«Хазяїн» (1900)

Завершив велику галерею образів сільських буржуа типом аграрія-хижака, нагромаджувача землі й капіталу Терентія Пузиря.

Своєрідна хроніка, “картини життя”, де немає, по суті, ніякої наскрізної драматичної інтриги взагалі.

Може сприйматися як камерна, сімейна: всі події – в родині Пузиря, вузьке коло дійових осіб, вся п”єса – будні, які показують, як крутиться “хазяйське колесо”.

Але:

Поступово осмислюється масштаб дії цього “хазяйського колеса”, в круговерть якого захоплені сотні, тисячі людей



смішні, курйозні сцени набувають сатиричного, гротескно- жахливого характеру.

Проблематика:

• проблема становлення капіталізму в сільському господарстві (південь України);

• проблема наростання народного протесту (сцена бунту);

• проблема збагачення (Ліхтаренко – не плазує перед хазяїном, а тримається з гідністю. Не криється, що краде у хазяїна. Феноген – права рука Пузиря, який є для нього орєнтиром, прикладом для наслідування; лакейство + грабіжництво, лицемірство + блюзнірство);

• проблема звиродніння нації (досить пунктирно): Ліхтаренко:”не візьмеш ти, то візьмуть з тебе”;

• проблема руйнування старих дворянських гнізд (Золотницький, ліберал-поміщик, дворянин. Прагне зробити Пузиря культурним хазяїном);

• проблема ліберальної інтелігенції: Калинович: “корисну працю в школі. Правда, що й там трудно теж, а все ж таки ми труднощі переборемо”.

Конфлікти:

• Пузир і суспільство (махінації – банкрот Михайлов, 20% валової виручки);

• Пузир і Соня (хоче віддати за сина багатія Чобота);

• Пузир і робітники (бунт в Михайлівці).

У всіх ситуаціях програє Пузир.

Образ Пузиря. Вся драматична дія сконцентрована на цій постаті. Великий капіталіст-землевласник, який виріс з сільського глитая до мільйонера.

Ненаситна жадоба до збагачення (“Хазяйство або смерть!”)  безчесний, жорстокий, бездушний, некультурний, деспотичний.

Примітивні засоби наживи.

Характеристика твориться із життєвих фактів.

Калинович. Носій поглядів автора, якоюсь мірою його alter ego. Його програма – просвітительство, культурницька робота. У цьому – суть мирної програми драматурга на шляху перетворення суспільства.

Його опозиційні настрої через Соню впливають на Пузиря і деякою мірою міняють, коригують його поведінку.

Композиція. Відходить від усталених традицій, які вимагали зосередження уваги на зовнішній інтризі, переплетення ефектних сцен, що повинні розсмішити глядача.

Кожен крок Пузиря  розкриття хижацького характеру, моральної потворності.

Розгортання дії навколо головного персонажа  глибоке дослідження людських характерів.

Поєднання комічного, драматичного і трагедійного (смерть Зозулі).

Введення позасценічної дії (картина бунту).

Оживлення окремих речей.

14. Новаторський характер поетичної збірки і.Франка «з вершин і низин».

Збірка «З вершин і низин», видана у Львові в 1887 р., була 2-ою друк. зб. поезій Ф. (1-а «Баляды и росказы»). У 1-е видання зб. увійшла лише частина поезій, створених поетом за період понад 10 р. – з кінця 1876 р. (опублікування вірша «Наймит»). Зб. присвячена дружині – Ользі Хоружинській.

Зб. дає ключ до розуміння всієї поет. творч. Ф., її ідейних і мистецьких настанов, розкриває всі суспільно-політичні обставини того часу, коли розпочав свою творчу діяльність поет. Пояснює зб. і народну основу творч.: боротьба проти австрійсько-німецьких колонізаторів у Галичині, проти українських угодовців-націоналістів.

