основні проблеми та недоліки інституційного забезпечення реалізації державної регіональної політики, зазначимо, що в Україні спостерігається:

– інституційна невпорядкованість розробки і реалізації державної регіональної політики;

– несформовано ефективний механізм взаємовідносин центру з регіонами та регіонів між собою;

– відсутнє чітке розмежування повноважень між органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування;

– немає чіткого розмежування функцій і належної координації діяльності цих органів.

Поглиблення дисбалансу в економічно-соціальному розвитку на регіональному та місцевому рівні істотно ускладнює реалізацію єдиної політики у сфері соціально-економічних перетворень, збільшує загрозу виникнення регіональних криз, дезінтеграції національної економіки; перешкоджає формуванню загальнодержавного ринку товарів і послуг; не дає змоги повною мірою використовувати потенціал міжрегіонального та прикордонного співробітництва; ускладнює розв'язання екологічних проблем.

Стабільний розвиток регіонів залежить від рівня диверсифікації економічного потенціалу. Україна належить до індустріально розвинутих держав світу, має один з найбільших в Європі структурно розгалужених промислових комплексів. Разом з тим найслабкішим місцем національної економіки є структурна розбалансованість промислового комплексу. Його деформованість, високий рівень енерго- та капіталоємності виробництва успадковані від попередньої адміністративної системи. За роки проведення реформ ситуація істотно погіршилася. Застаріла і вузькоспеціалізована економічна база більшості регіонів не відповідає сучасним вимогам ринкової економіки і не використовує весь наявний потенціал регіонів.

Характерною ознакою нинішньої економіки нашої країни є те, що підприємства не можуть самостійно виготовляти більшості видів продукції виробничо-господарського призначення без поставок з інших країн, хоча в країні є всі умови для налагодження самостійного виробництва.

Знижується конкурентоспроможність окремих регіонів на зовнішньому ринку: питома вага майже половини областей в загальноукраїнському експорті не перевищує одного відсотка. Збільшується регіональна асиметрія за обсягами інвестицій в основний капітал. Третя частина всіх прямих іноземних інвестицій припадає на столицю України. У кожному другому регіоні частка залучених іноземних інвестицій дорівнює або менша 1 відсотка сукупного обсягу по Україні.

Значна диспропорція у сфері економічного розвитку регіонів спричинена проблемами, що впливають на конкурентоспроможність, - незадовільний стан інфраструктури, низький рівень пристосування робочої сили до ринкових умов, недостатня підтримка розвитку підприємництва, відсутність інноваційної спроможності підприємств, деградації навколишнього природного середовища та, як наслідок, низька інвестиційна привабливість територій.

Існує об’єктивна необхідність переорієнтувати економіку регіонів на інноваційну модель розвитку. Разом з тим науково-інтелектуальний потенціал регіонів слабо інтегрований у виробничу і невиробничу сферу, відсутній механізм впровадження дослідно-конструкторських розробок у практичну діяльність окремих підприємств.

Основним стратегічним ресурсом і чинником економічного зростання в регіонах є людський потенціал. Процес використання людського потенціалу в регіонах уповільнюється через ситуацію, що склалася на ринку праці, низький рівень якості надання соціальних послуг та освіти, зменшення доходів та рівня особистого споживання, поширення бідності тощо.

Потребує розв'язання проблема збереження і зміцнення трудового потенціалу, що має велике значення для сталого соціально-економічного розвитку України. Саме кількісні та якісні параметри трудового потенціалу стають в умовах кризових явищ в економіці та соціальних протиріч у суспільстві основним чинником розвитку регіонів.

Як бачимо, сучасний стан економіки України, перетворення і процеси, які відбувалися у минулому, свідчать про те, що розв’язання проблем соціально-економічного розвитку є одним з найбільш важливих у державі. Подолання кризових явищ, перехід до сталого економічного зростання потребують подальшого відпрацювання механізмів регулювання економіки як на державному, так і на регіональному рівні.

