Билет 1

1. Суб’єкти МЕВ.-Фіз., юридичні особи, держави, міжнародні організаціі.

2.Інвестиційний портфель.

Портфельні інвестиціі – це суто фінансові активи, у формі акцій, облігацій, які деномінуються у нац. Валюту. Переважного розвитку ця форма мев набула ще до Першої Світової війни. Головним інвестором виступала Англія, купуючи акції та облігаціі, інвестор претендував на чистий дохід фірми. Портфельні інвестиціі здійснювалися насамперед за допомогою банків чи інвестиційних фондів.

Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобов”язання; інструменти грошового ринку та інші).

Випереджаюче зростання портфельних інвестицій пояснюється тим, що, з одного боку, організацію і розміщення їх за кордоном дедалі частіше здійснюють інститути, які не володіють значними грошовими ресурсами й широкою інформацією про стан світового ринку цінних паперів (трастові й страхові компанії, пенсійні фонди, банки та інші фінансові установи), а з іншого – тим, що портфельні вкладення часто використовують не тільки як додаткове джерело прибутку, скільки для проникнення у високомонополізовані галузі, великі й найбільші корпорації.

Інвестиційний портфель - це цілеспрямовано сформована сукупність об´єктів фінансового та реального інвестування, що призначена для реалізації попередньо розробленої стратегії відповідно до інвестиційних цілей, визначених у цій стратегії.

Принципи формування інвестиційного портфеля:

• Відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії.

• Обов´язкова оцінка всіх можливих альтернатив для кожного проекту.

• Забезпечення прийнятних для компанії співвідношень (пропорцій) між основними цілями: прибутковістю, зростанням капіталу, мінімізацією ризику та ліквідністю.

• Колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо складу портфеля.

• Забезпечення відповідальності та керівництва портфелем відповідно до статуту корпорації (господарського товариства).

3.Державне і міждержавне регулювання міграціі робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили- переміщення роб. Сили з однієї країни в іншу. Вона включає в себе 2 основні процеси: еміграційний та імміграційний. Еміграція- виїзд роб .сили в іншу країну.

Імміграція- в’їзд роб. Сили до приймаючої країни. Основні форми міграційних процесів:

- Постійна міграція

- Тимчасова

- Нелегальна

Міжнародна міграція роб. Сили викликається чинниками внутр.. економ. Розвитку окремої країни і зовнішніми чинниками: станом між народ. Економіки та економ. Зв’язками між країнами. У певні періоди в якості чинників і рушійних сил міжнародної трудової мобільності можуть виступати також політичні, військові, релігійні, національні, культурні, сімейні чинники.

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні буває:

Одностороннє міжнародне регулювання – це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами.

Двостороннє регулювання – це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили — сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу на міграційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки І насамперед для потреб розширеного відтворення великого капіталу.

Ця сукупність залежить від особливостей історичного розвитку країни, економічної кон'юнктури, умов відтворення.

Важливими методами державного регулювання процесу міграції робочої сили є регулювання чисельності і якісного складу мігрантів. Для цього використовують показник іміграційної квоти, який щорічно розраховують і затверджують залежно від статево-вікової структури, рівня освіти, безробіття, наявності ринку житла та інших параметрів.

Особливістю сучасного міжнародного руху робочої сили є послаблення стихійності та посилення регульованості цього процесу як з боку окремих національних країн, так і міжнародних організацій. Розвинуті країни намагаються проводити іміграційну політику, яка забезпечить оновлення іноземних працівників з метою притоку і використання найбільш працездатної, мобільної робочої сили в розквіті фізичних та розумових здібностей.

Країни-експортери робочої сили також намагаються впливати на міжнародну міграцію працівників, регулюючи обсяги еміграції та якісний склад емігрантів (деякі країни обмежують еміграцію за нестачі кваліфікованих і висококваліфікованих спеціалістів, за несприятливої демографічної ситуації). Еміграцію використовують як засіб залучення валютних ресурсів в економіку країни (відкриваються валютні рахунки з наданням вищих відсоткових ставок, створюються вигідніші умови для використання цих коштів, висувається вимога про переказ в країну певної частки зарплати, залучається частина коштів посередницьких організацій та ін.). Країни-експортери намагаються захистити права емігрантів за кордоном через укладення двосторонніх угод з країною-імпортером, використання контрактної форми найму робочої сили для роботи за кордоном (контракт повинен гарантувати певну величину заробітної плати, оплати проїзду, житла, медичного обслуговування тощо), організацію спеціальних установ, фондів, представництв, аташе по праці при посольствах та ін., укладення народних конвенцій, угод по трудовій міграції, дотримання основних прав емігрантів, допомогу у забезпеченні медичними послугами, житлом, навчанні дітей у школі (цим займаються спеціальні фонди). Українська влада надто мало піклується про долю своїх співвітчизників-емігрантів.

Білет 2

1. Інфраструктура сучасних МЕВ:

Суб’єкти МЕВ: Фіз., юридичні особи, держави, міжнародні організації, ТНК.

Форми МЕВ: міжнародна торгівля, міжнародний рух капіталу, міжнародна міграція роб. Сили

Рівні МЕВ: контакти, взаємодія, співробітництво, інтеграція.

3. Нац. і світова валютна система.

Важливою функціональною складовою економ. структури світу є міжнародна валютно- фінансова система. Найбільш характерними ознаками її є наявність плаваючих курсів, ставок, що функціонують на основі Ямайських угод(1976).

