Реґіональна економіка

Розділ 6. Механізм реалізації регіональної економічної політики

собу — розумне управління. Керівник мусить бачити своє під­приємництво, галузь, регіон, країну як систему залежних одиь від одного елементів, саме виживання чи успіх котрої залежить від неперервної взаємодії з довкіллям. Розумний керівник знає, що у зв'язку з високим рівнем взаємозалежності елементів орган­ізації, а також організації загалом і довкілля, проблеми рідко ма­ють просте і неважке вирішення. Тут має виявлятися комплекс­ний підхід, який передбачає:

^с> системний погляд на продуктивність; це означає, що поряд із процесом переробки необхідно розглядати вхідні величини, вихідні величини, а також будь-які чинники, що на них вплива­ють, оскільки сам показник продуктивності с відношення вар­тості вхідних ресурсів до вартості вихідної продукції;

*Ь співмірність продуктивності з якістю продукції; це озна­чає, що поряд з питаннями кількості продукції треба вирішува­ти питання її якості. А доісе висока якість прямо впливає на зни-зісення витрат за рахунок збільшення частки продукції, яку мож­на придбати, зменшення випадків повернення покупцями виробів з дефектами, зменшення обсягів Гарантійного ремонту та ін.;

% поєднання цінності продукції, її якості і продуктивності; під цінністю продукції розуміють функції відповідних експлуа­таційних характеристик і ціни; саме цінністю визнана якість, тобто не можна знехтувати якістю, збільшуючи кількість про­дукції, бо це не приводить де? зростання її цінності;

% спостереження і аналіз ринку "вхід — вихід", оскільки на виході процесу виробництва чи переробки завжди є як позитивні, так і негативні результати: позитивні — якість товарів чи по­слуг, прибуток, зайнятість населення і ін., негативні — дефек­ти, витрати, безробіття, які небажані для суспільства, змен­шення ризику неґативних результатів може викликати гармоній­на взаємодія організацій, які виробляють комплектувальні, з організаціями, що використовують ці комплектувальні для випус­ку готової продукції;

% урахування впливу зовнішніх чинників на продуктивність, зокрема високу вартість енергії, жорстке урядове урегулюван­ня, появи можливих економічних циклів, податкової політики, зростання сфери послуг, соціальних чинників, необхідності на-

громадження капіталу, характеру власності в економіці, міжна­родної конкуренції;

\ зміну системи управління за спаду продуктивності; це оз­начає, якщо завдання управління полягає у забезпеченні лідерства, необхідного для підвищення продуктивності праці і поліпшення чкості життя за часу безперервних змін, то це не може бути просто каталізатором, який змінює інші елементи, але сам при тому не змінюється; для того, щоби організація стала актив­ною, а не консервативною, або такою, що просто адаптувалася до умов, треба змінити і систему управління; в умовах зроста­ючої конкуренції керівництво повинно усвідомити, що рішення, оптимальні вчора, сьогодні можуть бути анахронізмом.

Але це не означає, що треба робити зміни заради самих змін, підмовившись від принципів, які добре виявляли себе в минуло­му. Йдеться про те, щоб виявляти неефективні методи і змінюва­ні їх на ефективні.

Управління продуктивністю. Забезпечення стабільно високої продуктивності торкається усіх функцій управління і зв'язаних ним процесів, тобто комунікацій, ухвалення рішень і забезпечен­ня лідерства. Найважливішим для керівника є усвідомлення про­цесів і залежності оптимального рішення від конкретної ситуації. ('ам система управління за критерієм продуктивності враховує декілька важливих взаємопов'язаних блоків рішень:

• планування і продуктивність, це — вихідний блок питань, в якому продуктивність розглядається як міра того, як використо­вуються конкретні ресурси для своєчасного виконання цілей, виражених через кількість і якість. Цей блок питань охоплює: Озавдання і цілі, зорієнтовані на продуктивність; ^перспектив­не планування за критерієм продуктивності; ^комплексне пла­нування продуктивності;

• організація і продуктивність; це — організаційний процес, за допомогою якого керівництво з'єднає в єдиний механізм тру­дові ресурси, матеріали, технологію, інформацію і людей для до­сягнення поставлених цілей. Безпосередньо з продуктивністю пов'язані такі елементи' організації: ^технологія переробки чи на­дання послуг; ^проектування робіт; ^структура організації; ¹ > відповідальність;

