1.

Страховий ризик - обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Ознаки соціально страхового ризику:

• Охоплює тільки економічно активне населення

• Пов’язаний із втратою заробітку або іншого доходу, внаслідок не можливості брати участь в економічному процесі з біологічних, виробничих, економічних причин.

Соціальна політика:

1. соціальна сфера

2. соціальний захист

• соціальне страхування

• соціальне забезпечення

Соціальна політика – це політика, спрямована на підвищення добробуту населення на основі прискореного розвитку соціальної сфери, активного сприяння соціального фактора у підвищенні ефективності економіки.

Соціальний захист, це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим життєвим фактором( інфляція, криза) та заходи щодо надання правової, фінансової, матеріальної допомоги найбільш вразливим верствам населення.

Завдання соціального захисту:

1. встановлення допустимих параметрів життя( розміру прожиткового, фізіологічного, соціального мінімуму, соціальна допомога, мінімальна ЗП, пенсій тощо)

2. захист населення від зростання цін і товарного дефіциту

3. забезпечення ефективної зайнятості, вирішення проблем безробіття

4. державне пенсійне страхування та пенсійне забезпечення ( інвалідів, сиріт)

5. утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку

6. соціальні трансферти

7. соціальне обслуговування

8. надання медичної допомоги

Соціальне страхування або ЗДСС – це система прав, обов’язків і гарантій, що передбачає надання соціального захисту щодо матеріального забезпечення громадян у випадку хвороби, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття із незалежних від них обставин,, а також у старості й інших випадках, передбачених законом України, за рахунок грошових фондів, спрямованих із внесків громадян, роботодавців і інших джерел, передбачених законом України.

Соціальне забезпечення – це надання матеріального забезпечення соціальних послуг і обслуговування за рахунок держави( соціальної служби) та благодійних фондів окремим особам або групам населення для підтримки їх соціального статусу і повноцінного життя.

2.

Для ЗДСС характерні замкнуті, грошові, розподільні і перерозподільні відносини, пов’язані із наявністю соціально-економічних ризиків.

Соціальне страхування сприяє запобіганню несприятливим подіям соціального характеру.

Соціальному страхуванню характерна кінцева тривалість ризикової ситуації.

Функції соціального страхування:

1. підтримка досягнутого матеріального рівня застрахованого, якщо звичне джерело доходів для нього стає недоступним

2. формування цільових грошових фондів

3. забезпечення потрібної структури трудових ресурсів

4. зменшення різниці в рівнях матеріального забезпечення працюючого і тимчасово непрацюючих.

Принципи соціального страхування:

• законодавчого визначення умов і порядку соціалього страхування

• солідарність (перерозподіл коштів між працездатними і непрацездатними, здоровими і хворими, працюючими і безро­бітними);

• особистої відповідальності

• платності

• обов'язковості (охоплення соціальним страхуванням усіх працюючих за наймом, участь застрахованих осіб у форму­ванні відповідних фондів);

• загальності

• організаційного самоврядування, паритетності представників, усіх суб’єктів ЗДСС

• державних гарантій реалізації застрахованими своїх прав

• цільового використання коштів ЗДСС

• забезпечення рівня життя громадян не нижче за прожитковий мінімум

3.

Страховиками є цільові страхові фонди з:

• пенсійного страхування;

• медичного страхування;

• страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та

• витратами, зумовленими похованням;

• страхування від нещасних випадків на виробництві та

• професійних захворювань;

• страхування на випадок безробіття.

Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків.

Страховики через засоби масової інформації зобов'язані роз'яснювати населенню права та обов'язки, передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Страховики надають страхувальникам та застрахованим особам консультації з питань загальнообов'язкового державного соціального страхування на безоплатній основі.

4.

14 січня 1998 року Президент України підписав прийняті Верховною Радою Укра­їни Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі - роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, необхідності догляду за дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо.

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного за­хворювання» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХIІ;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 2213-III;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витрата­ми, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-III;

• «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV;

• «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-IV;

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне стра­хування» (проект).

5.

Соціальний захист — це система державних гарантій для реалізації прав громадян на працю і допомогу на час безробіття; на підтримання життєвого рівня через перегляд мінімальних розмірів основних соціальних гарантій за умов зростання цін на споживчі товари і послуги; на надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим громадянам і сім'ям, які виховують дітей; на матеріальне забезпечення при досягненні пенсійного віку, при тимчасовій або постійній втраті працездатності, втраті годувальника тощо.

Система соціального захисту — це сфера життєво важливих інтересів населення. Її якісні і кількісні характеристики свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і суспільства.

У сучасних умовах система державного соціального захисту виконує такі функції: соціальні виплати і соціальне обслуговування одиноких, старих, інвалідів та інших подібних категорій. Вони засновані на принципі турботи держави про соціально незахищених членів суспільства, а також благодійності. Окрім того, соціальний захист повинен поширюватися на всі категорії населення через систему соціальних гарантій, що являють собою механізм довгострокової дії, передбачені законом зобов’язання держави, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян.

Соціальне страхування - це організаційно-економічний механізм, покликаний пом'якшити або ліквідувати негативний вплив соціальних ризиків в житті людини шляхом солідарного відшкодування втрачених доходів і працездатності.

Соціальне страхування з економічного погляду являє собою спосіб створення необхідних економічних передумов для збереження працездатності економічно активної частини населення, а в необхідних випадках — матеріального забезпечення у разі втрати працездатності, старості, втрати годувальника.

З правового погляду, соціальне страхування — це установлена державою і регульована нормами права система соціального захисту громадян при страхових випадках, передбачених законодавством.

Критеріями соціального страхування є такі правові категорії: страховий стаж, страховий ризик і страховий випадок.

Страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягала обов’язковому соціальному страхуванню і виплачувала страхові внески. У майбутньому страховий стаж стане основною оцінкою трудової діяльності людини замість трудового стажу. Пенсії та інші виплати будуть надаватися залежно від тривалості соціального стажу і розмірів внесків у Пенсійний фонд України.

Страховий ризик — це обставини, через які громадяни або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди працездатність і кошти до існування і потребують матеріальної підтримки або послуг за соціальним страхуванням.

Кожен ризик може характеризуватися як імовірністю його настання, так і розміром завданої шкоди. Зміст ризику та встановлена ймовірність ризику визначають зміст і межі страхового захисту, покриття (або попередження) можливої шкоди.

