3. Натуралістичний і системодіяльний методологічний підхід в теорії прийняття рішень.

В сучасній методології розрізняють два основних підходи в реалізації методологічної функції при вирішенні проблем: натуралістичний і системодіяльний.

Натуралістичний підхід лежав в основі методологічного забезпечення останніх 100 років, і йому наука зобов’язана всіма своїми успіхами, але завдяки йому відсутня цілісна наукова картина світу, про яку згадувалось раніше. Системодіяльний підхід повинен не замінити натуралістичний, а вдосконалити його методологічне забезпечення, ніби ввібравши в себе останній.

Відмінності в підходах досить принципові.

Будь-який дослідник, що застосовує натуралістичний підхід виходить з того, що йому дано об’єкт дослідження і він застосовує до нього певний набір дослідницьких процедур і операцій, завдяки яким він черпає знання про об’єкт. Ці знання – свого роду трафарети, шаблони або схеми, які накладали на об’єкт і таким чином отримували “його зображення” (властивості, параметри тощо). Крім того людське сприйняття суб’єктивне.

Системологічний підхід досліджує не стільки об’єкт скільки системи діяльності і мислення, виходить з тих засобів і методів, техніки і технології, процедур і операцій, які складають структуру мислення і задають форми його організації.

З одної сторони натуралістичний підхід враховує особливості функціонування свідомості людини, яка фіксує тільки об’єкт дослідження. З другої сторони не помічає складних структур мислення, не усвідомлює взаємозв’язків і відношень об’єкта з оточуючим середовищем, того, що цей об’єкт включений в мислення і є його функціональним елементом. Ще І. Кант доказував, що ми бачим те, що знаєм. Це означає, що ми одержуємо результати дослідження, що характеризують не об’єкт дослідження, а результати нашого мислення, що базується на нашому досвіді на нашій інформаційній моделі світу. При цьому предмет відрізняється від об’єкти, оскільки він був продуктом пізнавальної діяльності. В цьому принциповий недолік натуралістичного підходу.

Перехід до системодіяльного підходу (СДП) зв’язаний зі змінами в структурі і формах організації мислення, з необхідністю комплексного підходу до дослідження складних об’єктів.

Більшість відкрить зроблено на стику різних наук. Найефективніші рішення приймались тоді, коли ОПР враховували складність об’єкта управління, багатопредметний характер результатів дослідження.

Важливо, що перехід до СДП не вимагає відміни інших підходів до вивчення об’єктів – психологічного, соціологічного, логічного і т. п. Однак ці підходи необхідно правильно організувати і ув’язати, з тим, щоб отримати багатостороннє, багатопланове, багатопредметне уявлення про об’єкт ПР. СДП дозволяє об’єднати результати одержані представниками однієї професії, з результатами, одержаними представниками інших професій.

З позиції СДП вважається, що предметом методології є людська діяльність, мислення, включаючи не тільки власне пізнання, але й виробництво. Методологічна відмінність між натуралістичним і СДП проявляється в відмінності способів бачення і уявлення світу, засобів і методів мислення. Стосовно до технології прийняття рішень – це відмінність технології в підході до ПУР.

Методологічний підхід до ПУР дозволяє визначити, що являє собою об’єкт управління і сама діяльність ОПР.

Прийняття раціональних рішень вимагає цілісного уявлення про систему виробництва, що включає організацію людей, використання технологій, процесів, які проходять в системі виробництва, фінансів і т. п.

Методологічний підхід дозволяє сформулювати принципи, які нормують діяльність і дозволяють формувати мислення, розробити методики дослідження об’єкта управління.

В даний час розроблені принципи діалектичної логіки, з врахуванням яких можна науково обґрунтовано побудувати діяльність ОПР і управлінського персоналу при розробці, прийнятті і реалізації УР.

1) Об’єктивності дослідження – це вихідний принцип будь-якого пізнання. Він вимагає розгляду об’єктів ПР такими як вони є, без елементів суб’єктивізму, особистої чи групової обмеженості, правильного тлумачення і використання фактів. Порушення цього принципу приводить до необ’єктивності, нераціональних рішень, неповного використання внутрішніх можливостей виробництва.