Державна регіональна політика в першу чергу повинна бути спрямована на розв'язання проблем зростання регіональних диспропорцій у сфері соціально-економічного розвитку регіонів, нерозвинутої виробничої та соціальної інфраструктури, низької інвестиційної привабливості регіонів та інноваційної активності в них, нераціонального використання людського потенціалу та слабких міжрегіональних зв'язків.

Основною метою державної регіональної політики України на сучасному етапі розвитку є створення умов, що дадуть змогу регіонам повністю реалізувати наявний потенціал, зробити максимальний внесок у національну економіку, здобути конкурентні переваги на зовнішньому ринку. Отже, вона повинна забезпечувати ефективне стимулювання процесів регіонального розвитку, уникати міжрегіональних диспропорцій, узгоджувати дії центральних та регіональних органів влади у здійсненні структурної перебудови економіки.

З метою забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів доцільно використовувати наявні можливості зовнішньоекономічної діяльності: розвиток експортного потенціалу та виробництво імпортозамінюванної продукції. Для цього в регіонах необхідно здійснити оцінку ресурсних можливостей місцевих виробників з одночасним визначенням переліку тих видів продукції, які завозяться (імпортується) до регіону. На даному етапі розвитку України місцеві органи влади мають сприяти розвиткові суб’єктів господарювання, виступати ефективним власником державних підприємств, з іншого, утриматися від втручання у діяльність суб’єктів господарювання.

Центральні органи влади мають зосереджувати увагу на запровадженні єдиних соціальних стандартів життя в усіх регіонах держави, максимальному зменшенні рівнів диспропорції у розвитку окремих територій, забезпеченні прозорих і науково обґрунтованих механізмів надання допомоги розвитку слаборозвиненим регіонам. Напрямком подальших досліджень має стати розробка та затвердження концепції реформування регіональних міжбюджетних відносин, як основного напрямку державного регулювання міжрегіональних економічних зв’язків та зменшення диференціації регіонального розвитку, закріпивши на законодавчому рівні створення Державного фонду регіонального розвитку.

Найважливішим стратегічним завданням розвитку економіки України є формування реальних джерел її економічного зростання. Важливим засобом вирішення цієї проблеми є реалізація активної регіональної політики.

До основних завдань активної державної регіональної політики можна віднести:

1. Запровадження механізмів стимулювання соціально-економічного розвитку депресивних територій, тобто таких, які втратили стимули до саморозвитку і відстають від інших регіонів як за рівнем виробництва, так і за рівнем доходів на душу населення;

2. Делегування значної частини управлінських функцій у регіони, посилення їх ролі і відповідальності у вирішенні проблем, що виникають під час ринкових перетворень, реалізації соціальної політики, розвитку духовної сфери. Для цих завдань з 2000 року створюється мережа регіональних агентств розвитку, з 2001 року проходить реформування між бюджетних відносин, впроваджується гарантована мінімальна доходна база місцевих бюджетів, запроваджується механізм зацікавленості органів регіонального управління і місцевого самоврядування у зміцненні фінансової бази шляхом закріплення за місцевими бюджетами на довгостроковій основі часток загальнодержавних податків і трансфертів, впровадження стратегічного бюджетного планування;

3. Запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів і механізмів захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів;

4. Реалізація у кожному регіоні комплексних трирічних програм досягнення продуктивної зайнятості – боротьба з безробіттям;

5. Здійснення адміністративно-територіальної реформи.

Реалізація активної регіональної політики спрямовується на вдосконалення територіальної структури держави, яка передбачає врахування економічного, соціального, демографічного, науково-технічного та інших аспектів.

Для окремих територій необхідними заходами регіональної політики є такі:

– створення пільгового режиму для підприємництва;

– застосування пільгового режиму оподаткування для населення;

– адресне спрямування державних інвестицій;

– кредити, субвенції, субсидії і дотації на розвиток соціальної сфери;

– установлення і диференціація обмежень і нормативів, а також охоронних режимів.

