3. Передслов'янське населення України і його культура

Кожна національна культура -- культура суспільна, тобто культура точно означеної людської спільноти; це групова культура, проте водночас індивідуальна в тому розумінні, що відрізняється у своїй конкретності від інших національних культур.

Для нас ця проблема важлива тим, що саме культура українського народу, котра виростала і формувалася на основі інших культур, остаточно сформувалась як самобутня національна культура.

За визначенням видатного українського вченого О. Пріцака, на формування української культури вплинуло дві групи культуротворчих елементів.

Першу з них творять ті етнічні складники, злиття яких дало основу нашій культурі, а ними були: доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов'янські, балканські, іранські та алтайські народності.

Другу групу становлять античні, давньогерманські, візантійські і західноєвропейські складники. Ці чотири ланки утворюють, на думку О. Пріцака, культурні епохи, що їх пережила українська культура у своєму розвитку.

Також на формування української культури вплинули інші історично-географічні чинники, а саме: територія, раса, економічні умови, міграційні рухи.

Предки нинішніх українців осіли на території, яка мала дуже давню історію, а її населення перебувало у зв'язках з культурами інших народів стародавнього світу.

Сліди перебування людини на цих землях збереглися ще з часів старокам'яної доби -- палеоліту, коли людство, в тому числі і жителі України, користувалося, в основному каменем і кременем. Найдавніші відомості про початки культури знаходимо в так званій мустьєрській добі палеоліту (100 тис. років до н.е.). Тоді саме з'явилась в Україні неандертальського типу людина, яка ще, мабуть, не володіла розчленованою мовою і не вміла приручати свійських тварин. До цієї ж доби належить найбільше відкриття, що зробило людство, -- вміння видобувати вогонь.

Найдавніші пам'ятки мистецтва передісторичної людини на території України відносяться до доби пізнього палеоліту (епохи: оріньякська -- солютрейська -- мадленська -- 25--15 тис. років тому). Так, розкопки біля с. Мізинь над р. Десною (Чернігівська обл.), с. Добраничівка (Черкаська обл.) та в с. Гінці (Полтавська обл.) відкрили нам життя стародавніх мисливців, їхні житла, подібні до наметів, були споруджені із дерева й кісток мамонта. Тут знайдено крем'яні знаряддя, що відзначалися різноманітністю і доволі майстерною обробкою.

Серед творів мистецтва найбільшої уваги заслуговують стародавні скульптури у вигляді невеликих статуеток, які мали б відображати образ матері в родовій громаді і зберігались у так званих родових святилищах. Особливістю мізинських статуеток є відсутність окресленої голови або ж обличчя. Крім жіночих статуеток, зустрічаються фігури тварин і людиноподібних зображень з кістки і каменю.

Серед мізинських знахідок трапляються прикраси зі слонової кістки з геометричним орнаментом.

Знахідки мізинської культури, котра стала початком чи попередником відомої в центральній та західній Європі так званої мадленської культури, трапляються і в інших регіонах України (на Київщині, Полтавщині), в Західній Україні (міста Теребовля, Золочів, Чортків), і вони доводять, що палеолітична людина, хоч расове і невизначена, мала свою типову мистецьку культуру.

Доба нового каменю -- це доба великих змін (бл. 15 тис. років тому). Змінився клімат, (відступив на північ льодовик), рівнобіжне змінювався побут людини. Замість печери людина йде жити в наземні будівлі -- своєрідні хати, які утворювали поселення. З'явилися нові знаряддя виробництва з каменю (сокири, молоти, долота, ножі); з'являються лук і стріли. Полювання і рибальство стають головним заняттям. Згодом (7--6 тис. років тому) людина починає виробляти посуд з глини, оздоблений різними прикрасами, і відтепер гончарство значно полегшує її побут. Далі -- розвивається обробіток землі і вирощування зернових. Хліборобською працею займаються переважно жінки. Розвивається будівництво, виникають житла поблизу озер, річок. Поволі людина виходить за межі своєї території, розвиваючи контакти з іншими країнами, зокрема малоазійського простору, де вже існувала високорозвинена культура. У цю добу значного поширення набуває орнаментальна кераміка, яка з відповідним орнаментом на глині (лінійки у вигляді шнурів) дістає назву шнурової.