Світові гроші- головна ланка між нар. Валютної системи. Вони є продовженням внутр.. грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну систему складають 2 головні блоки: резервні нац.. валюти та наднаціональні валюти.

Світова валютна система (СВС) - це валютно - фінансовий механізм

зовнішньоекономічних зв'язків і форма організації міжнародних валютних

відносин, закріплена міждержавними угодами.

СВС базується на функції світових грошей. Вони служать світовим

платіжним коштом, світовим купівельним коштом і матеріальним втіленням

суспільного багатства.

Складовими світової валютної системи є:

* форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці - СДР, ЕКЮ, євро);

* уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

* умови взаємної конвертованості валют;

* уніфікація правил міжнародних розрахунків;

* режим валютних ринків та ринків золота;

* міжнародні валютно-фінансові організації;

* міжнародне регулювання валютних обмежень.

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла етапи, які обумовлені ступенем розвитку світового ринку, міжнародними зв'язками, типами національних грошових систем.

Національна валютна система - це державно-правова форма організації валютних відносин країни, яка регламентована національним законодавством і становить частину грошово-кредитної системи держави, що обслуговує переважно зовнішньоекономічний оборот товарів, послуг і капіталів. Загальну схему структури і призначення національної валютної системи можна відобразити схемою (див. далі).

Основними системоутворюючими елементами національної валютної системи є:

1. Національна валюта - грошова одиниця країни, склад її купюр та характер емісії. В Україні національною валютою з 1996 р. стала гривня.

2. Ступінь конвертованості національної валюти.

Розрізняють вільно конвертовані валюти, частково конвертовані і неконвертовані валюти. Українська гривня належить до числа частково конвертованих валют. Ратифікацією угоди про приєднання України до статті VIII статуту МВФ Верховна Рада узаконила вільну конвертованість гривні в іноземні валюти в операціях за поточними платежами.

3. Режим курсу національної валюти. Законодавче право визначати режим валютного курсу гривні покладено на НБУ та Кабінет Міністрів України. За роки незалежності режим валютного курсу поступово змінювався від жорстко зафіксованого показника до регульованого коливання в межах валютного коридору і, нарешті, до нинішнього вільного плавання з 2000 р. під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку.

4. Режим використання іноземної валюти на національній території в загальноекономічному обороті. Цей режим, як правило, стосується запровадження певних обмежень і заборони окремих видів платежів. Заборона на використання чужоземної валюти у внутрішніх платежах в Україні введена лише у 1995 р. Водночас за деякими платежами її використання дозволене ще й зараз, в тому числі надання інвалютних позичок комерційним банкам, оплата послуг міжнародних авіакомпаній, митниці та інших зовнішньоекономічних розрахунків.

Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.

Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн має вільно конвертовані валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція, Японія, Данія, Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та інші. Це - або розвинуті індустріальні держави, або нафто-експортери, або країни з розвинутою та відкритою економікою. Навіть така розвинута країна, як Франція, вільну конвертованість франка запровадила лише 1 січня 1990 р.

Частково конвертована валюта (ЧКВ) - національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій. Як правило, ЧКВ обмінюється тільки на деякі іноземні валюти й не з усіх видів міжнародного платіжного обороту.

Неконвертована валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни й не обмінюється на інші іноземні валюти. До неконвертованих відносяться валюти країн, що застосовують різні обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обміну національної та іноземної валюти, а також щодо використання різних засобів валютного регулювання. Неконвертованими є національні валюти більшості країн, що розвиваються, України та інших країн СНД.

2. Соц – економічні наслідки зовнішньої міграції України. Стан енергетичного комплексу України.

Основна причина трудової міграції — низький рівень доходів значної частини населення, різке зростання витрат громадян на освітні, медичні та комунальні послуги. Тривалий час у нашій країні зберігається високий рівень бідності, бо середньомісячна зарплата залишається дуже низькою, в порівнянні з іншими Європейським країнами, а рівень безробіття — одним із найвищих.

Процеси трудової міграції мають як позитивні результати, так і негативні наслідки. Серед позитивних — підвищення рівня добробуту трудівників, виховання у наших громадян відповідальності за власну долю і добробут родин, позбавлення споживацької психології і сліпої віри в державу, яка, мовляв, має усіх усім забезпечити, а також суттєве (практично подвійне) зниження напруження на ринку праці.

Зворотний бік цієї медалі — це тимчасова втрата певної частини трудового потенціалу регіону і країни, морально-психологічні втрати, розлади здоров'я, а нерідко і розпад сімей, а ще — випускники вузів, трудові мігранти втрачають свою кваліфікацію.

Україна залежить від зовнішніх постачань ресурсів, що видобуваються. Особливо це стосується енергоносіїв, адже енергетичні потреби Укр. Задовольняються за рахунок власних джерел лише на 40-50%. Стосовно основних енергоносіїв, які добуваються, то рівень самозабезпечення такий:

Нафта 10-15%; газ 20-25%; кам’яне вугілля 80%. Взагалі динаміка діяльності ПЕК є негативною, що збільшує необхідність вдаватися до закупівель енергоносіїв за кордоном.

На сьогодні паливно-енергетичний комплекс України характеризується технологічною відсталістю, зношеністю промислово-виробничих фондів (на 65—75 %), браком коштів на їх оновлення, недостатніми обсягами геологорозвідувальних робіт стосовно нафти й газу та введення в експлуатацію перспективних родовищ, неактивною політикою диверсифікації джерел нафто- і газопостачання тощо.