Перелічені заходи можуть бути разовими, коротко -, середньо - і довгостроковими.

Основні напрямки Державної регіональної політики затверджує Верховна Рада України; Президент спрямовує діяльність державної виконавчої влади на її реалізацію і сам очолює Раду регіонів при Президентові України.

Механізм державного управління розвитком регіонів

У системі управління виділяють дві складові: управляючу систему (суб'єкт управління) і керовану систему (об'єкт управління). Завдання суб'єкта управління полягає в тому, щоб спрямовувати розвиток об'єкта у бажаному напряму через управлінський вплив. Між управляючою і керованою системами мають бути канали зв'язку.

Отже, механізм державного управління можна визначити як цілеспрямований вплив суб'єктів управління на його об'єкти за допомогою методів управління, функції та управлінських рішень.

Рис.1. Суб'єкти державної регіональної політики

Рис.2. Об'єкти державної регіональної політики

Механізм державного управління розвитком регіонів передбачає низку вимог до органів місцевого самоврядування.

Рис.3. Елементи механізму державного управління розвитком регіонів

Механізм державного управління розвитком регіонів передбачає наявність взаємоузгоджених елементів:

— нормативно-правової бази;

— бюджетно-фінансового управління та селективної підтримки окремих регіонів;

— державних регіональних програм розвитку;

— створення та розвитку спеціальних економічних зон у певних регіонах;

— розвитку міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Нормативно-правова база визначає права та обов´язки регіонів у фінансово-бюджетній сфері, повноваження в управлінні майном, участь у реалізації загальнодержавних і регіональних соціально-економічних програм, порядок створення та використання регіональних фондів, форми соціальної підтримки населення.

Вплив держави на економіку регіонів здійснюється через фінансово-бюджетну систему шляхом:

— прямого державного інвестування;

— надання субсидій;

— створення спеціальних фондів для фінансування регіональних програм;

— залучення іноземних інвестицій;

— пільгового кредитування та оподаткування;

— преференцій та спрямування коштів державних позабюджетних фондів;

— формування місцевих бюджетів.

З централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво та реконструкцію промислових об´єктів, об´єктів природоохоронного призначення, на перебудову та розвиток депресивних територій та регіонів з низьким рівнем промислового потенціалу, надлишком трудових ресурсів, регіонів зі складними природно-географічними та екологічними умовами.

Відповідно до Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України", в усіх адміністративно-територіальних одиницях розробляються прогнози соціально-економічного розвитку терміном на 5 років та програми економічного і соціального розвитку терміном на 1 рік.

Базою прогнозування соціально-економічного розвитку регіону є система досягнутих макроекономічних показників, державні соціальні стандарти і нормативи забезпеченості населення, національно-етнічні особливості регіону, характеристика розвитку соціальної інфраструктури, можливості потенційних інвесторів та інвестиційна привабливість регіону.

Аналогічну структуру мають програми соціально-економічного розвитку регіону, які обов´язково взаємоузгоджуються з проектом державного плану (програми) економічного і соціального розвитку України на відповідний рік.

У цих програмах відображаються:

— аналіз та оцінка соціально-економічного розвитку за поточний період, основні проблеми розвитку регіону;

— основні показники економічного розвитку;

— зведений план доходів соціального розвитку;

— показники розвитку промисловості;

— показники розвитку аграрного сектора;

— капітальне будівництво;

— регіональна інфраструктура;

— трудові ресурси;

— охорона природи і раціональне використання природних ресурсів;

— рівень розвитку та економічна ефективність виробництва.

Державні регіональні програми розробляються з метою активізації господарської діяльності та розвитку ринкових відносин у регіонах; забезпечення структурної перебудови народногосподарських комплексів; вирішення проблем соціального характеру, пов´язаних із зайнятістю населення, розвитком соціальної інфраструктури; ліквідації локальних соціально-економічних криз; створення умов для екологічної безпеки в регіоні тощо.