За неоліту відбулися істотні зміни у фізичному вигляді людини і, на думку антропологів, на місці неандертальської з'являється нова раса -- кроманьйонська.

Доба неоліту в Україні представлена трипільською культурою, назва якої походить від знахідок, зроблених у XIX ст. київським археологом В. Хвойкою під час розкопок біля с. Трипілля на Київщині.

Трипільська культура, датована V--III тис. до н. е., була поширена на лісостеповій території від середнього Дніпра до Бугу і Дністра на південному заході. За своїми ознаками і зразками ця культура споріднена з археологічними культурами Дунайського басейну, Балкан, островів східного Середземномор'я та Малої Азії. Отже, вона поєднала Україну з могутніми культурами тодішнього світу. Трипільці були хліборобами і скотарями, а їхня культура -- типовою для осілого місцевого населення, яке етнічно можна б визначити як протослов'яни (М. Семчишин). Залишки трипільської культури відкрито в 38 селах Київщини, 25 Поділля і в 20 селах Західної України. Джерелами їхнього прожитку було хліборобство, скотарство, мисливство, рибальство. Сіяли ячмінь, просо, пшеницю, вирощували майже всі садово-городні культури, відомі нині в Україні. Розвивалися ремесла: шліфували камінь, виготовляли глиняний посуд, з дерева човни, знали мідь. Трипільська культура існувала протягом 2 тис. літ, охоплюючи енеоліт, бронзову і залізну доби. Дослідження виявили, що трипільці мали вищі форми громадського життя, жили великими родовими скупченнями, об'єднані жінкою-матір'ю, бо діти через відсутність шлюбів не знали батька. Отже, трипільці правоподібно практикували матріархат. Вони мали свої вірування та ритуали поховань (трупоспалень). У багатьох житлах трипільських поселень знайдено добре збережені жертовники у формі рівнораменного хреста, помальовані брунатно-жовтою фарбою (вохрою) і прикрашені концентричними колами. Вони звичайно знаходилися на підвищенні, а біля них антропоморфічні (людиноподібні) чи інші фігурки. Ці хрестоподібні підвищення служили жертовними місцями роду, тобто біля них трипільський люд приносив жертви.

Переміщення кочових племен зі Сходу в другій половині II тис. до н.е. знищило поселення трипільської культури, та не могло знищити елементи самої культури в царині релігійних культів. Вони зосталися живими, переживши кіммерійців і скіфів, збереглися у подальшому побуті, віруваннях та мистецтві слов'ян.

З часів трипільців залишилися печери, коридори, а їхній побут -- хати і села -- дуже нагадують нам пізніший український побут. Трипільські поселення складалися з десятків і навіть сотень жител, розміщених по колу. Населення в них досягало кількості навіть десяти тисяч. Серед поселень трипільського типу були вражаючі своїм гігантським розміром, площею 200--400 га. Жили трипільців спорудах чотирикутної форми. Будуючи оселю, забивали в землю палі, поміж якими закладали стіни з плетеного хмизу, обмазаного глиною. Дах був вкритий соломою або очеретом. Долівка глиняна, посередині хати -- піч, навколо неї -- лежанки з випаленої цегли.

Велика увага приділялася прикрасам у вигляді розмальовування -- розмальовували печі, стіни всередині та зовні. Фарби використовували здебільшого червоного й білого кольорів, а також жовтого й брунатного тонів. V мистецтві Трипілля панував культ сонця, торжества світла і древа життя, яскравих кольорів-символів.

Трипільці вели астрологічні спостереження, мали свій календар, буквенно-звукове письмо.

Найбільш прикметною знахідкою у трипільців була орнаментальна кераміка. Так, її виріб, як і стиль прикрас, знаходилися на дуже високому рівні. Орнамент накладався відповідно двома способами: розмальовуванням і заглибленим рисунком, розпис вони робили чорним або червоним, білим і червоно-брунатним кольорами. На малюнках були овали й півовали із зображенням сонця, води Збереглися також фігурки свійських тварин. Окрему групу створюють жіночі фігурки, пов'язані з культом родючості і шануванням духів предків, які мали культове призначення.