З метою розв'язання енергетичних проблем і реформування паливної та енергетичної галузей у 1994 р. була розроблена Концепція розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2010 р. У контексті сталого розвитку та вдосконалення структур виробництва і споживання визначено такі пріоритети енергетичної політики України:

— активне ресурсо- й енергозбереження;

— розширення використання безпечних беземісійних (або з низьким ступенем емісії С02) джерел енергопостачання;

— зменшення шкідливого тиску джерел енергопостачання з високим вмістом вуглеводнів на навколишнє середовище;

— створення систем моніторингу та використання індикаторів з метою спостереження за процесом інтеграції екологічних аспектів у паливно-енергетичному секторі;

— диверсифікація джерел імпортного постачання в Україну природного газу, нафти, ядерного палива;

— стабілізація й збільшення обсягів власного видобутку нафти і газу шляхом зростання обсягів розвіданих запасів;

— розвиток нафто- і газотранспортних коридорів;

— розвиток відновлюваних джерел енергії;

— використання альтернативних видів палива.

БІЛЕТ 3

1.Світова і нац.. валюта…( у 2 білеті)

2.Сутність та структура міжнародної валютної системи.

Міжнародні валютні відносини — це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух товарів і факторів виробництва між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу. Міжнародні валютні відносини пов'язані з функціонуванням грошей як світового інструменту, який обслуговує міжнародну торгівлю, міжнародний рух факторів виробництва, туризм тощо.

Міжнародна валютна система охоплює всю міжнародну економіку, її головними елементами є національні та колективні (наднаціональні) валюти, міжнародні платіжні активи, механізм валютних паритетів і валютних курсів, умови взаємної конвертованості валют, міжнародні валютні ринки, міжнародні банківські та валютно-фінансові установи, міждержавні організації, що здійснюють валютне регулювання.

Міжнародна валютна система регулюється нормами національного та міжнародного права, зафіксованими в державних, міждержавних та міжнародних правових актах.

МВС охоплює всю економіку і має такі елементи:

• національні та колективні валютні одиниці;

• міжнародні платіжні активи;

• механізм валютних курсів;

• умови взаємної конвертованості валюти;

• си-ма міжн. Розрахунків;

• міжбанківські та валютно-фін. Установи.

3. Цілісність та неоднорідність світового господарства.

Особливістю світового господарства є його цілісність, яка забезпечується механізмом міжнародних відносин. Цілісність склалася завдяки взаємозв'язаним процесам — утворенню нових незалежних держав та інтеграції їх економік, під впливом яких формувалася сучасна політична карта світу. Цю цілісність підтримує діяльність міжнародних організацій та потужних транснаціональних корпорацій (ТНК).

Світове господарство має властивості, які не притаманні жодному з національних господарств. На відміну від територіально визначених, більш-менш однорідних за рівнем розвитку, більшою чи меншою мірою керованих національних господарських систем (комплексів) світова економіка має різнорівневу за розвитком, багатополюсну за просторовою організацією, асиметричну (через нерівноправність відносин) будову.

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. Цей процес об'єктивно зумовлений дією кількох факторів.

По-перше, прагненням народів світу вижити за умов надмірного нарощування військових потенціалів і загрози людству можливих глобальних війн, політики мирного співіснування різних економічних систем.

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері.

По-третє, інтернаціоналізацією господарського життя, міжнародним 0оділом праці. За сучасних умов країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси лише шляхом спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продук-тивність праці, раціонально використовувати робочу силу.

По-четверте, необхідністю об'єднання зусиль країн при розв'язанні глобальних проблем (екологічних, продовольчих), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетрусах, ядерних аваріях тощо), доцільністю поєднання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже напрацьованих людством знань, ідей, так і переробці і використанні все більш складних інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, поступовому утворенню органічного цілісного економічного явища, яке є істотною ознакою його системності. Характерною ознакою такого господарства є інтегративність, тобто процес зближення між його струк-турними елементами. Цей процес відбивається у функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спе-ціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

Світове господарство охоплює всі країни, звідси його неоднорідність і внутрішня суперечливість. Об'єктивною основою розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці, тобто спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінюються. Для того, щоб сформувалася спеціалізація, потрібні певні умови. По-перше, країна, яка бере участь у міжнародному поділі праці, повинна мати переваги (наприклад, багаті природні ресурси) перед іншими країнами у виробництві відповідної продукції; по-друге, мають бути країни, які потребують цієї продукції; по-третє, витрати на доставку продукції до місця продажу мають бути вигідні країн і-виробнику.

Білет № 4

№3.Сучасна зовнішня політика України і загальна характеристика

У статті 18 Конституції України зазначено: “Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.

Протягом останніх десяти років Україна стверджувалась як суб'єкт міжнародних відносин і набувала певного іміджу.

Після проголошення України незалежною державою багато що заважало в формуванні позитивного іміджу, оскільки навіть сам факт приналежності до Радянського Союзу сприяв "обережному" ставленню до України. Окрім того, економічні проблеми - шалена інфляція, закриття заводів, зріст безробіття, і т.ін. - створювали імідж нестабільності.

Втім, позицію Заходу можна було назвати хоч і обережною, але оптимістичною. Україна, що відмовляється від ядерної зброї, держава, що починає своє становлення; від України чекали реформ, швидкого зростання. Але надії не зовсім справдились.

