100.Кризи світової і національних економік у 1970-80-ті роки та їх аналіз в економічній думці. Феномен стагфляції.

Новими екон. явищами, що характеризували функціонування світового господарства у 70-х на початку 80-х рр. XX ст., були:

• подальше розгортання НТР, посилення інтелектуалізації й віртуалізації екон. відносин;

• вступ виробництва на основі переходу до наукомістких і ресурсозбережувальних технологій у фазу глобальної технологічної модернізації;

• вичерпність традиційних екстенсивних факторів екон. зростання;

• загострення проблеми дефіцитності енергетичних ресурсів у вигляді глобальної енергетичної (нафтогазової) кризи розвинених країн.

Також у цей період посилювалася роль екологічної складової екон. прогресу перед загрозою тотального руйнування навколишнього природного середовища. Зростання інтернаціоналізації господарських зв’язків та панування транснаціональних корпорацій надавали кризовим явищам характеру глобальності. Характерним було також поєднання глобальних проблем із поглибленням екон суперечностей та виявів макроекономічної нестабільності економік провідних країн Заходу.

Світові економічні кризи 1974—1975 та 1980—1982 рр.

Надзвичайної гостроти їм надавало поєднання циклічних спадів із низкою структурних криз — енергетичною, валютно-фінансовою, екологічною, що зумовило небачені раніше за глибиною й раптовістю шоки пропозиції. Стрімке зростання світових цін на нафту спричинило подорожчання паливно-сировинних ресурсів. Ціни на сировину та паливо впродовж 1972—1973 рр. перевищили зростання їх за період від кіпця Другої світової війни до 1972 року, що завдало нищівного удару по пропозиції; зумовило спад у країнах із розвиненою ринковою економікою за одночасного зростання цін.

У підсумку глибокі наслідки кризи 1973-1975 років засвідчили, що економічна система, яка склалася у повоєнний період і проіснувала до середини 1970-х років, себе вичерпала. Система державного регулювання економіки почала давати збої. У цей період почали здійснювати денаціоналізацію багатьох галузей економіки капіталістичних країн, скорочувати державні соціальні програми, обмежувати втручання держави в економіку.

Суттєвою відмінністю від попередніх циклічних спадів стало таке нове екон. явище, як стагфляція — одночасний спад зі зростанням безробіття, та інфляція.

Економісти,які аналізували феномен стагфляції 1970-х років, не були одностайними. Існувало принаймні 2 визначальні точки зору на пояснення цього явища.

Згідно з першою точкою зору, рецесія 1970-х років, власне, нічим не відрізнялася від попередніх. Вважалося, що стагфляцію можна подолати методом застосуванням кейнсіанської терапії на базі фіскальної політики. Одначе пришвидшення темпів інфляції остаточно дискредитувало політику регулювання попиту податковими засобами. У результаті на передові позиції вийшли монетаристи, які відкинули старі методи управління.

Загалом, як кейнсіанці, так і монетаристи сходилися на тому, що феномен стагфляції не уподібнюється структурній кризі, а тому закликали до регулювання попиту: кейнсіанці до управління реальним споживанням, а монетаристи-номінальним.

Деякі економісти відкидали концепцію жорсткої структури виробництва і надавали більшої уваги розвитку структури пропозиції.

Типовим прикладом виходу з кризи на початку 1970-х років є економічна політика Р.Ніксона у США.

Влітку 1971 року президент оголосив про перехід до нової економічної політики, що передбачала 4 фази.

Заходи,до яких вдався уряд США- заморожування на 90 днів цін та зарплати; встановлення додаткового 10% податку на імпорт;тимчасове припинення обміну долара на золото –поклало край Бреттон-Вудській фінансовій системі й спричинили подальше падіння вартості долара та посилення інфляції.

Необхідність пошуку шляхів виходу з кризи кейнсіанського напряму призвела до посилення критики кейнсіанської ортодоксії з боку представників неортодоксального кейнсіанства. Вихід із кризи вбачали в необхідності модернізації та модифікації методологічних засад кейнсіанства. Посилення розмежування в середовищі кейнсіанства наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. XX ст., що було пов'язане з переоцінкою вагомості ортодоксальної теорії кейнсіанства з боку самих кейнсіан ців, призвело до формування двох основних тенденцій подальшого розвитку цього напряму:

1. традиційні кейнсіанці, представники старого покоління кейнсіанців (Семюелсон, Дж. Тобін, Екклі, Клейн), які за умов теоретич. кризи цього напряму залишилися на непохитних позиціях кейнсіанської ортодоксії;

2. поеткейнсіанці, що являли собою молоду генерацію науковців-іноваторів (Р. Клауер, А. Лейонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайнтрауб, X. Мінскі), які виступили з різкою критикою ортодоксальної кейнсіанської теорії.