Геополітичне положення України, особливо Середньої Наддніпрянщини і Північного Причорномор'я, зумовлювало, з одного боку, вплив на її культуру руйнівних факторів (напади численних кочових орд), з іншого -- залучення до неї нових життєздатних й органічно прийнятних компонентів. Є свідчення, що вже в трипільську добу здійснювались інтенсивні контакти культури, яка творилася на теренах України, із культурами Середземномор'я, Близького Сходу та Індії (Шумер, Єгипет, Вавилон, Ханаан, Північна Індія). Під впливом кочівників від автохтонної культури відділялися досить вагомі культурні масиви і розносилися далеко від рідних земель. Культурні елементи, схожі з трипільськими, можна відшукати в стародавніх пам'ятках культури Єгипту, Месопотамії, Індії, Греції, Італії, Британії. На жаль, місце трипільської культури у світовому культурному розвитку ще чітко не визначене. На думку сучасного вченого М. Поповича,"... носії Трипільської культури аж ніяк не могли бути ані слов'янами, ані їхніми прямими попередниками. ... проте "трипільці" почасти могли передати свою культурну спадщину тим індоєвропейським предкам слов'ян, які прийшли на цю територію і витіснили їх або частково асимілювали".

Приблизно в III тис. до н. е. на всій Україні, де розпочалася трипільська культура, з'явилися нові поселенці. Культурно прибульці стояли нижче від трипільців, але були більш войовничими. Підкорили трипільське населення, принесли з собою вміння обробляти мідь. Згодом до міді почали додавати олово, одержавши у такий спосіб бронзу -- металевий сплав, міцніший за мідь.

Пам'ятками перебування цих наступних племен залишилися розкидані по українській землі могили-кургани, в них археологи знайшли численні воєнної потреби речі з бронзи та міді, надзвичайно тонкої роботи (булави, списи, сокири тощо). Деякі з них оздоблювалися золотом і різними орнаментами. У цю епоху змінюється також характер кераміки: поряд із шнуровим орнаментом з'являються трикутники, кола, зиґзаґи, якими розписувався посуд.

У залізному віці (VIII ст. до н. е.) спостерігається подальше вдосконалення засобів виробництва. Тоді ж виникають численні городища, окопані ровами і обнесені валами ( як, наприклад, у с. Юхнові Чернігівської обл., що над Десною).

Трипільців неоліту і мезоліту історики вважають етногенетично за попередників індоєвропейців. Ці останні були войовничими племенами, що прийшли в Україну за епохи бронзи і, вочевидь, нав'язали свою владу автохтонному мирному населенню. Можливо також, що деякий час вони становили провідну верству завойовників, а згодом злилися з місцевим етносом. Індоєвропейці, на думку О. Пріцака, принесли з собою дуже важливі культурні елементи, а саме: в суспільному просторі -- патріархат, у духовній царині -- культ сонця з його символом -- колесом, і, що дуже важливо, -- розвинену гнучку флективну мову, що надалі лягла в основу слов'янських (в тому числі української) мов.

Але, крім індоєвропейців уже в часи неоліту на сучасній території України жили племена різного походження, з різним рівнем культурного розвитку.

Так, на зламі II--І тис. до н.е. сюди прибуло плем'я кіммерійців (ймовірно, іранського походження), завоювавши південно-причорноморські степи. Кіммерійці мали культурні зв'язки з Малою Азією, Кавказом та іншими країнами, їхню культуру треба вважати продовженням трипільської.

Дуже важливу роль у цьому по черзі (за часом) відіграли три іранські племінні групи, а саме: скіфи, сармати і алани (роксолани), які теж культурно впливали на слов'янські племена.