№1.Комерційний кредит в міжнародній практиці

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб’єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої господарські відносини і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов’язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін.

Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця не має грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлятися борговим зобов’язанням - векселем.

Комерційний (фірмовий) кредит може надаватися за двома напрямками: експортером імпортеру — у формі відстрочення платежу за проданий товар; імпортером експортеру — у вигляді авансу. Відстрочення платежу передбачає взаємозв'язок торгової і кредитної угоди. Закінчення торгової операції тут збігається з початком кредитної угоди, яка у свою чергу буде завершена при погашенні підприємством-позичальником заборгованості за позикою. Особливість відстрочення платежу полягає в тому, що угода позики не є головною метою. Вона лише "супроводжує" угоду купівлі-продажу, сприяючи реалізації товару. "Комерційний кредит" використовується лише стосовно розстрочки платежу.

У світовій практиці розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (до 5 років) і довгострокові (5—10 років) комерційні кредити. Термін конкретного кредиту визначається, по-перше, тим, яка стадія руху товару покривається кредитом. Так, кредити, пов'язані з процесом обігу, як правило, короткострокові, а кредити, призначені для використання імпортованого товару в процесі виробництва, — середньострокові.

По-друге, на термін кредиту безпосередньо впливає характер товару, який поставляється. Так, короткострокові кредити надаються при поставках товарів широкого вжитку, а при імпорті обладнання — середньострокові. Якщо ж контракт передбачає поставку комплектного, складного обладнання, то мова йде про довгострокові кредити під гарантію уряду або комерційного банку.

При визначенні показників процентних ставок у міжнародній торговій практиці враховуються також такі чинники, як економічні і політичні умови країни-імпортера, які визначають характер ринку збуту. Зокрема, нестабільні політичні й економічні умови, ризиковий характер ринку зумовлюють збільшення плати за кредит.

№2 Принципи і моделі розвитку міжнародних економічних відносин

Принципи розвитку міжнародних економічних відносин визначають як суттєві, об’єктивні та загальновизнані норми і правила міжнародної господарської взаємодії.

Уся сукупність таких принципів поділяється на: загальні та специфічні. До загальних принципів світогосподарської взаємодії належать:

1) об’єктивність міжнародних економічних відносин, тобто відповідність їх розвитку об’єктивним економічним законам (ігнорування міжнародних зв’язків – це втрати як потенціал втрачених можливостей);

2) взаємовигідність економічних зв’язків для двох і більше партнерів;

3) конкурентні підвалини механізму зовнішньоекономічних зв’язків;

4) компромісний характер міжнародної економічної взаємодії, що передбачає певні поступки один одному з боку партнерів;

5) неконфронтаційність міжнародних економічних відносин;

6) спільне вирішення глобальних проблем людства.

Специфічні принципи розвитку міжнародної економічної взаємодії конкретизують зміст загальних:

1) кожна держава має право вільно вибирати і розвивати свої політичні, соціальні і культурні системи;

2) економічне співробітництво між державами повинно здійснюватись незалежно від розбіжностей побудови їхніх політичних, економічних і соціальних систем;

3) своєчасні міжнародні розрахунки;

4) надійність і конвертованість валют, що передбачає організацію валютного контролю, використання тих чи інших форм валютного регулювання;

5) підвищена роль транспортної проблеми та пов’язаних з нею витрат;

6) повага права власності;

7) підтримка платіжного балансу;

8) міжнародна стандартизація та сертифікація продукції, виконання вимог яких потребує суттєвих додаткових витрат;

9) сприяння економічному зростанню у найбідніших країнах;

10) співпраця у подоланні глобальних проблем існування людства з приводу охорони довкілля, конверсії, безпеки, ліквідація голоду тощо.

Моделі розвитку міжнародних економічних відносин

Проблема пошуку об’єктивної основи міжнародного поділу праці для забезпечення зростання багатства суспільства є фундаментальною серед комплексу проблем міжнародної економічної взаємодії.

У дослідженні цього питання науковці часто користуються спрощеними теоріями, які мають назву моделей. У них у логічному або математичному вигляді виражається співвідношення між різними економічними параметрами. Використання моделей доцільне, оскільки дозволяє відволіктись від несуттєвих деталей і виявити принципові економічні зв’язки (у нашому випадку на міжнародному рівні).

Білет№5

№1.Сутність і структура міжнародної валютної сиситеми

Міжнародні валютні відносини — це сукупність грошових відносин, які опосередковують рух товарів і факторів виробництва між країнами та формують самостійну міжнародну фінансову сферу. Міжнародні валютні відносини пов'язані з функціонуванням грошей як світового інструменту, який обслуговує міжнародну торгівлю, міжнародний рух факторів виробництва, туризм тощо.

Міжнародна валютна система охоплює всю міжнародну економіку, її головними елементами є національні та колективні (наднаціональні) валюти, міжнародні платіжні активи, механізм валютних паритетів і валютних курсів, умови взаємної конвертованості валют, міжнародні валютні ринки, міжнародні банківські та валютно-фінансові установи, міждержавні організації, що здійснюють валютне регулювання.

Міжнародна валютна система регулюється нормами національного та міжнародного права, зафіксованими в державних, міждержавних та міжнародних правових актах.

