Запитання та завдання для самостійної роботи

1.Предмет, мета та завдання методики викладання психології як навчальної дисципліни.

2. Основні особливості психологічного пізнання: кумулятивність, гетерогенність та особистісна віднесеність.

3. Види дидактичного знання з психології: поняття загальної, предметної та циклічної дидактики.

4. Роль психології як навчального предмету в загальноосвітніх та професійно-спеціалізованих навчальних закладах.

Література: 1, 2, 3, 4, 5, 61.

1.2. Історичний нарис викладання психології

Досвід викладання психології в середній школі.

Викладання психології у вищих навчальних закладах України.

Видатні українські педагоги - викладачі психології.

Університетська кафедра як організаційний осередок розвитку . . сучасних знань з методики викладання психології.

Досвід викладання психології в середній школі.

Викладання психології має давню історію, яка тісно пов’язана з викладанням філософських дисциплін, оскільки психологічна наука, до того як виділитись у самостійну галузь наукового знання, протягом багатьох століть розвивалася в рамках філософії як комплексної науки. Історію викладання цієї наукової дисципліни доцільно прослідкувати у двох основних напрямках: викладання у вищій та середній школі. Кожен з них, у свою чергу, може бути структурованим за принципом аналізу особливостей вітчизняного досвіду викладання психології та основних здобутків практики її викладання за кордоном.

Питання про право на існування «Психології» як навчального предмету в школі обговорюється в Європейській освіті протягом двох останніх століть. Необхідність уведення психологічних знань у загальноосвітній курс навчальних закладів розумілася, визнавалася і підтримувалася не тільки визначними філософами, наприклад Гегелем у Німеччині, але і педагогами, політиками, чиновниками від освіти, «Психологію» вводили в навчальні плани, через якийсь час виключали, посилаючись на незадовільну якість викладання, і знову вводили. Незадовільна якість викладання в основному пов'язувалося з двома причинами: відсутністю спеціальної підготовки у викладачів і надзвичайною складністю матеріалів викладання.

Початок систематичного викладання психології у вітчизняних середніх навчальних закладах перепадає на 1804 рік, коли Міністерством освіти Російської Імперії був розроблений спеціальний Устав для гімназій. Відповідно до цього документу, в російських гімназіях запроваджувалася посада “старший викладач філософії, вишуканих наук і політичної економії”. Такий викладач мусив бути широко освіченою людиною, оскільки мав достатньо різноманітне навантаження. У той час гімназичний курс був розрахований на чотири роки. І він одночасно читав у чотирьох класах: в першому класі – логіку та загальну граматику, у другому – психологію та етику, в третьому – естетику та риторику, а в четвертому – природне і народне право та політичну економію. Зміст викладання психології у цей час становила система основних психологічних категорій в розумінні представників спекулятивної (описової психології та філософії). Першим базовим підручником для середньої школи слугувала “Психологія для гімназій” (1812), підготовлена Людвігом Якобом, професором Харківського університету. Книга складалася з трьох глав: “Про природу людини взагалі”, “Розгляд душевних сил” та “Про різні стани різних людей”. В ній всіляко підкреслювалась роль досвіду в пізнанні психіки людини, а більшість питань подавалась у трактуванні сучасних автору здобутків емпіричної психології, активним пропагандистом якої він був.

Але в цілому, відсутність спеціальної підготовки викладачів та складність матеріалів вивчення викликали у гімназистів великі труднощі в опануванні психологією як навчальним предметом. За таких дидактичних умов цей період психологічної просвіти тривав не довго. Вже у 1811 році курс психології був виключений з навчального курсу петербурзьких гімназій, а з 1819 – і з курсу усіх гімназій Російської Імперії. Окрім усього іншого, у цей час політичної реакції вважалось, що ознайомлення молодого покоління з основами психологічного знання сприяє розвитку серед його представників небажаного вільнодумства, що, у свою чергу, не сприяє зміцненню існуючого політичного режиму та виступає дестабілізуючим чинником формування суспільної свідомості.