Центральні органи виконавчої влади (в т.ч. Кабінет Міністрів України)

Місцеве самоврядування, представницькі громадські товариства, спілки регіонів

Місцеві ради народних депутатів

Державні адміністрації відповідного рівня (міські, обласні, районні)

Рис.4. Схематичне зображення механізму державного управління розвитком регіонів

ЗАТВЕРДЖЕНО

постановою Кабінету Міністрів України

від 29 квітня 2012 р. N 583

ДЕРЖАВНА ПРОГРАМА

розвитку регіонів на 2012-2022 роки

Загальна частина

Метою Державної програми є всебічний розвиток регіонів України, а також зростання добробуту і підвищення якості життя населення в усіх регіонах за рахунок забезпечення позитивних структурних зрушень в економіці, підвищення її конкурентоспроможності як основи для збалансованого зростання стандартів та показників економічного розвитку.

Державна програма визначає цілі, завдання, заходи та основні напрями розвитку регіонів України на наступні 10 років. За кожним напрямом державної регіональної політики сформульовані також проблемні питання, ризики та критерії ефективності. Заходи державного регулювання, які реалізуються шляхом застосування економічних і організаційно-правових важелів, повинні закласти основи для стійкого довгострокового економічного зростання регіонів та підвищення добробуту населення.

Відповідно до Державної програми головні зусилля будуть спрямовані на закріплення економічного зростання регіонів на основі його інноваційно-інвестиційної складової, забезпечення доступу до результатів економічного зростання для якомога більшої кількості громадян, справедливої оплати праці та повноцінного відновлення робочої сили та задіяння стимулів до збільшення індивідуальних доходів громадян шляхом підвищення продуктивності праці з метою досягнення головної мети розвитку – підвищення добробуту населення усіх регіонів України.

Цілі Програми державного управління розвитком регіонів

Кожен регіон визначає стратегію розвитку на найближчу і більш віддалену перспективу. Стратегія розвитку регіону – це сукупність цілей, спрямованих на досягнення довготермінової мети його розвитку, що включає напрями, завдання та пріоритети соціально-економічного розвитку і комплекс відповідних заходів, дій та рішень.

Важливим напрямом державної регіональної політики є формування «дерева» цілей державного управління розвитком регіонів. Центром, «стволом дерева» цілей державного управління розвитком регіонів є стратегічні цілі, пов’язані з якістю суспільства, його збереженням або перетворенням. Стратегічні цілі переходять в оперативні, фіксуючи крупні блоки дій по досягненню перших, а оперативні – в тактичні, що визначають щодобово конкретні дії по досягненню стратегічних та оперативних цілей державного управління розвитком регіонів.

Стратегічні цілі регіональної політики української держави:

• політичні: збереження унітарної (єдиної) незалежної держави, усунення умов для дезінтеграційних, сепаратистських (від лат. — відокремлення) процесів;

• економічні: забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації, прискорення ринкового реформування;

• соціальні: реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання.

Для досягнення стратегічних цілей державної регіональної політики розроблено наступні пріоритетні цілі :

• збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природно-ресурсного та науково-технічного потенціалу кожного регіону і тісного співробітництва між ними;

• поступове вирівнювання та зближення рівнів економіч-ного і соціального розвитку регіонів України;

• сприяння гармонійному та збалансованому розвитку регіонів, надання фінансово-економічної підтримки депресив-ним та проблемним регіонам;

• запровадження єдиних мінімальних соціальних стан-дартів та дієвих механізмів соціального захисту населення не-залежно від економічних можливостей регіонів;

• для реалізації головної мети та пріоритетних цілей дер-жавної регіональної політики належить вирішити такі завдання;