МВС охоплює всю економіку і має такі елементи:

• національні та колективні валютні одиниці;

• міжнародні платіжні активи;

• механізм валютних курсів;

• умови взаємної конвертованості валюти;

• си-ма міжн. Розрахунків;

• міжбанківські та валютно-фін. Установи.

Етапи розвитку міжнародної валютної системи. Розвиток міжнародної валютної системи відображає основні етапи еволюції національних економік та міжнародної економіки в цілому. На основі такого взаємозв'язку періодично виникає невідповідність принципів її функціонування сучасним потребам міжнародних економічних відносин. Долаючи цю невідповідність, міжнародна валютна система пройшла в своєму розвитку чотири основні

Паризька валютна система. Стихійно склалася у XIX ст., а юридичне була оформлена міждержавною угодою на Міжнародній конференції в Парижі у 1867 р. Згідно з цією угодою золото визнавалось єдиною формою світових грошей. На цьому етапі валюти ряду країн вільно обмінювались на золото на внутрішніх ринках своїх країн. Характерні риси Паризької валютної системи:

• основою системи виступав золотомонетний стандарт;

• валютні одиниці країн-учасниць мали чітко визначений вміст золота і були конвертованими в золото;

• золото вільно експортувалось та імпортувалось, продавалось на міжнародних ринках, а золоті зливки могли вільно обмінюватися на монети;

• підтримувалось жорстке співвідношення між національним золотим запасом і внутрішньою пропозицією грошей;

• діяв режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих точок.

Золотий стандарт — це міжнародна валютна система, що ґрунтувалась на офіційному закріпленні країною золотого вмісту національної валютної одиниці із зобов'язанням центрального банку купувати та продавати національну валюту в обмін на золото.

Оскільки золотий вміст кожної валюти був фіксованим, то й валютні курси також були фіксованими, що мало назву монетного паритету. Валютний курс в цих умовах міг змінюватись лише в обмежених рамках між золотими точками. Валютний курс, починаючи з якого боржники були схильні розраховуватись за міжнародними зобов'язаннями золотом, а не іноземними валютами, називається золотою точкою вивозу.

Так само можна визначити і золоту точку ввозу, починаючи з якої для власників іноземної валюти має сенс обертати свою валюту в золото за кордоном для здійснення розрахунків. Класичний механізм золотих точок діяв за умови вільної купівлі-продажу золота та відсутності обмежень на його вивіз. Золоті точки визначалися шляхом коригування паритету національної валюти на величину транспортних і страхових витрат, пов'язаних з матеріальним трансфертом золота.

Генуезька валютна система. Результатом Генуезької міжнародної економічної конференції (1922 р.) стало створення нової валютної системи, її основні риси:

• основою системи виступало як золото, так і девізи — іноземні валюти;

• збережено золоті паритети, однак конверсія валют у золото стала здійснюватися не лише безпосередньо, а й опосередковано — через іноземні валюти;

• відновлено режим валютних курсів, які вільно плавали;

• провадилася активна політика валютного регулювання у формі міжнародних конференцій та угод.

Генуезька валютна система стабільно функціонувала тільки до світової економічної кризи 1929—1933 рр., в результаті якої зазнав краху один із головних принципів валютної системи — золотодевізний стандарт. Внутрішньо-економічні проблеми призвели до девальвації багатьох валют, збільшилася приватна тезаврація золота, утворилася маса "гарячих грошей", що стихійно пересувалася від однієї країни до іншої в пошуках антиінфляційних ніш.

Бреттон-Вудська валютна система. З'явилася як результат міжнародної конференції з валютно-фінансових питань, що відбулась 1—22 липня 1944 р. в Бреттон-Вудсі (США). Прийняті Статті Угоди (Статут МВФ) визначили основні риси нової валютної системи, її суть полягала в тому, що паперові гроші перестали обмінюватись на золото.

При цьому золото зберігало свою монополію на проведення остаточних грошових розрахунків між країнами, тобто на виконання функції загального платіжного засобу. Однак масштаби використання золота для фактичного обслуговування міжнародного обігу і його регулятивна роль у цій сфері істотно зменшились.

Бреттон-Вудська валютна система була за своїм характером золотодевіз-ною системою фіксованих валютних курсів. Золотодевізний стандарт — це міжнародна валютна система, що ґрунтувалась на золоті та девізах — двох резервних валютах (доларі США та фунті стерлінгів).

Основною резервною валютою став американський долар, який нарівні з золотом був визнаний мірою цінності валюти кожної країни, а також міжнародним платіжним та кредитним засобом.

Долар обмінювався на золото центральними банками та урядовими установами інших країн в казначействі США за курсом (1944 р.) 35 дол. за 1 тройську унцію (31,1 г). Крім того, урядові органи та приватні особи могли купувати золото на приватному ринку. Валютна ціна золота формувалась на основі офіційної і до 1988 р. суттєво не коливалась. Порівнювання валют одна з одною та їхній взаємний обмін здійснювались на основі офіційних валютних паритетів, виражених в золоті та доларах. МВФ- основними цілями були:

• сприяння міжнародному співробітництву шляхом консультацій з міжнародних валютних проблем;

• сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, яка сприяла б зростанню виробництва та зайнятості;

• сприяння організації багатосторонньої платіжної системи з поточних операцій та усуненню валютних обмежень;

• надання тимчасової фінансової допомоги країнам-членам для врегулювання платіжних дисбалансів;

• скорочення періоду та розмірів платіжних дисбалансів країн-членів.