Страховий випадок — це юридичний факт, що слугує підставою виникнення правовідносин на отримання матеріального забезпечення із страхових фондів.

6.

Історія створення інституту соціального захисту працюючих і, зокрема, соціального страхування, не така вже й давня. Вона нараховує трохи більше 100 років і бере свій початок з Германії, де протягом 1883 - 1889 років було прийнято низку законів про організацію державного соціального страхування робітників. Цей приклад досить швидко поширився спочатку в багатьох західних країнах, а потім і по всьому світі. Тепер майже повсюдно в тій чи іншій формі існує державна система соціального страхування. Природно, що тут в залежності від групи держав або окремої держави спостерігається чимала різниця в можливостях соціального захисту.

Витоки соціального страхування знаходимо в середньовіччі, коли гірники Німеччини засновували спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків, нужденних членів. Але лише наприкінці XIX століття було створе­не широке соціальне страхування. Поштовхом для цього став швидкий індус­тріальний розвиток, внаслідок якого з'являлося все більше промислових ро­бітників. Останні були в усіх відношеннях беззахисними, їх незначна заробіт­на плата не дозволяла створювати заощадження і в разі захворювання або не­щасного випадку вони залишалися без нічого. Це соціальне питання хвилю­вало німецьку внутрішню політику. Тогочасний рейхсканцлер Отто фон Бісмарк заклав основу прогресивного соціального законодавства. Правда, це ста­лося скоріше із політичних міркувань, щоб «зв'язати руки» робітничому ру­хові, який набирав все більшої сили. .Та, оглядаючись назад, слід зазначити, що завдяки цьому законодавству були закладені підвалини сучасного, зразко­вого соціального страхування також і для інших індустріальних країн.

У перші ж дні після буржуазно-демократичної революції 1917 року деякі із лікарняних кас висували вимогу про звільнення робітників від сплати страхо­вих внесків.

У березні 1917 року відбулася перша петроградська страхова конференція, яка виробила програму основних вимог. Конференція приєдналася до ленін­ської страхової програми. Таким чином, вибір було зроблено. Уже 27 жовтня гі 1917 року рішенням II Всеросійського з'їзду Рад створюється спеціальний дер­жавний орган – народний комісаріат праці, що був покликаний здійснювати більшовицьку програму в галузі охорони праці і соціального страхування.

В 1928 році вперше вводяться пенсії за віком як особливий вид забезпечення по соціальному страхуванню. Спочатку такі пенсії були введені тільки для працівників-текстильників. У 1929 році забезпечення цими пенсіями розпов­сюдилося на робітників гірничої, металургійної промисловості, залізничного та водного транспорту.

У 1948 році на адміністрацію підприємств (установ) було покладено визна­чення стажу безперервної роботи при призначенні допомог по державному соціальному страхуванню, а також перевірку правильності призначення, об­числення і виплати допомог.

У 1953 році соціальне страхування було розповсюджено на всіх постійних, сезонних і тимчасових робітників машинно-тракторних і спеціалізованих станцій

14 липня 1956 року Верховною Радою СРСР було прийнято Закон про дер­жавні пенси Закон значно розширив коло осіб, що мали праве на пенсію і підвищив рівень пенсійного забезпечення.

У 1960 році внесено зміни в забезпечення пенсіями за вислугу років твор­чим працівникам академічних театрів і музичних колективів

9 квітня 1968 року Рада Міністрів СРСР своєю постановою встановила но­вий порядок планування коштів соціального страхування. Цією постановою підвищувалася зацікавленість колективів підприємств у подальшому знижен­ні втрат по тимчасовій непрацездатності, вдосконалювалася робота профспі­лок по соціальному страхуванню.

У 1979 році підвищено матеріальне забезпечення інвалідів з дитинства, а в 1981 році були здійснені соціальні заходи, спрямовані на посилення держав­ної допомоги сім'ям, що мають дітей. Зокрема вводилися одноразові допомо­ги у випадку народження першої, другої і третьої дитини, підвищилися роз­міри допомог одиноким матерям; встановлена часткова оплата відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею одного року і т ін (Постанова ЦК КПРС і РМ СРСР від 22 січня 1981 року № 235 «Про заходи щодо посилення державної допомоги сім'ям, що мають дітей»).

Постановою від 23 лютого 1984 року № 191 РМ СРСР і ВЦРПС затвердили основні умови забезпечення допомогами по державному соціальному страху­ванню, у відповідності з якими Президія ВЦРПС 12 листопада 1984 року за­твердила Положення про порядок забезпечення допомогами по державному соціальному страхуванню.

Подальші зміни пенсійного забезпечення знайшли своє відображення в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 22 травня 1985 року «Про подальше покращання пенсійного забезпечення робітників, службовців, членів колгос­пів і їх сімей»

12 вересня 1986 року Політбюро ЦК КПРС прийняло рішення про підготов­ку нового Закону про пенсійне забезпечення громадян. І тільки з прийняттям Законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» від 15 травня 1990 року і Закону «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» від 28 квітня 1990 року завершився процес створення єдиної системи пенсійного забезпечення. Ці закони встановили єдині норми і умови пенсійного забезпе­чення для всіх категорій громадян.

У лютому 1991 року Уряд України і профспілки (на той час Рада Федерації незалежних профспілок України) прийняли спільну постанову "Про управління соціальним страхуванням в Україні", а в березні того ж року профспілки за участю представників Мінпраці, Мінфіну, Нацбанку України на практиці реалізували положення прийнятої спільної постанови. Так було створено принципово нову структуру – Фонд соціального страхування України. Організаційно Фонд здійснював свою діяльність через створене правління Фонду, до складу якого входила абсолютна більшість представників від профспілкових об’єднань. Правління Фонду розробляло та затверджувало Положення про Фонд та його виконавчі органи.

18 січня 2001 року Верховною Радою України, відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, прийнято Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" і визначено Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності правонаступником Фонду соціального страхування України.

14 січня 1998 року Президент України підписав прийняті Верховною Радою Укра­їни Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

7.

В Україні на даний час створюються такі основні державні цільові фонди:

1. Пенсійний фонд;

2. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності ;

3. Фонд соціального страхування на випадок безробіття;

4. Фонд соціального страхування від нещасних випадків;

5. Фонд захисту інвалідів.

Пенсійний фонд України — центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Пенсійний фонд України вносить у встановленому порядку Міністру праці та соціальної політики України пропозиції з питань формування державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування, забезпечує її реалізацію. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України.