2) Всесторонності дослідження об’єкта. Цей принцип включає в себе походження від абстрактного (найпростіших відносин) до конкретного, тобто складного, глибоких відносин, від явищ до їх суті (всесторонньо охвачує найбільш істотне). Він продиктований законами діалектики про всезагальний зв'язок і взаємозалежність явищ.

3) Дослідження предметів і явищ в їх русі і розвитку. Щоб правильно проаналізувати проблеми, що виникли, необхідно розглядати, як це явище виникало, які головні етапи проходило в своєму розвитку, чим стало зараз і які тенденції спостерігаються.

4) Дослідження тенденцій і кожного явища як єдності і боротьби протилежностей. Кожне явище являє собою єдність протилежностей, істотні сторони якого – взаємообумовленість і взаємопроникнення протилежних сторін, властивостей, тенденцій. Будь-яке явище чи процес являє собою єдність стійкості і мінливості, позитивного і негативного, відживаючого і того, що народжується.

При розгляді проблем, що вимагають ПР, принцип єдності і боротьби протилежностей передбачає виконання наступних дій:

• знайти в кожному явищі чи проблемі протилежні сторони і тенденції;

• проаналізувати, як діють в єдиному явищі його протилежні сторони, яка з них прогресивна, сприяє розвитку, а яка гальмує розвиток;

• визначити, що являє собою конкретна єдність протилежностей в явищі чи проблемі, що переважає: прогрес чи регрес, які сили сприяють прогресу, а які гальмують його, що саме є рушійною силою прогресу;

• вияснити, в чому заключається боротьба протилежних сил.

Протилежність не потрібно сприймати, як щось таке, що заважає і що потрібно негайно усунути. Боротьба протилежностей сприяє розвитку.

5) Цілісний розгляд явищ. Суть цього принципу – встановлення взаємозв’язку і взаємозалежності всіх сторін кожного явища. Цей взаємозв’язок є основою для системного підходу і системного аналізу.

6) Постійне поглиблення пізнання. Процес розкриття нових сторін явища потрібно розглядати як нескінченне, постійно поглиблюючи пізнання від явища до суті, від менш глибокої суті до більш глибокої, як повторення на вищій стадії відомих рис і властивостей нижчої стадії. В цьому процесі діалектично поєднуються аналіз і синтез, як основні компоненти пізнання.

Розвиток – це ланцюг діалектичних заперечень, кожне з яких не тільки заперечує попередні знання, але й зберігає те позитивне, що міститься в них, все більше концентруючи багатство розвитку в цілому.

7) Практична перевірка результатів. Загальна практика – основний принцип всіх процесів, в т. ч. і теоретичного мислення. Практика – вище теоретичного пізнання, оскільки їй властива не лише все загальність, але й безпосередня діяльність. Порівняння вирішення проблеми з її практичним здійсненням дозволяє накопичувати досвід в області управління, збагачує знання.

8) Теоретичні розробки. Ця вимога передбачає врахування передової теорії. Творче перетворення діалектичних принципів ПР в конкретних умовах забезпечує їх повноту, своєчасність і оптимальність.

Кожне УР приймається для рішення проблеми в ситуації, що склалась. Ці ситуації мають свої особливості:

- поєднують в собі складність і терміновість;

- управлінські проблеми рідко проявляються окремо. Як правило вони взаємозв’язані, торкаються різних сфер людської діяльності;

• результати рішення проблеми важко виміряти або взагалі неможливо кількісно визначити;

• наявність проблеми не завжди означає її повну очевидність. Багато проблем знаходяться в процесі становлення і для їх постановки і оцінки необхідні дослідження;

• виникнення проблем і їх оцінка на практиці можливі в двох різних ситуаціях – коли вихідним пунктом є можлива проблема і коли вихідним пунктом виступає нова можливість, знайдена в зв’язку з відомим колом проблем. Нові можливості означають наявність наукових відкрить, винаходів, розробок;

• проблеми виникають і вирішуються як правило в умовах конфліктів, що негативно позначаються на загальній ефективності роботи;

• на формулювання проблеми і процес її вирішення впливають суб’єктивні фактори, загальні настанови державних і громадських організацій, зацікавленість окремих осіб, непередбачена поведінка людей;

• теоретична розробка проблеми повинна передувати практичній реалізації. Теорія передує практиці і узагальнюючи передовий досвід, на науковій основі дає їй рекомендації.