• створення належної фінансової, матеріальної і правової основи регіонального управління та місцевого самоврядуван-ня, удосконалення фінансово-бюджетних відносин між цент-ром і регіонами, вироблення критеріїв та механізмів надання державної підтримки регіонам;

• структурна перебудова економіки регіонів, створення нових високоефективних виробничих потужностей, налагод-ження системи коопераційних міжрегіональних зв’язків;

• досягнення продуктивної зайнятості населення, стабілізації та покращання демографічної ситуації, збільшення три-валості життя та природного приросту населення в регіонах;

• перерозподіл повноважень між різними рівнями влади на основі децентралізації управління соціально-економічними процесами шляхом здійснення повномасштабної державно-правової реформи;

• забезпечення взаємного представництва центральних і регіональних органів влади.

Завдання та заходи Програми

В регіональному вимірі у регіональній політиці визначаються наступні пріоритетні завдання:

1. Забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку усіх регіонів шляхом раціонального використання їх економічного потенціалу.

2. Всебічна підтримка депресивних регіонів, у першу чер-гу — аграрно-промислових, із порівняно низьким рівнем соціально-економічного розвитку (території Полісся, Поділля Карпатський та Південний райони тощо).

3. Зниження рівня сировинної орієнтації економіки, здійснення відповідної структурної перебудови в напрямку розвитку високотехнологічних ресурсозберігаючих вироб-ництв у традиційно промислових районах України, для яких характерна концентрація підприємств важкої промисловості й складна економічна ситуація. Це в першу чергу: Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, міста Харків, Одеса, Київ.

4. Оздоровлення екологічного стану промислових регіонів Прикарпаття, Донбасу, Придніпров’я, а також територій, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті аварії на ЧАЕС. Створення в цих регіонах сприятливих умов для життєдіяльності населення.

5. Формування раціональної системи розселення шляхом зміцнення сільської її мережі, активізація функціонування сільських населених пунктів, малих сільських поселень на базі малого і середнього підприємництва.

6. Широкий розвиток прикордонної торгівлі та міжна-родного співробітництва, в першу чергу з сусідніми держава-ми та країнами СНД.

7. Розвиток регіональних і міжрегіональних інфраструк-турних систем транспорту, зв’язку, інформатики, які забезпе-чують і стимулюють ефективність територіального поділу праці.

8. Раціональне використання рекреаційних ресурсів в Криму, районах Чорноморського і Азовського узбережжя, Карпатах, в екологічно чистих зонах інших областей України шляхом створення розгалуженої мережі транспортних ко-мунікацій, об’єктів соціальної інфраструктури.

Заходи Програми

З метою підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення її потенціалу передбачаються такі заходи:

- надання субвенцій для розвитку інфраструктури;

- формування державної та регіональної інфраструктури залучення інвестицій – агентств із залучення інвестицій, бюро з обслуговування інвесторів;

- підтримка інвестиційних проектів, що використовують сучасні енергозберігаючі технології та не забруднюють навколишнє природне середовище;

- розвиток ринку фінансових послуг, формування мережі регіональних фондів підтримки підприємництва, запровадження ефективного кредитно-гарантійного механізму мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва, залучення на прийнятних умовах іноземних кредитних ресурсів для фінансування малих підприємств, а також молодих підприємців – початківців;

- сприяння створенню пайових інвестиційних фондів з реалізації інноваційних проектів із залученням ресурсів державного та місцевих бюджетів і приватного капіталу;

- концентрація фінансових та інтелектуальних ресурсів для здійснення заходів за визначеними державою пріоритетними напрямками інноваційного розвитку;

- створення умов для спрямування інвестиційних коштів у високотехнологічні сфери виробництва та на кадрове забезпечення інноваційної діяльності;

- формування позабюджетних джерел підтримки інноваційної діяльності, законодавче врегулювання питань спільного інвестування, зокрема регулювання ринку венчурного капіталу у сфері інноваційної діяльності;

- державна фінансова підтримка органів місцевого самоврядування з таких напрямків як запобігання аваріям та техногенним катастрофам, створення житлового фонду соціального призначення, модернізація житлового господарства, у тому числі систем тепло забезпечення житлових будинків, розвиток і реконструкція централізованих систем водопостачання та водовідведення, розвиток міського електротранспорту тощо.