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

• участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

• забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

• ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Функції Пенсійного Фонду України:

• разом з Д. податковою інспекцією здійснює контроль за своєчасним і повним надходженням страхових внесків до ПФУ;

• розробляє разом з Ф. соціального страхування У. пропозиції про запровадження тарифів внесків на соціальне страхування і вносить їх до Кабінету Міністрів України;

• здійснює фінансування витрат, пов’язаних з виплатою державних пенсій, допомоги та інших виплат, передбачений законодавством;

• визначає порядок використання і забезпечує контроль за правильним витрачанням коштів Фонду;

• бере участь у підготовці пропозицій до державних програм соціального розвитку та підвищення рівня народного добробуту;

• здійснює господарську (комерційну) діяльність;

• бере участь у підготовці нормативних актів, спрямованих на удосконалення системи пенсійного забезпечення.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є некомерційною самоврядною організацією, що здійснює захист прав громадян на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною, смерті громадянина або члена його сім’ї. Гарантом його діяльності є держава.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, провадить збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг та забезпечує їх надання, а також здійснює контроль за використанням цих коштів.

Напрями діяльності Фонду:

а) організаційно-управлінські заходи по виконанню завдань, покладених на Фонд;

б) керівництво та управління загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

в) збір і акумуляцію страхових внесків та інших коштів, признаних для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг, що надаються Фондом;

г) матеріальне забезпечення (надання допомоги) застрахованим особам у зв'язку з настанням страхового випадку: тимчасової втрати працездатності, вагітності та пологів, народження дитини, доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку, смерті застрахованої особи, а також членів сім'ї, які перебували на її утриманні;

д) часткове фінансування санаторіїв-профілакторіїв підприємств, установ та організацій, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми (утримання дитячо-юнацьких спортивних шкіл, дитячих оздоровчих таборів і позашкільне обслуговування) в порядку, визначеному правлінням Фонду.

Фонд соціального страхування на випадок безробіття є самостійною фінансовою системою, яка має створювати відповідні умови для фінансування витрат, пов’язаних із забезпеченням зайнятості населення.

Джерелами формування коштів Фонду є:

1. страхові внески страхувальників — роботодавців;

2. страхові внески застрахованих осіб;

3. асигнування з Державного бюджету;

4. суми фінансових санкцій і адміністративних штрафів

5. благодійні внески підприємств, організацій, установ та фізичних осіб;

Кошти Фонду використовуються на:

• виплату допомоги у зв’язку з безробіттям;

• фінансування витрат на перекваліфікацію робітників і службовців;

• фінансування витрат на працевлаштування;

• фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, розвиток матеріальної та інформаційної бази;

• створення резерву коштів Фонду.

Фонд є некомерційною самоврядною організацією. Кошти фонду не включаються до складу Державного бюджету України і не можуть бути використані на будь-які інші цілі. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків створений з метою проведення профілактичних заходів з охорони праці, відновлення здоров’я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків, відшкодування їм завданої матеріальної і моральної шкоди. Страхування від нещасного випадку може бути обов’язковим і добровільним. громадяни — суб’єкти підприємницької діяльності.

Використовуються кошти Фонду страхування від нещасних випадків на:

• виплату пенсії по інвалідності;

• виплату пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

• виплати втраченого заробітку;

• виплати одноразової допомоги потерпілому і членам сім’ї потерпілого;

• фінансування витрат на медичну і соціальну допомогу потерпілим.

Фонд захисту інвалідів створено з метою фінансування робіт і державних програм, що стосуються соціального захисту інвалідів.

Основними завданнями Фонду є:

• реалізація у межах своєї компетенції державної політики у сфері соціального захисту інвалідів;

• контроль за виконанням підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами і організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, які використовують найману працю (далі - підприємства), нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, установленого Законом України

• фінансування заходів щодо соціального захисту інвалідів.

8.

Пенсійний фонд України:

Правління Пенсійного фонду України:

1) визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України;

2) подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проект річного бюджету Пенсійного фонду України і звіт про його виконання;

3) у межах своєї компетенції приймає постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;

4) заслуховує звіт про діяльність головних управлінь Пенсійного фонду України

5) затверджує положення про головні управління Пенсійного фонду України;

6) призначає на посади та звільняє з посад начальників головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі у порядку, встановленому відповідно до законодавства Міністром праці та соціальної політики України;

7) затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що перебувають в управлінні Пенсійного фонду України, контролює їх додержання;

8) приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України.

Голова правління Пенсійного фонду України:

1) забезпечує виконання рішень правління Пенсійного фонду України;

2) розпоряджається в межах своєї компетенції коштами Пенсійного фонду України;

3) підписує документи від імені Пенсійного фонду України;

4) представляє Пенсійний фонд України в органах державної влади, об'єднаннях громадян, іноземних і міжнародних організаціях;

5) несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Пенсійний фонд України завдань;

6) здійснює розподіл обов'язків між заступниками Голови правління Пенсійного фонду України і визначає ступінь їх відповідальності, а також ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів центрального апарату Пенсійного фонду України;

7) призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку працівників центрального апарату Пенсійного фонду України, заступників начальників головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

8) затверджує відповідно до бюджету Пенсійного фонду України штатні розписи та кошториси видатків на утримання головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

9) видає накази з питань, не віднесених до компетенції правління Пенсійного фонду України.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності:

Правління Фонду:

- спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду, правлінь та виконавчих дирекцій відділень Фонду;

- визначає поточні та перспективні завдання Фонду;

- затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність Фонду;

- подає на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення розміру внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- визначає за погодженням із Національним банком України порядок надходження та обліку коштів Фонду, приймає рішення з цього питання та порядку витрачання коштів Фонду;

- затверджує Інструкцію про порядок складання та виконання бюджету Фонду;

- розглядає та затверджує річний бюджет Фонду та звіт про його виконання, а також річні бюджети відділень Фонду та звіти про їх виконання;

- визначає порядок фінансування та умови надання путівок на санаторно-курортне лікування та оздоровлення в спеціалізованих оздоровчих закладах (в тому числі дитячих);

- здійснює контроль за цільовим використанням коштів Фонду, веденням і достовірністю обліку та звітності щодо їх надходження та використання, розглядає матеріали ревізій та перевірок по коштах Фонду;

