44. Підстави та процесуальний порядок закриття кримінальних справ на досудовому слідстві

Закриття кримінальної справи є одним з найважливіших актів судочинства, через який забезпечується вирішення вказаного у ст. 2 КПК завдання охорони прав та законних інтересів фізичних та юри­дичних осіб і правильного застосування Закону з тим, щоб жоден не­винний не був покараний. Закриття кримінальної справи є таким про­цесуальним актом, який:

• по-перше, завершує провадження не тільки в стадії досудового розслідування, але й у цілому в кримінальній справі, за винятком п. 2 ст. 213 КПК;

• по-друге, визначає долю підозрюваного або обвинуваченого: на них у силу ч. 1 ст. 62 Конституції України не можуть бути покладені передбачені кримінальним та іншими законами правові наслідки зло­чину і відносно них повинні бути скасовані всі заходи процесуального примусу, застосовані у зв'язку з підозрінням або обвинуваченням у вчиненні злочину.

Закриття кримінальної справи можливе лише при наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься в законі. Ці під­стави можна поділити на такі групи:

1. реабілітуючі;

2. нереабілітуючі.

1. Реабілітуючі — це ті, які свідчать про повну невинуватість осо­би у вчиненні злочину, що їй інкримінується, тягнуть за собою зняття з неї обвинувачення, відновлення її доброго імені, гідності та репута­ції, а також відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до відповідальності, затриманням або взяттям під варту. Орган дізнан­ня, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшко­дування шкоди, заподіяної особі (ст. 531 КПК). Підстави і порядок відшкодування шкоди визначаються Законом України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої гро­мадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». До реабілітуючих підстав належать:

1. відсутність події злочину (п. 1 ч. 1 ст. 6 КПК).

2. відсутність у діянні складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК).

3. недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ч. 1 ст. 213 КПК).

Закриття кримінальної справи з реабілітуючої підстави можливе за умови, що в ході розслідування встановлені як сам факт вчиненого діяння, так і наявність у ньому складу злочину, але відсутні достатні докази, що вказують на вчинення цього діяння саме обвинуваченим. Причому висновок про непричетність обвинуваченого до вчинення злочину може бути зроблений у результаті: а) достовірного встановлення невинуватості обвинуваченого (на­приклад, при підтвердженні його алібі); б)  вичерпання можливостей для збирання додаткових доказів і тлумачення сумнівів щодо винуватості обвинуваченого, які не можуть бути усунуті, на його користь згідно з принципом презумпції неви­нуватості. Незалежно від того, яка з вказаних вище обставин призвела до за­криття кримінальної справи на цій підставі, таке рішення повністю реабілітує особу і не дає приводу вважати її залишеною під підо­зрою. При закритті справи на підставі недоведеності участі обвинува­ченого у вчиненні злочину провадження в справі в цілому не закін­чується, а продовжується, щоб встановити, хто в дійсності вчинив злочин. Слідство у справі в таких випадках може бути зупинено на підставі п. 3 ст. 206 КПК, якщо інших обвинувачених немає. Про­вадження в цілому може бути закрито лише у тих випадках, коли злочин, у вчиненні якого обвинувачувалась особа, не могла вчинити інша людина (наприклад, втеча з місця позбавлення волі, одержання хабара тощо). 2. Нереабілітуючі підстави означають, що відносно особи зібрано достатньо доказів, які підтверджують вчинення нею діяння, що містить ознаки будь-якого злочину, однак у силу певних обставин проваджен­ня кримінальної справи щодо цієї особи виключається. Така особа не вправі вимагати відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, яка була їй завдана в процесі розслідування (пп. 4-11 ч. 1 ст. 6 КПК). Закриття кримінальної справи з нереабілітуючих обставин можли­ве лише:

• при підтвердженні матеріалами справи події злочину;

• наявності в діянні складу злочину;

• причетності підозрюваного чи обвинуваченого до вчинення зло­чину.