• мотивація і продуктивність передбачає урахування еконо­мічних, соціальних, моральних, духовних стимулів, які можуть позитивно впливати на продуктивність, зокрема: якість тру­дового життя; доплата праці і просування по службі; ^люд­ський чинник в умовах високих технологій (гуманізація техно­логії); ^контроль продуктивності; ^контроль якості;

• організація зв'язку і продуктивність, яка враховує взаємо­зв'язок питань продуктивності і процесів обміну інформацією, ухвалення рішень і забезпечення керівництва, організація зв'яз­ку передбачає: ^застосування інформаційних технологій; ^тех­ніку зв'язку; ^зв'язок із зовнішнім середовищем; <=> зв'язок з людь­ми (комунікативність); ^ухвалення рішень;

• лідерство і продуктивність. Саме поняття лідерство важко визначити чи змоделювати. Якщо така риса притаманна керів­никові, то вона має великий вплив на продуктивність, позаяк їй вдається: ^ залучати робітників до управління і підвищувати якість рішень; ^впливати на неформальні організації і малі гру­пи; ^виховувати дух колективізму; ^вдало управляти у стре­сових і конфліктних ситуаціях;

• продуктивність на всіх рівнях організації, тобто для забез­печення стабільної продуктивності потрібні підтримка і участь у цій роботі зі сторони керівників усіх рівнів організації управлін­ня: <=>керівництво організацій; ^керівництво структурних під­розділів організації; ^керівництво виробничих груп, бригад та ін.

Управління продуктивністю праці нерозривно пов'язане з уп­равлінням виробництвом загалом. Це два рівнозалежні процеси і повинні відбуватися паралельно. Якщо зростання продуктивності є певною мірою метою підприємства, то вдосконалення вироб­

ництва є головним чинником досягнення цієї мети.

Господарський комплекс україни, його структура і трансформація в ринкових умовах

Q План викладу і засвоєння матеріалу:

1. Сутність і особливості господарського комплексу України.

2. Населення і зайнятість.

1. Сутність населення і його суспільні категорії.

2. Розселення і демографічні процеси в регіоні.

3. Зайнятість і ефективність праці в регіоні.

7.3. Фінансова система регіону.

1. Теоретичні засади регіональних фінансів.

2. Фінанси регіонального і місцевого самоврядування.

3. Регіональні і місцеві бюджети.

4. Податки в системі регіональних фінансів.

7.4. Оборотний капітал і природно-ресурсний потенціал регіону.

1. Оборотний капітал і оборотна функція.

2. Джерела оборотного капіталу.

7.5. Основний капітал та інноваційний потенціал регіону.

1. Сутність основного капіталу і його оборот.

2. Технічний рівень виробництва в регіоні.

3. Основи інноваційного потенціалу регіону.

7.6. Трансформація економіки в умовах ринку.

РОЗДІЛ 7

Господарство країни називають "національним господарством", "національно-господарським комплексом". Воно постає як госпо­дарська система, що сформувалася історично в певних територі­альних (національних) межах. Основою формування і розвитку національно-господарського комплексу країни є її конституція і закони, які регулюють відносини виробництва, розподілу і спо-

' ■■ і - 205

живання. Чим глибше пізнані об'єктивні економічні закони, тим досконаліші закони держави, які регулюють економіку, оптималь­

ніше сформовані та раціональніше розміщені по території країни

пропорції продуктивних сил.

7.1. Сутність і особливості господарського комплексу України

В економічній теорії національну економіку позначають різни­ми ідентичними за змістом поняттями: "народне господарство", "національне господарство'", "суспільне господарство", "націо­нал ьна економіка".

Сутність національно-господарського комплексу України. Це господарська система, яка історично сформувалася у певних те­риторіальних (національних) межах.

♦ Національна економіка — конституційно, економічно й

організаційно єдина система взаємопов'язаних галузей і

сфер діяльності людей, які характеризуються відповідною

пропорційністю, взаємозумовленим розміщенням на обме­

женій державними кордонами території.

Міжнародний поділ праці зумовив створення міжнародних ринків, покупцями і продавцями на яких є не стільки окремі ви­робники, скільки країни. Своєю продукцією на таких ринках вони представляють усю національну економіку, її структуру й обся­ги виробництва, продукцію, а водночас суспільство, народ, на­цію, які це створили. Тим, наскільки економічна система задо­вольняє потреби власного суспільства і наскільки її продукція потрібна у світі, визначаються місце і роль суспільства, його гос­

подарства серед інших суспільств.