- вирішує питання щодо формування та використання резерву коштів для забезпечення фінансової стабільності Фонду в сумі, необхідній для фінансування матеріального забезпечення в розрахунку на місяць;

- обирає та звільняє голову правління Фонду та його заступників;

- розглядає кандидатури і затверджує на посадах директора виконавчої дирекції Фонду та його заступників, а також приймає рішення про їх звільнення;

- затверджує структуру органів Фонду, чисельність їх працівників, умови оплати праці та адміністративно-господарські витрати Фонду;

- представляє Фонд у взаємовідносинах з органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань соціального захисту громадян, а також органами соціального страхування зарубіжних країн, міжнародними організаціями, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини;

- розпоряджається майном, яке перебуває у власності Фонду;

- затверджує положення про відділення Фонду, виконавчу дирекцію Фонду та виконавчі дирекції відділень Фонду;

- затверджує Статут Фонду і вносить пропозиції щодо змін та доповнень до нього;

- утворює постійні комісії правління Фонду та затверджує Положення про них;

- за поданням відділень Фонду з урахуванням пропозицій по галузях щорічно розглядає та затверджує програми (у розрізі регіонів) щодо відновлення здоров'я застрахованих осіб і членів їх сімей та їх кошторис;

- за поданням виконавчої дирекції Фонду затверджує план розподілу путівок на санаторно-курортне лікування застрахованих і членів їх сімей;

- затверджує положення про комісію (уповноваженого) із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації;

- визначає порядок складання та виконання бюджету Фонду, здійснення платежів, ведення бухгалтерського обліку і звітності по коштах Фонду;

- встановлює розмір допомоги при народженні дитини, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та допомоги на поховання.

Виконавча дирекція Фонду:

1) забезпечує збір та акумуляцію внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, інших надходжень до бюджету Фонду;

2) здійснює заходи, що забезпечують фінансову стабільність Фонду та оперативне розпорядження страховими коштами Фонду в межах затвердженого бюджету Фонду;

3) здійснює матеріальне забезпечення та надання соціальних послуг згідно з Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням";

4) укладає договори з санаторно-курортними закладами на придбання в них путівок на підставі плану їх розподілу, затвердженого правлінням Фонду;

5) здійснює контроль за правильністю нарахування, своєчасною та повною сплатою страхових внесків, правильним і цільовим використанням коштів Фонду;

6) здійснює контроль за обгрунтованістю видачі та продовження листків непрацездатності закладами охорони здоров'я і санаторно-курортними закладами незалежно від форм власності;

7) накладає фінансові санкції та адміністративні штрафи у випадках, передбачених чинним законодавством;

8) організовує і проводить навчання працівників органів Фонду, санаторіїв-профілакторіїв та страхового активу (голів комісій, бухгалтерів та ін.);

9) надає правову допомогу страхувальникам та застрахованим особам з питань оплати листків непрацездатності, виплат при народженні дитини, догляду за нею, на поховання, а також санаторно-курортного лікування та оздоровлення;

10) представляє інтереси страховика в судових та інших органах;

11) готує і подає на розгляд правління.

Фонд соціального страхування на випадок безробіття:

Повноваження правління:

• спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів, визначає перспективні та поточні завдання Фонду;

• затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність Фонду, у тому числі виконавчої дирекції Фонду;

• обирає голову правління Фонду та його заступників;

• розглядає кандидатури на посади керівника виконавчої дирекції Фонду та його заступників та дає згоду на їх призначення в установленому порядку;

• дає згоду на звільнення в установленому порядку керівника виконавчої дирекції Фонду та його заступників, а в разі порушення ними законодавства чи статуту - вносить обов'язкове для врахування обгрунтоване подання про звільнення;

• затверджує бюджет Фонду на поточний рік після встановлення Верховною Радою України розміру страхових внесків та звіт про його виконання;

• затверджує структуру органів Фонду, граничну чисельність працівників, видатки на адміністративно-господарські витрати Фонду

• затверджує порядок використання коштів з окремих видатків бюджету Фонду;

• вирішує поточні питання щодо формування та використання резерву коштів Фонду;

• вносить центральному органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики пропозиції щодо розміру частини єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовується на страхування на випадок безробіття;

Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи:

1) здійснюють оперативне розпорядження фінансовими ресурсами Фонду в межах затвердженого бюджету;

2) виплачують забезпечення та надають соціальні послуги, передбачені цим Законом, забезпечують здійснення профілактичних заходів, спрямованих на запобігання настанню страхових випадків;

3) контролюють правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики,

4) представляють інтереси Фонду в судових та інших органах;

5) представляють Фонд у взаємовідносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян з питань соціального захисту, а також органами соціального страхування на випадок безробіття зарубіжних країн, міжнародними організаціями, діяльність яких пов'язана із захистом соціальних прав людини;

Фонд соціального страхування від нещасних випадків:

Правління Фонду:

1) обирає із своїх членів строком на два роки голову правління Фонду та двох його заступників. При цьому забезпечується почергове представництво на цих посадах кожної із трьох представницьких сторін, зазначених у частині першій цієї статті;

2) спрямовує і контролює діяльність виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів; щорічно, а також у разі потреби заслуховує звіти директора виконавчої дирекції Фонду про її діяльність;

3) створює на паритетних засадах для вирішення найбільш важливих завдань Фонду постійні та тимчасові комісії з питань профілактики нещасних випадків, виконання бюджету, призначення пенсій тощо;

4) щорічно готує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо галузевих тарифів внесків на соціальне страхування від нещасних випадків;

5) визначає кадрову політику;

6) призначає директора виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та його заступників;

7) розпоряджається майном, яке перебуває у власності Фонду;

8) створює резерв коштів для забезпечення виконання завдань страхування від нещасного випадку, передбачених статтею 1 цього Закону;

9) виконує інші функції, передбачені статутом Фонду соціального страхування від нещасних випадків;

10) готує подання щорічних звітів про діяльність Фонду.

Виконавча дирекція Фонду здійснює матеріально-технічне забезпечення роботи наглядової ради та правління Фонду.