Ямайська валютна система. У січні 1976 р. на черговій нараді МВФ в Кінгстоні (Ямайка) у вигляді другої поправки до Статей Угоди МВФ були визначені основи нової світової валютної системи, суть якої — в проголошенні повної демонетизації золота у сфері валютних відносин. Був відмінений офіційний золотий паритет, офіційна ціна на золото та фіксація масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято будь-які обмеження у його приватному використанні.

На Ямайській конференції було введено стандарт СДР — спеціальні права запозичення (СПЗ)) з метою зробити їх основним резервним авуаром і зменшити роль інших резервних валют. Спеціальні права запозичення були створені МВФ в 1969 р. як простий кредитний інструмент. Однак потім була поставлена задача перетворити СДР в "головний резервний актив міжнародної валютної системи", в альтернативу як золоту, так і доларові.

№2.Сутність зовнішньо-економічних з’вязків України

Зовнішньоекономічна діяльність, тобто міжнародний обмін товарами й послугами, належить до числа найбільш давніх форм міжнародних відносин. До неї також належать рух капіталу, міжнародна міграція робочої сили, міжнародні валютні відносини. Необхідність і ефективність системи міжнародного обміну очевидна: для кожної країни характерний свій набір природних ресурсів, розміри капіталів і праці, які можуть бути використані для виробництва ВНП. Спеціалізація країни на виробництві товарів, для яких у неї є найкращі умови, дає змогу їй розширити їх випуск, використавши частину з них для продажу, а за виручені гроші закупити товари, яких не вистачає.

Виходячи з економічної доцільності, держава планує свою зовнішньоекономічну діяльність, яка відіграє важливу роль у розвитку економіки будь-якої країни (й України зокрема). Вона створює умови для економії витрат в економіці або в окремих її галузях. Плани зовнішньоекономічної діяльності націлюють на встановлення й розвиток взаємовигідних зв'язків з країнами світу. Вони мають всебічно враховувати переваги, які випливають з міжнародного розподілу праці в інтересах розвитку економіки, технічного прогресу та підвищення рівня життя народу.

У плані розвитку зовнішньоекономічної діяльності визначаються номенклатура й обсяги основних товарів, які мають змінити товарну структуру експорту та імпорту, головні напрями розвитку зовнішньоторгового обороту по окремих країнах, обсяг технічного й економічного сприяння країнам, які розвиваються, характер і обсяги кредитних операцій. Під час розробки планів проводяться розрахунки економічної ефективності зовнішньоторговельних операцій, експорту, імпорту та сумарного економічного ефекту відповідно до методики визначення економічної ефективності зовнішньої торгівлі;

її ефективність визначається шляхом порівняння витрат на виробництво з витратами на імпорт.

Поряд з відносними показниками розраховуються абсолютні, які відображають ефективність чи збиток, отримані економікою в результаті застосування тієї чи іншої пропозиції щодо розвитку зовнішньої торгівлі. При цьому рекомендується враховувати специфіку торгівлі з окремими країнами чи їх групами, умови торгівлі в кредит та ін.

Ось уже сім років Україна виступає на світовій арені як незалежна європейська держава, її економіка переживає затяжну кризу. Через зниження попиту на внутрішньому ринку велика кількість підприємств працює практично в півсили. Типовим явищем стало приховане безробіття.

Депресійні процеси у виробництві негативно впливають на стан зовнішньої торгівлі. Обсяг експорту не відповідає можливостям товаровиробників і не задовольняє державних потреб щодо валютних надходжень, які використовуються для стабілізації економіки, зниження рівня інфляції та бюджетних витрат. Крім того, характер експорту залишається пасивно-сировинним. Навіть у країни СНД необхідно збільшити експорт продукції виробничо-технічного призначення. Негативне також сальдо в торгівлі щодо енергоносіїв, прокату кольорових металів, целюлози, деревини, каучуку. Відомо, що незадовільний стан зовнішньоекономічних зв'язків не може позитивно впливати на економіку України.

У той же час значну роль в оздоровленні економічної ситуації має відігравати ефективна зовнішньоекономічна діяльність, яка включає в себе економічні відносини між окремими країнами, їх регіональними об'єднаннями, а також окремими підприємствами (корпораціями).

Перехід України до фази економічного пожвавлення та піднесення в нових умовах господарювання може здійснюватися за зрахунок ефективного використання власного ресурсного потенціалу шляхом упровадження новітніх технологій. Основою нової економічної стратегії у сфері зовнішньоекономічної діяльності України мають бути зацікавленість людини у вільному підприємництві та розвитку товарного виробництва, а також упровадженні ринкових відносин; запровадження в обіг твердої конвертованої грошової одиниці; НТП із застосуванням активної інноваційної, інвестиційної та структурної політики; рівноправне співіснування різних форм власності.

Під зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) розуміють діяльність суб'єктів господарської діяльності України (частіше підприємств) та іноземних суб'єктів господарської діяльності (іноземних підприємств), яка заснована на взаємовідносинах і здійснюється або на території України, або за її межами.

