Реґіональна економіка

зв'язки, залежно від галузі виробництва, виходять далеко за межі регіону, що впливає на зростання собівартості їх продукції і зни­ження конкурентоспроможності. Завдання полягає у тому, щоб кооперативні технологічні контакти розширювати:

^ максимально — у даному регіоні;

^ середпьо — у межах національної держави;

% мінімально — за мелісами національної держави.

Сутність диверсифікації виробництва. Під диверсифікацією ро­зуміють розширення об'єктів діяльності, номенклатури й асор­тименту продукції, яку виробляє монополістичне об'єднання. З погляду формування регіональної економічної системи як єдино­го господарського комплексу диверсифікацію слід розуміти як процес поділу праці у глибину і ширину та створення таких ви­робництв, котрі забезпечують асортимент товарів кінцевого спо­живання як для потреб регіону, так і для зовнішньоекономічних зв'язків. З погляду адаптації до ринкових умов господарювання поняття "диверсифікація виробництва" можна визначити як швидкість реагування економічної системи на будь-які зміни, зок­рема науково-технічні, технологічні, соціальні, політичні та ін., які виникають у процесі виробництва. Швидкість реагування — це час, необхідний економічній системі для усвідомлення усіх змін і адекватних дій. Отже, реґіональна диверсифікація виробництва охоплює щонайменше три основні аспекти (рис. 5.3):

Поділ праці у глибину і в ширину

Реагування і адаптація економічної системи до технологічних, економічних і соціальних змін

Рис. 5.3. Регіональні аспекти диверсифікації виробництва в умовах ринку

152

Розділ 5. Реґіональна економічна політика

Варто підкреслити, що без значного підвищення диверсифікації регіонального виробництва неможливо підвищити рівень еконо­мічної самодостатності регіону та розв'язати основні економічні й соціальні проблеми.

Внутрірегіональні замкнуті виробничі цикли. Теорія економіч­ної самодостатності регіону обґрунтовує необхідність формуван­ня регіональної економіки як єдиного господарського комплексу.

Складові елементи єдиного господарського комплексу

Ь замкнуті на даний регіон технологічні і виробничі цикли в більшості галузей економіки;

■> економічно обґрунтовані і вигідні відносини між локальними суб'єктами виробництва (підприємствами регіону) та регі­оном і підприємствами, технологічно замкнутих на регіон.

Виробничі підприємства розподіляються за такими ознаками:

• підприємства, які видобувають сировину, виробляють си­ровину і матеріали, ввозять сировину і матеріали;

• підприємства, які виробляють напівфабрикати]' продукцію;

• підприємства, які виробляють деталі, вузли, агрегати, ком­плектувальні для складання готової продукції;

• підприємства, які виробляють чи складають готову про­дукцію.

Рівень економічної і соціальної самодостатності регіону виз­начатиметься співвідношенням кількості підприємств цих чоти­рьох груп: чим більша кількість підприємств, які виробляють, а особливо складають готову конкурентноспроможну продукцію, тим більша ймовірність забезпечити собі й регіонові надходження прибутків та відрахувань до бюджету. Річ у тому, що підприєм­ства, які видобувають сировину, виробляють матеріали, напівфаб-рикатну продукцію є дуже затратомісткі, малоприбуткові і не­гативно впливають на довкілля (гірничодобувна, хімічна, мета­лургійна, паливна та ін.), що створює значні економічні, соціальні і природні проблеми. Підприємства, які виробляють комплекту­вальні і складають готову продукцію — різні галузі машинобу­дування, легка і харчова промисловість — менш затратні і при-

153

Спеціалізація і розширення об'єктів виробничої діяльності

буткові. Машинобудівні галузі більш наукомісткі, легка і хар­чова — більш трудомісткі, що дуже сприятливо для їх розвитку в будь-якому регіоні.