З іранських племен, які побували в Україні в І тис. до н. е. (VII -- II ст. до н.е.), найбільше пам'яток залишили по собі скіфи. По скіфах залишилися в південній Україні вали великих городищ; скіфських царів ховали під величезними курганами, а навколо них робили величезні вали і рови. Розкопки таких поховань свідчать про те, що разом з померлими клали їхню зброю, дорогоцінності, забитих коней, слуг. Своєрідне скіфське мистецтво відіграло дуже велику роль у формуванні слов'янської культури і слов'янського будівництва. Треба згадати також і про скіфську кераміку, прикрашену заглибленим геометричним візерунком, та скіфське декоративне мистецтво, в основі якого -- зображення тварин. Цікавий вигляд мають також скіфські кам'яні статуї воїнів. З початком грецької колонізації (VI ст. до н. е.) Причорномор'я на скіфів дедалі більше впливає антична культура, і це відбивається на мистецьких виробах, скіфському побуті. Про це свідчать тогочасні знахідки в Неаполі скіфському (поблизу Сімферополя), тодішній столиці скіфського царства. Тут виявлено традиційні скіфські будівлі, прикрашені на давньогрецький лад портиками і фресками.

Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена, що згодом витіснили скіфів з південних степів України. Сарматське мистецтво характеризується поліхромією та оздобленням зброї, інших ужиткових речей. Продовжується мистецька традиція "звіриного" стилю, в якому створюються композиції міфологічного змісту.

Синхронно з трипільською культурою і культурою скіфів на теренах України розвивалася дніпро-донецька та тшинецька культури.

Різновидом дніпро-донецької культури є волинська неолітична культура. Пам'ятки цього періоду відкриті в м. Луцьку, біля с. Гірка Полонка, Новостав (Луцького р-ну), Лудин, Литовеж, Мовники (Іваничівського р-ну), Микитичі (Володимир-Волинського р-ну) та ін.

Основним типом житла були землянки. Обабіч знайдено глиняний посуд та вироби з кременю: вкладиші до серпів, сокири, ножі, проколки тощо. Про вірування та інші уявлення щодо сприйняття світу відомостей мало. Єдине відоме поховання у с. Баїв Луцького району свідчить, що покійників ховали у зігнутому положенні, а біля них клали знаряддя праці і посуд, тим вказуючи на існування віри у загробне життя. Ці племена, судячи з усього, перебували на стадії матріархально-родових відносин.

В епоху бронзи (II тис. до н.е.) на території Волині проживали племена культур шнурової кераміки тшинецькоко-марівської і лужицької культур, їхні поселення відомі в м. Луцьку, у селах Лище, Горайлівка, Нічогівка, Лежниця, Скірче Волинської області. Житла були як напівземлянкові, так і наземні. Займались, як і раніше, землеробством, скотарством, рибальством, збиральництвом. Посуд ліпили руками, виготовляли крем'яні шліфовані, свердлені сокири, серпи, наконечники стріл і списів. Це вже були патріархальні племена, що засвідчується передусім парними похованнями у селах Скірче, Боратин, Шепель біля м. Луцька.

В історії культури, зокрема мистецтва, українських земель дослов'янського періоду визначну роль відіграли античні традиції, прямим джерелом яких були грецькі колонії-міста на узбережжі Чорного та Азовського морів. Вони почали виникати в VI ст. до н.е. До колоній належали: Ольвія, Херсонес, Пантикапей, Фанагорія, Тира та інші.

Вплив грецьких колоній на місцеве населення позначився, передусім, на виробництві посуду, ювелірних прикрас, предметів домашнього вжитку. Пам'ятки мистецтва колоній дійшли до нас у вигляді скульптур, фрескових розписів, ювелірних виробів, надгробкових рельєфів на міфологічні та побутові теми, мармурових різьблених саркофагів. Дехто з істориків стверджує, що цей вплив знайшов вияв також у духовній культурі нашого народу. Як приклад вчені наводять любов греків до музики, співу та сповнені символіки і торжества святкові обряди.

Подібні елементи знаходимо в українців, як-от: схильність декорувати одяг, хати, хатнє начиння. Окрім того, в українському побуті також спостерігаємо чимало обрядів, поєднаних зі співом, забавами.

