- •Предмет політолоігії як науки
- •Методи політології та її основні категорії
- •Політичні ідеї мислителей античної греції
- •Політичні ідеї вяених Давнього Риму
- •Політичні ідеї та вчення Давнього Сходу
- •Політична думка Середньовіччя.
- •Осоливочті політичних поглядів н.Макіавеллі
- •Політичні концепції соціалістів-утопістів.
- •Погляди т.Гоббса і д.Локка на походження і роль держави
- •Основні напрямки політичної думки в Європі хіх ст.
- •Політична думка Київської Русі
- •12 . Політична думка в Україні періоду козацько-гетьманскої доби.
- •Політична думка в Україні кінця хіх-на початку хх ст.
- •Поняття ”влада”: суть, ознаки, форма існування.
- •Політична влада: суть, структура, ресурси.
- •Легітимність влади. Шляхи легітимізації влади.
- •Ефективність політичної влади та фактори, що її визначають
- •Типи панування та типи політичної могутності.
- •19. Політичні режими та їх роль. Особливочті авторитарного політичного режиму
- •Тоталітарний політичний режим та його характеристика
- •Політична система: Суть, структура, закономірності розвитку.
- •Політична система та її типи.
- •Різноманітність моделей сучасної демократії.
- •Політична система сучасної України.
- •Держава в політичній системі та її функція. Теорії походження держави.
- •Правова соціальна держава та її основні принципи.
- •Політичні партії як єлемент сучачної політичної системи.
- •Історичні форми становлення політичних партій
- •Політичні партії та їх функції.
- •Класифікація політичних партій.
- •Партійні системи: характеристика і особливості.
- •33. Політичні партії сучасної України.
- •34. Громадське суспільство і його розвиток в Украйні.
- •35. Громадсько-політичні об’єднання та їх місце в політичній системі.
- •36. Поняття політичної культури та її типологія.
- •37. Політична культура та її функціїв суспільстві.
- •38. Політична соціалізація особи.
- •39. Політична свідомість та її рівні.
- •40. Радикалізм, анархія та популізм як типи політичної свідомості.
- •41. Етнос і політика.
- •42. Форми національного і державного устрою.
- •43. Види національної політики.
- •44. Політичні еліти та їх типологія.
- •45. Політичне лідерство. Типи політичних лідерів.
- •55. Сутність та принципи міжнародної політики.
- •58. Україна в сучасному геополітичному просторі.
55. Сутність та принципи міжнародної політики.
Міжнародна політика виступає важливою сферою політичного життя суспільства. Це політична діяльність суб’єктів міжнародного права в економічній, політичній, дипломатичній, військовій, культурній сферах, спрямована на реалізацію власних інтересів.
В своєму первісному значенні термін геополітика /Р.Челен, Ф.Ратцель, Х.Макіндер/ трактується як вчення про державу, що прагне до розширення свого географічного і територіального простору. Звичайно ж, геополітика передбачає врахування особливостей географічного розташування країни, можливостей, що звідси випливають, для вирішення країною своїх внутрішніх та зовнішніх проблем.
У сучасному розумінні геополітика – це наука, що вивчає міжнародні структури та механізми їх взаємодії, закономірності та тенденції світового розвитку, можливості і практику їх використання в конкретній політиці національних держав для забезпечення реалізації їх національних та геостратегічних інтересів. В такому розумінні термін геополітика застосовується для означення міжнародних відносин.
Міжнародні відносини бувають: політичні, економічні, дипломатичні, ідеологічні, культурні. Проявлятись міжнародні відносини можуть в різних формах: співробітництва, стратегічного партнерства, суперництва, конфлікту.
Співробітництво передбачає регулярну координацію учасниками міжнародного процесу власних дій на основі взаєморозуміння і взаємодовіри з метою створення сприятливих умов для розвитку кожної держави і реалізації як інтересів окремих держав, так і досягнення спільних цілей. Відносини співробітництва встановлюються, як правило, між приблизно рівними за силою, впливом та потенціалом партнерами і спираються на усвідомлення спільності основних інтересів і кінцевих цілей.
Стратегічне партнерство передбачає відносини між двома країнами /або країною і блоком країн, як, наприклад, Україна і НАТО/, одна з яких є більш могутньою і впливовою, але не може в повній мірі вирішити певні проблеми без участі, допомоги і підтримки іншої сторони. Так, на сьогодні, як приклад, можна привести відносини між Україною та ФРН. Німеччина, хоч і є більш розвинутою економічно і інтегрованою в європейські структури країною, але переживає нині досить складний період, коли після об’єднання змушена стверджуватись уже як центральноєвропейська країна з складним історичним багажем, країна, що має докладати значних зусиль для вирішення соціальних проблем на східних землях. Україна переживає теж досить складні часи становлення як суверенної держави, і їй потрібна допомога і підтримка Німеччини /дипломатична, політична, економічна / в процесі інтеграції в європейське співтовариство, досвід у становленні демократичних структур. Німеччина ж в особі України отримує союзника у вирішенні проблем власного становлення як найбільш впливової європейської держави, може використати Україну як союзника у її нових стосунках з Росією, як противагу її /Росії/ гегемоністським планам у Європі і світі.
Суперництво в міжнародних відносинах ґрунтується на повазі основних принципів співіснування держав і передбачає реалізацію ними власних інтересів. Це насамперед ситуації, коли при існуванні цілої низки протиріч між державами чи іншими суб’єктами міжнародних відносин існують і не менш важливі і масштабні спільні інтереси, реалізація яких потребує і спільних зусиль. Суперництво може в певних умовах переростати як у співробітництво, так і конфлікт.
Конфлікт являє собою таку форму міжнародний відносин, коли одна чи обидві сторони недостатньо співпрацюють або ж намагаються завдати шкоди іншій стороні. Найчастіше конфлікт визначають як стан відкритого або прихованого протиборства об’єктивно протилежних інтересів. У сфері міжнародної політики конфлікти є досить поширеною формою взаємовідносин, і головна проблема полягає в тому, щоб не допускати руйнівних, воєнних шляхів їх прояву та розв’язання,які завше ведуть до значних жертв.
Геополітичні відносини ґрунтуються найчастіше на принципах сили і права. Принцип сили означає, що держава або група держав здатні нав’язати іншим /і демонструють це різними засобами/ свої інтереси, використовуючи перевагу у військовій силі, техніці, економічній могутності, дипломатиці тощо. Такою переважно була геополітика часів “холодної війни”. Принцип права – це опора на існуючі і загальновизнані міжнародно-правові документи, які фіксують існуючий стан і суверенну рівність держав, права кожної у цій сфері, виключаючи дискримінацію. Повага цього принципу передбачає певну солідарність країн, застосування різного роду санкцій до тих, хто його порушує.
Принципи міжнародної політики /зафіксовані в статуті ООН, документах Хельсінської наради, Паризької хартії для нової Європи/ - це норми, що визначають цивілізований характер поітичних відносин між державами на міжнародній арені. До них відносяться:
суверенна рівність держав, повага до державного суверенітету;
незастосування сили чи загрози сили у міждержавних відносинах;
невтручання у внутрішні справи країни;
непорушність кордонів та територіальної цілісності держав;
мирне врегулювання проблем у міждержавних відносинах, відмова від війни як засобу вирішення конфліктів;
повага прав і свобод людини;
право націй на самовизначення;
сумлінне виконання міжнародних зобов’язань.