Практично до початку ХХ сторіччя психологія як спеціальний навчальний предмет не викладалась, залишилась лише логіка. І тому елементи психологічних знань викладались в курсах логіки та літератури. Яскраві ілюстрації таких психологічних інтервенцій можна знайти у підручниках філологічного змісту для гімназій Глаголєва (1834), М. Чистякова (1842)...

В якості навчального керівництва для гімназій Київського навчального округа Міністерством народної освіти був рекомендований курс логіки, складений викладачем Київського університету Орестом Новицький. “Коротке керівництво до логіки з попереднім нарисом психології”. У його другому виданні, датованому 1846 роком, перша третина посібника присвячена методичному розгляду основних психологічних питань. Вони об’єднані у три глави, перша з яких характеризує пізнавальні здібності, друга – здібності почування (емоції та почуття), третя присвячена характеристиці довільних здібностей (воля, характер).

В Європі «психологія» як навчальний предмет існує у середніх навчальних закладах з деякими перервами з початку ХІХ століття. Старт систематичного викладання в літературі найчастіше пов’язують з 1811 роком. У XIX столітті викладання здійснювалося в такий спосіб; в Австрії психології приділялося 2 години на тиждень у 8-му класі гімназії, в Італії — 6 годин, починаючи з 6 класу, у Франції — 8 годин на тиждень в останньому класі філософського напрямку, у Німеччині — 2 години на тиждень. При цьому психологія як галузь знань вивчалася в рамках філософії, як філософська пропедевтика - у тісному зв'язку з логікою.

На західному континенті психологічне знання з’являється в навчальних планах середньої школи у 30-х роках ХІХ сторіччя. Як правило, його елементи включаються в курси ментальної або моральної філософії, які читаються учням старших класів або коледжів. В першому випадку основний зміст дисципліни становили описові знання про особливості пізнавальних процесів. У другому зміст навчального курсу обертався навкруги питань морального розвитку, етики та релігії.

Важливим моментом розвитку методики викладання психології в середній школі США у ХІХ столітті стала підготовка підручників з психології. Усього з початку викладання та до кінця століття було випущено більше 10 навчальних посібників з ментальної та моральної філософії. Особливо популярним був курс Томаса Алена, ”Елементи ментальної філософії”, розроблений і виданий 1831 року, який постійно перевидавався протягом 40 наступних років.

З виникненням та активним розвитком експериментальної психології, особливо на початку ХХ століття стає зрозумілою необхідність заміни описового знання даними спрямованого спостереження та лабораторних досліджень. Активний розвиток світової психології у цей час привертає інтерес до її основних здобутків. Наприклад, у США протягом останніх 20 років ХІХ ст. кількість курсів психології для старшокласників постійно збільшувалась.

Розвиток інтересу світової освіти до психології призвів до того, що у 1905-1906 роках психологія та логіка знову повертаються в навчальний курс Російських гімназій. Цей предмет тепер називається “філософською пропедевтикою”.

У 1907 р. О. Нечаєв видає перший методичний посібник з організації викладання психології, із показовою назвою: “Як викладати психологію”. Але вже з 1912 року психологія та логіка знов визначаються на державному рівні як необов’язкові науки і викладання цих дисциплін переходить у режим факультативу. А з 1916 р. – з програм середньої загальної школи викладання психології виключають зовсім.

Тим не менше, за цей невеликий проміжок часу (10 років) науково-методична думка щодо проблем викладання психології набула помітного розвою. Так, у 1910 році П.П. Блонський надрукував у журналі “Питання психології” статтю про результати анкетування з питань викладання психології в середній школі. Цього ж року Ф.Ф. Ольденбург пише “Думки про постановку викладання психології в середній школі”. В цій статті він намагався визначити перспективи існування психології як навчального предмету. На його думку, це відбудеться тільки тоді, коли програма її викладання буде відповідати наступним вимогам:

- зміст курсу психології відповідатиме запитам життя, до якого готується учень;

- розробка такого курсу повинна бути узгоджена із запитами віку й розвитку учнів;

- зміст курсу має відповідати запитам школи, які випливають з усієї сукупності завдань, що перед нею стоять.

