- •Предмет і завдання стилістики
- •Морфологічні синоніми як стилістичний засіб
- •Одно- і двоскладні речення (характеристика і зіставлення)
- •Загальна народна і літературна мова. Норми української літературної мови
- •Афіксація з лексичного погляду.
- •Типи фразеологічних одиниць за способом з’єднання компонентів та за генетичними зв’язками.
- •Поняття стилю. Принципи поділу на стилі.
- •Взаємозаміна способів дієслова.
- •Безособові речення в різних стилях.
- •Стилістична диференціація української лексики
- •11. Категорія роду, як стилістичний засіб.
- •12. Типи простих речень за інтонацією та будовою.
- •13. Лексика української мови за походженням.
- •15. Стилістичні можливості складного речення.
- •16. Фонетичні особливості та вимовні норми сучасної української мови.
- •17. Ступінювання прикметників та їх стилістичні аспекти.
- •18. Номінативні речення в різних стилях.
- •19. Багатозначність і омонімія.
- •20. Стилістичне використання категорії числа.
- •21.Риторичні звертання та їхні стилістичні можливості.
- •22.Багатозначність як стилістичний засіб.
- •23.Стягнені й нестягнені форми прикметників. Короткі форми прикметників. Стилістичні можливості.
- •24. Називний відмінок уявлення
- •25.Омоніми як лексичне й стилістичне явище. Типи омонімів.
- •26.Взаємодія часів дієслова.
- •27. Особливості будови складного речення в науковому стилі.
- •28. Тропи в різних стилях мови.
- •29. Лексико-семантичний спосіб словотвору. Основоскладання.
- •35.Стилістичні можливості числівників.
- •31. Стилістичні можливості паронімів, семантичні помилки, спричинені паронімією.
- •32.Взаємозаміна осіб дієслова.
- •33.Складне речення в художньому стилі.
- •34. Синоніми в різних стилях.
- •36. Однорідний ряд як стилістичний засіб у нехудожніх текстах.
- •37. Антонімія та її стилістичні функції.
- •38. Активні та пасивні дієприкметники в українській мові.
- •39.Однорідний ряд у публіцистиці і красному письменстві.
- •40.Лексика іншомовного походження у стилістичному плані. Інтернаціоналізми, екзотизми, варваризми.
- •41. Стилістичне використання займенників.
- •42. Способи вираження узагальнення.
- •44. Службові частини мови в стил. Плані.
- •45. Факутальтивне і нормативне відокремлення.
- •46. Номінат. І ст. Ф-ї неологізмів.
- •47. Метафора і метонімія у різних стилях.
- •48. Відокр. Прикладки в ст. Плані.
- •49. Застаріла лексика.
- •51. Власне звертання, напівриторичне в стил. Плані.
- •55. Термінологія як компонент укр. Мови. Вимоги до термінів
- •56. Стиліст. Використання гіперболи та літоти.
- •61)Способи творення та можливості використання професіоналызмів
- •62) Характеристика наукового стилю та його різновидів
- •63) Пряма мова в художньому стилі
- •64)Розмовна й просторічна лексика в стилістичному плані
- •65) Публіцистичний стиль. Його різновиди
- •66)Невласне пряма мова, її стилістичні можливості.
- •67) Діалектизми, їх номінативні та стилістичні функції.
- •68) Епітет і порівняння в стилістичному плані.
- •69) Монолог у різних стилях мови
- •70) Жаргонізми й аргонізми в складі української лексики.
- •71) Художній стиль
- •72) Особливості будови та стилістичні можливості внутр.Діалогу
- •73) Етимологія та її викор. В стил.Плані
- •74) Іншомовні словотворні елементи в питомих укр.Словах
- •75) Композиційні та стилістичні функції діалогу й полілогу
- •76) Народна етимологія як засіб гумору та сатири
- •77) Розмовний стиль
- •78) Синтакс. Й стиліст. Характеристика періоду
- •79) Деетимологізація, роль у мові
- •80) Засоби вираження міри й якості, її стиліст. Можливості
- •81. Види періодів. Період у художньому та нехудожньому текстах.
- •82. Фразеологія укр. Мови.
- •83. Стилістична роль порядку слів.
- •84. Стилістичні фігури на основі синонімії.
- •85. Використання фразеології в різних стилях.
- •87. Стилістичні фігури на основі паронімії та антонімії.
- •88. Видозміна фразеологізмів як стилістичних засобів.
- •89. Власні й загальні іменники як стилістичний засіб.
- •90. Стилістичні фігури як засіб логізації тексту.
41. Стилістичне використання займенників.
Особові займенники дуже часто виступають в оратор. мовленні і в поезії як засіб вияву автора чи його лір. гер. (різниця між «наші» і «ваші»). Займенники 2ос. «ти», «ви» поглиблюють ліричність оповіді («Ви почуваєте, що ви частина цього світу...»). Варіювання займенників ти-ви може свідчити про зміни в стосунках персонажів.
Інтим-лір. забарвлення викладові присвійні займенники. Утрачаючи власні риси займенники виступають у ролі часток. Такі частки займенникового пох. Надають мові більшої експресії («А я собі гуляю як рибка по Дунаю...», «якось воно буде»). Можливе також використання і інщих частин мови в ролі займенника («чоловік»)
42. Способи вираження узагальнення.
Вибір узагальнувального слова залежить від стил. настанов тексту, від індивід. манери автора. У наук. і офіц.-ділов. Стилі використовуються родові поняття, тобто вибір не великий. Худ. стиль також може уживати родові назви, але найчастіше – це слова тип: все, ніхто, всюди, скрізь , ніде... тут вибір узагал. слів ширший. Узагал. слово може бути і ориг. знахідкою автора.
43. Старослов’янізми в СУМ. Це слова, які увійшли у східнослов. мови із старослов., яка сформув. В ІХ ст. на осн. македонського діалекту староболгар. мови (град, раб, єдиний, юний, приязнь, братство, учитель, гординя). В СУМ старослов. іноді вжив. в номінативній ф-ї (єдиний, область, учитель), проте частіше викор. як стил. засіб для надання мовленю урочистого піднесеного забарвлення. При поєднанні з звичайними словами, особливо з тими, що мають відтінок зниженості можуть служити засобом іронії, сатири, гумору.
44. Службові частини мови в стил. Плані.
Службові частини мови- прийменники, сполучники, частки, вигуки, не є безпосередніми виразниками понять. Вони вказують на хар-тер логічного зв’язку між поняттями, надають додаткових відтінків значеню окремих слів. Стил. можливості цих частин мови базуються на здатності їх сприяти відтворенню різних типів модальності (модальність – відношення мовця до змісту висловлювання, а також відношення змісту висловлювання до об’єктивної дійсності).
45. Факутальтивне і нормативне відокремлення.
Відокремлення – виділення тих чи тих членів речення. Виділення буває обов’язковим (номінативним) – зумовлене специфікою конструкції (дієприк. звороти після озн. слова); та факультативним –здійснене автором задля посилення, наголошення або послаблення певних відтінків значень. У наук. та оф.-діл. Стилі факульт. відокремлення майже вітсутнє, тут основна роль належить відок. обов’язковому., в цих стилях відокремлення виступає як пояснення, конкретизація. А от в худ. та публ. стилі є засобом виразності, оцінності. У худ ст. характерне факульт. відокремлення, воно залежить від стилю автора. Засобом творення може бути не лише інтонація, а й незвич. порядок слів. У розмовній мові відокремлення здебільшого виступає у розпов. описах як подробиця.У худ і розм. ст. викор емоц.-забарвлені відокремлення.