4. Політичні ідеї вяених Давнього Риму

Політична думка Давнього Риму розвивалась під значним впливом давньогрецьких ідей, оскільки Греція і Рим розвивались в схожих історичних умовах на основі рабовласницького ладу і вплив давньогрецької філософії на суспільне життя того часу важко переоцінити. Серед визначних вчених і політичних діячів слід назвати Лукреція Кара, Цицерона, Сенеку, Марка Аврелія. Спираючись на ідеї грецьких мислителів, вони однак, підтримували, засвоювали і розвивали лише ті, які відповідали потребам римської держави на той час. З іншого боку, вони розробили й багато нових питань, зокрема тих, що стосувались ролі права у функціонуванні держави, співвідношення гілок влади, системи стримувань і противаг в здійсненні влади.

Так, Цицерон розглядав державу не тільки як історично необхідну форму спільного життя людей, необхідну для захисту їх інтересів, а й як певну правову спільність, узгоджене правове спілкування громадян. Аналізуючи змішані форми державності, він звертав увагу на масштаби повноважень народної влади, повноважених народних зборів і народних трибунів, виступаючи за їх взаємну рівновагу, наголошував на необхідності "рівномірного розподілення прав, обов'язків і повноважень з тим, щоб у магістратів було достатньо влади, достатньо впливу у раді провідних людей і достатньо волі у народу". Окремо Цицерон зазначав, що слід встановити "не лише для магістратів міру їх влади, але й для громадян міру їх послуху".

Підсумовуючи, можна сказати, що мислителі Давнього Риму доповнили попередників розробкою ідеї розподілу влади, конкретних механізмів демократії (хоч і обмеженої), створенням досконалої правової системи, формуванням основ міжнародного права.

5. Політичні ідеї та вчення Давнього Сходу

Найдавніші політичні вчення виникли в Єгипті, Індії, Китаї та інших країнах Давнього Сходу, де виникли і сформувались перші держави у суспільстві, що прийшло на зміну первіснообщинному ладу. В цей період політична думка ще не виділялась в самостійну галузь знання, а відображалась переважно у міфологічній формі. Лише в ХІ-УІІІ сторіччях до н.е. відбувається поступовий перехід до більш раціональних уявлень на державу і владу. Характерним було панування уявлень про божественне походження влади, і належала ця влада у державі єдиному правителю (фараону, царю чи імператору).

Найбільш сформовані політичні концепції склались в Індії та Китаї (брахманізм, буддизм, конфуціанство, легізм). В брахманізмі знаходимо уявлення про державу як структуру, що продовжує і здійснює каральну силу богів, а основними функціями держави є забезпечення стабільності і порядку в суспільстві, що здійснюється перш за все каральними санкціями. Обґрунтовувалися також кастовий устрій та привілеї знаті. Цар повинен бути захисником кастового ладу, він глава адміністративного апарату, від нього йдуть всі призначення, він виступає верховним суддею. Буддизм являв собою скоріше релігійно - міфологічне, аніж політичне вчення, однак він справляв досить відчутний вплив на політичне життя Індії того часу і на формування політичних ідей. Перш за все своїми соціальними вимогами, що були спрямовані на підрив кастового ладу через вирівнювання каст в релігійній сфері, проповідь психологічного самоствердження людини. Дещо пізніше в буддизмі посилюються мотиви покірності і непротивлення існуючій владі, що зробило можливим його зближення з офіційною ідеологією.

Політичні ідеї давнього Китаю знаходять своє найбільш повне і характерне відображення у вченні Конфуція (VІ-V стор. до н.е.). Філософія Конфуція це розвиток патріархальної теорії держави (держава – це велика сім’я, імператор – батько, піддані – діти). Він обґрунтовує необхідність соціальної нерівності, поділяє суспільство на “вищих” і “нижчих”. “Вищі” це правителі, які досягли “знання з допомогою вчення”, люди досконалі, милостиві і справедливі. Вони в інтересах власного благополуччя повинні прагнути до морального вдосконалення, і така їх поведінка обумовить відповідну поведінку “нижчих”.

Ще одна цікава ідея Конфуція: щоб добре управляти державою, треба встановити добрий порядок у своїх сім’ях. А для цього необхідні моральна досконалість та правильні уявлення про добро і зло. Повага до старших і любов до ближнього стосувались як окремої сім’ї, так і всієї держави. Чемність, за Конфуцієм, означала вірність ритуалам і на політичному рівні служила свого роду політичною культурою і основою панівної ідеології. Ідея полягала в тому, щоб ввести древнє китайські традиції в рамки державного закону. Але цей закон повинен бути умовним і виконуватись добровільно, з розумінням. У цьому аспекті Конфуцій не погоджувався з легістами, котрі виступали за насадження закону силою.

У Конфуція немає чіткої та детальної схеми організації державного управління (цю систему якраз розробляли легісти), однак він висунув ряд принципово важливих ідей, на яких будувалась державність в Китаї – досягнення порозуміння між верхами і низами, обов’язковість і святість морального закону, проголошення принципу рівних можливостей, чим відкривався шлях до посад всім, хто вмів і хотів розвивати свої здібності. Саме Конфуцій створив образ китайського бюрократа як опори держави. Образ цзинь-цзи – це надзвичайно мудра, чесна, відкрита, смілива і щира людина, яка уважна в розмовах і обережна у справах, людина, яка служить високим ідеалам і цілям, завжди шукає істину. Якщо додати до цього і розробку правил поведінки чиновників, можна зробити висновок по надзвичайно вагомий вклад Конфуція в розробку державницьких ідей.