На думку цього автора, вчитель у викладанні психології має уникати відсторонених загальних роздумів та положень, а більше використовувати яскраві та конкретні приклади, тісно пов’язані з життям, знайомі та зрозумілі учням. Ф.Ф.Ольденбург також вважав, що організація викладання має бути такою, щоб учні мали змогу брати активну участь у викликанні психічних явищ, які вивчаються, в розробці стратегії та тактики самостійного управління ними. За його словами, викладач психології має формувати в аудиторії установку на спостереження та пошук явищ, що вивчаються, в оточуючому житті, і житті, що відтворює художня література. Головна умова ефективного засвоєння психологічних знань учнем полягає в активізації його навчальної діяльності, тобто щоб в аудиторній роботі він якомога менше працював в режимі конспектування, а домашня робота (самоспостереження та спостереження) відбивала, якщо не результати, то хоча б сліди його активності. Основний висновок Ольденбурга у цьому сенсі концентрується в наступній тезі: все викладання психології має бути побудовано так, щоб той, хто навчається, засвоював не стільки пам’яттю, скільки вправами у психологічному аналізі.

Помітним кроком в розвитку психологічної науково-методичної думки у цей період стали погляди О.П. Нечаєва, особливо щодо розуміння мотивів вивченні психології. Він вважав, що основна мета психології як навчального предмету – це допомогти учню осмислено використовувати “ходячі” вирази буденного мовлення, якими він з необхідністю користується для самопізнання, спілкування та взаємодії з іншими людьми. Разом із тим, поруч із очевидними для кожного учня безпосередніми цілями опанування психологічними знаннями, цей автор замислюється над роллю психологічного знання в цілісній системі освітнього простору соціалізації людини. Що дозволяє йому узагальнити загальні напрями організації вивчення та викладання психології, зміст яких концентрується у необхідності на заняттях з психології допомогти учню:

• усвідомити поведінку людей;

• наситити науковим змістом терміни буденного мовлення;

• пов’язати курс психології зі знаннями учнів з інших предметів;

• а також прокласти перші шляхи до створення світогляду учня.

В межах реалізації першого та другого завдання, на думку автора, необхідно пов’язувати викладання психології з наявними інтересами учнів. Реалізуючи третє завдання, всіляко прагнути в межах викладання психології об’єднувати знання, які учень отримує при вивченні інших предметів. Нарешті, для того, щоб здійснити четверте, найбільш глибоке та складне завдання, створити умови для оптимального формування дієвого світогляду особистості, поруч з розвитком її інтересів та світоглядних настанов, формуванням системи наукового знання, психологія має озброїти учня раціональними методами навчання. Для цього необхідно з перших занять психологією привчати учнів до правильної постановки питань та їх розв’язання, як пише Нечаєв, суворо фактологічним шляхом. Учень має навчитися думати за допомогою фактів. Це означає здатність розрізняти дійсний об’єкт спостереження або об’єктивний факт та більш-менш гіпотетичне пояснення, розуміти основні вимоги застосування наукових методів дослідження.

Нарешті, цей автор визначає і три стратегічні аспекти доцільності вивчення психології у середній школі, які й по-сьогодні не втратили свого методичного значення. На його думку, психологія повинна розглядатися:

• як окремий навчальний предмет; який уводить учнів у специфічну, дуже складну та важливу галузь гуманітарного знання, тому вона з необхідністю повинна мати власну науково обґрунтовану методику викладання.

• Психологія виступає підготовкою до глибокого вивчення педагогіки. Реальність, яку описує її предмет, по-суті є об’єктом спрямованого впливу педагогічної практики, а тому кваліфіковане формування первинного уявлення про нього – необхідна умова розвитку педагогічних інтересів, усвідомленого професійного вибору та продуктивності подальшої педагогічної освіти молодої людини.

• З іншого боку, психологія повинна виступати і як необхідний вступ до вивчення філософії В цьому сенсі вона є філософською пропедевтикою, тобто готує учнів до вивчення філософії. Очевидно, що в ідеалі, така психологічна підготовка створює сприятливий грунт і для подальшого вивчення самої психології у вищих навчальних закладах. Тим більше, що за часів Нечаєва у ХІХ та на початку ХХ сторіччя у вищий школі за традицією, що складалася історично тривалий час, її викладали професори та доценти філософських кафедр.