Практика здійснення зовнішньоекономічної діяльності в сучасних умовах відтворюється через зовнішньоекономічні зв'язки суб'єктів господарювання, які, в свою чергу, здійснюються за такими напрямками: зовнішня торгівля; спільне підприємництво на території України; спільне підприємництво за кордоном; іноземне підприємництво на території України; міжнародні об'єднання та організації; консорціуми; підрядна співпраця; концесії; лізинг; співробітництво на компенсаційній основі; співробітництво на умовах розподілу продукції між партнерами; переробка давальницької сировини; залучення іноземної робочої сили; виробниче кооперування; науково-технічна співпраця; торгівля ліцензіями й технологією; прибережна та прикордонна торгівля; торгівля будівельними послугами; торгівля транспортними послугами; співробітництво в банківській сфері; іноземний туризм; співробітництво у вільних економічних зонах; інші форми міжнародного економічного співробітництва (біржі, торговельні будинки, асоціації).

Зовнішньоекономічну діяльність підприємств ототожнюють, передусім, зі здійсненням експортних та імпортних торговельних операцій. Це і зрозуміло, адже на такі операції припадає майже 80% усіх здійснюваних у зовнішньоекономічній діяльності операцій.

№ 3. Система міжнародних економічних відносин

МЕВ як наука, являє собою своєрідну і самобутню частину економічної теорії, оскільки тут вивчаються економічні явища і процеси, що виникають на міжнародному рівні з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання життєвих благ в умовах обмеженості та рідкісності ресурсів.

Міжнародні економічні відносини входять в склад світового господарства, тобто є його елементом.

Світове господарство—це системи відносин взаємозалежності та взаємозв'язку національних господарств, виражена у міжнародних економічних відносинах і тих аспектах внутрішньо національних відносин котрі зумовлені зворотною дією міжнародних.

Крім того, що МЕВ є елементом світового господарства, їх ще можна представити системою, що знаходиться на перетині систем економічних і міжнародних відносин.

Загальні принципи розвитку міжнародних економічних відносин:

• взаємовигідність економічних зв'язків для суб'єктів.

• еволюційність міжнародних економічних процесів (вільний розвиток).

• розвиток МЕВ на основі компромісів між суб'єктами.

• комплексний розвиток системи МЕВ (розвиток усіх її елементів і зв'язків).

• розвиток МЕВ на науковому ґрунті (за об'єктивними законами) щоб не було дисбалансу світової економіки.

• спільне вирішення глобальних проблем людства.

Система міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини—це система відносин, що виникають між суб'єктами з різних країн з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання споживчих благ (товарів, послуг, ідей) в умовах обмеженості ресурсів і міжнародного поділу праці.

Сучасні МЕВ є системою економічних зв'язків, які характеризуються:

• а) виходом за межі національних господарств.

• б) взаємодією фізичних і юридичних осіб, держав і міжнародних організацій.

• в) визначеністю форм.

• г) різними рівнями глибини існування, функціонування, здійснення.

Рівні МЕВ можна традиційно розбити на макро-, мета-, мікрорівні, де:

• макрорівень—це рівень державних і міждержавних міжнародних процесів;

• метарівень—це міжнародні зв'язки галузевого і регіонального значення;

• мікрорівень—це міжнародні зв'язки між фірмами різних країн.

Рівні МЕВ також розглядають і за ступенем розвитку стосунків між суб'єктами МЕВ, за ступенем тривалості дії угод і переплетеності економік:

• Міжнародні економічні контакти—це найпростіші, одиничні, випадкові економічні зв'язки, що мають епізодичний характер і регулюються разовими угодами.

• Міжнародна економічна взаємодія—це добре відпрацьовані стійкі економічні зв'язки між суб'єктами МЕВ, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на доволі тривалий час.

• Міжнародне економічне співробітництво—це міцні й тривалі зв'язки кооперативного типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені й узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах.

• Міжнародна економічна інтеграція—це вищий рівень розвитку МЕВ, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з третіми країнами.

Суб'єкти МЕВ - це учасники міжнародних економічних явищ і процесів, котрі здатні самостійно й активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів.

Суб'єкти МЕВ поділяють за критеріями рівнів:

Мікрорівень – це фірми, підприємства, окремі особи, фермерські господарства.

Метарівень – це галузі економіки, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю.

Макрорівень –це зв'язки між державами, між групами держав, між державами та міжнародними організаціями.

Ділять суб'єктів МЕВ також на:

Фізичні особи – це право- і дієспроможні особи, які у міжнародних відносинах виступають як окремі індивідуали, тобто діють від власного імені і не представляють ніяких фірм.

Юридичні особи – це організації, фірми, корпорації, котрі займаються зовнішньоекономічною діяльністю.

Держава – це суверенне утворення, яке володіє верховною владою на своїй території та незалежністю по відношенню до інших держав. Держави являють собою головні суб'єкти системи світового господарства, а тому їхні дії визначально відбиваються на функціонуванні цієї системи. Відносини і зв'язки між державами знаходяться в основі утворення цілісної світо господарської системи. Саме держави створюють поле діяльності для суб'єктів мета- й мікрорівня, укладаючи між собою договори про двостороннє чи багатостороннє співробітництво.

Держави регулюють ЗЕД суб'єктів своєї країни та діяльність іноземного капіталу на своїй території.

Види та форми сучасних міжнародних економічних відносин

Форми МЕВ:

• Міжнародні валютні відносини.

• Міжнародні фінансово-кредитні відносини.

• Міжнародне виробниче співробітництво.

• Міжнародне науково-технічне співробітництво.

• Міжнародні трудові відносини.

• Міжнародна торгівля товарами.

• Міжнародна торгівля послугами.

• Міжнародні транспортні відносини.

Чітких меж між цими формами провести неможливо, оскільки існує багато субформ, котрі знаходяться на перетині двох і більше форм.

