3. Розлучення та розлучуваність

Розлучення – це розірвання шлюбу за життя обох подружжя в органах реєстрації актів цивільного стану або, в особливо передбачених законодавством випадках, за рішенням суду. Розлучення проводиться за заявою одного з них або обох, або за заявою опікуна чоловіка, визнаного судом надієздатьним. Законодавство також встановлює порядок розірвання шлюбу і правила, регулюючі взаємостосунки колишнього подружжя після розлучення. Розлучення як соціальний феномен вивчається в праві, соціології і соціальній психології.

Демографію ж цікавить масовий процес розірвання шлюбів в населенні, або когорті, тобто розлучуваність, а також вплив розлучуваності на процес відтворювання населення, окремі демографічні процеси і на формування шлюбно-сімейної структури населення. Зокрема, демографа розлучуваність цікавить як чинник, який разом з овдовінням визначає кількість осіб, які можуть одружитися повторно.

Особливу ж увагу демографія надає вивченню дії розлучуваності на народжуваність і смертність. Окремі випадки розлучень не є предметом спеціального інтересу демографів.

Розлучуваність – процес розпаду подружніх пар в поколінні унаслідок розірвання шлюбу (розлучення). Шлюбність, овдовіння і розлучуваність в сукупності складають процес відтворювання шлюбної структури населення. Народонаселення. Енциклопедичний словник. М., 1994. З. 367.

3.1. Показники розлучуваності

Розлучуваність вимірюють системою показників, першим з яких є абсолютне число розлучень за період, зазвичай за рік. Залежність цього показника від чисельності населення робить необхідним перехід до відносних показників розлучуваності, тобто до коефіцієнтів розлучуваності.

Першим з показників розлучуваності є її загальний коефіцієнт. Він дорівнює відношенню загального числа розлучень за період до середнього населення, або загального числа людино-років, прожитих населенням за цей період:

де D – число розлучень за період; CDR – загальний коефіцієнт розлучуваності; Р – середньорічне населення (чисельність населення на середину періоду); Т – довжина періоду в роках. Зазвичай загальні коефіцієнти розлучуваності розраховують стосовно року. У цьому випадку Т=1.

Серед часткових коефіцієнтів розлучуваності можна назвати коефіцієнти для чоловіків і жінок, для міського і сільського населення і т.д. Найважливішу роль в демографічному аналізі розлучуваності відіграють вікові коефіцієнти розлучуваності, які дорівнюють відношенню числа розлучень чоловіків або жінок за той або інший період часу до їх середньої чисельності за той же період. Показник характеризує частоту розлучень у осіб різних віків. Якщо підсумувати всі вікові коефіцієнти розлучуваності, то одержимо сумарний коефіцієнт розлучуваності, який показує середнє число розлучень протягом життя когорти (реальної або умовної) за умови збереження вікових інтенсивностей розлучуваності на рівні, властивому періоду, для якого робився розрахунок. Як вікові, так і сумарний коефіцієнти розлучуваності залежать від шлюбної структури населення, а сумарний коефіцієнт для умовної когорти також від динаміки розлучуваності у минулому і від зсувів в розподілі розлучень по возрастам.

У широкої публіки і у журналістів надзвичайно популярною характеристикою розлучуваності є відношення річного числа розлучень до річного числа шлюбів. Цей показник називають індексом розлучуваності. Крім показника для всього населення можуть бути обчислені і вікові індекси розлучуваності. Проте, не дивлячись на їх популярність, ці показники непридатні для характеристики інтенсивності розлучуваності, бо річне число шлюбів зовсім не рівне тому числу шлюбів, які взагалі могли б бути розірвані. Останнє число дорівнює всім існуючим у даний період часу шлюбам і, як правило, не менше ніж в 20 разів перевищує число шлюбів, що укладаються. До того ж, величина індексу розлучуваності значною мірою залежить від числа шлюбів, що щорічно укладаються

Більш точною характеристикою інтенсивності розлучуваності є її спеціальні коефіцієнти.

