11. Проблема війни та її вирішення в романі Рабле «Гаргантюа і Пантагрюель»

Однією з центральних у творі є проблема війни. Письменник рішуче заперечує ще існуючий у Франції першої половини XVI ст. середньовічний погляд, ніби найпростішим і нормальним засобом створення держави є завоювання. Втіленням завойовницької, грабіжницької моралі середньовічного феодала є король Пікрохоль. У першій частині роману розповідається, як Пікрохоль разом зі своїми улесливими придворними, такими ж руйнівниками і грабіжниками, як він сам, розробляє безглузді плани завоювання світу. Знехтувавши багаторічною дружбою і взаємопідтримкою між сусідніми королівствами,Пікрохоль розпочинає вже давно задуману війну проти Грангузьє, вибравши за причину сварку між пекарями і пастухами. Грабіжницький напад Пікрохоля закінчився для нього безславно. Завойовник втратив королівство, ледве сам врятувався і став потім поденщиком, сподіваючись повернути собі королівство тоді, «як рак свисне».

Пікрохолю протиставляється ідеальний монарх Грангузьє. Він переконаний в безглуздості війни, рішуче засуджує її, стаючи таким чином резонером Рабле. Герой говорить, що часи вже не ті, і те, що звалося у варварів подвигами, нині ми називаємо лиходійством і розбоєм.Грангузьє робить все, щоб мирно полагодити справу з Пікрохолем, і тільки переконавшись, що мирним шляхом вгамувати розбійника неможливо, він закликає Гаргантюа покарати завойовника і силою захистити своїх підданих. В образі Грангузьє Рабле втілив гуманістичну ідею людяного і мудрого монарха, здатного вести мирну політику і турбуватися про долю вітчизни. Такими ж політиками показано у наступних частинах Гаргантюа і Пантагрюеля.

Автор часто демонструє абсурдність і безглуздість причин ворогування: папомани і папефіги ненавидять одне одного через різне ставлення до Папи Римського, Постник і Ковбаси воюють ще з незапам'ятних часів і не можуть пояснити причини, також Рабле вимальовує життя народу під час воєнних дій, їхні страждання, підраховує збитки.

Отже, Рабле засуджує війну як руйнуюче, безглузде лихо для людей, наполягає на мирному вирішенні конфліктів, створює образ ідеального монарха-політика.

12. Традиції народної сміхової культури в романі Рабле « Гаргантюа і Пантагрюель».

В основу роману Рабле покладено давню французьку казку про велетня. У 1532 р. один із варіантів розповіді про велетня Гаргантюа був опублікований у Ліоні як народна книга під назвою «Великі й неоціненні хроніки великого велетня Гаргантюа». Під впливом цієї книги Рабле й задумав написати роман, який повинен був стати її продовженням. Проте не лише сюжет запозичений із фольклору, адже автор вводить безліч народних переказів, легенд, анекдотів, збагачує мову твору народними прислів'ями і приказками.

Питанням використання традицій народної сміхової культури в цьому романі займався російський літературознавець М. Бахтін. Саме він вперше дав визначення поняттю «народна сміхова культура». Він поділяє всю сміхову культуру на три види форм її реалізації:.

1. Обрядово-видовищні форми (святкування карнавального типу, різні майданні сміхові дійства тощо);

2. Словесні сміхові (у тому числі пародійні) твори різного роду: усні та письмові, латинською і на народних мовах;

3. Різні форми і жанри фамільярно-майданної мови (лайки, божба, клятва та ін.)

Кожна з цих форм знаходить своє відображення у Рабле. Особливої уваги заслуговує карнавал. Саме він став образом, що пронизує весь роман. Взагалі твір Рабле називають «карнавальним реготом», адже карнавал – загальнонародне дійство, що не заборонялось ні владою монарха ні церквою. «Гаргантюа і Пантагрюель» - це витвір карнавального мистецтва, адже тут все травестовано і гіперболізовано. На думку Бахтіна, Рабле об'єднав в романі "Гаргантюа і Пантагрюель" всі форми, жанри і мотиви, зберігши їх для нащадків і створивши тим самим свого роду "енциклопедію" середньовічного сміху.