Міжнародні економічні відносини між різними групами країн мають свої характерні риси і відмінності. Тому можна виділити такі види МЕВ: МЕВ промислово розвинутих країн, МЕВ країн, що розвиваються, МЕВ країн з перехідною економікою.

МЕВ промислово розвинутих країн - це МЕВ ринкової економіки, вони розвиваються в умовах конкуренції, для них характерні зрілі форми інтернаціоналізації виробництва і капіталу, глибокі економічні зв'язки, які переходять у стадію інтеграції.

МЕВ країн, що розвиваються характеризуються зміною моделі їх ролі у світовому господарстві: із аграрно-сировинної периферії ці країни перетворюються на учасників виробництва готової продукції на світовий ринок, але при збереженні панівного становища розвинених країн в НДДКР і наукоємних галузях.

МЕВ країн з перехідною економікою – характеризуються процесом реформування економіки, здійснюється перехід від планово-адміністративних до ринкових методів регулювання економіки.

БИЛЕТ 6

Вопрос 1: Сущность введения sdr. Валютная корзина как метод обчисления sdr.

Специальные права заимствования (англ. Special Drawing Rights, SDR, SDRs) — искусственное резервное и платёжное средство, эмитируемое Международным валютным фондом (МВФ). Имеет только безналичную форму в виде записей на банковских счетах, банкноты не выпускались.

Не является ни валютой, ни долговым обязательством. Имеет ограниченную сферу применения, обращается только внутри МВФ. Используется для регулирования сальдо платёжных балансов, для покрытия дефицита платежного баланса, пополнения резервов, расчётов по кредитам МВФ.

Это платёжное средство было создано МВФ в 1969 году как дополнение к существующим резервным активам стран-членов. Основная цель создания: преодоление парадокса Триффина в рамках Бреттон-Вудской валютной системы — противоречия между международным характером использования и национальной природой валют.

Курс SDR публикуется ежедневно и определяется на основе долларовой стоимости корзины из четырех ведущих валют: доллар США, евро, иена и фунт стерлингов. До введения евро с 1981 года курс был привязан к корзине из пяти валют: доллара США, немецкой марки, французского франка, иены и фунта стерлингов. Вес валют в корзине пересматривается каждые пять лет.

Вопрос 2: Формы мэо, их существенная характеристика и взаимосвязь.

Важнейшие формы мировых экономических отношений следующие:

-международная торговля товарами и услугами;

-интернациональное перемещение предпринимательского и ссудного капиталов;

-международная миграция рабочей силы;

-создание совместных предприятий;

-развитие международных корпораций;

-международное научно-техническое сотрудничество.

Международная торговля представляет собой обмен товарами и услугами через государственные границы. В основе такого обмена лежит принцип сравнительных преимуществ, предложенный Д. Рикардо. В соответствии с данным принципом государству следует производить и продавать другим странам те товары, которые оно способно производить с наибольшей продуктивностью и эффективностью, т.е. с относительно меньшими издержками, чем другие блага в этой же стране, покупая при этом у других стран те товары, которые оно не способно производить с аналогичными параметрами.

Международная торговля состоит из импорта и экспорта.

Импорт заключается в приобретении продукции в другой стране.

Экспорт - продажа продукции в другие страны.

Вывоз капитала представляет собой вывоз денежных средств из одной страны в другую для выгодного их размещения.

Вывоз капитала осуществляется в виде предпринимательского (прямые и портфельные инвестиции) и ссудного капиталов.

Прямые инвестиции - это вложения капитала в зарубежные предприятия, обеспечивающие инвестору контроль над ними. Для такого контроля инвестор должен обладать не менее чем 20-25% акционерного капитала компании.

"Портфельные" инвестиции означают покупку ценных бумаг иностранных компаний. В отличие от прямых, подобные инвестиции не дают права контроля над деятельностью предприятий и используются в основном для роста финансовых средств путем получения процентов и дивидендов на вложенный капитал.

Вывоз ссудного капитала - это предоставление иностранным компаниям, банкам, государственным органам средне- и долгосрочных кредитов в денежной и товарной форме с целью получения прибыли из-за выгодной нормы ссудного процента.

Международная миграция рабочей силы - это международное перемещение работников, связанное с поиском занятости в других странах. Этот процесс объясняется возможностью получения более высоких доходов, лучшими перспективами социального, профессионального продвижения.

Создание совместных предприятий, позволяющее объединять денежные средства, технологии, управленческий опыт, природные и другие ресурсы из разных стран и осуществлять общую производственно-экономическую деятельность на территории какой-либо одной или всех стран.

Развитие международных корпораций, деятельность которых осуществляется в основном через прямые зарубежные инвестиции из одной страны в другие страны. Различают транснациональные и многонациональные корпорации.

Транснациональные корпорации (ТНК) - это форма международного бизнеса, причем головная компания принадлежит капиталу одной страны, а филиалы расположены в других странах мира.

Многонациональные корпорации (МНК) - это международные корпорации как по своей деятельности, так и по капиталу, т.е. ее капитал формируется из средств нескольких национальных компаний.

Подавляющее большинство современных международных корпорации имеют форму ТНК,

Международное научно-техническое сотрудничество представляет собой обмен результатами научных исследований и разработок, техническими и технологическими новшествами. Данное сотрудничество может осуществляться путем обмена научно-технической информации, учеными и специалистами, проведением научно-исследовательских работ и разработкой научно-технических проектов и др.