Впливи Риму і його культури теж позначилися на українській культурі. Ці впливи, зокрема, помітні в І -- III ст. н. е., коли до українських територій наблизилися кордони римської держави. Археологи відкрили численні знахідки римських монет (так, у Києві знайдено монетний скарб І -- II ст. н. е., що мав 4 тис. монет). У римських скарбах, крім монет і металевих прикрас, зустрічається скляний посуд римського походження і римська емаль. Впливи римської культури, за твердженнями О. Пріцака та Д. Чижевського, відбилися також на староукраїнській домашній культурі, як-от: на їжі, одязі, хатньому меблюванні, навіть в обрядах і віруваннях, так, наприклад, "коляда" -- раніше римський новорічний день. Наближення римлян до наших територій спричинялося популяризацією християнства на цих землях. За сотні літ до хрещення Русі християнство проникало не лише з Візантії, але й з заходу, саме через північні кордони Римської імперії. Римські легіонери ставали часом пропагандистами християнських ідей, а за римськими купцями йшли перші християнські місіонери і приносили з собою ідеї нової християнської віри. Це проникнення християнства доволі помітне під кінець античної епохи, коли в Причорномор'ї з'являється релігійне мистецтво. Пам'ятками цієї доби є численні міста і фортеці південно-західного Криму (так звані печерні міста) зі стінами, баштами, християнськими храмами й печерними монастирями.

Мистецтво ранньосередньовічного Причорномор'я з християнською тематикою й візантійськими впливами було добре відоме нашим предкам.

З середини І тис. до н.е. з заходу в Північне Причорномор'я почали проникати племена кельтські, германські, а зі сходу в IV ст. н.е. визначився наступальний рух народів Азії: гунів, аварів, хозар, угрів, булгар, і закінчився в X ст. приходом печенігів. Це, ясна річ, негативно відбилося на формуванні культури місцевого населення, але, на думку визначного історика Н.Полонської-Василенко, "... хоч яка велика була навала, вона не винищувала всього населення. Не було миті, коли б поривався зв'язок між ... носіями старої й нової культур... від неолітичної трипільської культури до Української держави".

4. Матеріальна і духовна культура Трипільської цивілізації.

19 января 2011 | Лисенко Дарина

Трипільська цивілізація - унікальне явище як української та світової культури.

Трипільська культура,яку відносять до IV-III тис.до н.е., вважається найяскравішою серед інших культур доби енеоліту на українських землях. Її назва легко пояснюється:вона походить від с.Трипілля на Київщині,поряд з яким у 1893 році ахеологом В.Хвойкою було виявлено першу пам"ятку цієї культури. Приблизний ареал поширення цієї культури сягає 190 тис.кв.км -це території,які нині входять до складу України,Молдови та Румунії.

Варто сказати,що ще досі достаменно невідоме походження трипільців. Частина науковців переконана,що культура має автохтонне походження,інші ж вважають,що трипільці були прафракійцями,які прийшли з Балкан,а треті знайшли коспромісне рішення:за їх гіпотезою трипільська культура є наслідком взаємодії автохтонних культур із Балкано-Дунайськими.

Трипільська культура -надзвичайно особлива та багатогранна. Територія поширення цієї спільності – від Прикарпатської Молдови в Румунії до лівобережжя Дніпра на Переяславщині. Датується приблизно між 5400 – 2750 рр. до нашої ери, тобто 7 – 5 тисяч років тому.

Територія поширення в Україні – сучасна лісостепова смуга та смуга лісів помірного поясу від Прикарпаття на заході до Наддніпрянщини на сході. Найпівнічніші пам’ятки класичної трипільської культури зафіксовані на Десні, а найпівденніші – у степовому Побужжі. Трипільські поселення відомі у 15 областях України, а окремі знахідки цієї культури – ще у 4.