До нереабілітуючих підстав закриття кримінальної справи належать:

1. наявність акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також помилування окремих осіб;

2. недосягнення особою на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;

3. примирення обвинуваченого, підсудного з потерпілим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2 і 4 ст. 27 КПК;

4. відсутність скарги потерпілого, якщо справу може бути поруше­но не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві на­дано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (ч. 3 ст. 27 КПК);

5. смерть особи, яка вчинила злочин, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або від­новлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;

6. наявність щодо особи вироку за тим же обвинуваченням, який набрав законної сили, або ухвали чи постанови суду про закриття справи з тієї ж підстави;

7. наявність щодо особи нескасованої постанови органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи за тим же обвинуваченням;

8. наявність нескасованої постанови про відмову в порушенні справи по тому ж факту.

Наявність вироку, що набрав законної сили, ухвали чи постанови суду, винесених за тим же обвинуваченням, за яким ведеться досудове розслідування, тягне за собою закриття кримінальної справи як щодо тієї особи, відносно якої відповідне рішення було винесено, так і від­носно інших осіб, якщо вони обвинувачуються в тих же діях. До нереабілітуючих підстав належать також і так звані спеціальні підстави закриття кримінальної справи, які передбачені в Особливій частині КК (зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 2121, ч. 2 ст. 255, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 401 КК). Усі підстави закриття кримінальної справи, незалежно від того, належать чи ні вони до числа реабілітуючих, можуть бути поділені на матеріально-правові та кримінально-процесуальні. До першої групи належать підстави, що вказують на відсутність обставин, з якими кримінальний закон пов' язує виникнення і реаліза­цію кримінальної відповідальності. Тобто це підстави, які виключають суспільну небезпеку (злочинність) діяння (пп. 1, 2 ч. 1 ст. 6 КПК), а тому і його караність, або тільки караність особи (пп. 4, 5, 8 ст. 6 КПК). До матеріально-правових підстав належать також і так звані спеціаль­ні підстави закриття кримінальної справи, які передбачені в Особливій частині КК (зокрема, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369, ч. 4 ст. 401 КК). До числа кримінально-процесуальних належать підстави, що свід­чать про відсутність процесуальних передумов для продовження до- судового розслідування. Вони передбачені в пп. 7, 9-11 ст. 6 КПК. Змішаною за своїм характером є підстава, яка передбачена п. 2 ст. 213 КПК, — недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні зло­чину. У тих випадках, коли посилання на цю підставу при закритті кримінальної справи обумовлено тим, що обвинувачений не вчиняв діяння, що йому інкримінується, про неї можна говорити як про матеріально-правову, якщо ж застосування даної підстави стало ре­зультатом тлумачення сумнівів, що не можуть бути усунуті, на користь обвинуваченого згідно з принципом презумпції невинуватості, то мож­на говорити про її процесуальну природу. При виявленні одночасно декількох підстав до закриття криміналь­ної справи рішення слід приймати згідно з тією підставою, яка поро­джує найбільш сприятливі наслідки. Так, кримінальна справа не може бути закрита з нереабілітуючої підстави, якщо встановлена будь-яка реабілітуюча. Якщо в ході розслідування однієї кримінальної справи одночасно матимуть місце такі підстави, як наявність акта амністії, який усуває застосування покарання щодо конкретної особи і недо­веденість участі обвинуваченого у вчиненні злочину, — справа повинна бути закрита за другою з названих підстав. Порядок закриття справи. У стадії досудового розслідування правом закриття кримінальної справи наділені особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор. Процесуальний порядок закриття кримінальної справи включає в себе сукупність таких дій:

1) встановлення наявності підстави для закриття справи. Реабі- літуючі обставини для закриття справи можуть бути встановлені як достовірно (наприклад, відсутність події злочину), так і ґрунтуватися на недоказаній винуватості при вичерпанні всіх можливостей для зби­рання додаткових доказів (наприклад, закриття за недоказаністю об­винуваченого у вчиненні злочину). Нереабілітуючі ж підстави повинні бути встановлені тільки достовірно. Крім того, закриття кримінальної справи з окремих нереабілітуючих обставин можливе лише за згодою підозрюваного чи обвинуваченого (ч. 3 ст. 6 КПК), його близьких ро­дичів, громадської організації (п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК) або потерпілого (п. 6 ч. 1 ст. 6 КПК), яку доцільно отримати ще до винесення постанови;