Фонд захисту інвалідів:

Директор Фонду:

• здійснює керівництво діяльністю Фонду, несе персональну відповідальність перед Кабінетом Міністрів України і Міністром праці та соціальної політики за виконання покладених на Фонд завдань;

• призначає на посаду та звільняє з посади керівників структурних підрозділів та інших працівників Фонду, крім своїх заступників;

• визначає ступінь відповідальності своїх заступників, керівників структурних підрозділів Фонду;

• притягає до дисциплінарної відповідальності керівників структурних підрозділів та інших працівників Фонду, крім своїх заступників;

• підписує видані в межах компетенції Фонду накази, організовує перевірку їх виконання;

затверджує положення про структурні підрозділи Фонду.

9.

Державне регулювання – це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів. Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

• проведення єдиної політики держави в цій сфері;

• забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

• створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;

• забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно–правових актів;

• адаптація системи соціального страхування до міжнародних стандартів.

Державне регулювання соціального страхування полягає у:

• розробці та прийнятті системи законодавчих, нормативно – правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;

• щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;

• перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращення матеріального забезпечення громадян;

• встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;

• державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;

• контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Державне соціальне страхування, залежно від страхового випадку, поділяється на такі види:

• пенсійне страхування;

• страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;

• медичне страхування;

• страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності;

• страхування на випадок безробіття.

10.

Система соціальної безпеки на Заході дістала назву держави загального (або соціального) добробуту. Для неї характерне суцільне охоплення соціальним забезпеченням усіх громадян незалежно від їхнього трудового внеску, хоча цей фактор відіграє й тепер помітну роль при визначенні розміру окремих соціальних виплат, що перевищують соціальний мінімум.

Доктрина держави соціального добробуту й відповідні їй механізми соціального захисту ґрунтуються на принципах соціальної справедливості, а матеріальна підтримка поширюється на всіх осіб, які її потребують, а не лише на тих, хто заробив право на соціальні виплати трудовою діяльністю.

Теорія держави соціального добробуту — теорія, за якою держава є виразником інтересів усіх верств населення і: 1) здійснює сприятливий вплив на приватний сектор шляхом регулювання і контролю — політику цін, податків, інвестицій, держзамовлень, кредитної політики і т. ін.; 2) провадить політику “повної зайнятості” і попередження економічних криз за допомогою системи планування і прогнозування; 3) здійснює політику соціальних послуг — соціальне забезпечення, соціальне страхування, допомогу по безробіттю, хворобі і старості, допомогу матерям, доплати на сім’ю і т. ін., за рахунок чого досягається високий життєвий рівень населення. Таким чином, створення змішаної економіки, активна роль держави і політика соціальних послуг — усе це складає державу соціального добробуту.

11.

12.

Для застрахованих осіб, які сплачують єдиний податок з фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, середній дохід за один календарний день, з якого розраховуються страхові виплати за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності і за страхуванням на випадок безробіття, обчислюється за формулою:

Д = П х В : С : К,

де Д – середній дохід за один календарний день;

П - розмір єдиного податку в місяцяхрозрахункового періоду, що сплачує особа (без урахування збільшення ставки єдиного податку за кожного найманого працівника або члена сім'ї);

В - відсоток суми встановленого розміру єдиного податку, що перераховується до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності або Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

С - розмір страхового внеску на страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності або на страхування на випадок безробіття, визначений Законом України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування";

К - кількість календарних днів в місяцях розрахункового періоду.

13. Дописати з зошита

Цей Порядок визначає правила обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (далі - страхові виплати) у разі настання страхового випадку, а також оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації чи фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників.

14.

Довідка про середню заробітну плату видається роботодавцем за вимогою застрахованої особи або робочих органів виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на підставі платіжних відомостей та інших документів про нараховану заробітну плату.

Довідка про оподатковуваний дохід добровільно застрахованим особам видається державними податковими органами за місцем проживання зазначених осіб на підставі декларацій, поданих ними в установленому законодавством порядку.

Застраховані особи, які сплачують фіксований сільськогосподарський податок, єдиний податок з фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності або прибутковий податок за фіксованим розміром шляхом придбання патенту чи які придбали спеціальний торговий патент, подають робочим органам виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування довідку про сплату встановленого розміру податку, яка видається органом державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку.

Розрахунки середнього доходу зазначеним у цьому пункті особам здійснюють робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

У разі коли страхові виплати призначаються особі, яка вже не працює на виробництві, з яким пов'язана втрата працездатності, довідку про діючу тарифну ставку (посадовий оклад) на підприємстві, в установі та організації за професією (посадою) за запитом робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань видає підприємство, установа чи організація, на яких працювала особа.

Якщо підприємство (установа, організація), на якому працювала особа, ліквідовано, довідка про середню тарифну ставку (посадовий оклад) за аналогічною професією (посадою) видається місцевим органом з питань праці та соціального захисту населення, а у разі відсутності в цьому органі таких відомостей - центральним органом виконавчої влади, який координує діяльність галузі, до якої належали ліквідовані підприємство, установа чи організація.

Довідка про середню заробітну плату, з якої сплачено страхові внески, для розрахунку страхових виплат складається за формою згідно з додатком 2.

Робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування мають право перевіряти обгрунтування видачі довідок про середню заробітну плату, достовірність зазначених у них відомостей на підприємствах, в установах чи організаціях або шляхом звірення бази даних персоніфікованого обліку застрахованих осіб Пенсійного фонду з базою даних Державної податкової адміністрації.

15.

Державний реєстр соціального страхування - організаційно-технічна система, що входить до складу системи збору та обліку єдиного соціального внеску і призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та облік єдиного соціального внеску в порядку та на умовах, визначених законодавством.

Центральний податковий орган веде Державний реєстр соціального страхування, який складається з інформації, що міститься у базі даних органів державної податкової служби.

Державний реєстр соціального страхування забезпечує облік платників у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію, а також автоматизовану обробку інформації про сплату єдиного соціального внеску.

Джерелами формування Державного реєстру є відомості, що надходять до Пенсійного фонду від:

• державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

• платників єдиного внеску;

• застрахованих осіб;

• фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування;

• державних органів реєстрації актів цивільного стану;

• органів державної податкової служби;

• органів державної статистики;

• державної служби зайнятості;

• інших підприємств, установ, організацій та військових частин;

• органів Державного казначейства України;

• територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску.

