Глава 12 Міжнародні трудові відносини в міжнародному приватному праві

• § 1. Загальна характеристика міжнародних трудових відносин

• § 2. Колізійне регулювання міжнародних трудових відносин

• § 3. Міжнародно-правове регулювання праці

• § 4. Праця українських громадян за кордоном й іноземців в Україні

§ 1. Загальна характеристика міжнародних трудових відносин

У зв'язку з інтеграційними процесами в економіці, що мають місце в наш час серед більшості країн світу, не рідкісними є трудова міграція і породжені нею трудові відносини, пов'язані більш як з одним правопорядком. Че­рез надзвичайно масштабні транскордонні переміщення товарів, послуг, інтернаціоналізацію виробництва, науко­во-технічний прогрес, залучення іноземного капіталу, ство­рення транснаціональних корпорацій, спільних підпри­ємств тощо, міждержавна міграція характеризується залу­ченням до неї значного числа осіб. На збільшення обсягів міграції впливають у тому числі й політичні чинники: роз­пад одних держав і створення інших, зміни в характері по­літичного устрою, міжнародні та міжетнічні конфлікти, війни і т. ін. Результатом цього на сьогодні є існування в будь-якій країні певного прошарку осіб, які на законних чи незаконних підставах, постійно, тимчасово, з метою праце­влаштування перебувають на її території і знаходяться там у трудових відносинах.

За висновком Організації Економічного Співробітницт­ва й розвитку, на сьогоднішній день переселення в багаті країни все зростає. Його метою крім возз'єднання сімей є пошук праці, що заохочується багатими країнами через збільшення кількості власних громадян пенсійного віку. Пріоритетними галузями праці іноземців у таких країнах є аграрні роботи, будівництво і догляд за престарілими осо­бами.

У такий спосіб виникають і існують трудові відносини, пов'язані більш як з однією правовою системою. Наприк­лад: праця громадян даної країни на іноземних наймачів у країні і за кордоном (трудова еміграція громадян, укла­дення трудових контрактів з іноземними фірмами про ви­конання праці всередині країни, праця в закордонних спільних підприємствах); відрядження громадян для праці за кордоном; робота на підприємствах, які є юридичними особами згідно з національним правом, але належать іно­земному капіталу і входять до орбіти транснаціональних корпорацій; праця іноземців на різних підставах (трудова імміграція, робота на підприємствах з іноземними інвес­тиціями, здійснення різних форм економічної співпраці тощо)»^[1]. Найчастіше міжнародне приватне право регулює так звані «індивідуальні» трудові відносини, тобто відно­син, що виходять за межі національного правопорядку між наймачем і працівником, трудові відносини із розгляду спорів між указаними сторонами і т. ін. Однак не виклю­чені й такі ситуації, коли міжнародне приватне право має регулювати й «колективні» трудові відносини, пов'язані з організацією і управлінням колективною працею (відно­сини між трудовими колективами, профспілками, госпо­дарськими органами щодо організації праці та управлін­ня підприємством².

Для певних професій (пов'язаних, наприклад, з обслу­говуванням міжнародних перевезень, виконанням пред­ставницьких функцій на територіях різних країн тощо) вихід за межі одного правопорядку є їх невід'ємною скла­довою. Сфера міжнародного трудового права значно роз­ширилась у тому числі через діяльність транснаціональ­них корпорацій, що намагаються діяти в різних країнах (зокрема тих, що розвиваються) з метою зниження витрат на заробітну плату. З іншого боку, самі працівники нама­гаються вирішити свої соціальні проблеми, пов'язані з низькою заробітною платою, безробіттям і т. ін. в країні громадянства через працевлаштування в країнах з більш високим рівнем умов праці чи більшим колом можливос­тей для працевлаштування. Проблеми, що можуть виник­нути й виникають у зв'язку з цим, пов'язані на глобально­му міждержавному рівні з «гастарбайтерами», «зонами дешевих зарплат», «промисловістю, що втікає» (Кипа\уау !псСизігіез), «дешевим прапором»^[2]та на рівні окремих осіб із соціальним і пенсійним забезпеченням, справедливим вирішенням трудових спорів з іноземними наймачами, за­рахуванням стажу роботи за кордоном, забезпеченням дер­жавного захисту власних громадян у разі їх працевлашту­вання за межами країни, поширенням на іноземців націо­нального режиму і т. ін.

Для правового регулювання трудових відносин націо­нальне право різних країн містить відповідні правові норми у конституціях, кодексах, законах, трудових дого­ворах тощо. Так, трудове право країн континентальної Європи характеризується значною питомою вагою зако­нодавчих актів і колективних договорів, що є головними джерелами трудового права. Судова практика й судові рішення тут не визнаються джерелами права. У країнах англосаксонського права значне місце посідають колек­тивні договори й рішення судів, що мають силу джерел права. На законодавчому рівні регулюються лише окремі питання, які стосуються, зокрема, профспілок, страйків тощо.

Визнається, що об'єктивно склалася диференціація трудового права між національними системами, типови­ми різновидами трудового права, унітарними і федератив­ними державами і т. ін. Диференціацію трудового права різних країн пов'язують із специфікою економічного й політичного устрою, правовими, соціальними, виробни­чими особливостями, історичним розвитком, культурни­ми, побутовими традиціями, активністю профспілкового руху і т. ін.^[3].