Спеціальні коефіцієнти розлучуваності розраховуються по відношенню до чисельності чоловіків або жінок, що перебувають у шлюбі, або, простіше, до числа шлюбних пар. Спеціальний коефіцієнт розлучуваності дорівнює відношенню числа розлучень за період до середнього числа існуючих шлюбних пар на середину того ж періоду (звичайно за даними перепису населення). Даний показник точніше за загальний коефіцієнт розлучуваності (оскільки відноситься тільки до існуючих шлюбних пар), проте він має ряд істотних обмежень, які роблять його маловживаним. Головним недоліком спеціального коефіцієнта розлучуваності є те, що він може розраховуватися тільки в роки, близькі до перепису населення, оскільки тільки перепис дає відомості про шлюбний склад населення. До того ж розрахунок спеціального коефіцієнта розлучуваності утрудняє незіставністю даних поточного обліку випадків розлучення (який враховує розпад тільки зареєстрованих, «законних», шлюбів) і даних перепису населення, у яких, як уже зазначалося, шлюбний статус фіксується за самовизначенням і, отже, присутні як легітимні шлюби, так і співпроживання. Величина спеціального коефіцієнта розлучуваності в нашій країні в останні десятиріччя була такою: в 1958-1959 рр. він дорівнював 6,5%о, в 1969-1970 рр. – 13,3%о, в 1978-1979 рр. – 17,5%> і в 1988-1989 рр. – 17,4%o39. Як бачимо, динаміка цього показника підтверджує сказане вище про зростання розлучуваності в нашій країні.

Крім спеціального коефіцієнта розлучуваності для всіх шлюбних пар розраховують також її вікові спеціальні коефіцієнти (окремо для кожної статі). Ці коефіцієнти дорівнюють відношенню числа розлучень чоловіків або жінок даного віку до середньої чисельності одружених (заміжніх) в цьому віці за той або інший період. Сказане вище про недоліки спеціальних коефіцієнтів розлучуваності для всіх, хто перебуває в шлюбі, можна застосовувати і по відношенню до їхнього вікового різновиду. Свого максимуму вікові спеціальні коефіцієнти розлучуваності досягають у чоловіків у віці 25-29 р., у жінок – 20-24 р.

Ще одним різновидом спеціальних коефіцієнтів розлучуваності є спеціальні коефіцієнти розлучуваності за тривалістю шлюбу. Останні діляться на два види: 1) коефіцієнти, розраховані по відношенню до загального числа шлюбів, укладених відповідне число років тому, і 2) коефіцієнти, розраховані по відношенню до числа шлюбів, укладених відповідне число років тому і що збереглися дотепер. Коефіцієнти 2-го виду називають також приведеними числами розлучень. Вони точніше за коефіцієнти 1-го виду, оскільки разом з розлучуваністью. враховують також і овдовіння. Сума наведених чисел свідчить про те, скільки шлюбів з кожної 1000 або 100 шлюбів, укладених, та / або інше число років тому, закінчується розлученням протягом всього життя.

Для детального опису процесу розлучуваності в умовній або реальній когорті використовують таблиці розлучуваності, які характеризують цей демографічний процес залежно від віку або від тривалості шлюбу. Сумісний процес припинення шлюбів унаслідок розлучення і смерті одного з подружжя описується за допомогою таблиць припинення шлюбів.

...Різке зниження числа шлюбів з 1320 тис. в 1990г. до 867 тис. в 1996 р. привело до тому, що число розлучень з розрахунку на 100 шлюбів, укладених в тому ж році, стало давати невірне уявлення про характер динаміки розлучуваності і перебільшувати пропорцію між числом шлюбів і розлучень. Тому в сучасних умовах навіть найпростіший показник – загальний коефіцієнт розлучуваності краще характеризує динаміку цього процесу, ніж число розлучень на 100 шлюбів, укладених в тому ж році.

Синельников А.Б, Розлучення // Соціальна енциклопедія. М., 2000. С. 286.