Тема 2: основи теорії права право – особливий вид соціальних норм поняття, ознаки і суть права

Нормальна життєдіяльність суспільства і держави можлива лише за умов упорядкованості суспільних відносин. Кожне суспільство, кожна держава здійснює регулювання і охорону суспільних відносин за допомогою соціальних норм - загальних правил поведінки людей у суспільстві. До соціальних норм відносять:

• звичаї, традиції – це правила поведінки, що історично склались і увійшли у звичку людей. Звичаї і традиції відрізняються одне від одного ступенем загальності правила поведінки. Традиції вважаються більш загальними правилами поведінки ніж звичаї. Наприклад, святкування Нового року – це традиція; а проводи на службу у Збройні сили – звичай;

• релігійні норми – це правила поведінки, що містяться у релігійних джерелах (Біблія, Коран, Тора та ін.);

• норми моралі - це правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе і несправедливе, гуманне і негуманне, а забезпечуються насамперед внутрішншм переконанням і силою громадської думки;

• корпоративні норми – це правила поведінки, що встановлюються й забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об’єднаннями людей;

• юридичні (правові) норми – це загальнообов’язкові, формально визначені правила поведінки, встановлені (санкціоновані) державою, що охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах.

Порівняльна таблиця правових та соціальних норм

Правові норми	Інші соціальні норми
1) виникають разом із державою, встановлюються чи санкціонуються нею;	1) існують у будь-якому суспільстві, встановлюються суспільством;
2) виражають волю домінуючої частини суспільства;	2) виражають волю різних верств населення;
3) існують у системі;	3) діють безсистемно;
4) формально визначені;	4) позбавлені формальної визначеності;
5)забезпечуються державним примусом.	5) забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, громадським впливом та іншими позадержавними засобами.

Отже, право як особливий вид соціальних норм відрізняється від інших соціальних норм взаємозв’язком із державою, напрямками впливу на суспільні відносини.

У системі соціальних норм право посідає провідне місце. Воно грає найважливішу роль в організації громадського життя і регулюванні поведінки людей.

Питання про те, що таке право, у чому його сутність традиційно розглядається в теоретичній юриспруденції як основне. З часом уявлення про те, що є право, мінялося. Так, для Аристотеля право - це політична справедливість, для середньовічних учених - божа воля, для Ж.Ж. Руссо - загальна воля і т.д.

Повсякденні уявлення про право найчастіше пов'язані з визначенням права в суб'єктивному смислі.

СУБ’ЄКТИВНЕ ПРАВО (чи право в суб'єктивному смислі) - це право, що належить конкретній особі, тобто надана даній особі законом можливість певного варіанта поведінки в певних правовідносинах.

Воно забезпечує учасникам правовідносин певну міру свободи дій. Наприклад, закріплене Конституцією право кожного громадянина на освіту означає можливість кожного громадянина одержати як середню освіту, так і вищу, в залежності від здібностей і бажання.

Суб'єктивне право може бути реалізовано тільки в у правовідносинах, тому що праву однієї особи завжди повинен відповідати обов'язок іншого учасника правовідносин. Існування прав без обов'язків чи навпаки неможливо. Однак, на відміну від суб'єктивного права, що представляє собою можливість вільного вибору визначеного варіанта правомірної поведінки, юридичний обов'язок припускає належну (необхідну) поведінку, встановлювану законодавством і забезпечувану державою.

У залежності від того, як розглядають право: як сукупність правил, що поширюються на невизначене число осіб, чи як можливість поведінки конкретної особи, розрізняють поняття об'єктивного і суб'єктивного права.

Професійне розуміння права практикуючими юристами звичайно базується на визначенні права як сукупність правил поведінки (право в об'єктивному смислі), що виходять від держави.

ОБ’ЄКТИВНЕ ПРАВО - це сукупність загальнообов'язкових правил поведінки, виражених у системі юридичних норм, що містяться в законах і підзаконних нормативних актах.

Наукове визначення права таке.

ПРАВО - це система загальнообов’язкових, формально визначених, встановлених або санкціонованих державою, гарантованих і забезпечуваних нею правил поведінки, що тісно між собою пов’язані та регулюють суспільні відносини між людьми.

Право формально закріплює міру свободи, рівності і справедливості відповідно до суспільних, групових і індивідуальних інтересів (волею населення країни). Воно забезпечуються всіма мірами легального державного впливу аж до примусу.