Отже, завдання кожного регіону полягає у тому, щоб сформу­вати в регіоні якнайбільшу кількість підприємств для випуску го­тової конкурентноспроможної продукції. Тому повинно сприяти створення регіональної економічної системи, більшість виробництв якої технологічно "замкнуті" на свій регіон, менше на сусідні ре­гіони і ще менше за межі країни. Найлегше "замикаються" техно­логічні цикли легкої, харчової, деревообробної промисловості, ви­робництва будматеріалів, деяких галузей хімічної промисловості. Значно важче майже всі галузі машинобудування. Сутність замк­нутого на регіон технологічного виробничого циклу полягає у тому, що для випуску певної готової продукції потрібна кількість виробництв, які забезпечують повний технологічний процес її ви­готовлення. Це здійснюється унаслідок поглиблення поділу праці і вузької спеціалізації виробництв, що забезпечує створення до­даткових робочих місць і продуктивності виробництва.

Відносини між підприємствами і регіоном. В умовах економіч­ної самодостатності регіонів усі виробничі й соціальні відносини між територією і підприємствами повинні бути поставлені лише на взаємовигідну основу. Це означає, що підприємства, які функ­ціонують і які створюються унаслідок виробничої диверсифікації, здійснюють вигідні економічні відносини, навіть якщо вони в єди­ному технологічному циклі, але організаційно самостійні. У відно­синах з регіоном кожне підприємство вносить свій вклад в еконо­мічний і соціальний розвиток території, де вони розміщені. Своєю чергою, регіон мусить якнайширше сприяти підвищенню ефек­тивності всіх суб'єктів виробничої діяльності. Для того треба, щоби управління регіону і будь-який суб'єкт виробничої діяль­ності мали рівні економічні та юридичні права.

Підприємства, незалежно від виду власності і форми виробни­чої організації, повинні здійснювати свою діяльність на основі са­мостійного вибору форм і методів господарювання. Головною метою виробничої самостійності є отримання чистого доходу, який забезпечить підприємству самодостатнє відтворення, а саме: 154

здійснити вчасно платежі до бюджетів регіону і держави, видати заробітну платню працівникам, відшкодувати обіговий капітал і здійснювати капітальні нагромадження. За рішенням трудових колективів на базі їх підприємств, об'єднань і кооперативів мо­жуть утворюватися акціонерні товариства, які розподіляють акції між членами свого й інших трудових колективів — суміжників, підрядників, творців нової техніки і технологій.

Широкі можливості слід надавати формам господарювання, побудованим на оренді майна, територій, виробничих та інших об'єктів, які є у будь-якій формі власності. Притому підприєм­ства самостійно можуть здійснювати зміну своєї організаційної структури й асортименту продукції відповідно до динаміки кон'юнк­тури на внутрішньому та зовнішньому ринках. Вони можуть ут­ворювати міжгалузеві і міжгосподарські об'єднання, концерни і консорціуми для зміцнення кооперативних зв'язків і диверсифі­кації виробництва.

Теорія регіональної економічної самодостатності обґрунтовує необхідність створення певних передумов, за яких ці відносини можуть успішно відбуватися:

■=> по-перше, це переведення усіх підприємств і об'єднань на самоокупність, самофінансування і самоуправління;

по-друге, дотримання принципів добровільності, взаємови-гідності і суворої економічної відповідальності між виробничи­ми партнерами, тобто кооперація і інтеграція виробництва по­винні здійснюватися лише на демократичній основі й опиратися як на виробничо-технологічні, так і на регіональні передумови; адміністративний підхід неприйнятний у сфері функціонування приватної власності на капітал;

■=> по-третє, організація вільного ринку засобів виробництва і праці, причому формування їх як у масштабі національної, так і 'регіональної економіки;

О по-четверте, для підтримки належного рівня конкуренції необхідний допуск на національний і регіональний ринки зарубіж­них фірм, позаяк ринкова конкуренція буде сприяти диверсифі­кації виробництва, налагодзісенню партнерського співробітницт­ва для створення різних об'єднань, асоціацій та ін.;