23. Політичні партії як єлемент сучачної політичної системи.

Політична партія виступає невід”ємним елементом політичного механізму парламентської демократіі/ саме політичного механізму, а не організації, тому що вона є структурним елементом процесу функціонування, а не лише устрою/.

Важливою ознакою діяльності політичних партій є і те, що політична боротьба ведеться нею з обмеженого кола питань при обов”язковій єдності з конкуруючими партіями в принципових питаннях політичного устрою і політичної діяльності. Політичні партії забезпечують необхідний зв'язок між народом і представницьким механізмом правління. Саме через партії уряд може практично звернутися до мас за підтримкою, а маси через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього.

23. Історичні форми становлення політичних партій

Політична партія – це добровільна політична організація,яка об”єднує в своїх рядах найбільш активну частину певної соціальної групи з метою вираження та захисту її політичних інтересів.Серед найбільш важливих характеристик політичних партій слід виділити аявність оргнанізації,націленість на участь у здійсненні влади та наявність ідеології .Громадсько-політичні організації та рухи — це добровільні об'єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.Ці завдання не передбачають безпосередньої участі у здійснення влади.

Що стосується виникнення політичних партій, то перші об”єднання, що були близькі до такої характеристики, виникли ще в Древньому Римі, але вони не були суттєвим і необхідним елементом політичного життя . В середньовічній Італії формування таких організованих груп відбувалось на фоні протистояння сторонників сильної імператорської влади(гібелліни) та торговельно-ремісничих верств (гвельфи). Прототипи сучасних політичних партій (як, власне і використання самого терміну “партія” для характеристики політичного життя) з”являються набагато пізніше -в ХУІІ – на початку ХУІІІ століття.І можна сказати, що політичні партіі у своєму розвитку пройшли такі етапи:

1)конфесійно-масонські угрупування аристократії, яка в умовах абсолютизму та громадянської війни, зародження капіталізму намагалась повернути або поновити втрачені привілеї та могутність,боролась з конкуруючими кланами за вплив на державну владу та маси, стверджуючи свою ідеологію. Прикладом можуть служити польські конфедерації шляхти,католицькі ордени /особливо єзуїтські/ ,масонські ложі, протестантські та інші секти, мафіозні організації. Всі ці угрупування відзначались жорсткою організованістю та дисципліною, вузькою корпоративністю інтересів і діяльності, звичаями помсти та невиказування “своїх”.

Для них була також характерна двохступенева структура: еліта, “втаємничені” - керівники та ідеологи та “низи” - рядові члени, “невтаємничені” маси, які фанатично віддані керівникам своєї організації і служать останнім сліпим знаряддям, яке не посвячується в істинні плани і витрачається безжально, макіавеллістськи. В цих структурах існує, відповідно, і “подвійна мораль” та цинічно-прагматистські норми взаємовідносин та цінності, що лише формально прикриваються релІгійно-містичною символікою. Досить характерними були і методи діяльності таких організацій: таємного проникнення, інформування і розкладу зсередини структур противника, використання “службового становища” в органах влади, провокування безпорядків, терор з використанням цілих армій “бойовиків”.

2) Політичні клуби та салони буржуазії, що економічно перемогла і приходить або вже прийшла до політичної влади. Політичні клуби та салони існували в умовах значних змін в соціальній структурі суспільства /зникали стани і формувались класи/ і росту конкуренції в політиці. Вони були ширші за складом і демократичніші за своїми ідеологічними та організаційними засадами, ніж попередники, але не мали подвійної моралі /одна – для еліти, інша – для мас/ і ступенів “втаємничення”, були менш централізовані і явно поступались у виконавській дисципліні, проте були більш гнучкими й творчими, діловими та далекоглядними, подекуди мали навіть програму і статут, - а це у нових умовах давало більше політичного зиску, аніж тактика змов.

\Методи їх політичної діяльності: участь насамперед у парламентській боротьбі /а не у виборах, бо виборче право було обмеженим і боротьби практично не відбувалось/, а також – закулісний, “лобістський” вплив на державних лідерів у процесі прийняття політичних рішень. Політичні клуби тяжіють до двохполюсної /не “багатопартійної”/ системи і при достатньо довгому існуванні формують відповідну політичну культуру суспільства, напрацьовують політичний лексікон, процедури і традиції, вирощують і висувають політичних діячів.

3) Масові партії виникають, коли остаточно створюються основні суспільні класи, і саме ці класи вони і репрезентують. Формування пролетаріату як класу пов’язане із початком його організованої боротьби за свої інтереси /переважно у вигляді страйків/, першим результатом якої в політицї стає впровадження загального виборчого права. У свою чергу участь мас у виборах приводить до виникнення політичних організацій /партій/, які націлюються на максимальне збільшення свого членства та використання переваги у чисельності в боротьбі за голоси виборців. Масові партії вперше провадять так звану публічну політику /тобто розраховану на зовнішнє враження та симпатії публіки/, але не відмовляються і від жорсткої дисципліни у виконанні рішень керівництва /особливо пролетарські партії/.

Відповідно формуються два типи партій за ідеологічним спрямуванням: “праві”, ліберально-демократичні /що виступають за свободу підприємництва та елітаризм/ і “ліві”, соціалістичні /що виступають за соціальну справедливість та егалітаризм/. Методи діяльності обох типів партій – легальні, хоча з”являються і їх крайні, екстремістські відгалуження /праві та ліві радикали/.

4) Кадрові партії виникають, коли в суспільстві повністю урівноважуються всі політичні сили, оскільки всі можуть існувати легально. Ці партіі складаються з професійних політиків, а тому вони малочисельні за своїм сладом, твердо дотримуються програмних принципів і прагнуть не до всебічної влади, а лише в межах свого місця в політичній системі. Ці партії не виражають нічиїх особливих інтересів /але – всього суспільства/, розробляють свої теорії і намагаються переконати маси, вести їх , а не потурати їх настроям . Вони взаємно чергуються біля керма влади, вирішуючи почергово ті проблеми суспільства, які не в змозі розв”язати в рамках власних принципів конкуренти.