Створення Державного реєстру забезпечує:

• облік платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікацію;

• накопичення, зберігання та автоматизовану обробку інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

• нарахування та облік виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

• взаємодію з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

До реєстру страхувальників вносяться відомості, які необхідні для обліку платників, їх зобов'язань та сплати єдиного внеску:

1. ідентифікаційний код юридичних осіб;

2. ідентифікаційний номер фізичних осіб - платників податків;

3. для застрахованих осіб, які з релігійних переконань відмовилися від ідентифікаційного номера, про що мають відповідну відмітку у паспорті, зазначаються дані свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; у разі якщо у такої застрахованої особи відсутнє свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проводиться реєстрація за паспортними даними;

4. найменування (для фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які використовують найману працю, - прізвище, ім'я, по батькові);

5. місцезнаходження (для юридичної особи) та місце реєстрації місця проживання або місце фактичного проживання (для фізичної особи);

6. форма власності;

7. види економічної діяльності, в тому числі основний;

8. клас професійного ризику виробництва;

9. кількість працівників на дату подання звітності та осіб, які виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами.

До реєстру застрахованих осіб вносяться відомості про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до Закону, а саме персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості, які подаються до Пенсійного фонду роботодавцями підприємствами,

установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

16.

17.

Право брати добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування мають:

• громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою;

• іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України;

• інші особи, які досягли 16-річного віку та отримують дохід від діяльності не забороненої законодавством (у тому числі домогосподарки, громадяни, які отримують дохід з особистого селянського господарства, громадяни, які працюють будівельниками у приватних осіб, збирачі дикоростучих ягід та грибів, пастухи в сільських громадах тощо);

• особи, які досягли 18 років та навчаються у вищих або професійно-технічних закладах на денній (очній) формі навчання, а також особи, які навчаються в аспірантурі, докторантурі, інтернатурі або клінічній ординатурі.

Для того, щоб оформити добровільну сплату єдиного соціального внеску особи подають у територіальний орган Пенсійного фонду за місцем проживання такі документи: заяву про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, в якій зазначають, у якому виді загальнообов’язкового державного соціального страхування вони бажають брати участь; документ, що підтверджує їхнє членство в такому господарстві (для членів фермерських та особистих селянських господарств), а також копії таких документів: довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (за наявності); трудової книжки (за наявності); документа, що посвідчує особу.

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, після перевірки викладених у заяві відомостей орган Пенсійного фонду України не пізніше як через 30 календарних днів із дня отримання заяви укладає договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування. Договір про добровільну участь набуває чинності з дня його підписання.

Добровільна участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні передбачається на строк, зазначений у договорі, але не менше, ніж на один рік.

Орган Пенсійного фонду відмовляє в укладенні договору про добровільну участь у разі, якщо особа: підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню з того ж виду страхування, який вона обрала для добровільної участі; подала неповні або недостовірні відомості; раніше уклала договір про добровільну участь, дію якого не припинено або за яким не виконано передбачені в договорі умови бажає укласти договір на термін менше як один рік.

В інших випадках відмова щодо укладення договору про добровільну участь неможлива.

У 2012 році максимальна величина бази нарахування єдиного внеску становить: з 1 січня — 18 241,00 грн.; з 1 квітня — 18 598,00 грн.; з 1 липня — 18 734,00 грн.; з 1 жовтня — 19 006,00 грн.; з 1 грудня — 19278,00 грн.

Особи, котрі уклали договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, єдиний соціальний внесок потрібно за попередній період — протягом 10 днів з моменту укладання договору, а за поточний рік сплачують єдиний внесок щомісяця в розмірі, який визначено в договорі, за кожний місяць до 20 числа, наступного за місяцем, за який його сплачують.

Сплачені суми єдиного внеску в разі дострокового розірвання договору про добровільну участь поверненню не підлягають.

Розмір мінімальної заробітної плати, який встановлено у статті 13 Закону України “Про Державний бюджет України на 2012 рік”, становить:

з 1 січня — 1073,00 грн.;

з 1 квітня — 1094,00 грн.;

з 1 липня — 1102,00 грн.;

з 1 жовтня — 1118,00 грн.;

з 1 грудня — 1134,00 грн.

18.

У сучасних умовах соціальне страхування в економіці України поступово набуває більшого значення. Воно стає важливим елементом процесу економічного розвитку і зростання, ґрунтується на економічній діяльності суспільства, підвищує його добробут, створює умови для соціального прогресу. Здійснення кардинальних змін у системі державного пенсійного та соціального страхування обумовлює актуальність теми дослідження.

1 січня 2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Він передбачає введення в Україні єдиної системи збору страхових внесків фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Прийняття закону зумовлене необхідністю підвищення ефективності роботи фондів соціального страхування, зокрема шляхом більш раціонального використання ресурсів, що спрямовуються на утримання їх адмінапарату.

Відповідно до закону, єдиний внесок – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування [1]. Тобто, єдиний внесок – це платіж, який містить декілька внесків на соціальне та пенсійне страхування.

У документі передбачено розподіл єдиного соціального внеску Державним казначейством України на рахунки фондів соціального страхування та забезпечення використання цими фондами даних Державного реєстру соціального страхування, який формується на базі системи персоніфікованого обліку внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.

Державний реєстр забезпечує облік застрахованих осіб, їх ідентифікацію, автоматизовану обробку інформації про сплату внесків та облік здійснених виплат за окремими видами соціального страхування. Право на виплати, їх призначення кожним фондом соціального страхування здійснюється за страховим принципом, тобто виходячи з участі застрахованих осіб у формуванні дохідної частини бюджетів фондів.

Функції, пов’язані з формуванням страхових коштів у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, покладено на Пенсійний фонд. Цей вибір пояснюється тим, що:

− по-перше, у разі створення єдиної бази для нарахування внесків, однакового звітного періоду, єдиної форми звітів, та враховуючи найбільшу (порівняно з іншими фондами) чисельність працівників, які відповідають за надходження доходів, структурна реорганізація Пенсійного фонду вимагає найменшого фінансового та матеріально-технічного забезпечення;

− по-друге, створення окремої структури, яка б здійснювала акумуляцію та облік єдиного внеску, об’єктивно призвело б до значного збільшення витрат на організаційні моменти та дублювання багатьох функцій фондів.

Пенсійний фонд здійснює консолідацію таких функцій: облік платників; збір та облік страхових коштів; контроль за нарахуванням та сплатою ЄСВ.