Формування трипільської культури відбувалося у районі Карпато-Подністров’я (територія сучасних держав Румунія, Молдова, Україна) і було обумовлено складними культурно-історичними процесами доби пізнього неоліту – раннього енеоліту, що охоплювали Балкано-Карпато-Дунайський регіон у 5 тис. до н.е. Перші та найбільш ранні пам’ятки культури Прекукутень – Трипілля А відомі у Південно-Східній Трансільванії та Прикарпатській Молдові. Трипільська культура утворилася в результаті синтезу традицій кількох культур доби неоліту: лінійно-стрічкової кераміки, Боян, Хаманджія, Криш. Впродовж двохтисячолітнього розвитку носії трипільської культури перебували у взаємодії зі спорідненим населенням Балкано-Карпато-Дунайського регіону, що істотно впливало на вигляд матеріальної культури та розвиток культурних традицій. Найдавніше поселення трипільської культури в Україні досліджене В. Г. Збеновичем біля села Бернашівка на Вінничині.

В Україні відомо близько 2100 пам’яток трипільської культури. Вона представлена переважно поселеннями. Відомі поховання, “скарби”, майстерні.

В основу періодизації трипільської культури покладена модернізована схема Т.С. Пассек, запропонована дослідницею 1949 р., яка узгоджена із періодизацією культур Прекукутень та Кукутень:

Археологічний комплекс трипільської культури неоднорідний. Виділено понад 40 різноманітних локально-хронологічних угруповань. Їх можна згрупувати у три великі підрозділи:

1. Пам’ятки, для яких характерний керамічний комплекс у традиціях культури Прекукутень - раннє Трипілля .

2. Пам’ятки, для яких характерний керамічний комплекс у традиціях культури Кукутень-Трипілля.

3. Пам’ятки доби ранньої бронзи, для яких характерний синкретичний керамічний комплекс з традиційними елементами різних культур, в тому числі Кукутень-Трипілля.

Характерною рисою трипільської культури є залишки жител у вигляді “площадок” – скупчень обпаленої глини. Такі об’єкти реконструюються як рештки прямокутних споруд з дерева та глини з двома поверхами та горищами, які знищені у ритуальній пожежі.

Серед поселень трипільської культури чимало таких, що характеризуються продуманим плануванням, часто будівлі розташовано по колу або овалу. Починаючи з раннього періоду фіксуються поселення великої площі – понад 10 га, а з етапу ВІ-ІІ найбільші – “протоміста” - у межиріччі Південного Бугу та Дніпра сягають понад 100, а найбільші - 450 га. У зовнішньому колі таких поселень-гігантів житла так щільно розміщене одне біля одного, що утворюють “житлову стіну”, яка мала захищати мешканців від зазіхань сусідніх племен.

Різноманітні інструменти та знаряддя праці, а також і зброя виготовлялася з кременю, каменю, кістки та рогу, а також, набагато менше - з міді, а у пізній період – з бронзи. Іноді трапляються керамічні виробничі предмети – прясельця, відтяжки від верстату

Керамічний комплекс трипільських поселень вирізняється різноманітністю, що властиво для всіх давніх хліборобських культур. Він характеризується наявністю посуду із складним кольоровим візерунком. Серед керамічних виробів Трипілля антропоморфні статуетки, зооморфні фігурки, моделі будівель, ритуальні предмети.

Трипільська культура досліджується понад 100 років, розкопано десятки жител, здобуто чимало матеріалу, який дозволяє робити певні соціально-економічні реконструкції.

Уся сума даних свідчить про те, що економіка трипільців ґрунтувалася на аграрному виробництві. Трипільці володіли передовими на той час аграрними технологіями, втім стабільність їх суспільства у великій мірі визначалася кліматичним фактором, до якого вони тривалий час досить вміло пристосовувалися.

Рільництво було головною аграрною галуззю. Трипільці вирощували плівчасті пшениці, два різновиди ячменю, овес, просо, а також бобові: горох, сочевицю, віку-ервілію. Втім, встановлено, що у трипільському рільництві віддавалася перевага пшеницям та ячменю.

Інша аграрна галузь – тваринництво забезпечувала не лише харчові потреби, а також постачала сировину для виготовлення господарського реманенту, одягу: кістку, шкіру, вовну. Крім того, вона забезпечувала трипільців тягловою силою – волами. У череді трипільців переважала велика рогата худоба, тваринництво мало молочний напрямок. На другому місті зазвичай було свинарство, розводили овець і кіз. В господарстві використовувалися коні.