2. винесення постанови та ознайомлення з нею учасників процесу. У постанові про закриття кримінальної справи, крім даних, передба­чених у ст. 130 КПК, повинно бути зазначено: відомості про особу обвинуваченого (підозрюваного), суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забез­печенню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також щодо речових доказів. Крім того, виходячи зі змісту принципу забез­печення підозрюваному, обвинуваченому права на захист, який перед­бачає необхідність роз'яснення і забезпечення відповідних прав, у постанові повинен також міститися запис з роз'ясненням порядку її оскарження.

Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за за­явою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві (ст. 214 КПК);

3. забезпечення права на оскарження та вжиття в необхідних випадках заходів щодо реабілітації підозрюваного чи обвинуваченого. Рішення про закриття справи може порушити конституційні права громадян, зокрема: право потерпілого на доступ до правосуддя, право обвинуваченого (підозрюваного) на реабілітацію. Тому кожній заінте­ресованій особі (або її представнику) гарантується можливість оскар­ження даного рішення як прокурору, так і до суду.

Прокуророві скарга може бути подана в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закрит­тя справи. Прокурор знайомиться із справою не пізніше 30 днів з дня надходження скарги і скасовує постанову про закриття справи та від­новлює досудове слідство або залишає скаргу без задоволення, про що повідомляє особі, яка подавала скаргу (ст. 215 КПК). До суду (районного (міського) за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову) скарга на постанову про закриття кримінальної справи може бути подана протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення (ст. 23 65 КПК). Розглядається така скарга суддею одноособово не пізніше 5 днів, а у разі складності справи — десяти днів з дня надходження закритої справи до суду. У розгляді скарги обов'язково бере участь прокурор, а також може брати участь особа, яка подала скаргу. Суддя знайомиться зі справою, а в разі необхідності заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу на постанову. При розгляді скарги ведеться протокол судового засідання. За результатами розгляду суддя може прийняти одне з таких рішень: 1) залишає скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову про закрит­тя справи і направляє справу прокурору для відновлення слідства або дізнання, вказуючи, які обставини належить з'ясувати при проведенні досудового розслідування. Копія постанови судді надсилається особі, яка прийняла рішення про закриття справи, особі, яка подала скаргу на постанову, і прокуро­ру, який відмовив у поновленні досудового слідства або дізнання. На постанову судді прокурором, особою, яка подала скаргу, про­тягом 7 діб з дня її винесення може бути подана апеляція до апеляцій­ного суду (ст. 2366 КПК). Відновлення досудового слідства в закритій кримінальній спра­ві. Досудове слідство в закритій справі може бути відновлене у межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відпові­дальності постановою прокурора, начальника слідчого відділу, а у випадках, передбачених ч. 3 ст. 2366 КПК, — постановою судді (ст. 216 КПК). Підставою для скасування постанови про закриття справи (і як наслідок подальше відновлення досудового слідства) є її незаконність та необґрунтованість. Така незаконність та необґрунтованість можуть мати місце: а) коли обвинувачений (підозрюваний) заперечує проти закриття кримінальної справи з нереабілітуючої підстави та не був повідомлений про прийняття цього рішення; б) коли наявна недостат­ня доказаність нереабілітуючих підстав; в) у разі наявності можливос­ті для збирання додаткових доказів винуватості при закритті справи з нереабілітуючих підстав; г) у разі нововиявлених обставин тощо. Про відновлення закритої кримінальної справи, хоча закон пря­мо цього не передбачає, вважаємо, слід обов'язково повідомляти сто­рони. При відновленні закритої справи строк досудового слідства вста­новлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах (ст. 120 КПК).