Слід зазначити, що із запровадженням єдиного внеску навантаження на роботодавця та найманих працівників не змінилося. Тобто, розмір єдиного внеску із заробітної плати працівників становить 3,6%. Для роботодавців його розмір коливається залежно від виду діяльності і визначається за класами професійного ризику виробництва. У законі передбачено 67 класів. Перший клас ризику має відрахування на суму 36,76%, останній – 49,7%.

Законом передбачається розширення кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, за рахунок фізичних осіб, що виконують роботи (послуги) цивільно-правового характеру, та тих, що обрали спрощену систему оподаткування. Також розширено базу нарахування єдиного внеску. Він нараховується на винагороди фізичних осіб за виконання робіт (надання послуг) з цивільно-правових угод, а також за перші п’ять днів непрацездатності, чого не було раніше.

Законом передбачається значне спрощення процедури звітності щодо сплати внесків. Раніше роботодавець складав чотири різних за формою і змістом звіти, а за єдиної системи збору передбачено один звіт, що включає лише два показники – суми фонду оплати праці та нарахованих внесків. Термін сплати внеску – до 20 числа місяця наступного за звітним місяцем.

Таким чином, впровадження єдиного соціального внеску є важливим засобом досягнення спрощення процедур сплати внесків до фондів соціального страхування та підвищення ефективності системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в цілому. Його основними перевагами є:

− уніфікація фінансових потоків у системі соціального страхування;

− уникнення дублювання страховими фондами функції, пов’язаних із формуванням страхових коштів, підвищення платіжної та звітної дисципліни платників страхових внесків, оскільки облік та контроль за їх сплатою здійснює один уповноважений орган – Пенсійний фонд України;

− забезпечення додаткових надходжень страхових коштів за рахунок розширення бази сплати страхових внесків;

− скорочення адміністративних видатків роботодавців, поява економії робочого часу при наданні звітності та у зв’язку із здійсненням контрольних функцій одним органом, скорочення кількості перевірок на підприємствах;

− підвищення якості обслуговування застрахованих осіб фондами;

− доступність для застрахованих осіб інформації про суми страхових внесків, які справляються роботодавцем за видами соціального страхування.

19.

Комісія (уповноважений) підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та

витратами, зумовленими похованням, створюється (обирається) та діє на підприємстві, в установі, організації, що використовує найману працю, незалежно від форм власності і господарювання.

Комісія із соціального страхування підприємства створюється при чисельності застрахованих осіб понад 15 працюючих за наймом. При чисельності на підприємстві застрахованих осіб 15 і менше на загальних зборах працівників обирається уповноважений із соціального страхування підприємства.

Комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства:

1. Приймає рішення про призначення або відмову в призначенні матеріального забезпечення (допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітності та пологах, на поховання) і передає його роботодавцю для проведення виплат, здійснення розрахунків тощо. Приймає рішення про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково).

2. Здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення застрахованим особам.

3. Приймає рішення про виділення путівок до санаторіїв та (або) санаторіїв-профілакторіїв застрахованим особам і членам їх сімей (а також особам, які навчаються у вищих навчальних закладах) на підставі особистої заяви, медичних довідок, підтверджуючих необхідність лікування (оздоровлення), розмір часткової оплати за путівки на санаторно-курортне лікування, виділення путівок до дитячих оздоровчих закладів, надання соціальних послуг із позашкільного обслуговування з дітьми застрахованих осіб і передає їх роботодавцю для видачі путівок та здійснення розрахунків тощо.

4. Бере участь у перевірках організації медичного обслуговування застрахованих осіб лікувально-профілактичним закладом, що розташований на підприємстві, дотримання хворими призначеного режиму лікування.

5. Здійснює контроль за своєчасним направленням до робочих органів відділень Фонду заяв-розрахунків про нараховані застрахованим особам суми матеріального забезпечення. Проводить щоквартально аналіз використання коштів Фонду на підприємстві.

6. Вносить пропозиції роботодавцю щодо відшкодування Фонду витрат по коштах Фонду, проведених з порушенням чинного законодавства або використаних не за призначенням, ініціює перед робочим органом відділення Фонду питання про відшкодування Фонду витрат на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв'язку із травматизмом невиробничого характеру у випадках, якщо це сталося з вини інших юридичних або фізичних осіб.

7. Веде облік застрахованих осіб, їх дітей, а також осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, які потребують санаторно-курортного лікування, оздоровлення в дитячих оздоровчих закладах, контролює видачу застрахованим особам путівок, новорічних подарунків згідно з рішеннями комісії.

8. Розглядає скарги працівників підприємства на рішення комісії із соціального страхування підприємства по наданню матеріального забезпечення та соціальних послуг за рахунок коштів Фонду, здійснює заходи по розв'язанню викладених у них питань.

9. Проводить на підприємстві роз'яснювальну роботу та надає консультації з питань надання матеріального забезпечення та соціальних послуг за рахунок коштів Фонду.

10. Забезпечує гласність роботи комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства з питань надання матеріального забезпечення та соціальних послуг за рахунок коштів Фонду, в тому числі інформує про наявність санаторно-курортних путівок та їх виділення кожній застрахованій особі з урахуванням заяв відповідно до медичних показань необхідного профілю санаторно-курортного лікування.

20.

Допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

Допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Для призначення допомоги при народженні дитини органу праці та соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, подаються такі документи: заява одного з батьків (опікуна), копія свідоцтва про народження дитини; витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження дитини для виплати допомоги у зв'язку з народженням дитини, виданий відділом реєстрації актів цивільного стану, або довідка для призначення допомоги при народженні дитини, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) рад.

Допомога при народженні дитини, яка народилася після 8 квітня 2011 р., надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму, - на другу дитину; кратній 120 розмірам прожиткового

мінімуму, - на третю і кожну наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.

Допомога надається у розмірах прожиткового мінімуму для дітей віком до шести років, встановленого на день народження дитини.

Виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання

дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги.

Контроль за цільовим використанням допомоги і створенням належних умов для повноцінного утримання та виховання дітей здійснюється головними державними соціальними інспекторами і державними соціальними інспекторами органів праці та соціального захисту населення разом з управліннями (відділами) у справах сім'ї та молоді, службами у справах дітей і органами опіки та піклування шляхом проведення моніторингу виплат і використання допомоги, вибіркового обстеження окремих сімей.