Високого рівня у населення трипільської культури досягли такі виробництва як гончарство, обробка каменю, кістки, металообробка, ткацтво, а також будівництво та видобуток різної мінеральної сировини.

Тисячі трипільських артефактів (рукотворних речей): орнаментована кераміка, ритуальні предмети, теракотова скульптура свідчать про високий духовний розвиток людності, що залишила нам такий спадок. “Золотим віком енеоліту” назвав академік Б.О. Рибаков період трипільської культури. Втім зрозуміти інтерес широких кіл громадськості до Трипілля неможливо без розуміння ролі феномену Трипілля в давній історії та цивілізаційному процесі в Україні.

Трипільська культура цікава ще й тим,що вона була своєрідною ланкою між Заходом і Сходом.За рівнем свого розвитку ця культура впритул наблизилась до перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту.Однак під тиском різних чинників: похолодання,порушення екологічного балансу,протистояння західних і східних трипільців,нападів скотарських племен тощо трипільська культура з часом занепала,не реалізувавши до кінця свої потенційні можливості.

Історія відкриття

Культура носила назву “Кукутень” за назвою села в Румунії, де були знайдені перші артефакти, пов’язані з цією культурою. В 1884 році румунський науковець Теодор Бурада під час проведення розкопок знайшов елементи глиняного посуду та теракотові фігурки неподалік села Кукутень. Після того, як вчені ознайомилися з його знахідкою, було вирішено продовжувати розкопки, які розпочалися на цьому місці навесні 1885 року.

Дослідження пам'яток, пізніше віднесених до трипільської культури, мали місце в Галичині в 70-ті роки ХІХ ст. біля с. Кишилівці, Більче-Золоте та ін. Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України 1893-94 рр. по вул. Кирилівській,55 (нині вул. Фрунзе) в Києві. Хвойка презентував свої знахідки в серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві . Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 - рік початку розкопок на вул. Кирилівській у м. Києві. В 1896-1897 роках кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, Хвойкою, були знайдені в околицях містечка Трипілля Київського повіту (нині- село Трипілля Обухівського району Київської області. В радянських, молдавських, російських,українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва “Трипільська культура”.

З часом стало зрозуміло, що археологічна культура Кукутень на території Румунії та культура Трипілля на території України належать до одного культурного комплексу. Зараз часто використовується назва “Кукутень-Трипілля”, хоча назви “Кукутень” та “Трипілля” також можуть використовуватися. Використовується також назва "культурно-історична спільність" або "спільність" Трипілля- Кукутень (Кукутень-Трипілля).

[ред.]

Періодизація

Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Пам'ятки її дослідники поділяють на етапи[1]:

Початковий: 5300—4000 до н. е. (румунське Прикарпаття)

Ранній: 4000—3600 до н. е. (Прутсько-Дністровське межиріччя)

Середній: 3600—3100 до н. е. (Дністро-Бузьке межиріччя)

Пізній: 3100—2500 до н. е. (Дністро-Дніпровське межиріччя)

[ред.]

Ранній етап

У другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні,підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.

Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби мало велике значення полювання на оленя, дику свиню та козулю. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, котрий датовано першою половиною V тисячоліття до н. е.

[ред.]

Середній етап

Археологічні знахідки часів трипільської культури на території Бессарабії

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки). Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу. Посуд різних форм ліплено руками, можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (с. Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим. До сер. доби Т. к. відносять поселення, що їх виявив В. Хвойка б. с. Трипілля, Верем'я, Щербанівка та ін.

[ред.]

Пізній етап

За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища pік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове). За цього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад. Під впливом контактів із племенами інших культур, коли на початку III тисячоліття до н. е. степову зону, південні райони Лісостепу Східної Европи та Дніпровського басейну займали скотарські племена так званої ямної культури, що посувалися зі степів Поволжя та Подоння в пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для трипільської культури попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури. Усатівські племена західних районів Північного Причорномор'я та нижнього Подністров'я (села Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури, відтак праіндоєвропейцями. Історична доля інших пізньотрипільських племен була різна; зміни в їхній культурі Середнього і Горішнього Подністров'я пов'язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (рання бронза).