74 Утворення візантійської держави. Суспільний устрій країни

Візантійське держава оформилася: в результаті відділення східної частини Римської імперії наприкінці IV в. н.е. Вона проіснувала понад тисячу років, аж до розгрому в 1453 р. її столиці Константинополя в ході турецької навали.

Специфічні  рисирозвитку  візантійськвого

 середньовічного суспільства виявляються вже на першому етапі його розвитку. Процес розкладання: рабовласницьких порядків носив у Візантії уповільнений характер. Високий рівень розвитку товарно-грошових відкосин, тривале зберігання сильних економічних і політичних позицій численних візантійських міст сприяли політичної стабільності Візантії і стримували процес розпаду рабовласницького ладу.

Панівний клас Візантії був неоднорідний. Головні економічні і соціальні позиції у Візантії займали стара сенаторська аристократія і провінційна знать. Поряд із ними високе місце в соціальній структурі візантійського суспільства займала міська муніципальна верхівка значних міст імперії, особливо столиці - Константинополя.

Суспільний  лад Візантії  зазнає  серйозні  зміни  в ході найгострішої політичної і соціальної кризи кінця VI - першої половини VII ст. Арабська навала, вторгнення варварів, супроводжувані їхній масовим осіданням на території імперії, руйнація і спад багатьох міст прискорили ломку рабовласницьких і утворення феодальних порядків у Візантії. У війнах і соціальних сутичках загинула значна частина представників тих соціальних груп, що панували у Візантії в попередньому періоді. Водночас зберігання державних форм власності, общинного землеволодіння і величезної поширеності необмеженої приватної власності на землю й у наступному столітті серйозно уповільнювали формування нової феодальної власності і, крім того, розвиток експлуатації візантійського селянства.

Тільки до X ст. взяла гору тенденція до створення феодально їсеньйориальної системи, заснованої на праці залежного від земельних магнатів селянства при зберіганні, проте, контролю з боку держави.

79Утворення та державний устрій дуалістичної австро-угорської імперії 1867

21 грудня 1867 року імператор Франц Йосиф I (1848—1916) затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Австрійська імперія була перетворена на двоєдину (дуалістичну) державу, яка дістала назву Австро-Угорська імперія. Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд та парламент — сейм.

На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор з династії Габсбургів, який одночасно носив титул короля Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. Згідно з положеннями нової австрійської конституції рейхсрат — двопалатний парламент — складався з Палати панів і Палати депутатів (всього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький таписьменник Василь Стефаник.

Палата Депутатів формувалася шляхом виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежено майновим і віковим цензом та куріальною системою. 1873 року було запроваджено прямі вибори від усіх курій, крім сільської. Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, 1882року значно зросла кількість виборців, однак уряд відмовився запровадити загальне виборче право.