Усі народи земної кулі розвивалися як окремі роди, общини, народності, нації, об'єднані територією, засобами виробництва, виробничими відносинами. Така економіко-територіальна спіль­ність і стала основою національних традицій господарювання, національної мови, культури. Самобутність мови, побуту, куль­

тури сформували самобутність господарювання. 206

Національну економічну систему характеризують:

^ ознаки національного суверенітету: ^незалежність; ^націо­нальна державність; ^суверенітет законотворчості; ^су­веренітет виконавчої влади; ^> суверенітет господарської діяльності; ■=> суверенітет зовнішньоекономічної діяльності; ресурсо-виробничі ознаки: ^трудовий потенціал; ^науко­вий і техніко-технологічний потенціал; ■=> природно-ресурс­ний потенціал; ^національна власність;

^ господарсько-організаційні ознаки: ^національна фінансово-кредитна система; ^національна грошова одиниця; ^націо­нальна митна система; ■=> національна система управління і регулювання; ^національна транспортна система; ^націо­нальна виробнича інфраструктура;

^ товарообмінні ознаки: ■=> внутрішні ринки товарів, робіт і послуг; ^внутрішні ринки цінних паперів; ^система виходу на світові ринки.

Ознаки національного суверенітету утверджуються консти­туцією і законами країни, спрямованими на регулювання еконо­мічних, соціальних, політичних і міжнародних відносин.

Ресурсо-виробничі ознаки виявляються через ■=> фізично-якісні та ^економічні критерії оцінки продуктивних сил (табл. 7.1).

Господарсько-організаційні ознаки втілюються у національній системі обороту елементів продуктивних сил, національному економічному управлінні та регулюванні.

Національну систему обороту елементів продуктивних сил ут­ворюють такі системи:

Ч> грошова — національна грошова одиниця, система грошо­вого обігу;

Ч> фінансова — фінанси держави, підприємств, населення;

% кредитна -— кредитні установи, кредитні ресурси, правові та економічні умови кредитування.

Національне економічне управління і регулювання утворюють:

Ч> макроекономічне — процеси народонаселення, обсяг і струк­тура виробництва національного продукту, пропорції ШЩі6н^л(АЬ'-

207

но-господарського комплексу, індекси цін і курс національної гро­шової одиниці;

% регіональне — процеси зайнятості, діяльність місцевих бюд­жетних установ комунальної інфраструктури;

\ мікроекономічне — процеси формування обсягів і структу­ри виробництва, забезпечення ефективності використання ос­новного, трудового й обігового капіталів, реалізації продукції, от­римання прибутків і виконання зобов'язань перед державним та регіональними бюджетами.

Товарообмінні ознаки виявляються у: > соціальній значущості продукту; > здатності задовольнити потреби людини; >якості товарів і послуг; Р-ціні одиниці товарів і послуг; > конкуренто- спроможності товарів і послуг на їх сегментах ринку; > спів- відношенні попиту і пропозиції на тих чи інших сегментах ринків. 208 -

Перелічені ознаки національної економічної системи, їхні по­казники визначають стан економічної системи країни.

Особливості господарського комплексу України. Господар­ський комплекс країни складають: населення і кількість зайнятих в економіці, основний і оборотний капітал, кількість підприємств, галузеві пропорції, обсяг і структура національного продукту. За даними 2005 р. чисельність населення складає 47 млн. осіб, зайнято в економіці 20,5 млн. осіб, кількість суб'єктів Єдиного державного реєстру підприємств — 1,07 млн. одиниць, доходи населення — 370, 6 млрд. грн., оплата праці найманих праців­ників — 120 млрд. грн., вартість оборотного капіталу — понад 400 млрд. грн., вартість основного капіталу — 999 млрд. гри., валовий внутрішній продукт — 424,7 млрд. грн.

Національна економічна система України має галузеву си­стему організації виробництва та управління.

Ф Галузь економіки — сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у си­стемі територіального поділу праці.

Галузева структура економіки відображає процес суспільно­го поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між ок­ремими галузями. Це дає змогу аналізувати міжгалузеві пропорції і зв'язки, ефективність і динаміку виробництва. Сфери діяльності та галузі виробництва об'єднують у групи: сфера виробництва:

^> промисловість, сільське господарство, будівництво, де створюють­ся натуральні цінності;

■=> транспорт і зв'язок, обслуговування натурального виробництва, тобто забезпечення доставки матеріальних цінностей споживачам;

■=> торгівля, матеріально-технічне постачання, громадське харчуван­ня, заготівля, тобто продовження процесу виробництва і створен­ня приросту доданої вартості;

сфера послуг:

житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування на­селення;

о освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, наука і наукове

обслуговування; О органи управління і оборони;