У рамках реалізації стратегічного завдання державної регіональної політики щодо забезпечення розвитку людських ресурсів передбачається:

- надання підтримки молодим науковцям, залучення їх до виконання науково-дослідних робіт для потреб регіональної економіки;

- створення регіональних наукових центрів, які виконуватимуть інноваційні програми, розраховані на середньострокову перспективу, за рахунок місцевих бюджетів;

- сприяння і надання підтримки підприємницькій ініціативі безробітних за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, виконання регіональних програм розвитку малого підприємництва, а також залучення коштів іноземних інвесторів та благодійних організацій;

- запровадження механізму спрямування грошових переказів трудових мігрантів на вигідних умовах з використанням вітчизняної системи банківських установ.

Забезпечення розвитку міжрегіонального співробітництва відбуватиметься шляхом пайового державного фінансування програм та проектів розвитку транскордонного співробітництва.

І, нарешті, створення інституційних умов для регіонального розвитку, як стратегічного завдання державної регіональної політики, передбачає розширення фінансово-економічних можливостей територіальних громад.

Пріоритетні напрями розвитку регіонів України на 2012-2022 рр.

№ з/п	Пріоритетне завдання розвитку регіонів	Заходи, спрямовані на реалізацію пріоритетного завдання	Обсяг фінансува-ння (тис.грн.)	Термін виконання	Головний розпорядник коштів або відповідаль-ний виконавець
1.	Підвищення конкуренто- спроможності агропромислового комплексу регіонів та забезпечення продовольчої безпеки	Створити потужності для нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської продукції в галузі тваринництва; Створити додаткові потужності для зберігання і переробки сировини та наростити обсяги виробництва харчової продукції; Продовжити роботу щодо створення мережі сервісних центрів для обслуговування складної сільськогосподарської техніки; Відновити роботу декількох заводів.	1026,5	2012-2013 рр.	Міністерство аграрної політики України; Кабінет Міністрів України
2.	Розвиток сучасної інфраструктури населених пунктів регіонів та підвищення рівня техногенної безпеки	Забезпечити проведення санації будівель закладів та установ освіти. Здійснити реконструкцію торгівельних підприємств. Продовжити будівництво шкіл, спортзалів, їдалень, басейнів. Здійснити реконструкцію та капітальний ремонт закладів освіти. Продовжити реформування земельних відносин: розмежування земель державної і комунальної власності, встановлення (зміна) меж населених пунктів,проведення інвентаризації земель.	5720,0	2012-2020 рр.	Кабінет Міністрів України; Міністерство інфраструктури України
3.	Розвиток транзитно- транспортного та туристично- рекреаційного потенціалу регіонів	Нарощувати потужності туристично-рекреаційної інфраструктури за рахунок залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій; Раціонально використовувати рекреаційні ресурси регіонів, збільшити площі природно заповідних фондів до науково обґрунтованих меж та забезпечити збереження, відтворення і ефективне використання природних комплексів та об’єктів;	4575,5	2012-2015 рр.	Міністерство транспорту та зв’язку України; Міністерство туризму України
4.	Впровадження енергозберігаючих технологій та підвищення енергоефективності	Здійснювати економію та ефективне використання енергоресурсів. Забезпечити газифікацію котелень з застосуванням сучасних енергоефективних котлів у загальноосвітніх навчальних закладах. Здійснити реконструкцію заводів паливно-енергетичного комплексу.	3070,0	2012-2017 рр.	Кабінет Міністрів України; Міністерство енергетики та вугільної промислово про України
5.	Формування нової якості та доступності послуг з освіти та охорони здоров’я, розвиток фізкультури та спорту	Провести освітню реформу; Виконати заходи, спрямовані на підтримку сім’ї, пропагування сімейних цінностей, підвищення рівня правової обізнаності батьків і дітей, забезпечення соціального і правового захисту сімей; надання в межах своїх повноважень допомоги багатодітним сім'ям та сім'ям, що опинилися у складних життєвих обставинах; здійснення контролю за дотриманням законодавства з питань соціального захисту сім´ї, дітей та молоді. Зменшити напругу на ринку праці, задовільнити потреб роботодавців у робочій силі належної професійно- кваліфікаційної якості, підтримати підприємницьку ініціативу безробітних громадян та сприяти розвитку малого підприємництва і самозайнятості;	1230,0	2012-2013 рр.	Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; Кабінет Міністрів України

