29. Мета освіти сухомлинський

У школі В. О. Сухомлинський формував культ людини. Педагог навіть ідею всебічного гармонійного розвитку особистості ототожнював з ідеєю гуманізму, людяності.

Важливою тезою педагогіки співробітництва є те, що вчитель має зацікавлювати учнів навчальною діяльністю, а не лише її наслідками, підвищувати інтерес до знань, привчати робити власний вибір і нести відповідальність за нього. Педагогічне співробітництво слугувало запорукою формування нового типу людей, здатних до самостійного мислення, прийняття власних рішень. У цьому полягало не лише освітнє, а й соціальне значення педагогіки співробітництва В. О. Сухомлинського.

Визначимо, як ідеї педагогіки співробітництва за В.О. Сухомлинським реалізуються в освітній практиці вищих шкіл.

Співдружність з усіма учасниками навчально-виховного про¬цесу для досягнення високих суспільно значущих цілей освіти у практиці вищих навчальних закладів передбачає співдружність професорсько-викладацького складу університету з представниками громадських кіл, роботодавцями і науковцями, учителями-практиками забезпечує зв'язок теорії і практики, навчання з життям. Навчання без примушування – основа організації навчання студентів в умовах Болонського процесу. Класична університетська освіта передбачає навчально-пізнавальну активність й особистісну відповідальність кожного студента за результати навчання і наслідки наукових ініціатив. Упровадження модульно-рейтингової системи навчання розширює можливості використання опор у навчанні студентів, кредитна система оцінювання навчальних досягнень реалізує ідею педагогіки співробітництва – випередження в навчанні, право кожного студента робити вибір навчальної програми, способу виконання завдання та ін. Педагогічний оптимізм, неконфліктне педагогічне спілкування, демократичний стиль стосунків між педагогом і студентами – це ті умови організації навчання в університеті, які сприяють саморозвитку, самовдосконаленню особистості кожного студента.

Для педагогіки співробітництва значущим є положення В.О. Сухомлинського про гармонію інтересів особистості і колективу. Видатний педагог виступав проти підпорядкування окремої особистості ідеології колективу, виключав будь-які форми конформізму: «як усі, так і я», «колектив завжди має рацію» тощо. Колектив, на думку педагога, стає дієвою силою лише тоді, коли особистість вкладає сили своєї душі в іншу людину, піклується про неї. Взаємна довіра, авторитет особистості на ґрунті добрих вчинків, утворення і збереження кращих традицій спілкування наповнюють ціннісним змістом і одухотворюють життя студентського колективу, стають вагомим стимулом для інтелектуального саморозвитку особистості кожного студента.

В. О. Сухомлинський багато уваги приділяв створенню й розв’язанню в навчально-виховному процесі проблемних ситуацій, які найяскравіше демонструють зв'язок навчання з життям. І для сучасних викладачів вищої школи слушними є поради педагога щодо організації проблемного навчання, конструктивної навчальної співпраці. Так, В. О. Сухомлинський наголошував, що для створення проблемної ситуації доцільно використовувати такі прийоми, як пряма постановка проблеми, проблемне завдання у вигляді запитання, повідомлення інформації, яка містить суперечність, повідомлення протилежних думок з будь-якого питання, звертання уваги на те чи інше життєве явище, яке потрібно пояснити, повідомлення фактів, які викликають непорозуміння, порівняння життєвих знань з науковими, постановка запитання, на яке повинен відповісти студент, прослухавши частину лекції, і самостійно зробити висновки.

Стимулює розумову діяльність студента і стиль спілкування викладача. Такий стиль характеризується оптимальністю вимог, педагогічним оптимізмом, емпатією, формуванням дружніх стосунків студентів у навчальному процесі, створенням у колективі атмосфери емоційної напруги, що приводить до успіху, утвердження мажорного стилю в аудиторії, емоційної контактності викладачів і студентів.

Іноді викладачі, які навіть дуже старанно готуються, не вміють викликати любові до свого предмета і формувати у студентів глибокі і систематичні знання. Причиною цього може бути невдале конструювання інформації: педагог не дотримується пропорцій між фактами, що повідомляються, і теоретичними узагальненнями - логічними конструкціями, котрі допомагають студентам їх усвідомити; викладач сам не бачить логіки свого курсу, основних ідей в ньому. В гонитві за тим, щоб студенти «все знали», він пропускає головне в навчальній дисципліні і від цього програє в мотивації і міцності знань своїх вихованців.