Нажаль, представлені науково-методичні обґрунтування О.П. Нечаєва не отримали належного осмислення та розвитку. В тоталітарній державі (це і Царська Росія, і Радянський союз) психологічна освіта, яка породжує у громадян небажану рефлексію та сприяє формуванню їхньої суб’єктності та бажання індивідуального волевиявлення в соціальному житті, створює реальну загрозу для існування правлячого режиму. Тому за радянських часів викладання психології відбувалось доволі епізодично. Зокрема, нова система освіти не передбачала існування гімназій. І тому в програмах єдиної політехнічної школи не лишилось місця для психології як навчального предмету.

Лише в середині ХХ століття, в перші післявоєнні роки (1946-1947) її, поруч із логікою, знов зробили обов’язковим предметом вивчення в старшій школі. Така освітня політика суттєво сприяла розвитку психологічної освіти в країни та становленню системи підготовки психолого-педагогічних кадрів. На перших порах проблему кадрового забезпечення викладання психології у школах вирішували через створення широкої мережі перепідготовки викладачів суміжних з психологією дисциплін (філологів, біологів, істориків). З часом для таких цілей у великих університетських містах (Москві, Ленінграді, Києві) відкрили спеціальні відділення.

Викладання психології на Україні стало предметом спеціального дослідження співробітників Інституту психології, на чолі з його першим директором Г.С. Костюком. Зібрані ними враження від уроків психології учнів, які вивчали цей предмет у 1946, дані про успішність школярів з психології через аналіз контрольних робіт, бесіди з учителями й адміністрацією шкіл, в яких ці дисципліни викладались, свідчать, що в цілому початок викладан­ня психології і логіки в українських школах був вдалий. Курси цих дисциплін вияви­лись цілком доступними для учнів. У більшості шкіл вони стали предметом найжвавішого інтересу учнів, що виявлявся не тільки під час уроків, а й після шкільних занять в активному обговоренні питань психології на класних годинах тощо. З позиції методичного інтересу дослідниками була отримана важлива інформація стосовно того, що багатьом учням менш цікавими і важкими здалися перші розділи (про предмет психології і розвиток психі­ки) й особливий інтерес у них викликали розділи про почуття, увагу, пам'ять, мис­лення, волю, здібності, темперамент і ха­рактер.

В плані методичного забезпечення навчальної дисципліни зафіксовано, що в ряді шкіл вчителі, викладаючи психо­логію, вдавалися до найпростіших експериментів (з тем про відчуття, увагу, сприймання, пам'ять). В деяких школах учні під керів­ництвом учителів готовили наочні табли­ці і схеми з психології, які ілюструють ті чи інші положення, та їх психологічного аналізу . Після кожного уроку учням давали завдання для самостійної роботи вдома. Во­ни зводилися до засвоювання записаного у класі та відповідних розділів і параграфів за підручником. Давались і завдання, що потребували самостійного підшукування прикладів з життя і художньої літератури, які ілюструють ті чи інші положення, та їх психологічного аналізу .В деяких школах учні писали до­машні твори на психологічні теми. А у середній школі № 20 міста Ворошиловграда учні у зв'язку з опрацюванням деяких питань курсу пси­хології навіть написали в шкільну стінгазету ряд статей, на такі психологічні теми: «Як боротись із зуб­рячкою», «Як краще запам'ятати матері­ал», «Як виховати; свою увагу», «Як ви­ховати у себе вольові якості» і ін.

Викладан­ня психології, як зазначають вчителі та учні, ду­же полегшувалось наявністю підручників Б. М. Теплова та К. М. Корнілова, Більшість школярів та педагогів дали позитивну оцінку під­ручникові Теплова. Ті з них, що поряд з цим підручником користувалися також під­ручником К. М. Корнилова віддають пе­ревагу першому, хоч і відзначають деякі переваги другого (простота і ясність викладу, конспективність і ін.). Переваги ж підручника Теплова учні вбачали у його більшій змістовності, багатстві прикладів, взятих з життя і художньої лі­тератури, а також у вказівках щодо робо­ти над собою, які автор подавав як висно­вок з аналізу тих чи інших психічних про­цесів. «В автора, — писав учень 36 шко­ли м. Харкова, — всюди почувається праг­нення, і при тому навіть підкреслене, впли­нути на душу читача, допомогти йому в роботі над собою, — і це дуже важливо». Інші школярі зазначають, що вони, діставши підручник Теплова, прочитували його зразу в один вечір, і що йому вони більше зобо­в'язані своїм неослабним інтересом до психології, ніж тому короткому курсу цієї дисципліни (1 година на тиждень протягом семестру), який їм довелося прослухати в школі.