Допомога при народженні дитини, не одержана через смерть одного з батьків, якому ця допомога була призначена, виплачується матері (батьку, опікуну) за умови звернення за нею не пізніше ніж через 12 місяців після смерті отримувача допомоги.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Право на виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має один з батьків дитини, усиновлювач, опікун, дідусь, бабуся або інший родич, який фактично здійснює догляд за дитиною.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається з дня звернення за її призначенням, але не раніше ніж з дня, що настає після закінчення відпустки у

зв'язку з вагітністю та пологами для непрацюючих осіб та осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а для працюючих осіб - з дня настання відпустки по догляду за дитиною по день її закінчення.

Виплачується щомісяця.

Для одержання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку органам праці та соціального захисту населення подаються такі документи: заява матері (батька, усиновлювача, опікуна, дідуся, бабусі або іншого родича, який фактично здійснює догляд за дитиною), копія або витяг з наказу (розпорядження) роботодавця про надання відпустки; копія свідоцтва про народження дитини; копія трудової книжки, довідка з місця навчання - для осіб, які навчаються; виписка або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - для осіб, що провадять підприємницьку діяльність.

Особам, які доглядають дітей віком до трьох років і одночасно продовжують навчатися з відривом від виробництва, провадять підприємницьку діяльність, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується в повному розмірі.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується у розмірі, що дорівнює різниці між: з 1 січня 2010 р. - 100 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менш як 130 гривень.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину незалежно від кількості народжених (усиновлених, взятих під опіку) дітей у сім'ї, по догляду за якими надається допомога.

21.

Джерелами формування коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є:

1. страхові внески страхувальників-роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, передбачених законом;

2. суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, пені, штрафів та інших фінансових санкцій, застосованих до страхувальників та посадових осіб відповідно до актів законодавства;

3. благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб;

4. асигнування із Державного бюджету України;

5. прибуток, одержаний від тимчасово вільних коштів Фонду, в тому числі резерву страхових коштів Фонду, на депозитному рахунку;

6. часткова сплата за путівки на санаторно-курортне лікування.

Кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, спрямовуються наспрямовуються на:

1) виплату застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах, на поховання;

2) фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей, позашкільне обслуговування, у тому числі придбання дитячих новорічних

подарунків;

3) утворення резерву страхових коштів у розрахунку не менш як на п'ять календарних днів для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб;

4) забезпечення поточної діяльності та утримання органів Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази.

22.

Отримання застрахованими особами і членами їх сімей санаторно-курортних послуг передбачає комплексне лікування, медичну реабілітацію та профілактику захворювань з максимальним використанням природних лікувальних ресурсів, фізіотерапевтичних методів, дієтотерапії, лікувальної фізкультури та забезпечення належних культурно-побутових умов (далі - послуги) на базі санаторно-курортних закладів, розташованих на територіях курортів державного та місцевого значення або в лікувально-оздоровчих місцевостях, за пред'явленням путівки на санаторно-курортне лікування та санаторно-курортної карти - для дорослого - для дітей та підлітків, що затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України

Путівка є документом, який надає застрахованій особі і члену її сім'ї право на отримання відповідних послуг у зазначеному в путівці санаторно-курортному закладі протягом указаного в ній терміну - 18, 21, 24 або 45 діб.

На путівці зазначаються профіль лікування та відповідний перелік послуг, що входять до вартості путівки, умови проживання та в обов'язковому порядку проставляється відповідна відмітка "Оплачено за кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності".

Придбання путівок здійснюється Виконавчою дирекцією Фонду в межах асигнувань, передбачених статтею бюджету Фонду "Оздоровчі заходи", з урахуванням пропозицій відділень Фонду згідно з кошторисами програм щодо відновлення здоров'я застрахованих осіб і членів їх сімей (далі - кошториси програм) та відповідно до законодавства.

Рішення про виділення путівки застрахованій особі приймає комісія (уповноважений) із соціального страхування підприємства, установи, організації із загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням (далі - комісія (уповноважений) із соціального страхування), на підставі особистої заяви та довідки для одержання путівки

Відповідно до рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємство, установа, організація (далі - підприємство), яке є основним місцем роботи застрахованої особи, видає путівку до санаторію в період відпустки, а до санаторію-профілакторію - в період відпустки, без відриву від виробництва, за умови часткового фінансування санаторію-профілакторію за рахунок коштів Фонду.

Застрахованій особі протягом календарного року може бути виділена лише одна путівка для санаторно-курортного лікування з урахуванням путівки, отриманої до санаторію-профілакторію або до реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу, за винятком отриманої путівки для самостійного санаторно-курортного лікування дитини.

Путівка до реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу видається безкоштовно лікувально-профілактичним закладом застрахованій особі, дитині або двом дітям у супроводі одного із застрахованих батьків або застрахованої особи, яка їх замінює (опікунові, піклувальнику), згідно з висновком відбіркової комісії лікувального закладу щодо направлення хворих до реабілітаційних відділень санаторно-курортних закладів, у якому вона перебуває на лікуванні, за наявності довідки страхувальника згідно з додатком 4 до цього Порядку. Довідка заповнюється за основним місцем роботи та дійсна протягом 1 місяця.

До путівки додається виписка з медичної карти хворого з висновком відбіркової комісії та рекомендаціями щодо подальшого лікування його в реабілітаційному відділенні санаторно-курортного закладу.

Поділ путівки до реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу забороняється.

Вимоги цього пункту застосовуються у разі направлення застрахованої особи, дитини або двох дітей в супроводі одного із застрахованих батьків чи особи, яка їх замінює (опікуна, піклувальника), з клініки медичної науково-дослідної установи до реабілітаційного відділення санаторно-курортного закладу без видачі путівки.

23.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, передбачає матеріальне забезпечення громадян у зв’язку з втратою заробітної плати (доходу) внаслідок тимчасової втрати працездатності (включаючи догляд за хворою дитиною, дитиною-інвалідом, хворим членом сім’ї), вагітності та пологів, часткову компенсацію витрат, пов’язаних із смертю застрахованої особи або членів її сім’ї, а також надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, що формується шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також за рахунок інших джерел, передбачених цим Законом.

1. Загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах;

2) члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих кооперативів.

2. Громадяни України, які працюють за межами території України і не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

3. Особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокатською, нотаріальною, творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до цього Закону за умови сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповідно до діючого законодавства.

4. Особам, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, видається свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування. Порядок видачі та зразок свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

24.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі — Фонд) є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, провадить акумуляцію страхових внесків та інших коштів, призначених для фінансування матеріального забезпечення та соціальних послуг