Утворилось дві течії. Отже, виходячи зі сказаного вище, можна вирізнити дві основні течії у структурі посткейнсіанства:

1. америк. течія або монетарне — Р. Клауер, А. Лсйонхуфвуд, П. Девідсон, С. Вайптрауб, X. Мінскі;

2. англ. течія або калецькіансько-неорікардіанське — Дж. Робінсон, Н. Калдор,П. Сраффа, Л. Пазінетті, Я. Крсгель, Дж. Ітуелл.

Отже, у 1970-х рр. посткейнсіанство як нове теоретичне відгалуження кейнсіанського напряму зробило спробу оновлення макроекономічної теорії з урахуванням змін у тогочасній ринковій економіці.

До ідейно-теоретичних ідей посткейнсіанства можна віднести:

1. власне теорію Дж. М. Кейнса, яка лежала в основі обох напрямів посткейпсіанства;

2. критичне й творче використання ідей монетаризму та неокласичної мікроекономічної теорії американськими посткейнсіанцями;

3. відродження рікардіанства, і передусім методологічних засад його теорії вартості представниками англ посткейнсіанства (Сраффа);

4. використання англ посткейнсіанцями здобутків інституціонального напряму екон теорії, врахову-ючи у власних дослідженнях існування і взаємодію соціальноекон та політичних інституцій;

5. використання наукових ідей макроекономічної теорії й теорії розподілу національного доходу, економіко-математичні методи дослідження польського економіста Міхала Калецького;

6. визнання деякими представниками англ посткейнсіанства (Робінсон) доцільності використання елементів марксистського аналізу, особливо макроекономічних, загальнорівноважних аспектів теорії суспільного відтворення.

Посткейнсіанські течії об'єднують спільні цілі, якими є:

1. теоретичне протистояння неокласичній системі;

2. необхідність завершення кейнсіанської революції;

3. створення нового синтезу макро- та мікроекономіки.

Але поряд з цим американське та англійське посткейнсіанство мають певні відмінності та особливості

101.Особливості реалізації ідей неоконсерватизму та монетаризму в реформуванні господарств Англії („тетчеризм”) та США” („рейганоміка”): порівняльний аналіз.

Критерій	Ідеї неоконсерватизму	Ідеї монетаризму
Країна	Англія	США
Назва політики	“тетчеризм”	“рейганоміка” 1981р.
Рік	1980	1981
Суть	М.Тетчер відмовилася від жорсткого державного регулювання економіки і запропонувала нову економічну програму, яка ґрунтувалась на концепції економічного лібералізму та його сучасній модифікації – монетаризму.	“Рейганоміка” була найсерйознішою спробою змінити напрям американської економічної політики із часів Нового курсу.
Зміст	-денаціоналізація,приватизація, перегулювання,дебюрократизація; -підтримка підприємницької ініціативи, крайній індивідуалізм; -політика скорочення витрат і податків; -жорстке обмеження грошової маси в обігу; -збільшення соціальних програм; -поверненя до “вікторіанських” моральних цінностей; -обмеження прав профспілок; -приватизація державного сектору - боротьба з інфляцією.	-зниження зростання державних видатків; -зниження граничних ставок прибуткового податку як для працівників, так і для підприємців; -зменшення економічного регулювання; -зниження інфляції шляхом контролю за збільшенням грошової маси; -збільшення заощаджень та інвестицій; -зміни у федеральному податковому кодексі; -глибока зміна в оподаткуванні бізнесу.
Результати	-зупинено спад виробництва у промисловості, досягнуто початку зростання від 1982 року; -скорочено рівень інфляції, зміцнено позиції Лондона як одного з фінансових центрів світу; - досягнуто зростання ВВП; - замінено систему соціальних гарантій-“для всіх” на індивідуалістську-“кожен за себе”; - розширено зайнятість у сфері послуг; - досягнуто зростання дрібного бізнесу та кількості менеджерв середнього рівня; -зростання середнього бізнесу.	-економічне зростання -збільшення працездатного населення уповільнилося -реальний ВВП на одного працездатного громадянина збільшився -підвищилася продуктивність праці, зокрема в обробній галузі -безробіття скоротилося -темп інфляції знизився -різко зросли темпи появи нових фірм -федеральний борг приватному сектору збільшився -дефіцит федерального бюджету -адміністрація створила більше додаткових торговельних бар’єрів, ніж будь-яка інша. -частка американського імпорту за певної частки торговельних обмежень зросла.
Висновок	Таким чином, “тетчеризм” підтвердив висновок, що капіталізм виявився системою, здатною трансформуватися і пристосовуватися до мінливих соціально-економічних умов.	Отже, економічна програма Рейгана сприяла значному поліпшенню господарських умов, одначе “рейганівської революції”не відбулося. Жодна з великих федеральних программ і жодна державна установа не були скасовані. Політичний процесс і далі створював попит на нові та обширні програми, але американські виборці, як і раніше, пручаються збільшенню податків, необхідному для оплати цих программ.