Окрім невеликого обсягу годин організація шкільного викладання психології мало й інші недоліки. Серед основних перепон на шляху ефективного запровадження викладання психології у школах відзначались наступні: відсутність кваліфікованих, методично грамотних кадрів (не було достатньої кількості підготовлених вчителів), та належного методичного забезпечення (не вистачало підручників). Внаслідок чого, попри переважний інтерес учнівської аудиторії до предмету школярі часто відмічали швидке забування змісту, оскільки через недоста­чу підручної літератури недостатньо була розгор­нена самостійна робота учнів з предмету викладання, а через обмежений час мало було приділено уваги повторенню і закріпленню пройденого. Позначилося на ґрунтовності засвоєння знань з психології і те, що в ряді класів учні хоч і сприймали її зміст з інтересом, але ставилися до цієї дисципліни як до «неосновних предметів, успішність з яких не впливає на атестат зрілості». Окрім того самі викладачі, за відсутності належної методичної підготовки, часто допускали у викладанні іс­тотні неточності у формулюваннях, що свідчило про недостатнє опанування змістом нової для вчителя дисципліни, у частини з них розгляд питань курсу був формальним (не пов’язувався з життям, з що­денною роботою учнів, не підкреслюва­лось виховне значення правильного їх розуміння і не надавалось учням практичних порад з використання такого знання), не розробленим на той час був і критеріальний апарат оцінювання знань учнів з психології (аналіз фахівцями-методистами учнівських контрольних робіт виявив в деяких з них, оцінених балів 4 і навіть 5, ряд нечітких, невдалих, а іно­ді і помилкових тверджень, непомічених учителями при перевірці цих робіт).Все це ставило під сумнів доцільність подальшого викладання психології в останньому класі шкільного навчання. Тому психологія, проіснувавши 12 років, знов зникає з навчальних розкладів старших класів загальноосвітніх шкіл України. Організаційно це сталося у 1958 році, після того як Верховна Рада СРСР видала закон про розвиток освіти. На зміну 7 річної обов’язкової освіти прийшла 8-річна, до старших класів був добавлений 9 клас. Школи мусили встановити тісні зв’язки з промисловістю та готувати учнів до практичної діяльності. Психологія знов стала зайвою. Тільки з 1965-66 вона поступово повертається в радянські школи як факультатив.

У той же час, починаючи з 60-х років в багатьох розвинених країнах світу з’являються нові тенденції у викладанні психології. Поруч із традиційними уроками, орієнтованими на навчання старшокласників, розробляються психологічні розвивальні програми, об’єднані ідеями особистісного росту, виникають спецкурси, метою викладання яких стає розвиток соціальних та особистісних вмінь учнів.

В руслі розвитку таких тенденцій з 1965 року Міністерство освіти Естонії вводить в навчальні плани 10-11 класів факультатив з психології та педагогіки (по одній годині на неділю). А у 80-ті роки психологія (9 клас) доповнюється вступом у сімейне виховання (10 клас) та етикою (11 клас). У більшості союзних республік у ці роки факультативно викладався, як правило, один предмет “Психологія та етика сімейного життя”

Починаючи з 90-х років, викладання психології на Україні отримує нову організаційну основу. Воно доручається шкільному психологу. У 1991 році Міністерством освіти та науки України видається спеціальний наказ, який інституалізує діяльність цього фахівця в загальноосвітній школі, а підготовка таких кадрів доручається провідним педагогічним вузам країни.

Таким чином, на кінець ХХ століття загальна тенденція розвитку освітніх процесів в країні в цілому сприяла розбудові психологічної освіти. Ще більш помітною така тенденція стає на прикладі аналізу специфіки викладання психології у вищий школі.