У 1893 р. Ф. випускає нову зб. поезій, в 4 рази більшу від попередньої, але називає її так само, вважаючи ї 2-им виданням зб. «З вершин і низин».

Композиційне новаторство: на відміну від попереднього, це видання відзначається стрункою композицією, розподілом матеріалу не за хронологічним принципом (як думав Ф. раніше укладати), а за тематичними циклами, прагненням поета додержати в циклах віршів послідовності розвитку думки, настрої ліричного героя.

6 розділів, які поділена на цикли:

1 розділ – «De profundis» («З глибин»): цикли «Веснянки», «Осінні думи», «Скорботні пісні», «Нічні думи», «Думи пролетарія», «Excelsior!»

2 розділ – «Профілі і маски»: цикли «Поезія», «Поет», «Україна», «Картка любові», «Знайомим і незнайомим», «Зів’яле листя», «Ост»

3 розділ – «Сонети»: цикли «Вольні сонети», «Тюремні сонети»

4 розділ – «Галицькі образки»

5 розділ – «Жидівські мелодії»

6 розділ – «Легенди»

Мотиви: революційні, патріотичні і викривальні, започатковані Шевченком. («Гімн», "Я буду жити, бо я хочу жити!", "Нехай і так, що згину я...")

Поезія «Гімн» - квінтесенція усієї зб.

ГІМН

ЗАМІСТЬ ПРОЛОГА

Вічний революцйонер -

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю,-

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівськiї тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ані війська муштровані,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився,

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде.

І простується, міцніє,

І спішить туди, де дніє;

Словом сильним, мов трубою,

Міліони зве з собою,-

Міліони радо йдуть,

Бо се голос духа чуть.

Голос духа чути скрізь:

По курних хатах мужицьких,

По верстатах ремісницьких,

По місцях недолі й сліз.

І де тільки він роздасться ,

Щезнуть сльози, сум нещастя,

Сила родиться й завзяття

Не ридать, а добувати,

Хоч синам, як не собі,

Кращу долю в боротьбі.

Вічний революцйонер -

Дух, наука, думка, воля -

Не уступить пітьмі поля,

Не дасть спутатись тепер.

Розвалилась зла руїна,

Покотилася лавина,

І де в світі тая сила,

Щоб в бігу її спинила,

Щоб згасила, мов огень,

Розвидняющийся день?

[1880]

Основне місце займає громадянська лірика, у якій поет порушує важливі питання суспільного життя, революційної боротьби трудящих мас за своє визволення; філософська лірика («Vivere memento»), пейзажна («Веснянки»: «Гримить, благодатна пора наступає», «Гріє сонечко»), інтимна («Картка любові», “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, “Чого являєшся мені у сні?..”).

Жанри лірики: гімн, ідилія, гномічні вірші, пародія, тріолет,сонет, газель; малі форми: байка, притча. Нетрадиційні: вірші-тропи, вірші-стилістичні фігури (вірш-алегорія «Каменярі»). С особливе місце посідають вірші-звернення (звернення-заклики «Не пора, не пора, не пора» (1880), «На суді» (1880), «Товаришам» (1880), «Анні П.» (1880), «Корженкові» (1882) та звернення-відповідь «Данилові Млаці» (1882); цикли «Веснянки» та «Осінні думи» – звернення до природи).

Образи: вічний революціонер, трудящий народ, образ нової людини-орача, який буде сіяти нове зерно («Гріє сонечко»), образ наймита та його тяжкого життя, образ тюремництва.

Науковий реалізм Ф.: література має художньо досліджувати дійсність у різних параметрах. Письменники повинні орієнтуватися в найновіших досягненнях науки про людину і суспільство. Тільки тоді література зуміє осмислити провідні тенденції розвитку людства, зясувати істотні взаємини між особою і суспільством. У завдання митця входить всебічне вивчення внутрішнього життя людини, виявлення здорових начал народної моралі й етики, світовідчування і світосприйняття народу.