При виході трудових відносин за межі одного правопо­рядку і у зв'язку із зазначеними й іншими розбіжностями правового регулювання трудових відносин національними системами, перед міжнародним приватним правом постало завдання у створенні відповідного правового механізму ви­рішення таких протиріч і адекватному регулюванні вказа­них відносин. Для досягнення цієї мети створюються нор­ми міжнародного трудового права, які розділяються на колізійні та матеріально-правові, що фіксуються у націо­нальних і міжнародних джерелах. Предметом їх регулюван­ня є, зокрема, правовий режим іноземців щодо їх права на працю, праця вітчизняних громадян за кордоном, регламен­тація праці на спільних підприємствах і т. ін.

У правовій літературі ведуться дискусії відносно приро­ди міжнародного трудового права. Так, Л. А. Лунц зазна­чав подвійний характер права, яке регулює трудові відно­сини. На його думку, підпорядкування трудових відносин загальним цивілістичним і колізійним началам не є без­умовним через існування у трудовому праві законів про охо­рону праці, що найчастіше за все відносять у доктрині до публічного права. Таким чином, поруч з цивільними еле­ментами діють елементи публічні, які не завжди можна чітко відокремити одні від одних^[4]. М. М. Богуславський та­кож вважає, що для західних судів і доктрини характерни­ми є намагання розмежувати застосування права для питань приватного і публічного права. Одні автори намагаються підпорядкувати трудові відносини традиційним концепціям колізійних принципів зобов'язального права, наприклад автономії волі, прив'язки до місця укладення договору (А. Батіффоль), інші надають перевагу публічним началам, що унеможливлюють застосування публічних норм інозем­ного права за одночасного застосування норм права місця роботи (Нібуайе)^[5].

Дискусії породжує також питання про місце міжнародно­го приватного трудового права в системі права і його співвідношення з міжнародним приватним правом. На дум­ку В. П. Звєкова, міжнародні трудові відносини підпадають під дію міжнародного приватного права тією мірою, якою їх регламентація здійснюється з допомогою цивільного права, як наприклад, договір, контракт, правоздатність, відшкоду­вання шкоди, позовна давність та ін. Система норм, яка ре­гулює подібні трудові відносини, утворює підгалузь міжна­родного приватного права — міжнародне приватне трудове право, метод якого є спільним з методом інших частин міжна­родного приватного права^[6]. На думку угорського правника І. Сасі, від міжнародного приватного права необхідно відок­ремлювати міжнародне трудове право як відносно незалеж­ну галузь права «поруч із трудовим правом»^[7]. Для Л. П. Ануф-рієвої очевидно, що краще і точніше говорити саме про інсти­тут міжнародного приватного права — сукупності норм, що регулюють приватноправові відносини міжнародного харак­теру, пов'язані з трудовою діяльністю⁵. Українська доктри­на міжнародного приватного права дотримується погляду на міжнародне трудове право як на підгалузь міжнародно­го приватного права. «Сфера міжнародних трудових відно­син з іноземним елементом відносити до предмета МПП тому, що цивільне та трудове право є галузями приватного права і в міжнародних трудових відносинах використову­ються основні підходи, принципи та категорії МПП. Вив­чення міжнародних трудових відносин і методів їх регулю­вання дозволяє говорити про міжнародне приватне трудове право як підгалузь МПП»^[8].

Інколи в літературі окремо виділяють метод міжнарод­ного приватного трудового права як поєднання колізійного і матеріально-правового методів, ускладнених втручанням публічно-правового начала^[9].

Особливістю міжнародного трудового права є також спе­цифіка його джерел. Поруч із різноплановими міжнародни­ми договорами і конвенціями значне місце тут посідають локальні нормативні акти, як, наприклад, статути і поло­ження про персонал міжнародних організацій, колективні договори, зовнішньоекономічні контракти, міжнародні ко­лективні договори тощо.

^[1]Довгерт А. С. Правове регулювання міжнародних трудових відно­син: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук / Київський нац. ун-т. — К.,

1994.

^[2]Кох Х., Магнус У., Винклер фон Моренфельдс П. Международное частное право и сравнительное правоведение / Пер. с нем. — М.: Меж-дунар. отношения, 2001.

^[3]Міжнаціональні розбіжності трудового права проявляються голов­ним чином у специфіці джерел трудового права; співвідношенні зако­нодавства, колективних договорів і судової практики, рішень трудово­го арбітражу; специфіці структури і повноважень органів управління працею; процедури укладення колективних договорів, їх змісті і юри-дичій силі; правовому становищі профспілок у загальнонаціональному масштабі і в межах підприємств; наявності чи відсутності органів пред­ставництв колективів підприємств і обсягу їх повноважень; наявності чи відсутності представництва робітників в органах управління корпо­раціями і характері такого представництва; наявності чи відсутності за­гальнонаціонального державного мінімуму заробітної плати і порядку її зміни; існування чи відсутності індексації заробітної плати; трива­лості робочого тижня і щорічних оплачуваних відпусток; регламентації індивідуальних і колективних звільнень, понаднормових робіт, відпу­сток у зв'язку з вагітністю і пологами, мінімального віку прийняття на роботу; особливостями у регулюванні інших умов праці. Див. Киселев И. Я. Сравнительное и международное трудовое право: Учебник для вузов. — М.: Дело, 1999. — С. 75—76.

^[4]Лунц Л. А. Курс международного частного права: В 3 т. — М.: Спарк, 2002. — С. 747.

^[5]Богуславский М. М. Международное частное право: Учебник. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Юристь, 1998. — С. 330.

^[6]Звеков В. П. Международное частное право: Курс лекций. — М., 1999. — С. 410.

^[8]Довгерт А. С. Зазнач. праця. — С. 9.

^[9]Андрианова М. А. Соотношение и взаимодействие международного частного и трудового права России в вопросах регулирования трудових отношений с участием иностранцев. Международное частное трудовое право // Государство и право. — 2002. — № 9. — С. 64—70.