Джерела фінансування

Фінансування Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та бюджетів органів місцевого самоврядування, власних коштів підприємств, інвестицій, коштів міжнародних фінансових організацій.

Державна підтримка реалізації регіональної політики розвитку надається в межах, визначених законом про Державний бюджет України на відповідні роки.

Контроль за ходом реалізації Програми

Кабінет Міністрів України визначає першочерговість виконання заходів з урахуванням пріоритетних напрямків програми і наявності фінансових та інших ресурсів.

Основні показники та окремі заходи програми можуть коригуватися з урахуванням соціально-економічної ситуації в регіоні з відповідним погодженням у встановленому порядку з Кабінетом Міністрів України, Міністерством економіки України та іншими центральними органами виконавчої влади.

Механізм реалізації заходів та контроль за виконанням програми передбачає:

– постійний моніторинг виконання основних показників та заходів;

– щоквартальний розгляд питання про хід виконання програми на засіданнях Кабінету Міністрів України, при потребі – на засіданнях рад місцевих органів самоврядування;

– підготовку розпорядчих документів Кабінету Міністрів України з питань її виконання;

– відповідальність виконавців, що беруть участь у реалізації заходів.

Координацію діяльності виконавців програми здійснює Кабінет Міністрів України.

Персональна відповідальність за виконання завдань Програми покладається на: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерство туризму України, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Міністерство інфраструктури України.

Відповідно міністерства звітують Кабінету Міністрів України про хід виконання та ефективність реалізації заходів програми на сесії Кабінету Міністрів України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".

2. Конституція України - Розділ ХI. Місцеве самоврядування.

3. Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. «Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні.

4. Ю.Панейко. Теоретичні основи самоврядування. –Мюнхен, 1963. – С.127.

5. Закон України "Про статус народного депутата України" (ст..15).

6. Конституційне право України - опорний конспект лекцій.

7. Кислий П.С., Рахімкулов Е.Р. Народний депутат України: представник влади

народу. - К., Програма сприяння парламенту України Університету Індіани,

2002. - 98с.

8. www.ukrstat.gov.ua

9. Арапова В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Вінницький фінансово-економічний ун-т. — Вінниця : ПП "Вид-во "Тезис", 2005. — 160с.

10. Дорогунцов С., Заяць Т. А., Бандур С. І. Розміщення продуктивних сил України: Навч.-метод. посіб. для самост. вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2000. — 363с.

11. Жук М. Розміщення продуктивних сил і економіка регіонів України: Підручник/ Микола Жук, Володимир Круль,; Чернівецький націон. ун-т ім. Юрія Федьковича . - К.: Кондор, 2004. - 293 с.

12. Заблоцький Б. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник/ Богдан Федорович Заблоцький,; Б.Ф. Заболоцький,. - К.: Академвидав, 2002. - 367 с.

13. Клиновий Д. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка України: Навчальний посібник/ Дмитро Клиновий, Тарас Пепа,; Ред. Л. Г. Чернюк; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 726 с.